Вілен Темер’янов — громадянський журналіст громадської ініціативи «Кримська солідарність» і кореспондент видання «Грані». Народився 16 січня 1985 року в місті Касані Кашкадар’їнської області, Узбекистан. На початку 2000-х оселився у селищі Вольне Джанкойського району. Здобув освіту бухгалтера й електрозварника.
11 серпня 2022 року в його будинку у Джанкойському районі пройшов обшук за участю ФСБ, Вілена затримали за звинуваченням у тероризмі. Того ж дня він був арештований. На момент написання цього тексту якраз тривають суди по суті. Вілен Темер’янов — один із фігурантів Джанкойської групи «справи Хізб ут-Тахрір».
Одружений, має трьох неповнолітніх дітей. Молодший син Халід народився із серцевим захворюванням, має діагноз атрезія трикуспідального клапана. За час свого перебування в неволі Вілен утратив маму й сестру. На жоден із похоронів його не відпустили.
§§§
[Цей спецпроєкт, присвячений вільним голосам Криму. Серія історій про журналістів-політвʼязнів — спільна ініціатива Українського ПЕН, The Ukrainians Media, ZMINA та Vivat за підтримки NED]
§§§
«Заснули в одній державі, прокинулись в іншій»
Арешт громадянського журналіста Вілена Темер’янова розпочався так, як і в більшості активістів у Криму, — з гучного стукоту в двері о 5:04. Сталось це 11 серпня 2022 року. Дружина Темер’янова Ельмаз Газієва розповідає, що її чоловік відчинив двері непроханим гостям одразу, але не пропустив їх далі коридору. Твердо наголосив, що в будинку дружина й троє неповнолітніх дітей і, поки вони не вдягнуться, Вілен не пропустить силовиків у дім.
Читав постанову на обшук у коридорі. «Я чітко пам’ятаю ці кілька хвилин, поки одягалася. Мені здавалося, що моє серце опустилося в ноги й б’ється десь у ділянці п’ят. Я ніколи не забуду цього страху й стукоту власного серця», — каже Ельмаз.
Обшук почали з вітальні. Підняли диван, оглянули все за диваном, підлогу під ним — скрізь, де можна було подивитися, вони це зробили. Одна з частин дивана відчиняється, там зберігалися документи. І серед них було Віленове журналістське посвідчення. «А, ну ясно, з “Кримської солідарності”», сказав один із силовиків. Найбільше емоцій у них викликав український паспорт.
— О, український паспорт, — уголос промовив слідчий.
— Чого ви «окаєте»? Тут у кожного другого, якщо не в кожного першого, є український паспорт. Не розумію вашого здивування. Ми заснули в одній державі, прокинулись в іншій, — сказала тоді Ельмаз.
«Сльози дружин, матерів і дітей вам іще гукнуться»
Пізніше обшук провели в коридорі, на кухні, в усіх кімнатах будинку. Всього, за спогадами дружини Темер’янова, в обшуку брали участь чотирнадцять російських силовиків. Вони заблокували проїзд до будинку з обох боків вулиці, щоб люди, які приїхали підтримати співвітчизника, не змогли підійти.
Під час обшуку Ельмаз помітила, що з-під футболки одного з оперативних співробітників виглядає щось схоже на книжку. «Я сказала чоловікові кримськотатарською, мовляв, зверни увагу, вони хочуть нам щось підкинути. А потім попросила співробітника припідняти футболку. І тут занервували буквально всі. Слідчий змінився на лиці й нервово спитав, чому він має змушувати свого колегу роздягатися. А вищезгаданий оперативник взагалі заявив мені: “Зараз я вас роздягати почну”.
У тій метушні я не помітила, як він вислизнув у двір. Коли за деякий час повернувся в будинок, то демонстративно плескав себе по животу. Ніби показуючи: “Дивись, під одягом нічого немає”».
Ельмаз пригадує: наприкінці обшуку, коли вона вийшла по чоловікові документи в двір, аби принести їх з автівки, помітила, що їхній собака, велика німецька вівчарка Чарлі, поводиться дивно: «Він у нас такий, що по запаху розуміє, де свої, а де чужі, й чужих ніколи у двір не пропустить. А тут він лежав, майже не рухався і після обшуку ще три дні відходив. Я спитала потім в ефесбівців, що вони зробили із собакою. Вони мовчали, нічого не відповіли».
Коли обшук закінчився, силовики взяли Темер’янова попід руки, щоб вивести з дому, і його дружина уточнила в них, чи вони закінчили: «“Це все?” — перепитала я. Ті відповіли: так, усе. Сказали, що за кілька годин відпустять і самі його й привезуть. І я їм кажу: “Послухайте мене хвилинку. Настане день, а він настане. І ви одне одного з’їсте й підставите. Але ніхто ніколи не прийде вам на поміч. У нас є Бог, віра, а ще в нас є друзі. А у вас немає нічого. І сльози дружин, матерів і дітей вам іще гукнуться. Можете йти”».
Жінка розповідає: вона не знає, звідки в той момент узяла сили й відвагу, але після того, як за ними зачинилися двері, вона розплакалась і довго не могла заспокоїтись.
У родині Ельмаз і Вілена троє дітей. На момент батькового арешту всі вони були неповнолітніми. Двоє доньок і наймолодший син: Сабірі було 13 років, Мадіні 11, а Халідові 6. Ельмаз пригадує, що під час обшуку син і середульша донька так і не прокинулися, попри голосні звуки в будинку. «Вони могли злякатись, але, на щастя, не прокинулися від цих звуків. Наш син має кардіологічні проблеми, тому це могло сильно вплинути на його здоров’я. Я перекладала його з ліжка на диван, поки вони проводили обшук, і він нічого не чув. Старша донька Сабіра прокинулася разом зі мною. Ми разом одягалися і, якщо судити з поведінки й відчуттів, вона не злякалася».
Ельмаз розповідає, що морально готувала дітей до таких подій заздалегідь: показувала відеоролики з обшуками в будинках інших родин, розповідала про інших фігурантів «справи Хізб ут-Тахрір». «Я просила їх про одне — бути готовими, не лякатися і не плакати. В багатьох їхніх знайомих уже натоді арештували батьків, тому, зрештою, вони розуміли, що це таке. Але суто емоційно молодші дуже важко пережили й переживають арешт батька, в сина часто бували істерики. Старша донька дуже стримана, якщо й плакала, то у ванній, щоб я не бачила. А коли виходила звідти, казала мені, що просто вода в очі потрапила. Найбільше я боялася, що вони замкнуться в собі, відгородяться від мене й від усього світу. Але цього не сталося. Я говорила з дружинами інших політв’язнів, чи варто брати дітей із собою на суди. І вирішила не робити цього. Бачити батька за ґратами — важко для дитячої психіки», — каже Ельмаз. І додає, що вони вже пережили одне потрясіння, коли у грудні 2021 року російський «центр Е» при затриманні Вілена фізично його скрутив і поклав на землю на очах у всієї родини.
Адміністративні «справи» Вілена Темер’янова
У громадянську журналістику Вілен прийшов 2018 року і відтоді аж до дня свого арешту постійно займався справою. Ельмаз говорить, що довго про це не знала, а коли дізналася й почула його думку — не відраджувала: «Я ніколи нікуди не лізла. Та й він особливо про роботу громадянським журналістом мені не розповідав. Найголовніше, про що я просила його й він виконував, — це дзвонити мені, коли він у від’їздах, і повідомляти, що з ним усе в порядку».
До самого арешту в кримінальній справі російські силові структури намагались перешкоджати діяльності журналіста. Його затримували кілька разів. Уперше — для «ідентифікації особи» — Темер’янова затримали в листопаді 2019 року в місті Ростов-на-Дону (РФ). Він працював біля Південного окружного військового суду. Тоді поліцейські намагалися заборонити йому знімати, а потім затримали. У листопаді 2020 року Вілена Темер’янова теж затримали під будівлею суду, тільки вже в Криму, під стінами Кримського гарнізонного суду в Сімферополі.
Тоді близько 200 людей прийшли під цю будівлю, щоб підтримати фігурантів Красногвардійської групи «справи Хізб ут-Тахрір» — Рустема Емірусеїнова, Арсена Абхаїрова й Ескендера Абдулганієва, яких російська судова система визнала винними й ухвалила вироки — 17, 13 і 12 років колонії суворого режиму.
Тоді на Вілена склали два адміністративні протоколи — за «організацію масового одночасного перебування громадян у громадських місцях, які спричинили порушення громадського порядку» та за «невиконання правил поведінки при введенні режиму підвищеної готовності». Друге стосувалось обмежень під час епідемії COVID-19.
«Я знімав і фотографував людей, які зібралися біля суду. Так, комусь це не подобається. Але ніхто не може обмежувати роботу журналіста, а тим більше поліція. На мені була медична маска, я дотримувався протиепідеміологічних заходів. Винним себе ні за першим, ні за другим протоколом не вважаю», — говорив тоді у суді Вілен.
Журналістка й громадянська правозахисниця Лутфіє Зудієва розповідає, що бажання обмежити доступ до судових засідань у представників російської поліції й суду було завжди, а пандемія допомогла їм це зробити: «Для силовиків у той момент зійшлися всі зірки. Бо вже не потрібно було вигадувати жодні “об’єктивні” причини для закриття судового процесу або для того, щоб не давати людям збиратися біля судів. Достатньо просто повісити на вході в кожну адміністративну будівлю оголошення, мовляв, доступ до суду обмежений у зв’язку з пандемією. Тоді припинили пускати всіх — родичів, журналістів, слухачів. Пускали тільки адвокатів. Цей період суттєво зіграв на руку тим, хто хотів максимально закрити ці судові процеси й добитися того, щоб такі справи мали мінімум розголосу».
Втім, Лутфіє додає, що Вілен працював протягом усієї пандемії. Він, як і інші громадянські журналісти, робив репортажі й прямі увімкнення з-під будівель судів, у медичних рукавичках і масці, дотримуючись усіх правил. Але його все одно затримали й склали адмінпротокол.
27 грудня 2020 року Вілена Темер’янова затримали співробітники поліції біля його дому, на очах дружини й дітей. Тоді, близько 9-ї ранку, в селищі Вольне, де Вілен мешкає з родиною, його посадили в службове авто й вивезли: «Його запхали в машину, і, коли водій уже сідав на своє місце, я попросила показати документи, але він не звернув на мене жодної уваги й вони поїхали.
Я намагалася дзвонити до чоловіка, але зв’язку вже не було.
Віленові якось вдалося набрати в дорозі знайомого, він йому повідомив, що його везуть до Сімферополя», — так Ельмаз описувала історію затримання свого чоловіка 2020 року.
Обидві адміністративні справи на Темер’янова були закриті з формулюванням про «відсутність складу правопорушення в діях Темер’янова».
Наступного разу, через рік, 24 листопада 2021-го, Вілена та ще 31 людину затримали знову, коли ті зібралися, щоб зустріти адвоката Едема Семедляєва після завершення терміну вже його адміністративного ув’язнення. Тоді Темер’янов дістав 14 діб адміністративного арешту. «Я все це відчуваю як тиск на мій народ. Тому що мій народ єднається, а з їхнього боку відбуваються отакі утиски — арешти хлопців на великі терміни, обшуки в їхніх помешканнях. На сьогодні дійшло до того, що й адвокатів, і журналістів уже саджають, і навіть на жінок складають адмінпротоколи. Це говорить про те, що своїми діями вони намагаються залякати наш народ. Але я заявляю, що вони не залякають ані мій народ, ані мене особисто. Тому, що мене ізолювали на 14 діб, я буду діяти ще сильніше, бо ця несправедливість потребує людей, які це будуть висвітлювати й боротися проти цього», — так Темер’янов коментував свій адміністративний арешт.
«Хіба бувають такі люди, Боже?»
Громадянський журналіст Алім Сулейманов розповідає, що під час останнього арешту в 2021 році їх із Віленом затримали разом. Разом вони відбували й адміністративні арешти, тільки в різних СІЗО.
Алім часто працював разом з Віленом, бо міг багато в нього навчитися: «Я рівнявся на нього. Дивився, як він працює, і вчився на ходу. Мене завжди вражало, з яким спокоєм і терплячістю Вілен розмовляє зі співробітниками суду. Знаєте, коли судове засідання ще не почалось і потрібно дізнатися, чи воно буде закрите, чи відкрите, Вілен міг пів години стояти й випитувати у приставів потрібну йому інформацію», — каже Алім і розповідає історію про те, як одне важливе судове засідання збіглося з походом Темер’янова з дитиною в лікарню: «Він з’їздив у лікарню, а потім пів дня ходив по суду з дитиною. Тому що це потрібно висвітлювати. Він нікого не попросив себе замінити, не сказав, що має сімейні справи», — пригадує Сулейманов.
Ельмаз і Вілен одружені 17 років, вони познайомилися по телефону, номер телефону Ельмаз Вілену підказав їхній спільний знайомий, коли дізнався, що чоловік шукає наречену.
«Він зателефонував, пояснив звідки номер. Сказав, що хоче познайомитися. Слово за слово, ми почали спілкуватися, потім він запропонував зустрітися, щоб подивитись одне на одного. А в мене був дуже суворий батько. Суворий настільки, що якби він дізнався, що я пішла на зустріч із незнайомим чоловіком, під роздачу потрапили б і я, і мама. Тому ми зустрілися в сусідньому селищі, щоб по моєму не поповзли чутки. Вілен приїхав зі знайомим, і я була вражена його скромністю і ввічливістю. Я ще подумала: хіба бувають такі люди, Боже?”
Ельмаз розповідає, що вони сподобались одне одному й Вілен мав серйозні наміри, тому вирішив одразу знайомитися з батьком. Ельмаз пригадує день їхнього знайомства, тоді її батько Кемал і майбутній чоловік Вілен говорили на кухні, а Ельмаз стояла за дверима, ховаючись за фіранкою, і уважно стежила за реакцією батька: «Як у мене трусилися ноги! Як я переживала! Аж поки не побачила, як батько усміхається й тисне Віленові руку. Потім батько вийшов до мене, коротко охарактеризувавши його: “Хороший хлопець”. Ми одружилися через чотири місяці після того, як він уперше мені подзвонив», — говорить Ельмаз.
Жінка намагається регулярно відвідувати всі судові засідання у справі чоловіка. Говорить, що спілкуються телефоном і ніколи листами. «Він не любить усю цю писанину», — каже Ельмаз і додає, що її чоловік, певно, єдиний у світі журналіст, який не любить писати.
Колажі Анастасії Струк. Світлини з архіву ZMINA.
