Вечірні тумани над драговинами

Яким уявляємо типовий український пейзаж? Широкополі золоті лани, зелені гаї, верби над ставом і чепурні білі хатинки. Таку ідилію оспівали і змалювали наші класики. Тільки-от подібні краєвиди характерні здебільшого для центру України, тобто для її лісостепової частини.

Інакшим є Полісся на півночі України від Волині до Сіверщини. Цей регіон — розлога лісиста низовина в басейнах Прип’яті та Десни. Природні ландшафти подекуди нагадують краєвиди бореальних лісів Канади, Аляски чи Крайньої Півночі: соснові бори, водно-льодовикові дюни, порослі «білим мохом» піщані пустища, тихоплинні річки та безкрайні болота. Власне, болота є ландшафтною візитівкою Полісся. 

*

Місцеве різноманіття боліт і їхній розмах вражають: і неозорі очеретяні плавні у долинах річок, і похмурі, темні низинні чорновільхові лісові болота, і непролазні, схожі на мангрові зарості тропічних широт, підтоплені лозняки, і розлогі вогкі низовини, укриті осоковими купинами, і верхові мохові болота, порослі хирлявими соснами та дрібними берізками. 

Малі чи великі, усі місцеві болота зберігають унікальні природні комплекси. Тут квітнуть червонокнижні орхідеї, а рослини-хижаки упольовують собі здобич. Тут ростуть рідкісні релікти льодовикового періоду, як-от верба лапландська чи тундровий чагарник — береза низька. Плодоносять дикорослі ягоди — журавлина, брусниця, лохина. На болотах гніздяться сірі журавлі й тетеруки, усілякі кулики і качки. Поруч будують греблі бобри, пасуться лосі та дикі кабани, знаходять прихисток рисі та вовки. Болотяні водойми населяють змієподібний в’юн та рідкісний озерний гольян, тут-таки нерестяться незліченні земноводні й мешкають вразливі європейські болотяні черепахи.

У біосфері Землі болота виконують роль водних резервуарів та природних фільтрів. Коли після танення снігів чи рясних злив вологи стає забагато, болота, як велетенські губки, всотують надлишок, не даючи змоги постати руйнівним повеням. Вода повільно проходить через пористий, хімічно активний торф та корені болотяних рослин, очищаючись від шкідливих домішок, і потихеньку, протягом року, стікає, наповнюючи прилеглі річки. Адже наші рівнинні ріки Дніпро, Прип’ять, Десна та їхні численні притоки витікають і живляться здебільшого саме з боліт, а не з льодовиків чи джерел, як це буває у горах.

Важливо: у болотах світу загальний запас прісної води уп’ятеро більший, ніж загальний об’єм води у річках. Отже, повноводність багатьох рік, а відтак і добробут значної частини людства залежить саме від боліт.

Болота впливають і на клімат, адже з їхньої поверхні випаровується вода, яка потім стає снігами або дощами. До того ж, вологе повітря пом’якшує екстремальні коливання температури, які посилюються одночасно з тим, як клімат в Україні стає дедалі більш посушливим та континентальним.

*

На Поліссі місцеві здавна цінували переваги життя у своєму кутку. Серед людей, які живуть на болотах, мені ніколи не траплялося поганого до них ставлення, на відміну від містичного остраху чи й іноді мало не відрази у тих людей, які боліт не бачили, а уявляли їх лише на основі книжок чи кіно. Для поліщука болото традиційно було не просто елементом звичного та знайомого змалечку природного ландшафту — практичний поліський селянин століттями поглядав на болото «хазяйським оком». Різні типи боліт слугували йому джерелом корисних ресурсів. Тож літературний загальновживаний термін «болото» обізнана місцева людина часто заміняє на діалектне вужче значення — суболоток, лозняк, олешняк, багно, круг, топило, рудка.

Безлісі вогкі низовини завжди використовували під сіножаті й пасовища. В обводнених плавнях мисливці полювали на пернату дичину, а рибалки ловили в’юнів. На мохових болотах збирали лікарські трави та ягоди — досі існують села, де основним сезонним заробітком є збір ягід журавлини болотної на продаж. У чагарникових болотах завжди заготовляли лозу для плетіння, а в очеретяних заростях річкових заплав — очерет для стріх. Верхові болота багаті на особливий мох — сфагнум, який служив для конопачення щілин у дерев’яних зрубних хатах чи сараях. Саме про цей мох ідеться в давній приказці з чернігівського Полісся: «Якби не клин та не мох, то плотник би здох».

Місцеві жителі користалися й зі страху чужинців перед болотами. Серед драговин в усі часи переховувалися люди од війни чи переслідувань. У різних частинах Полісся досі можна почути історії про те, як завдяки болотам певні села пережили Голодомор чи Другу світову війну. Прислужилися поліські болота й у нинішній війні та зіграли свою роль в обороні Києва у 2022 році.

*

У традиційному використанні боліт ніколи не йшлося про їхнє знищення. Та часи змінювалися і за радянської доби болота назвали «непродуктивними угіддями». Вирішили, мовляв, вони потребують «меліорації», що в перекладі з латини означає «покращення». Людям раптом здалося, що коли болота осушити й перетворити їх на ріллю, вдасться виробити більше сільгосппродукції. Так влада розраховувала збільшити посівні площі й цим компенсувати низьку ефективність колгоспів.

У 1960–70-х болотам фактично оголосили війну. Зокрема на Поліссі понад 50% заболочених площ осушили. Для цього на болотах прокопали тисячі кілометрів гідромеліоративних каналів, котрі мали відвести з боліт надлишок вологи. А ще, аби скинути великі об’єми води, більшість малих річок каналізували, тобто фактично знищили й перетворили на канави. Ніхто не думав про те, які негативні наслідки все це може мати.

Помилка — осушення боліт — швидко стала очевидною. Торфовий ґрунт як рілля виявився неродючим. До того ж, осушений, він розвіювався. Часточки такого ґрунту, разом із добривами, потрапивши до мережі меліоративних каналів і далі через спрямлені малі річки, почали масово переноситися до великих водойм, замулюючи їх і провокуючи «цвітіння води» — масовий розвиток синьо-зелених водоростей.

Почалися торфові пожежі. Торф — специфічний болотяний ґрунт, що утворений зі спресованих рослинних решток. У перезволожених умовах болота ці рештки не розкладаються, адже у товщі вологих торфовищ формуються особливі умови — там немає кисню, стабільно низька температура й кисле середовище, тож бактерії там не розвиваються. На «живому» болоті торфові відкладення наростають у середньому на 1 мм за рік, або на 1 метр за тисячу років. Отож, у теперішніх кліматичних змінах екологи особливо цінують торфові болота як екосистеми, що ефективно накопичують і надійно утримують вуглець.

Інша річ — осушений торф, який дуже легко займається. І якщо він уже загорівся, загасити таку пожежу важко. Сухе торфовище може тліти кілька місяців поспіль, поширюючи довкола отруйний їдкий дим. Саме штучно осушені й підпалені торфовища щороку створюють проблеми і псують повітря на величезних територіях.

Осушувальна меліорація боліт виявилася згубною і для місцевих річок. Адже, за «законом сполучених посудин», відведення води із заболочених низовин призвело до зневоднення малих річок та до падіння рівня ґрунтових вод у цілому регіоні, а через це подекуди і до зникнення води у криницях. 

Температура в Україні підвищується, відтак зростає випаровуваність. Паралельно спостерігаємо, що стає менше дощів, менше снігу. Прогнози кліматологів невтішні — наш клімат ставатиме дедалі сухішим, а площа перезволожених земель (тобто боліт) і далі меншатиме.

Звісно, якщо говорити про наш регіон, про справжнє опустелювання не йдеться, принаймні зараз. На місці висохлих боліт формуються нові екосистеми — ліси, чагарники або пустища. Та буквально в нас на очах може зникнути цілий світ. Бо ж сухе безводне Полісся без вечірніх туманів над драговинами і журавлиного курликання на світанку цілком утратить самобутність, із якою швидко піде в небуття і цілий шар автентичної поліської культури.

Та місце для обережного оптимізму є. Проблеми необдуманого осушення боліт, торфових пожеж, збіднення болотяного біорізноманіття — не лише наші.

З подібними викликами стикнулися і країни Центральної та Західної Європи, і США. Тож нині напрацьовують технології відновлення болотяних екосистем. Позитивний досвід уже мають Німеччина, Чехія, Польща.

Коли закінчиться війна, ми теж долучимося до загальноєвропейських природоохоронних програм та проєктів відновлення боліт. Наразі ж маємо берегти в Україні усі вцілілі осередки вразливого і таємничого світу дикої природи.