Ернес Аметов — громадянський журналіст.
Народився 30 травня 1985 року в місті Ташкент, Узбекистан. У 1992 році родина Аметових повернулась до Криму, в місто Бахчисарай. Закінчив Таврійський національний університет, за освітою юрист. Одружений з Елеонорою Аметовою, мають двох неповнолітніх синів.
11 жовтня 2017 року до будинку Аметових вдерлися озброєні співробітники ФСБ та провели обшук. Після цього Ернеса арештували, проте через три роки суд його виправдав, а ще через два — таки звинуватив, за ч. 2 ст. 205.5 КК РФ, за нібито «участь у терористичній діяльності» і присудив 11 років колонії.
Ернес Аметов — двоюрідний онук героя кримськотатарського народу, льотчика Аметхана Султана.
§§§
[Цей спецпроєкт, присвячений вільним голосам Криму. Серія історій про журналістів-політвʼязнів — спільна ініціатива Українського ПЕН, The Ukrainians Media, ZMINA та Vivat за підтримки NED]
§§§
«Заспокойся, це — ФСБ»
«Горимо, відчиняй!», а потім голосний стукіт, гуркіт і люди у формі на порозі квартири Аметових під час ранкового намазу. В якийсь момент Елеонора помітила, що під час молитви в неї від страху почали труситися руки, а коли вона побачила на порозі з десяток російських силовиків і направлену на неї з чоловіком зброю, то одразу спливли в пам’яті дідусеві розповіді про депортацію 1944 року. «Вони прийшли вбити нас», — вирішила жінка. «Заспокойся, це — ФСБ», — вголос сказав Ернес, побачивши стан дружини.
Обшук у будинку Аметових відбувся 11 жовтня 2017 року. Після цього Аметова заарештували. Він став одним із восьми фігурантів Другої бахчисарайської групи «справи Хізб ут-Тахрір». Обшук тривав близько 5 годин. Елеонора каже, було відчуття, ніби силовики навмисне тягнули час, перебираючи кожен документ у кімнаті, вилучаючи деякі книжки (які пізніше повернули, адже вони не входили у список забороненої в РФ літератури), при цьому зовсім не оглянули кухні. Ернеса забрали з дому в момент, коли дружина відійшла переодягнутися. «Ми швидко заскочили в автівку, поїхали за ним. Пам’ятаю, дуже переживала, щоб його не викрали, щоб він не “зник”. А наступного дня після обшуку був суд».
У родині Аметових двоє синів, Аладін та Імран. На момент обшуку старшому було 8 років, а молодшому 5. «Аладін, до того, як до нас постукали, рано прокинувся і почав ховатися в диван. Ернес спитав, що він робить, а син сказав, що йому страшно. Ніби передчував». Коли силовики розпочали обшук, то порадили синам Аметових «не боятися і увімкнути мультики». А поки слідчі заходи тривали, Елеонора вийшла на кухню і готувала дітям кашу. Після арешту батька Імран раз по раз запитував маму: «Чому вони обрали саме наші двері?»
Елеонору й Ернеса познайомила спільна знайома: подруга дитинства Елеонори й Ернесова однокурсниця. Через місяць після знайомства Ернес освідчився в Ханському палаці. «Це було наче кадр із фільму.
Він прив’язав мотузочку мені до пальця і пустив по ній каблучку. Я пам’ятаю, він такі прекрасні слова сказав, що своє життя бачить у вірі, служінні Богові й запрошує мене у своє життя, щоб зробити щасливою.
Наш перший Курбан-байрам разом. Я тоді ще не дотримувалася ісламу, тільки традицій. І от я зранку прокидаюсь, а в мене величезний букет троянд. І чоловік каже, що в нас немає звичних свят, на кшталт 8 березня або Дня закоханих, але квіти в мене будуть завжди без приводу. Так почалося наше сімейне життя: чисто, красиво, правильно», — говорить Аметова.
«Не їв хліба, щоб зробити мені подарунок»
Через три місяці після арешту чоловіка в Елеонори був день народження. Ернес натоді перебував у сімферопольському СІЗО. «У мій день народження вранці подзвонили у двері. Ми з дітьми спершу злякалися — думали, знову обшук. Я відчинила двері, побачила квіти й листівку. Мені передали вітальні слова, сказали, що чоловік мене дуже кохає. От тоді я була шокована». Жінка каже, протягом усього часу, що чоловік у неволі, не було жодного дня народження, щоб він не передав їй квітів. А якось Елеонора отримала троянду з хліба, яку чоловік зробив у неволі. Пізніше він розповів дружині, що не їв хліба, а спеціально збирав його, щоб зробити подарунок.
Елеонора розповідає, що майструвати своїми руками — це про її чоловіка: «Щойно ми одружилися, він проводив інтернет. Пізніше робив шафи-купе на замовлення, потім захопився роботою з джезвами. Він власноруч робив джезви для кави з латуні. Його роботи помітили й запросили навчатися цього ремесла в Туреччині, але Ернес відмовився, бо не хотів залишати родину. Закінчив курси з фотографії, і ми почали разом знімати весілля і виготовляти декор для них. Це він надихнув мене відкрити ютуб-канал і працювати над відео для нього». Елеонора уточнює, що за освітою Ернес — юрист, але не працював за професією.
Ернеса шокував арешт Рустема Абільтарова, фігуранта Першої бахчисарайської групи «справи Хізб ут-Тахрір». Рустем — його добрий знайомий. Елеонора розповідає: вони просто мовчки стояли і в шоковому стані дивились одне на одного. «Я кажу: їм загрожують десятки років. Десятки років діти не побачать свого батька». Рустема Абільтарова засудили до 8 років і 9 місяців колонії. Відтоді Ернес намагався не пропускати жодного обшуку або судового засідання, які проводили на півострові.
Він висвітлював репресії як громадянський журналіст. Його колеги розповідають, що він був одним із тих журналістів, які почали висвітлювати історії затриманих через знайомство з їхніми родинами. Ернес записував інтерв’ю з батьками і дружинами арештованих. Самостійно монтував і робив із цього відеосюжети. Частина з цих розмов опублікована на ресурсах «Кримської солідарності».
Після затримання Ернеса співробітники силових служб РФ почали схиляти його до того, щоб він дав свідчення проти інших фігурантів справи. А коли Аметов навідріз відмовився, йому сказали: «Тоді сидітимеш разом з ними».
Випадок, коли російські силові структури намагалися змусити людину огудити інших, — не перший у практиці кримських політичних переслідувань. Одного з фігурантів Другої сімферопольської групи «справи Хізб ут-Тахрір» Раїма Айвазова також намагалися схилити до співробітництва. «Вони вивезли мене в поле, імітували розстріл, тобто погрожували вбивством і розправою, говорили, що ніхто мене не знайде, якщо я не даватиму свідчень проти решти учасників справи», — розповідав Раїм Айвазов на першому судовому засіданні в Південному окружному суді Ростова-на-Дону. А Енвер Крош згадував, що його намагалися завербувати — ймовірно, співробітники ФСБ — просто в райвідділку поліції: «Вони сказали: у тебе є час до дванадцятої години. Якщо ти не погодишся з нами співпрацювати, ми тебе віддамо ментам, і нехай вони проводять тебе у справі з травою. Я сказав, що краще сяду до в’язниці, але шісткою не стану». Вони підкинули Енверові в куртку пакет, у якому, як стверджували, були наркотичні речовини. Пізніше били, а потім катували струмом. Це було взимку 2015 року, а в 2022 році Енвер Краш став одним з фігурантів Джанкойської групи «Хізб ут-Тахрір». Його адвокат, Еміль Курбедінов, розповідав, що силовики побили Енвера в автівці після затримання в серпні 2022 року.
Ернеса засудили до 11 років колонії суворого режиму, звинувативши у вже знайомій для кримських татар, мусульман статті «участь у діяльності терористичної організації».
Але до цього він став єдиною за всю історію окупації Криму людиною, яка була виправдана.
«Не винен і нікуди з Криму не поїде»
Друга бахчисарайська група «справи Хізб ут-Тахрір» складається з восьми фігурантів. За версією слідства, інженер-радіотехнік Мемет Белялов є «організатором терористичної організації», а власник кримськотатарського етнічно-культурного центру «Салачик» Сулейман Асанов, правозахисник Сервер Мустафаєв, організатор дитячих свят і релігійних заходів Сейран Салієв, підприємець Сервер Зекер’яєв, релігійний діяч Едем Смаїлов і двоє громадянських журналістів Тимур Ібрагімов і Ернес Аметов брали участь в цій організації. Свої «зібрання» вони нібито проводили в Хан-Чаїр Джаміси, мечеті в Бахчисараї.
16 вересня 2020 року Південний окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону оголосив вирок. Адвокатка Лілія Ґемеджі, яка захищала Сервера Мустафаєва, пригадує: «Засідання почалося з оголошення ухвали. Часто судді зачитують документи невиразно, нечітко. Чути було достатньо погано. Ми розуміли, що оголошується ухвала, але довго не могли зрозуміти суть документа. Ми навіть почали пошепки перемовлятися з колегами й не одразу зрозуміли, що в ухвалі йде мова про те, щоб виправдати Ернеса. Якщо бути точною в юридичному формулюванні, суд визначив, нібито Аметов був членом «Хізб ут-Тахрір», але припинив свою діяльність і добровільно вийшов із партії на момент його затримання. Під час судових процесів Ернес казав, що це — брехня, він ніколи не належав до цієї організації, Ернесові свідчення підтверджували й інші фігуранти цієї справи. Проте суд поклав в основу саме ці свідчення секретного свідка. Після оголошення цієї ухвали було оголошено вирок з термінами інших фігурантів. Ми довго не вірили, що виправдання Ернеса можливе».
Виправдальний вирок Аметову став неочікуваним і для співробітників ФСБ. У своєму виступі на суді Аметов відкидав закиди з боку обвинувачення, по пунктах пояснюючи, чому обвинувачення проти нього є надуманими: «Про мою присутність на сохбеті в мечеті я вже говорив, але скажу ще раз — цей захід та спілкування ніяк не можуть розцінюватися органами слідства як зв’язок із Хізб ут-Тахрір. Ніхто й ніколи на цих заходах не говорив мені про ХТ, а я не приймав під час цих заходів присяг і не брав якихось зобов’язань. Це — вільне відвідування мечеті, яке мені подобалося через свій вільний формат відвідування й ті теми, що обговорювали на цих заходах. Такі, як: Коран, Сунна, Хадіси, погляд Ісламу на сучасні реалії».
Ґемеджі розповідає, що потім вони з іншими адвокатами міркували про цей випадок і дійшли думки, що виправдання Аметова — особисте рішення головуючого судді, Різвана Зубаїрова. «Чи то було його самостійним рішенням, як головуючого у цій кримінальній справі, чи це узгоджене рішення, ми не знаємо. Можемо тільки припускати. Якщо суддя виносить якесь рішення, а потім воно скасовується, — це негативно позначається на статистиці суддівської кар’єри. Сидіти й чекати, поки в апеляції скасують це рішення, було неприйнятно. Ми одразу запропонували Ернесу виїхати, тому що юридично він був вільним. Жодних обмежень щодо нього не могло бути застосовано. Але я пам’ятаю його позицію: він сказав, що не винен і нікуди з Криму не поїде», — згадує Лілія Ґемеджі.
«Нас виривають, наче бур’яни з грядки»
Ернесова дружина переповідає свої спогади про перші хвилини чоловіка на свободі. Вона побачила його під будівлею суду — вперше за три роки поза судовим «акваріумом». Він вийшов у піджаку й халпаху (традиційний чоловічий головний убір кримських татар. — Авт.) «Він стояв там такий гарний, наче актор», — говорить Елеонора. На те засідання Елеонора приїхала в фесі, а російський прокурор Євгеній Колпіков зробив їй комплімент: «Він тоді сказав, що в мене дуже гарний головний убір», — згадує Елеонора. Пізніше саме Колпіков подасть апеляцію на перегляд рішення суду про звільнення Ернеса Аметова. «Коли ми їхали з Ростова з Ернесом у 2020-му році після його виправдання, він узяв із собою з СІЗО рюкзак з особистими речами. Він так його жодного разу й не розібрав. Цей рюкзак півтора року лежав у кімнаті біля дивана. Ернес одразу мені сказав: “Вони мене не відпустять, я не хочу звикати до дому”», — розповідає Елеонора.
У квітні 2022 року справа Ернеса Аметова надійшла назад до суду. Аметов добровільно прибув на попереднє слухання з повторного розгляду. Суддя Олексій Магомадов ухвалив відправити кримського татарина під варту на два місяці. Так Ернес знов опинився у сімферопольському СІЗО. 30 листопада 2023 року апеляційний військовий суд у місті Власиха (Московська обл.) ухвалив вирок: 11 років позбавлення волі для Ернеса Аметова. Зараз Ернес відбуває покарання в колонії у Вологодській області, в селищі Шексна. Це понад 2000 кілометрів від Криму.
Під час виголошення останнього слова в залі суду Аметов сказав: «ФСБ цими переслідуваннями створює стерильне ідеологічне середовище для прищеплення свого способу мислення, який ніяк не поєднується з образом мислення мусульман, виявляючи й усуваючи із суспільства небажані елементи, як-от я, як хлопці. Нас виривають, немов бур’яни з грядки. Таким чином ФСБ коригує курс розвитку цього суспільства, вони хочуть створити однобоке середовище, свого роду стерильний народ, який не має свого погляду на життя, зокрема на події, що відбуваються, народ, який повинен жити, як їм скаже нинішня влада…».
Влітку 2024 року Елеонора із синами поїхала на тривале побачення до чоловіка. «За ці три дні поруч з ним я немовби на Мальдівах побувала. За внутрішніми відчуттями. Це дуже неприємне, небезпечне місце, але поряд із чоловіком і дітьми, коли ми всі вчотирьох стояли і обіймалися при першій зустрічі в колонії, я відчувала абсолютне щастя.
Він так схуд — коли я побачила його, дуже засмутилася. В колонії немає халяль-їжі, тому він їсть мінімально, просто щоб сили були.
Працює в колонії, шиє. Навчився майстерно це робити. Каже, таким чином відволікається».
Деталей про життя в колонії Ернес дружині не розповідає: «Одне слово, в’язниця» — коротка відповідь на всі запитання.
Колажі Анастасії Струк. У зображеннях використано ілюстрацію Марії Глушко, світлини й листи з родинного архіву, а також Кримської солідарності.
