Сила однієї людини

Катерина Гольцберг — відома психологиня, що спеціалізується на роботі з підлітками. Президентка Професійної асоціації дитячих аналітичних психологів. Нещодавно у видавництві «Vivat» вийшла її книжка «Я іду до психолога» про перше звернення до фахівця — вона, зокрема, підказує, що має знати й розуміти людина, звертаючись по професійну поміч.

Катерина має двадцятирічний досвід роботи, а отже, починала тоді, коли до психології як професії та психологів як фахівців ставилися зовсім інакше, ніж тепер. Цей матеріал — не лише про її особистий шлях у професію, а й про зміни в українському суспільстві, що сталися за ці двадцять років.

§§§

[Ми створили цей портрет завдяки амбасадорам і амбасадоркам The Ukrainians Media, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Доєднуйтеся, щоб таких історій було ще більше!]

§§§

Перше враження

1988 року Катерині, тоді сімнадцятирічній школярці, яка хотіла стати художницею, потрапила до рук книжка, що змінила її життя і зрештою спонукала піти в психологію. Тепер, маючи за плечима двадцятирічний досвід практики, вона й досі зберігає її у своєму кабінеті. Ця книжка — «Психологія симпатії» Леоніда Гозмана і Надєжди Ажгіхіної. «І вона справила таке враження в мої сімнадцять, — згадує Катерина, — що я аж завагалася, чи справді варто йти на художнє, а чи у психологію. Але на моє образотворче мистецтво вже було витрачено стільки часу, маминих нервів і всього іншого, що я вирішила піти вчитися на художницю».

Психологія прийде згодом — уже після випуску з Київського художньо-промислового технікуму (зараз — Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука) та першого досвіду художньої праці. Катерина, втім, не шкодує про тодішній вибір на користь художньої освіти: «Це були мої найкращі роки навчання, адже в мене були чудові однокурсники, найкращі педагоги, і ми досі з ними спілкуємося. Натомість з однокурсниками з психологічного факультету я майже не спілкуюся, а ось з викладачами — так». 

Двадцять років тому психологічна освіта більше нагадувала наукову діяльність — таким було й Катеринине сприйняття: «Саме через це враження я не обрала психологію відразу. В ті часи це не була та практична психологія, якою я займаюся тепер, іноді маючи до десятка клієнтів на день».

Та з сімнадцяти років майбутня психологиня відчула інтерес до царини психології й почала купувати тематичну літературу: «Українською майже не видавали, тому доводилося купувати або російські переклади, або книжки російських психологів. Ще я підписалася на психологічні журнали — також російські. Так було, бо українських альтернатив не існувало, і цього у своєму минулому я змінити ніяк не можу». 

Згадує, що читала й класиків — Фройда, Юнга, Берна, шукаючи там відповіді на питання, як можна змінити суспільство: «Мені було цікаво, чи можна за допомогою наративу впливати на людей, чи можна змінювати їхню думку.

Розумієте, в сімнадцять-двадцять років ми всі — великі мрійники. Мені здавалося, що це має дуже велику перспективу.

Та коли я почала вчитися на психолога, то була вражена, зрозумівши, що подібні ідеї про вплив на маси були вкорінені, зокрема, в ідеологію нацистської Німеччини. Я усвідомила: це не те, чим би я хотіла займатись».

Професія

У нульових професія психолога не виглядала як фах, здатний прогодувати. Катерина Гольцберг розповідає, що її мама з дитинства мала інвалідність і народила доньку в сорок років. «Звичайно, мені дуже хотілося якнайшвидше відправити маму на пенсію і самостійно добре заробляти», — каже Катерина.

Попри всі стереотипи, це дозволила зробити професія художника — Катерина працювала оформлювачкою: «Це була посада в локомотивному депо “Київ-пас”. Я три роки працювала художницею і отримувала доволі велику зарплату, бо це залізниця».

Змінити професію на психолога було складно через нерозуміння, як працює цей ринок праці: «Я не знала, як заробляють психологи. Але мені все одно дуже подобалася психологія. Я захотіла отримати другу освіту, психологічну».

Перший задум щодо застосування психології як фаху — власний бізнес. Катерина пояснює, що в ті часи існувало багато рекрутингових агенцій, і таку справу планувала