Анна Петрова

Розмова із молодою підприємицею, засновниця та генеральною директоркою Startup Ukraine

02.07.2014 Юліана Паранько

У 14-ть років вона вперше відвідала тренінг з особистісного розвитку. У 17-ть, після першого курсу, коли в університеті стало нудно, пішла працювати. У 26-ть має за плечима стільки проектів, що вистачить на кілька історій успіху. І це тільки початок.

Коли киянку Анну Петрову представляють на публічних заходах, це займає трохи часу. Вона заснувала й керує благодійним фондом Dity.ua, організувала конференцію Entrepreholic! та бізнес-табір Made in Ukraine, веде курс Start Your Dream, керує власним коворкінгом KyivWorking, а ще вона — генеральна директорка центру підприємництва Startup Ukraine. Вона розповідає про це легко, бо впевнена — тут немає чогось надто особливого. Потрібно тільки бути готовим багато працювати. І багато працювати.

Це у 26-ть. Важко уявити, що буде далі. «А все буде добре!» — переконана Анна Петрова. Можливо, вона ще не все знає і не всього навчилася. Мабуть, не всі радості і тріумфи довелося пережити, і ще не з усіма розчаруваннями і втратами впоратися. Але успішна українка Анна Петрова готова до всього. Бо вона готова жити тут і зараз. Бо звикла, що усе залежить виключно від неї.

 

Яким було ваше дитинство, хто був для вас авторитетом?

У моєму житті якось так траплялося, що завжди на моїй дорозі зустрічалися люди, які справляли на мене великий вплив. Називаю їх учителями. Це і мої викладачі у 117-ій київській гімназії, і батьки. Мама завжди наголошувала, що я мушу бути сильною, що маю розвиватися. Вона займалася моїм розвитком з 2-х років: найкраща школа, англійська, школа мистецтв, теніс. А в 14 років мама відправила мене на тренінг з особистісного розвитку. Тоді я усвідомила важливі речі, без яких сьогодні не уявляю свого життя: мати цілі і мріяти про щось — обов’язково! Я дуже люблю свою маму, дуже пишаюся бути її донькою.

Тато майже не займався мною, вони розлучилися, коли мені було 10 років. Коли це сталося, я зрозуміла, що жінка не повинна залежати від чоловіка. Знаєте, у 90-тих його можна було назвати мільйонером. Він займався обчислювальною технікою, непогано заробляв. У нас було все, а потім — в один момент — він усе втратив. Це був ще один урок — гроші і влада не є даністю, це випробування.

А ще мені дуже пощастило зі шкільними учителями. Одна з них, Тетяна Григорівна, навчила мене любити життя, любити вчитися. А у 9-му класі, під час перехідного періоду, життя звело мене зі Світланою Михайлівною – вона повірила у мене тоді, коли не вірив ніхто. Дуже важливо мати поруч людину, яка незважаючи на усі твої негативи і мінуси, скаже: «У тебе все вийде».

Я дуже рано почала працювати – після першого курсу, в університеті було вже нецікаво. І дуже цінним стало те, що у будь-якій компанії — чи Deloitte, чи Cisco — знаходилися люди, які вірили у те, що це 20-річне дівчисько на щось здатне.

А хто з цих людей дав найціннішу пораду?

Не пригадую конкретної. Знаєте, я не дуже люблю вислуховувати поради, я скоріше звикла робити вибір. Коли мені на факультеті міжнародних відносин та менеджменту КНЕУ стало геть нудно, я зрозуміла, що найголовніше — це самоосвіта. Бо це усвідомлений вибір — ти розумієш цінність знань, але сам обираєш ті, яких потребуєш. Найчастіше навчання в українському університеті – даремно витрачений час. Це п’ять років!

Завдяки чому і всупереч чому ви творите?

Завдяки мріям. Саме життя мене дуже мотивує. А ще бажання залишити слід. Дуже вірю в Бога, у Всесвіт. А тому вважаю, що у кожної людини є своя місія. Моя робота — втілення місії, яку я щоправда поки що усвідомлюю зовсім трохи. Знаю, в якому напрямку  хочу рухатися. Всупереч обставинам, всупереч тому, в якому стані сьогодні країна.

Я не чекала, що прийде кращий час, що буде інший президент. Просто 4 роки тому почала працювати над власними проектами. Зрештою, несприятливі обставини ще більше мотивували досягати результату. Дуже люблю відому фразу Кеннеді: «Не питай, що країна зробила для тебе, а питай, що ти зробив для країни». Ще є вислів Ганді: «Якщо ти хочеш змінити світ — зміни себе». Наш Сковорода теж про це казав. Починаю з себе, а потім допомагаю й іншим людям змінювати себе. Навіть, не змінювати, а розвиватися. Кожна людина — індивідуальність, слід сприймати її такою, якою вона є. І допомогти знайти себе.

DSC_0146

Як почався Startup Ukraine?

Startup Ukraine почався з мрії. У 2011-му році. По-перше, зрозуміла, що мені нема де навчитися законам бізнесу. А по-друге… Я тоді ще працювала в Cisco. Ми створили програму, і слід було шукати партнера, якого б вона зацікавила. Партнера не було, і я собі подумала, що якщо партнера нема, його треба створити. Створила. Спершу провела конференцію з підприємництва Entrepreholic!, потім був бізнес-табір Made in Ukraine, а тоді уже коворкінг KyivWorking і, власне, Startup Ukraine.

Сьогодні працюємо над спільнотою для жінок SelfmadeWoman. Там жінка зможе розвиватися в усіх, не лише «питомо жіночих» напрямках. Для мене цей проект — це гармонізація жінки. Ми усі звикли до стереотипного бачення так званої «слабкої статі», а мені хочеться, щоб жінка вдосконалювалася як особистість, в кар’єрі та бізнесі, щоб вона була гармонійною. Плануємо стартувати з осені.

Що для вас успіх та чи вважаєте себе успішною людиною?

Це завжди для мене цікаве питання. Якщо порівнювати зі сером Річардом Бренсоном (британський мільярдер, засновник корпорації Virgin Group, — TU), то аби досягти того успіху, про який мрію, слід ще багато чого зробити. Однак, напевно, можу вважати себе успішною в українському контексті.

Для мене успіх — це результат, це жити так, як колись мріяла. Я не говорю про долю бізнес-леді, яка увечері повертається до порожньої квартири. Я веду мову і про бізнес, і про кохання, і про особистісне зростання. Успіх — це мати сьогодні те, про що ти колись мріяв. Важливо ж не лише ставити цілі, але й досягати їх.

Чим є відповідальність і сміливість узяти на себе відповідальність?

Відповідальність — одна із найголовніших, основоположних рушійних сил. Дуже мало людей готові брати на себе відповідальність. Насправді ж сміливість взяти на себе відповідальність свідчить про рівень твого розвитку. Це коли ти розумієш, що ніхто, крім тебе, цього не зробить, що ти повинен це зробити. Не треба чекати, що хтось щось зробить за тебе, а ти «пересидиш», це низько.

Відчуваю велику відповідальність за свою команду — бо, коли набираю людей, розумію, що вони не можуть просто відпрацьовувати робочі години, вони мусять розвиватися, їм має бути цікаво.

І ще дуже важливою є власне сміливість — сказати, що думаєш, освідчитися в коханні, почати власну справу, відмовити, погодитись, зробити перший крок. Без цього не можна стати успішним.

DSC_0168

Що найбільше заважає українцям? 

Напевно, отой брак сміливості. Люди бояться зробити перший крок. Наприклад, я переконана, що якби 4 роки тому українці не поводилися байдуже, а пішли на вибори, то не було би тієї важкої ситуації, що є зараз. Коли я цього року стояла у черзі на виборчій дільниці, то думала: «А де усі ці виборці були чотири роки тому?»

Водночас, мені здається, що якби в Україні не було такої ситуації, як зараз, ми б не почали свій розвиток. Відбувся «зсув свідомості». Добре, що так. Щось змінилося у людей. Пам’ятаю, люди ніколи раніше не носили вишиванки так масово. Колись я прийшла у вишиванці до університету, то на мене всі оберталися. Тепер цим нікого не здивуєш. І це круто.

Відбулися такі зміни дуже внутрішні. Навіть, коли це зараз кажу, то мурашки по шкірі. І дуже важливо сьогодні закарбувати собі, що самі люди несуть відповідальність за своє життя, що не новий Президент для них щось зробить, а вони самі вирішать те, яким буде їхнє завтра. Пора нарешті мати сміливість змінювати щось навколо себе самотужки.

Які принципи та які цінності допомагають вам досягати успіху не тільки у роботі, але й в особистій гармонії, про яку ви говорили?

Усе роблю з любов’ю. Це, мабуть, принцип. Намагаюся в кожну справу вкладати частинку себе, давати щось від себе. Ще сповідую принцип проактивності, ініціативності. Завжди намагаюся зробити перший крок, взяти на себе ініціативу, розвивати. Також принцип руху: завжди кажу, що біжу, що я у процесі «Run, Forest, run!» Я навіть не стільки думаю про конкурентів, скільки хочу встигнути усе зробити.

Не знаю, скільки мені відведено часу. Можливо, помру в 101 рік. Сподіваюся, буду такою бабусею крутою. (Усміхається) А може бути й по-іншому. Тому я хочу встигнути зробити багато чого для людей. Не знаю, чому. Інколи втомлююся від цього, звичайно, але розумію: хто, якщо не я, коли, якщо не зараз? Тоді встаєш і продовжуєш далі робити.

DSC_0152

А як ставитеся до критики? І чи існує конструктивна критика?

Конструктивна критика — це коли тобі дають зворотній зв’язок. Ти послухаєш і вирішуєш приймати тобі це чи не приймати. Безпідставна критика знеструмлює, а от зворотній зв’язок, фідбек тебе позитивно розвиває. Я люблю вислів: «Собаки гавкають, а караван іде». А ще «You can do it», наприклад.

Якщо я мрію, то ця мрія повинна бути здійснена. Хтось сидить, приміром, і мріє бути мільйонером. Та будь ласка, але зроби щось! У житті можливо все. Моя мрія — полетіти в космос і побачити звідти Землю. Для цього, звісно треба ще дуже багато працювати. І я працюю.

Чому чесність — це цінність?

Це одна із моїх цінностей. Вважаю, що потрібно бути чесним, перш за все, із самим собою. Це найголовніше. Аби мати можливість лягати спати з чистою душею і розуміти, що ти нічого поганого нікому не зробив.

Я іноді буваю жорсткою, але це також наслідок чесності. Звикла чесно робити свою роботу, не очікувати нічого від людей. Однак коли хтось «халтурить», роблю чіткі висновки. Є цінність чесності: чесна ціна і чесні послуги.

Я би радила подивитися фільм з Джастіном Тімберлейком «Час». Там дуже гарно показано тему часу. Глядач розуміє, що час спливає дуже швидко. І, на мою думку, не варто витрачати його на недомовки, брехню, виправдання. Треба бути чесним.

А якби знати, скільки часу лишилося, було би легше?

Думаю, що люди більше би робили в житті, якби знали, скільки їм відведено часу. Інколи на своїх заняттях навіть даю таке завдання — прошу людей заплющити очі і подумати, чим би вони займалися, якби знали, що у них «в запасі» ще один рік. Не уявляєте, яке враження справляє ця вправа.

DSC_0102

Заради чого ви готові працювати безкоштовно?

Працювати безкоштовно готова. Наприклад, роблю знижки для початківців, бо виступаю за те, щоб більше людей приходило й училося, аби ставало більше підприємців, аби розширювалася спільнота. Думаю на перспективу: краще за кілька років заробити мільйон, ніж сьогодні заробити на комусь 10 000 гривень «зверху».

Часто консультую безкоштовно. Тут мене використовують по повній! (Усміхається) До речі, саме тому рідні взагалі не чіпають. А от знайомі, наші випускники, друзі дуже часто цікавляться, що я думаю про ту чи іншу ідею, проект, бізнес.

Мрію, щоб більше було підприємців — нових, інноваційних, креативних. Дивна ситуація. У нашій країні лише офіційно зареєстровано 8 000 000 підприємців! Але що ми знаємо про інновації в бізнесі? Чи готові ці бізнесмени працювати на свою «додану вартість»? У нас, на жаль, взагалі немає культури сервісу, культури продажів, культури просування. Ми лише споживаємо. Власними зусиллями намагаюся це змінити. Дуже часто — безоплатно, за ідею.

Якими своїми досягненнями ви пишаєтеся?

Пишаюся проектом, який я зробила в студентській організаціїAIESEC. Він називається «Шлях дітей». Це велика освітня програма для дитячих будинків. У мене було 9 будинків, це 232 дитини. До речі, окрім освіти, ми допомогли двом діткам знайти батьків. Я завдяки «Шляху дітей» полюбила спілкуватися з журналістами. Тоді у мене взяла інтерв’ю журналістка газети «Сегодня», а після публікації мені зателефонували й повідомили, що завдяки цій публікації двоє малих зустріли нових тата й маму.

А ще, звичайно, пишаюся Startup Ukraine. Це була моя дуже велика мрія. Виношувала її, наче дитину. До речі, 9 місяців. І вона народилася. Щось схоже було і з коворкінгом. Я думала про це, носила в голові, потім це сталося.

Я пишаюся бути українкою, пишаюся тим, що тут народилася. Вірю в свою країну. Знаю, що у нас нереальний потенціал. Переконана, що Україна буде однією із сильних держав. Можливо, не зараз, але протягом 10-15-ти років — точно. І я зараз намагаюся зробити максимальний вклад для цього. Що більше людей почне розвивати країну у своїх «маленьких світах», то швидше вона стане на ноги.

Ще пишаюся своїми стосунками. Приймати людину такою, як вона є, – це основа кохання. Це, звичайно, не досягнення, але я дякую Всесвіту, що зрозуміла це вчасно. Не знаю, за що мені таке щастя. Може, Там Нагорі підтримують те, чим я займаюся? І от вони собі вирішили: «Ну ось — це тобі». (Усміхається)

Є вислів, що правила створені, аби їх порушувати. Які правила ви би порушили, а які  ніколи?

Звісно, я дотримуюся загальноприйнятих, біблійних правил. А якщо говорити конкретніше, то як би голосно це не звучало, я звикла сама для себе встановлювати правила.

А свої правила можете порушувати?

Власні правила? Мабуть, можу. Бо ж суть не так у них, як у принципах, в переконаннях. Кожен день живу так, як відчуваю. Немає правильного чи неправильного. Є тільки те, як ти до чогось ставишся.

DSC_0195

Можна довго філософувати, але на ділі слід підняти дупу і почати жити, працювати, діяти!

Не чекайте, що хтось вам щось подарує, — вам ніхто нічого не винен. Це головне правило. Звичайно, у кожного є страх, що щось не вдасться, а щось навпаки — відбудеться не на нашу користь. Але ж це не причина нічого не починати, не пробувати. Ми завжди маємо вибір!

Намагаюся виробити ще одне правило – не засуджувати людей. Поки що для мене це складно. Дуже важко сприймати людей, які не поділяють твоїх принципів. Дуже важко, але дуже необхідно. Вчуся цьому.

Так багато говорю, але… Я ж теж не ідеальна людина: можу злитися, можу ненавидіти, думати про людину щось погане. Але потім намагаюся «видихнути», заспокоїтися. Вірю, що насправді в інших людях нам найбільше не подобається те, що по суті не подобається нам у нас самих. Люди — дзеркала один одного.

Люди — дзеркала один одного. Тож щойно ти долаєш якийсь негатив всередині себе, він не «напружує» тебе в інших

Бо ти це вже минув, ти зрозумів свій урок. А відтак усі, кого ми зустрічаємо в житті, не є випадковими.

Що зараз читаєте? Які улюблені фільми?

Художньої літератури останнім часом не читаю. Але от у дитинстві мене дуже вразила книга Річарда Баха «Чайка на ім’я Джонатан Лівінґстон». Також дуже сподобалася книга «Бізнес з душею» Тома Еренфельда. Мені до вподоби принципи, про які там написано. Завжди і усім раджу її прочитати, вона класна.

Щодо фільмів, то я люблю фільми зі змістом. Однак це якщо сісти і дивитися. А щоб розслабити мозок, перемкнути думки, як і всі, дивлюся комедії, серіали.

DSC_0087

А щодо музики?

Слухаю різну. Зараз моїм улюбленим гуртом є команда Hurts. Я їх дуже люблю, слухала пісні ще тоді, коли про них ніхто нічого не знав. Вони «торкають твою душу», а я дуже люблю музику, яку  відчуваю душею.

От ще була на концерті Океану Ельзи. Це був такий політ душі! Мені подобається цей своєрідний меседж Вакарчука, його спрямованість. Я люблю, коли музика не просто «тиць-тиць», а коли вона намагається щось донести до людини.

Третій гурт, який зараз часто слухаю, це грузинський Mgzavrebi. Дуже чекаю на їхній концерт. Загалом люблю розумну музику.

Одна порада для читачів The Ukrainians.

Життя — одне. Не треба чекати, треба створювати і отримувати насолоду

Якщо ви хочете чогось досягнути, зробіть перший крок. Почніть. Дуже гарно англійською це звучить: «Make a move». Немає ніякого секрету успіху. Хтось щось робить, а хтось — не робить. Це єдина різниця між успішними і неуспішними людьми.

 
Юліана Паранько Світлана Левченко

Схожі публікації

Startup Stock Photos
1466 7

Чи може довіра бути фінансово вигідною?

Підприємці про те, чому мусимо довіряти більше

07.03.2016 Роман Рак
IMG_4031nnn
18762 18

Юрко Филюк

Розмова з івано-франківським підприємцем, керівником компанії «23 ресторани», співзасновником проекту «Тепле місто»

28.01.2015 Тарас Прокопишин
5G6A0034
1334 3

Політика, поліція і врядування у 140 символах

Про те, чому нам усім потрібен Твіттер

01.03.2016 Марічка Крючок

Популярні публікації

DCIM100GOPRO
14806 11

Саша Маслов

Розмова із українським фотографом, який фотографує для The New York Times та New York Magazine
17.12.2014 Тарас Прокопишин
1412380_10151770183150895_724835276_o
17624 9

Антон Красун

Розмова з молодим менеджером Google Антоном Красуном
04.04.2014 Тарас Прокопишин
IMG_4031nnn
18762 18

Юрко Филюк

Розмова з івано-франківським підприємцем, керівником компанії «23 ресторани», співзасновником проекту «Тепле місто»
28.01.2015 Тарас Прокопишин
  • Спецпроект
    Розмови про цінності, місію та майбутнє журналістської професії
  • Спецпроект

    Серія репортажів про малі українські міста та їхніх мешканців

  • Спецпроект

    Історії молодих українців, що повертаються з війни

  • Спецпроект
    Історії українців, які своєю діяльністю, проектами та ідеями змінюють Україну на краще

Краудфандинг

Малі міста

1621
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

34
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

788
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати