Київська ілюстраторка про роботу з Boston Globe, перемогу у Red Dot Design та стажування у Society of Illustrators.
[Матеріал створений у партнерстві з ініціативою Odessa Speaks English, метою якої є розбудова англійськомовного середовища в Україні та Одесі зокрема.]
Please check the link below to read the article in English — Yevhenia Haidamaka.
Саме той момент
Гадаю, це трапилося в університеті. Ми розробляли проекти, метою яких було створення книг та посібників. Я завжди малювала щось ілюстративніше. Думаю, це був несвідомий вибір, адже студенти мали змогу вибирати стиль своїх робіт. Але саме в цей момент я вибрала ілюстрацію.
Про те, де вчаться мистецтву ілюстрації
Я була зручною дитиною для батьків: годинами малювала, бубнячи щось собі під ніс. Часто була «в собі», у власних історіях, але коли мала папір, то відразу знала, що робитиму. Ще змалечку малювання є моєю пристрастю.
Родом я із маленького містечка неподалік Києва. У нас навіть не було художньої школи — лише музична. Тому я відвідувала художній гурток. Заняття не були надто інформативними, але дали розуміння, ким я хочу стати, коли виросту. Вже у дев’ятому класі чітко знала, що в університеті вивчатиму мистецтво, тож батьків цим рішенням не шокувала.
Оскільки у художню школу не ходила, то потребувала ґрунтовніших знань про академічний рисунок та живопис. Тому двічі на тиждень їздила на індивідуальні заняття до Києва. Згодом вступила на кафедру графіки у КПІ.
До ілюстрації як до професії почала серйозно ставитися наприкінці навчання, коли з’явилися перші замовлення. Тоді й освоїла найголовніше: як працювати з клієнтами, як правильно організувати роботу, як вести ділове листування тощо. На жаль, таких речей в університеті не викладають, але ці обов’язки чи не найважливіші у нашій професії.
Перші замовлення
Я прагнула швидко знайти роботу, тому добре пам’ятаю свій перший проект. На другому курсі мені написала одногрупниця мого хлопця й замовила ілюстрації для дипломної роботи. Тоді моїй радості не було меж! Я ще не мала власного підходу до створення ілюстрацій, тому просто почала малювати. Хоча такий підхід не був правильним.
Зрештою, я отримала ще одне замовлення — проілюструвати книгу з вправами для дітей для видавництва «Зелений пес». Нині спогади про ті малюнки викликають у мене сміх, але це був досвід. Згадуючи свої перші проекти, я розумію, наскільки змінилася.
Час на помилку
Навчаючись в університеті, я працювала дизайнеркою у школі англійської мови Green Forest. Моїм основним обов’язком було створення афіш, постерів і брошур. Ця робота дала змогу отримати колосальний досвід.
Як правило, робота ілюстратора починається із листа з темою «ТЕРМІНОВО!!!», тому хибною є думка, що дизайнер має час на обдумування ідей та пошук музи. Ілюстрація — це бізнес. Отримавши завдання, необхідно терміново його виконати, і ця поспішність жодним чином не повинна вплинути на якість фінального продукту. Швидка реакція — досвід, який дуже знадобився згодом в Америці.
Крім того, створювала ілюстрації для подкастів цієї школи. Інколи я отримувала аудіофайл із описом і не могла зрозуміти, як його візуалізувати. Але для ілюстратора немає слів «я не знаю». Його завдання — вміти побачити, уявити ілюстрацію. Часу на помилки немає.
Наступною роботою була співпраця з «Видавництвом Старого Лева». На той час я вже мала у власному портфоліо дві видані книги. Але коли дізналася, що створюватиму ілюстрації для книги Григорія Фальковича «Корова спекла коровай», то дуже зраділа. Поезія цього письменника надзвичайно образна, тому придумала акварелеві, ніжні, з ноткою казковості ілюстрації. Навіть зараз, дивлячись на книгу, розумію, що це була хороша робота.
Після навчання поїхала до Америки, де продовжувала співпрацювати з українськими замовниками. Щоправда, на фрілансі. Створювала комерційну ілюстрацію. Одного разу на парах у США ми обговорювали зарплату ілюстраторів. Тоді викладачі називали такі космічні суми, які й уявити важко. Різниця між нашими зарплатами — тисячі доларів. Коли живеш у США і працюєш для українського замовника, це більше нагадує волонтерську роботу.
Видавничий ринок в Америці — це великий бізнес. Україна лише на шляху до нього, тому, звичайно ж, ми не можемо порівнювати ціни двох країн. Але погоджуватися на великі проекти, живучи за океаном, було важко. Тому я вибирала замовлення для душі, а не фінансової вигоди.
Нині мені подобається співпрацювати з новими українськими компаніями, які деколи не можуть заплатити або платять небагато, зате мають неординарні, цікаві ідеї. Саме так, на мою думку, починаються великі комерційні проекти, тому я з радістю беру участь в них. Таким проектом для мене став журнал «Куншт». Раніше я відкривала їхню сторінку у Facebook й уявляла, як створюю для них ілюстрації. Тому коли вони мені написали й запропонували співпрацю, то я надзвичайно зраділа.
Про безцінний досвід та пошуки власного стилю
Уже понад два роки я живу в Америці. Сюди потрапила завдяки освітній програмі Fulbright Ukraine. Знайти власний підхід у створенні ілюстрації та здобути новий життєвий досвід — саме так звучала моя мотивація на отримання стипендії.
Ще зі школи я подавалася на різноманітні міжнародні освітні програми, і лише із сьомого разу мені таки вдалося поїхати на навчання. Щоразу, коли мені надсилали лист з відмовою, я повторювала собі «do it anyway» і одразу ж заповнювала нову заявку.
Відмінність між українською та американською ілюстрацією полягає у ставленні до професії. У США — це гігантський бізнес, де можна заробляти великі кошти, а в Україні люди часто не розуміють, чому ілюстрація коштує певну суму
Програма має три етапи відбору, які тривають рік. Мені вдалось потрапити лише з другого разу. Отримавши лист-запрошення, окрилена щастям, поїхала навчатися в Savanna College of Art and Design (SCAD), що у штаті Джорджія. Навчання тут надзвичайно продуктивне, тому на триместр можна вибрати для вивчення лише три предмети. Навчання було здебільшого практичним. Ми виконували роботи, а потім обговорювали їх. Це був ефективний процес, який дозволив критично подивитися на свої ілюстрації й побачити власні помилки.
Я добре пам’ятаю свій перший навчальний день в SCAD. Це був такий стрес! Перша пара — історія сучасного мистецтва. Ти не тільки не знаєш, чого очікувати від викладача, студентів, а ще й повинен піти на викладання предмету, в якому практично не орієнтуєшся. Та через 20 хвилин після початку пари я змогла заспокоїтися. Маю таку рису характеру — завжди очікую найгіршого розвитку подій. Деколи мені це навіть допомагає, адже що б не сталося, у моїх думках все було в рази страшніше. (Усміхається)
Про відмінність між американською та українською ілюстрацією
Не впевнена, що існує взагалі якась різниця. Я намагаюся не будувати зайвих кордонів. Є ілюстрація, її створює конкретна людина. Більшість ілюстраторів, якими я захоплююся у США, — не американці, вони приїхали сюди з усього світу.
Відмінність між українською та американською ілюстрацією полягає у ставленні до професії. У США — це гігантський бізнес, де можна заробляти великі кошти, а в Україні люди часто не розуміють, чому ілюстрація коштує певну суму, навіщо укладати договір із замовником тощо.
Картинка, яку створюють ілюстратори, не різниться. Якщо говорити про стилі в ілюстрації, то в Україні багато людей видають дивовижний результат. Не існує показників, за якими можна поділяти ілюстраторів за країнами. У США більше свободи. Тут ти впевнений, що знайдеш застосування власному стилю, в Україні ж треба просто багато й наполегливо працювати, щоб знайти свого клієнта.
Люди, які працюють у видавничій справі, люблять книги більше, ніж гроші. Для мене ілюстрація — це не тільки бізнес, а й хобі. Я люблю те, чим займаюся, і щаслива від того, що за це отримую гроші. (Усміхається)
Від ідеї до ескізу
Книжкова ілюстрація — це тривалі проекти. Наприклад, щоб створити обкладинку до книги «Щоденник Анни Франк», я пригадала сюжет книги, а потім знайшла в інтернеті віртуальну екскурсію її музеєм. Це дало змогу краще уявити, якою повинна бути книга. Але «Щоденник Анни Франк» було університетським завданням, на яке я витратила всього два дні. Нині створюю ілюстрації для періодики, журналів, онлайн-платформ.
Як правило, розробляю від семи до десяти начерків, з яких обираю три. Згодом перетворюю ідеї в ескізи, надсилаю замовнику — і разом обираємо один.
Роботи створюю у Photoshop. Мені дуже хочеться повернутися до традиційного створення малюнка з поєднанням гуаші, акварелі та друку. Згодом таку роботу відскановують та оцифровують — і лише тоді відправляють замовнику. Такий процес довготривалий, тому поки що акцентую увагу на діджитал-ілюстрації.
Як це — бути ілюстратором у Нью-Йорку
Мені пощастило попрацювати на декількох роботах у США, і це був неймовірний досвід.
Завдяки своїй викладачці потрапила на стажування в один із найстаріших та найбільших журналів США — Reader’s Digest. Видання працює у двох форматах: онлайновому та друкованому. Я створювала ілюстрації для обох платформ, але більше фокусувалась на онлайні.
Робота була надзвичайно напруженою. Взагалі, ілюстратори не працюють в офісі, це привілей дизайнерів. Але в цьому медіа було дуже багато проектів. Інколи я створювала по 13 ілюстрацій у день. Після таких напружених проектів боліли очі та рука. У певний момент я подумала, що моя робота скоро стане більше кількісною, ніж якісною. Я не люблю так працювати. Стажування тривало три місяці. За цей час я створила безліч ілюстрацій, зокрема й для друкованого випуску, чим неймовірно тішуся. (Усміхається)
Також я працювала в Society of Illustrators — це музей американської ілюстрації та Спілка ілюстраторів Нью-Йорка, а також впродовж місяця дизайнером у Penguin Books.
SоІ — містичне місце. Багато хто про нього чув, але практично ніхто не знає, що входить у обов’язки цієї Спілки. Насправді це музей, який друкує власні каталоги та організовує тематичні конкурси. Отримати від них нагороду вважається досягненням. Я просто написала, що хочу у них стажуватися. Мене запросили на співбесіду, а згодом — і на саме стажування. Так минулого року провела там усе літо, а цьогоріч робила для них дослідження, створювала постери для їхніх подій.
Цей музей — неймовірне місце, що надихає. Сама робота була творчою, й про неї згадую з великим задоволенням. Наприклад, щовівторка та щочетверга у SоІ відбуваються sketch nights. У ці дні кожен може прийти та створити спільну або власну ілюстрацію.
Зрештою, мені вдалося потрапити на тимчасову роботу в Penguin Books. Я надсилала портфоліо арт-директорам різних видавництв, оскільки шукала нове стажування або підробіток. В Америці це доволі тривалий процес, адже ніхто не відповідає на твою пропозицію одразу. Раптом на мій запит відгукнулася арт-директорка одного з відділів Penguin Randome House, до якого й належить Penguin Books, та запропонувала прийти на співбесіду. І хоча я вже працювала на двох роботах, від такої пропозиції не змогла відмовитися. Відділ Schwartz&Wade, в якому я згодом працювала, випускав дитячі книги, відтак я мала тимчасово замінити їхнього дизайнера.
Кожен ілюстратор орієнтується на професіонала, яким захоплюється і чиї роботи свідомо чи несвідомо копіює на початку професійного шляху. Але є суттєва різниця між бездумним копіюванням і самонавчанням
Робота дизайнера та ілюстратора значно різниться. І хоч я можу виконувати обов’язки обох, та не маю всіх необхідних технічних знань. Тому коли мене запитали, наскільки добре я володію InDesign, то просто відповіла, що можу виконувати такі завдання. Сама ж довчалася у процесі роботи. Я не змогла відмовитися, адже другого шансу могло й не бути. Ця робота дозволила побачити зсередини, як працює велике видавництво та хто і яку роль у ньому виконує.
Red Dot Award
Red Dot Award (нагорода в сфері дизайну, якою відзначають дизайнерів за особливі досягнення, — TU) цього року отримало декілька українських робіт. Конкурс має номінації у трьох категоріях, а також окремо нагороджують найкращі студентські роботи. Нагороду від Red Dot вважають надзвичайно престижною.
Роботи на конкурс подав університет. Мені ж потрібно було заповнити необхідні документи та написати опис до власних робіт. Тому я навіть забула, що подавалася. (Усміхається)
Коли прийшов лист із привітанням, то я ніяк не відреагувала. Працювала на трьох роботах і навіть не зрозуміла, що зі мною трапилося. Та коли у мережі почали вітати київське креативне агентство Banda Agency за створений для ВДНГ логотип, зрозуміла, що ця нагорода є престижнішою, ніж я думала.
Написала у Facebook, що мої дві роботи — постер до фільму Стівена Спілберга «Термінал» та обкладинка для книги Люсі Мод Монтгомері «Енн із Зелених Дахів» — також отримали відзнаку. Почалося щось неймовірне! Я не очікувала такої уваги. Інколи у житті цікаво стається: друзі й знайомі радіють нашим досягненням більше, ніж ми самі. (Усміхається)
Ілюстрації vs інтернет
Частина моїх ілюстрацій завантажена у Pinterest. Його користувачам найбільше сподобалася моя українська дипломна робота.
Був лише один випадок, коли у книзі без дозволу надрукували мою роботу. Втім, цю неприємну ситуацію вдалося швидко залагодити. В інтернеті нічого подібного поки що не відбувалося. Хоча потрібно бути готовим, що таке може трапитися.
Власний стиль
Кожен ілюстратор орієнтується на професіонала, яким захоплюється і чиї роботи свідомо чи несвідомо копіює на початку професійного шляху. Але є суттєва різниця між бездумним копіюванням і самонавчанням. Важливо переосмислювати суть роботи і створювати в уяві щось нове. Після декількох копіювань стиль ілюстратора-початківця змінюється. Тому коли людина захоплюється кимось, то помітно, чи просто копіює, чи створює щось більше.
Власний стиль — це нагромадження як життєвого, так і художнього досвіду. Це наполеглива праця, нові проекти, візуальні впливи. Певний своєрідний підсумок, зв’язок між автором та його ілюстрацією. Мій стиль — це відображення усіх моїх досвідів, підходів, експериментів.
Головні виклики
У мене були проекти як в Україні, так і у США. З усіх можу виокремити роботу в Boston Globe. Для них створювала ілюстрації «з нуля» за максимально короткий термін — два дні. При цьому замовлення звучало приблизно так: «Нам потрібно, щоб частина людей бігала, а загалом був натовп, але по центру стояла розслаблена людина». Мені навіть не надіслали тексту. Лише згодом зрозуміла, що створювала обкладинку. Та оскільки у творчий процес ніхто не втручався, то це була одна із найкращих взаємодій.
Власний стиль — це нагромадження як життєвого, так і художнього досвіду. Це наполеглива праця, нові проекти, візуальні впливи. Певний своєрідний підсумок, зв’язок між автором та його ілюстрацією
На жаль, в Україні бувало й таке, що замовник сам доробляв роботу після ілюстратора й без узгодження таке публікував. Це велика неповага. Тому важливо укладати договір й прописувати у ньому найменші деталі.
Найважчі співпраці — ті, які завершуєш із важким серцем і розумієш, що щось не вдалося. Причина може бути у недосконалій комунікації з клієнтом, але фінальний результат не повинен розчаровувати. На щастя, у мене такого не було. Найскладніше співпрацювати із замовником, який сам не розуміє, чого хоче.
Домашня бібліотека з ілюстраціями
В Україні маю велику бібліотеку з ілюстрованими книгами. Скоро буду повертатися додому, тому в Америці придбала роботи тайванського ілюстратора Дмиммі Ліао. Вони сумні, меланхолійні, сповнені тиші. Обожнюю переглядати книги, які він проілюстрував.
Також серед улюблених — література японської ілюстраторки Кайї Дой «Чіррі та Чірра» та ілюстрації Річарда Сккаррі до книги «Cars and truck and things that go». Оскільки зараз живу в Нью-Йорку, то не змогла не купити книгу олдскульних ілюстрацій Моріса Сасека про це місто.
Люблю веселі ілюстрації. Інколи можу піти у книжковий магазин і годинами сміятися, роздивляючись книгу.
Що таке успіх
Успіх — це коли моїм досягненням радіє мама. Коли до неї приходять сусіди та розповідають, що про її доньку написали статтю. Від цих слів мама сяє. Напевно, це успіх.
Можливо, успіх — це коли робиш проекти, які тебе глибоко тішать. Коли створюєш не тільки для комерції, а й для душі.
Ілюстрація як пристрасть
Восени планую повернутися в Україну й облаштувати власну студію. Планую розвиватися як у книгах, так і в журнальній ілюстрації. Не хочу втрачати зв’язок із американським замовниками, але також хочу створювати ілюстрації для українського ринку.
Для мене ілюстрація — це пристрасть, а вона завжди кудись людину веде. Тому буду іти за нею. (Усміхається)
У США хочуть співпрацювати не так із талановитими ілюстраторами, як із відкритими та легкими людьми. У професії варто не покладатися на гнівні пости у соцмережах, а вміти аналізувати ситуацію. Коли з тобою легко працювати, то замовлення самі з’являтимуться. Тож якщо хочеш працювати з найкращими клієнтами та отримувати бажані замовлення — потрібно просто бути хорошою людиною. Але це, мабуть, стосується не лише ілюстраторів, правда?
