Якось, ще на перших курсах університету, Ілля Філіпов поїхав до своєї старшої сестри Олі у Португалію. Вони сиділи на балкончику коїмбрської квартири й відпочивали. Хлопець бідкався, що через велике навчальне навантаження на радіофізичному факультеті КНУ не встигає робити іншої справи — готувати уроки з фізики та математики для репетиторства. «А може, запишемо їх і викладемо в інтернет? І ти зможеш щоразу їх використовувати», — запропонувала тоді йому Оля. Ілля загорівся ідеєю, але… незабаром про неї забув.
Минуло декілька років. Разом із кількома однодумцями Ілля Філіпов запустив EdEra — українську студію онлайн-освіти. Наразі команда створила більш як 1000 освітніх роликів, запустила десять відкритих онлайн-курсів й інтерактивних підручників, а до кінця цього року планує відкрити ще десяток.
Разом із Міністерством освіти і науки вони реалізували проект із оновлення шкільних програм, а їхній останній курс — «Лайфхаки з української мови» — став першим в Україні масовим відкритим онлайн-курсом (МВОК), який отримав рекомендацію МОН.
Але якби тоді на балкончику хтось сказав Іллі та Олі, що згодом саме так станеться, то вони точно не повірили б.
[Спецпроект «Провайдери змін» — серія історій про організації, інституції та середовища, які змінюють країну. Проект створений за підтримки DOU.ua]
Інкубатор якості
— У 2012 році з’явився перший МВОК Массачусетського технологічного інституту (MIT) «Circuits and electronics». Я почав проходити його з другом — і нам сподобалося усе: від технічних рішень до жартів викладача, — згадує Ілля.
Хлопці навчалися ночами у кафе, адже вдень був університет, а ввечері — репетиторство. Списали по 300 сторінок конспектів, витрачаючи на цю справу більш ніж десять годин на тиждень. Врешті увійшли у список приблизно 150 людей з усього світу (із 51 тисячі зареєстрованих), які склали іспити на 98 балів зі 100.
— Курс став для нас абсолютним переворотом свідомості. Не тому, що він викладений в інтернет, — я не бачу у цьому інновації, а тому що формат і методики були унікальними. Онлайн-освіта існує фактично ще з 2001 року, коли MIT почав викладати усі свої курси в мережу (OpenCourseWare). А ось формат МВОК — із 2012 року.
Тим часом почали виходити нові онлайн-курси від MIT: вступ до комп’ютерних наук, класична механіка, електрика і магнетизм тощо. Ілля ковтав їх один за одним та все більше закохувався в якісну онлайн-освіту. На п’ятому курсі разом із одногрупником вони почали готуватися до вступу за кордон, в аспірантуру: складали TOEFL та GRE і планували потрапити до американського вишу. Навіть замовили на Amazon книгу Physics for Scientists and Engineers, яку прочитали від першої до останньої, 1228 сторінки. Усе це надихнуло двох товаришів у квітні 2014 року скомбінувати знання: зробити онлайн-курс та електронний конспект з фізики.
Головне, у що ми вірили: нецікавих наук не буває, є неякісний освітній продукт
— Контент готували разом із одногрупником Петром Костюкевичем. Очолити технічну частину я запропонував своїй сестрі-інженеру Олі Філіповій, яка на той час викладала комп’ютерні науки у Коїмбрському університеті та працювала у португальському стартапі Feedzai.
Оля без вагань погодилася, стала технічним директором, почала роботу над сайтом і платформою разом з португальським колегою Руєм Вілао. Тоді ж долучився Артем Ільчук — випускник КПІ, а нині співзасновник EdEra та куратор виробництва курсів. Також приєдналися випускники та студенти РФФ КНУ Гліб Генералюк та Віктор Чайка.
— У маленькій орендованій кімнаті зібралося п’ять людей. Ми почали вивчати основи верстки і педагогіки (до речі, теж через онлайн-курси). В якийсь момент зрозуміли, що курсу з фізики — недостатньо, тож почали готувати шість інших предметів. Головне, у що ми вірили: нецікавих наук не буває, є неякісний освітній продукт.
Ілля згадує слова колишнього професора MIT Волтера Левіна: «Якщо ви не любите фізики, то вам ніколи її добре не викладали». Хлопець запевняє — коли ти дивишся класний західний онлайн-курс з програмування, то хочеш стати програмістом; курс із інженерії — інженером.
— Тому наша місія — розкривати красу кожної дисципліни. Ми прагнемо стати ефективним містком між носіями знань і кінцевим споживачем. Щоби кожен, подивившись наш курс, підручник чи урок, сказав: «Я мрію застосувати ці знання, бо це захопливо». А ще в Україні багато викладачів із відзнаками. Дуже. Але часто їхні лекції — доволі нудні. Тому EdEra — це інкубатор, який дасть змогу викладачу розкритися і дістати з його мудрої голови кінцевий продукт.
Крюк у стелі
— У всіх назв повинна бути гарна історія. Спочатку ми обрали BESTEP. Але з’ясувалося, що така компанія вже є. Тоді комусь спала на гадку ідея назвати Educational Era, або EdEra. Ми «вбили» назву в Google, щоби зрозуміти, з ким доведеться боротися за індексацію. І знайшли надпопулярний італійський серіал з однойменною назвою. Усі одразу відмовилися від ідеї. Це все одно що конкурувати з «Диким ангелом» чи «Буремним шляхом», — сміється Ілля.
Наостанок команда таки заглянула у словник, edera з італійської — «плющ».
— «Ліга плюща!» — згадав тоді я. І загорівся. Це прекрасна історія і прекрасна назва.
Тим часом співзасновники вирішили вкласти гроші у перший офіс (обійшлося це в трохи більш як 10 тисяч гривень) і винайняли квартиру біля КПІ.
— Грошей було настільки мало, що ми їздили за п’ятьма столами на склад під Києвом. Бо там кожен коштував 240 грн (а це на 40 грн дешевше, ніж у столиці). Пам’ятаю, як ми власноруч робили ремонт, білили стіни та ходили в масках. Я коментував на камеру: «Йшов п’ятий день», тоді Артема жартівливо називали завгоспом.
Їхня перша камера, Sony за 3000 грн, писала із жахливим тріскотом, тому хлопці при гарному освітленні знімали на телефон — вдавалося якісніше. Коли на дверях малої кімнатки, де записували відео, висіла табличка «Запис» — усі мали мовчати. А банер із логотипом коштував дорого, тож спочатку за спиною лектора повісили лого, роздруковане на аркуші А4.
— Це було страхіття. Але найбільше мені запам’ятався запис досі популярного на Youtube відео, в якому я розповідаю про силу тертя і малюю формули на склі. Так от, це стара віконна рама, яку нам вдалося дістати через знайомих.
Коли сусідську квартиру обікрали, команді довелося шукати новий офіс. Ним стало приміщення, у якому колись був спортзал, тож там ще довго стояв характерний сморід, а зі стелі висів крюк від боксерської груші.
— А тепер уявіть, як це, коли у таке місце приходять експерти з ОБСЄ! Ми навіть віджартовувалися перед партнерами, що на крюку в нас висять ті, хто не виконує плану. У таких умовах ми почали отримувати замовлення на виготовлення навчального контенту та створили сім наших перших курсів.
Спочатку на них записалося лише 150 людей, але команда навіть не уявляла, як оцінити такий результат.
— Ми навіть не знали, як назвати те, що робимо. Усе відбувалося на інтуїтивному рівні, — згадує Ілля. — Та що там! На початку майже увесь наш шлях складався з помилок. Ні апаратури, ні бізнес-моделі, ні чіткого плану. Гарнітура, ноутбук, дешева камера і наполегливе навчання.
Конкуренція на рівні продукту
Із того часу минув ще рік, а наполегливість команди принесла нові плоди. 1 лютого 2017 року у партнерстві з громадською спілкою «Освіторія» EdEra запустила новий відкритий онлайн-курс «Лайфхаки з української мови», а 1 квітня — з літератури. Це не набір правил чи годинних лекцій, а короткі відео на основі мнемонічних технік запам’ятовування і авторських методик. До курсів додали інтерактивні підручники, тисячі автоматизованих тестів і аркуші студентів для міні-конспекту.
1 травня відбувся запуск ще одного відкритого курсу — «Експорт, ринки ЄС та інтернаціоналізація бізнесу», діє і попередня реєстрація на курс «Як писати про економіку без помилок».
— За останні два роки EdEra створила щонайменше 1000 освітніх роликів. Частина з цього — цілі курси або ж окремі освітні відео. Багато контенту створювали на замовлення — скажімо, цикл курсів про використання Європейської конвенції з прав людини для українських суддів. Ми з Артемом намагаємося домовитися, щоб частина подібних матеріалів потрапила у вільний доступ. Можливо, нам це вдасться.
Тим часом наступний вектор розвитку EdEra — розміщувати окремі курси англійською на англійськомовних платформах.
За останні два роки EdEra створила щонайменше 1000 освітніх роликів. Частина з цього — цілі курси або ж окремі освітні відео
— Цього року ми плануємо запустити ще щонайменше десять відкритих онлайн-курсів, три з яких хочемо викласти на міжнародних платформах. Це англійська мова з лектором, який сертифікований Кембриджем, та курс із IT, який частково записується у Німеччині і має лекторів із різних куточків планети, а також 3D-моделювання.
Ілля постійно наголошує: онлайн-курси — далеко не весь перелік продуктів команди.
— Для кожної проблеми ми шукаємо унікальне рішення. Наприклад, минулого року відкрили сервіс EdEra Books — це інтерактивні шкільні підручники з вбудованими відео, автоматизованими тестами і можливістю коментувати кожну сторінку. Вони гарно індексуються в Google і адаптовані до будь-якого пристрою.
Також нещодавно відкрили бета-версію практичного онлайн-довідника «Вступ у мейкерство», який EdEra розробляє з командою Харківської майстерні «Гараж Хаб».
— Одна з кінцевих цілей — створити свою платформу, яка задовольняла б ті потреби користувачів, яких не задовольняють уже існуючі. Але поки що ми не любимо називати себе платформою — ми студія онлайн-освіти.
Наше першочергове завдання — робити кожен окремий продукт конкурентом у своїй царині. А наша мрія (нехай утопічна) — розгортати свої студії по світу
Команда чітко розрізняє ці поняття. Адже розпіарені Coursera та edX — платформи як з класними, так і з поганими курсами різних студій. EdEra ж публікує на платформі тільки власний контент.
— Тому наше першочергове завдання — робити кожен окремий продукт конкурентом у своїй царині. А наша мрія (нехай утопічна) — розгортати свої студії по світу, — усміхається Ілля.
Освітня сім’я
— Наразі основна команда налічує 16 людей, — Ілля повільно виписує імена на серветці, яка була під рукою.
Окрім Олі та Руя, в IT-команді ще Євген Мороз і Олег Мохнюк — випускники радіофаку КНУ, та Надія Зряніна, випускниця Санкт-Петербурзького державного університету. Усі вони живуть і працюють програмістами в Берліні. У Львові лише головний редактор, викладач «Львівської політехніки» Олег Качала. Виробництво продуктів та відділ досліджень курують студенти і випускники здебільшого факультетів КНУ (Василь Дубовий, Вадим Черніков, Віктор Чайка, Олександр Папіш, Олександра Сірик, Олександр Романенко, Максим Герасименко, Анна Ляшенко та інші).
— У нас немає піар-відділу. Майже всі проекти, які ми робили, — це «сарафанне радіо». Почали зі співпраці з маленькою компанією, яка навчає айтівців. Тепер не встигаємо розширюватися пропорційно до кількості проектів, які нам пропонують, — пояснює Ілля.
У команді існує складна система оцінювання продуктивності. Кожного вечора учасники надсилають так званий Daily Mail: що вони зробили за день і який план мають на завтра. Щотижня проводять зустріч, на якій члени команди самостійно оцінюють своє навантаження. Зокрема, роботу — за 5-бальною шкалою, самоосвіту — за 3-бальною. Це впливає на заробітну платню у вигляді бонусів, додатково мотивує і дає можливість оцінити навантаження колективу.
— Причому п’ятірка за роботу — це ночівля в офісі і лютий штурм мізків, — каже Ілля. — Така оцінка трапляється рідко. Нормальний тиждень — 2,5 бали.
Ілля певний — робити щось хороше можна лише з хорошими людьми. Тому коли команда відбирає новеньких, зважають не лише на «тверді навички», тобто технічні вміння, а і на «культурний бекграунд претендента».
— Команда — це найголовніше. Ми шукаємо розумних людей, які обожнюють вчитися і не сприймають опосередкованого ставлення до освіти. Спочатку даємо тестове завдання. Наприклад, дослідити технологію адаптивного навчання чи вичитати сценарій освітнього матеріалу. Звичайно, допомагаємо. Але завдання завжди ллються рікою і новеньким доводиться швидко вчитися. Якщо усі задоволені — ласкаво просимо в нашу освітню сім’ю, — усміхається Ілля.
Заробляти — це добре
— Від початку ми не хотіли, щоб гранти становили більшу частину нашого фінансування. По-перше, їх не завжди можна знайти під цікаві нам теми. По-друге, якщо заради гранту треба змінювати тему на менш привабливу — ми навряд чи погодимося на це.
Наразі під певні проекти, у які команда вкладає власні кошти, вони намагаються відшукати зацікавлений бізнес чи грантодавців. Але навіть якщо не знайдуть — продукт створять, запевняє Ілля. Просто це буде складніше.
Перший рік команда була фактично без заробітних плат. Зараз EdEra має громадську організацію для грантів від ПРООН, WNISEF та «Відродження». Більша частина фінансування надходить від замовлень B2B — команда налагоджує онлайн-платформи для бізнесу «під ключ», консультує, створює контент — зокрема онлайн-курси, окремі ролики чи інші навчальні матеріали для співробітників. Також Ілля та Артем працюють в ОБСЄ Україна. Усі ж навчальні продукти на сайті EdEra безкоштовні, і змінювати цього команда поки що не планує.
— Ми продовжуємо вкладати отримані гроші у розвиток. Насамперед — в апаратуру, бо з’являється усе більше паралельних зйомок. Також доводиться збільшувати штат. На щастя, проекту допомагають волонтери і нам поталанило з IT-командою з Берліна — заробляють вони там, а з нами працюють у вільний час.
За словами Іллі, вони спілкувалися з інвесторами, проте поки що інвестицій не брали.
— Більшість казала, що з нашими вимогами до якості курсів і того, скільки часу їх треба робити, вижити неможливо. Що це недієвий бізнес, неефективна модель. Але ми й не планували зробити його стрімким та надприбутковим. Звичайно, заробляти — це добре. Я не з тих людей, які вважають неприбутковість чимось хорошим. Але поки що ми шукаємо баланс між проектами B2B та соціальними.
Конвеєр курсів
Перед початком роботи над новим продуктом команда регулярно проглядає різноманітні онлайн-курси у своєму офісі на київському Подолі.
— За потреби відправляємо людину і на офлайн-курс. Потім проводимо брейнштормінг. Під час виробництва відбувається з десяток паралельних технічних процесів. У результаті матеріал проходить три етапи узгодження, а потім увесь курс оцінює фокус-група.
Нещодавно учасники однієї з них сказали, що в курсі не вистачає прикладів. Тепер викладач переформатовує структуру деяких лекцій. Також у кожен курс команда намагається додати свою «фішку». У «Лайфхаках з літератури», наприклад, додали інтерв’ю з відомими письменниками та діячами.
— Додаткові матеріали зазвичай роблять курс ціннішим. У курсі Circuits and Electronics від MIT була віртуальна лабораторія, а в курсі Embedded Systems від Техаського університету учасникам надсилають відлагоджувальну плату.
Артем Ільчук особисто закінчив другий із них, згадує, як кур’єр доставив йому плату додому — у Коцюбинське поблизу Києва. Каже, вчитися, використовуючи плату, було значно цікавіше, і з’являлося відчуття причетності до університету.
— У цьому вся особливість гарного МВОКу — це не просто реплікація офлайн-формату в онлайн. Лекція у виші триває 45 хв, тоді як більшість людей дивиться відео менш ніж 6 хв. У студії École Polytechnique на сайті є цілий розділ про те, як краще подавати матеріал, адже онлайн-світ — інший.
За словами Іллі, у середньому їм вистачає 20 хв, щоб відрізнити хороший курс від поганого чи просто недопрацьованого. Позаду якраз голосно дискутує команда. Виявляється, вони переглядали черговий онлайн-курс і помітили неякісний Keying — вирізування зеленого тла. У викладача постійно зникав шматок голови, і він видавався ніби картонним.
— У деяких курсах надають три варіанти відповіді і три спроби відповісти, а потім можна похвалитися величезною кількістю виданих сертифікатів і низьким дропаутом (кількістю людей, які отримали сертифікат, з-поміж тих, які зареєструвалися, — TU). Тобто я можу навіть не відкривати відео — і отримати папірець за 20 хв. При цьому CS50 — неймовірний курс з дуже високим дропаутом, тому що складний. Питання: то який сертифікат цінніший? — іронізує Ілля.
За його словами, кількість онлайн-курсів стрімко росте і деколи перетворюється на жахливий конвеєр. А загалом онлайн почав копіювати проблеми офлайну: працюють ті ж парадигми та сертифікати починають видавати усім охочим. Тож із часом їхня цінність нівелюється.
— Регламенту, яким має бути онлайн-курс, — немає. І студії з цього користають. Я можу взяти 20 відео по 20 хвилин, назвати усе це курсами і сказати, що я створив платформу із 20 курсами. Паралельно з’явиться платформа, на якій один курс триває 100 годин. Медіа напишуть: «О, перша платформа крутіша, бо у неї 20 курсів». Це і погано, і добре. Але я категорично проти уніфікування формату — хтось цим маніпулює, а хтось виходить за межі, щоб зробити освіту продуктом, який працюватиме за принципом вільної ринкової економіки.
Не реформа
Рік тому Іллі зателефонувала радник міністра освіти Іванна Коберник і покликала на зустріч у МОН. Сказала, що з ним хотіла би познайомитися Лілія Гриневич.
— Чесно? Я ніколи не планував співпрацювати з МОН. Узагалі.
Ілля розповів Лілії Гриневич про інтерактивні підручники EdEra Books, плагіни, які завантажили більш як 600 тисяч разів, і ще про нові глави, які узгоджують із різними експертами і коментують користувачі. Так влітку 2016 року народилася ідея розмістити на сайті EdEra чинні навчальні програми для 1-4 класів, а вже взимку цього року — для 5-9 класів для загального обговорення. Всі охочі, авторизувавшись, могли висловити свої побажання щодо змін.
— Робота з МОН закипіла вже за тиждень після першої зустрічі. Ми думали, що буде 500-700 коментарів максимум, а з’явилося майже 9000 під час першого обговорення і 7000 — під час другого. Ніхто не очікував такого результату. Інколи у коментарях розгорталася справжня війна і модераторів доводилося заспокоювати.
Після першого обговорення усі коментарі учасників передавали експертам, які їх частково врахували. За їхніми результатами оновили програму, навіть видали нові хрестоматії. Наразі так само підбивають підсумки обговорення навчальної програми для середньої школи.
— Також у дружньому (не авторитарному) форматі ми записали відеорекомендації для вчителів, як можна використати знання з підручників. Мені здається, МОН у цьому проекті показало своє людяніше обличчя.
За роботу команді держава не заплатила ні копійки, тож спочатку довелося працювати без фінансування. За фактом, частково проект профінансував фонд «Відродження».
Багато хто встиг назвати обговорення реформою, але Ілля з цим категорично не згоден.
— У мене алергія на це слово. Зараз геть усе називають реформами. Але це системна зміна, і я не готовий сказати, як її реалізувати саме зараз.
Я за платну вищу освіту. Не буває нічого безкоштовного. Освіта, яку ми отримуємо, — вартує грошей. Просто платить за неї держава, а вона дуже неефективний замовник, не зацікавлений у якості
На його думку, проблема поганих вишів і невмотивованих студентів — культ диплома. Тому так багато університетів і студентів, яким вони не потрібні взагалі. Ілля навіть жартує, що треба заборонити усім роботодавцям вимагати диплом років на п’ять.
— Якщо ж серйозно (я вже передчуваю негативну реакцію) — я за платну вищу освіту. Не буває нічого безкоштовного. Освіта, яку ми отримуємо, — вартує грошей. Просто платить за неї держава, а вона дуже неефективний замовник, не зацікавлений у якості. Подивіться, як працює УКУ: студенти вмотивовані вчитися, а університет — вчити. До того ж завжди існують додаткові опції: гранти та стипендії, система пільгових кредитів тощо. Та коло завжди замикається на кадрах, тому педагогічні ВНЗ повинні стати найелітнішими навчальними закладами, адже минулого року туди вступали абітурієнти з найнижчими балами.
Не можна технократизувати все
— Я не вірю у переворот системи освіти за рахунок онлайн-курсів. Скажімо, за приклад беруть Єль, який взяв на озброєння Гарвардський курс CS50, щоби викладати програмування. Але будьмо відвертими: Єльський університет — один із найкращих вишів, і тамтешні викладачі мають достатній рівень, щоби не лише супроводжувати такий курс, а й доповнити його.
Ілля певний, що онлайн-курс не зменшує навантаження викладача. Навпаки — побудувати результативну модель подачі інформації студентам з використанням онлайн-курсів і класичної методики викладання — треба вміти. Тому це насамперед інструмент.
— Натомість кампуси були і будуть. Не думаю, що онлайн-освіта колись замінить звичну. Але стане прекрасним додатковим фактором. В ідеальній системі координат самі студенти повинні паралельно з навчанням у виші проходити онлайн-курси, а викладачі – самостійно починати використовувати можливості, які ті дають.
Ігнорувати явище онлайн-освіти стає дедалі важче. У Росії є державна платформа, Відкритий університет, де бали, які отримують студенти за проходження курсів, зараховують їм у вишах. У Технічному інституті Джорджії можна отримати ступінь магістра з IT повністю онлайн (втім, такі програми є поки що лише у певних сферах).
— Якщо трохи побути футуристами, то ніхто не знає, що станеться з самим форматом MВОК через п’ять років. Поясню. Зараз у освіті є три головних тренди. Перший — microlearning, тобто люди хочуть отримувати інформацію стисло. Другий — adaptive learning — персоніфікація освіти. Наприклад, за результатами тестів людина не просто отримує бал, а й визначають її найслабші місця (технічно це неважко), коригують її навчальну траєкторію. Обидва тренди пов’язані з оптимізацією часу на вивчення. Третій тренд — learn by doing, тобто практика. За таким принципом працює відома платформа Code School.
Враховуючи три тренди, вірогідно, що з часом вигадають абсолютно інший формат — і онлайн-курс у форматі МВОК, як диск, піде у забуття.
Зараз у освіті є три головних тренди: microlearning, adaptive learning та learn by doing
— Сприйняття інформації людьми зараз надто стрімко змінюється. Часто ми бачимо дітей, які у свої три роки грають у стратегії на iPad. Я ось ледь з Instagram впорався! — сміється Ілля. — З того, у чому впевнений, — Україна відійде від пострадянського авторитарного «Я — крутий, ти — ні» у викладанні. Думаю, студенти навчатимуться як в університетах, так і в своєрідних хабах, при цьому матимуть персональних ботів-наставників, які полегшуватимуть вивчення, персоналізуючи матеріал. Англійська продовжить поширюватися, відбуватиметься інтернаціоналізація, а локальні кордони стиратимуться.
Ілля впевнений: якщо фактор живого викладача колись і зникне, то це буде помилкою. І людство циклічно до цього повернеться, адже не все у світі можна технократизувати.
— Якщо ж вам хочеться зробити щось для освіти вже сьогодні, але ви не знаєте що, — почніть із того, що подобається. Програмувати? Зробіть сайти кільком школам. Любите майструвати? Проведіть майстер-клас для учнів. Не обов’язково робити щось глобальне — змініть хоча б декілька життів. Дивіться навколо і приєднуйтеся до тих, хто надихає. Вчіться і навчайте. Фільтруйте непотріб від хорошого продукту. Обов’язково вивчіть англійську, щоб відкрити конкурентний світ якісної освіти. І тоді не знадобляться жодні поради. І пишіть нам, в EdEra. Можливо, вигадаємо щось разом!
