206

Один із найважчих аспектів війни — доля загиблих військових, чиї тіла залишаються на полі бою, в окопах, на мінних полях чи окупованих територіях. Доки тіло не повернуть або ж не буде підтвердження, що військовий — в полоні, його вважають зниклим безвісти, а родина живе у стані, який називають невизначеною втратою.

У жовтні 2024 року та на початку січня 2025-го я працював із добровольцями з організації «Плацдарм» у кількох пошукових місіях на Харківщині та Донеччині. «Плацдарм» — волонтерська група, яку заснував Олексій Юков, волонтер зі Слов’янська. У дитинстві чоловік натрапив на кістки полеглого часів Другої світової. Відтоді присвятив себе пошукам і похованню загиблих на війні.

Він та учасники організації шукають тіла загиблих військових із 2014 року. Від початку російського повномасштабного вторгнення вони змогли відшукати понад 3000 тіл українських армійців.

Початковою точкою в кожній пошуковій місії, а отже, й історії кожного зниклого, є місце загибелі: активна лінія фронту чи місця, звідки фронт пішов. Кожен знайдений фрагмент може стати ключем до ідентифікації. Це можуть бути дрібні деталі: розірвана форма, жетони, особисті речі, кістки, зуби чи навіть сліди ДНК, які дають змогу встановити особу загиблого.

Коли останки нарешті вдалося відшукати, їх ретельно збирають, розділяють, каталогізують та пакують, намагаючись не змішати фрагменти тіл різних людей. Згодом кістки, залишки одягу, документи та знайдені особисті речі везуть до спеціальних закладів судово-медичної експертизи, іншими словами — моргів, де спеціалісти готують рештки до генетичного аналізу, очищають кістки від плоті, згорілого одягу. Звідти їх передають до спеціалізованих ДНК-лабораторій, де й проводять генетичний аналіз. У тілі людини — 206 кісток, кожна містить у собі генетичну інформацію, але спеціалісти кажуть, що найбільше її у зубах, підколінних чашечках та хребцях. Тому і пошуковці, і працівники лабораторій завжди радіють знайденим зубам.

Якщо останки вдалось ідентифікувати, а ДНК-інформація збіглася з кимось у базі даних, після такої довгої дороги воїн повертається до родини, щоб його поховали та оплакали. Це один із найболючіших моментів: рідні отримують можливість поховати своїх близьких за звичаєм, віддати останню шану і спробувати знайти спокій.