«Укрпошта» вже не та. Після реформування та ребрендингу колишнє державне підприємство, а тепер акціонерне товариство оперує такими поняттями, як «чат-бот», «трекінг» та «смарт-бокс», закуповує нові машини, планує перетворитися на банк та вчиться «усміхатися клієнтам». Однак усе одно тривають суперечки про те, хто має оплачувати збиткові послуги листонош, які розносять пенсії, і як бути із закритими нерентабельними відділеннями «Укрпошти» у невеликих селах.
Якщо із зовнішніми проявами реформи більш-менш зрозуміло, то що відбувається у закритих цехах сортувальних центрів — невідомо. Один із таких найбільших центрів розташований у Києві біля залізничного вокзалу. У цьому відділенні багато цехів. Кожен відповідає за свій тип відправлень. Ми відвідали сьомий цех і дізналися, як там усе влаштовано.
На роботу — з Чернігова
Темно. Прохолодний ранок. Перон чернігівської залізничної станції освітлюють лише семафори та ліхтарі. Тетяна чекає на свою електричку до Києва. Шлях на роботу займає дві години. Добре, що будівля її праці — зовсім недалеко від київського вокзалу. У цеху №7 головного сортувального центру «Укрпошти» Тетяна проведе найближчі 12 годин.
Як і більшість її колег із Чернігова, вона працює добу через три. Так зручніше. Жартує, що добиратись на роботу навіть легше, ніж комусь із Троєщини. Такий графік її влаштовує. І заробітна плата теж — вона залежить від того, скільки роботи виконано. У сьомому цеху оброблення та перевезення пошти вона працює уже 10 років.
У тій роботі найважливіше — розуміти людей. Хто найспритніший, того треба поставити на пакування. Хто найуважніший — сортуватиме
За цей час Тетяна Коваленко виросла до бригадирки експрес-сектора. Контролює отримання та відправлення посилок і стежить за документами, рахує норми обробки пошти.
За її окулярами з червоною оправою — серйозний і виважений погляд. Темне волосся зібране у зачіску, яку за радянською традицією називають «мальвінкою». На футболці напис: «Delicious taste in life». Якби індуїстський бог Вішну був жінкою, то це точно була б Тетяна. Той теж стежив за порядком, який уклав Брахма. І мав чотири руки для того, щоб усе встигати. Тетяна ж встигає все і з двома.
Її відділ мусить обробити кожне першочергове експрес-відправлення якнайшвидше. Треба отримати посилку, просканувати, відсортувати за відправленням, запакувати до контейнера і передати на відправку. Тетяна каже, що у її роботі найважливіше — розуміти людей. Хто найспритніший, того треба поставити на пакування. Хто найуважніший — сортуватиме.
Вже не дерев’яні вагони
Поряд із Тетяною штовхає візок із різнокольоровими коробками ефектна брюнетка з високим хвостом та блідо-рожевою помадою. Вбрана у блакитний халат і жовту футболку — колишні корпоративні кольори «Укрпошти». Тепер лише жовтий. Такого кольору — геомітка на новому логотипі «Укрпошти» після ребрендингу. Валентина Нагорна нині працює операторкою поштового зв’язку. А на пошті загалом 5 років. Саме вона відповідальна за вчасне відправлення пошти на своєму секторі.
— Та що мені на пошті подобається? Усе. Це ж цікаво. Наприклад, людина помилилася з індексом або містом, а ми телефонуємо, дізнаємося, виправляємо. Буває так, що посилка три рази до нас приходить, — сміється Валентина. — Буває, що й чоловіки намагаються по телефону познайомитися. Кажуть, що голос приємний, дякують за роботу.
Дирекція оброблення та перевезення пошти АТ «Укрпошта» — найбільший сортувальний центр в Україні, майже місто у місті. Посередині території — велика скляна блакитно-біла будівля з довгими виробничими цехами, на якій ще не встигли прибрати старий логотип «Укрпошти». Вхід на територію за перепустками, а за шлагбаумом ніколи не припиняється рух.
Довкола їздять маленькі жовті машини, що тягають контейнери. Праворуч від адміністративної будівлі на спеціальну платформу розвантажують габаритні відправлення з новеньких брендованих вантажівок. Лівіше з менших машин на стрічку, що веде до цеху, викладають коробки, заклеєні скотчем із логотипом відомого українського інтернет-магазину. Поруч відпочивають водії, які очікують на завантаження своїх машин. Ними вони розвозять пошту по всій Україні.
У старенькому «пиріжку» відпочиває й Геннадій Дубчак. Має кілька хвилин перед наступним рейсом. Привіз листи і знову квапиться їхати. На пошті Геннадій працює два роки. Жартує, що машина у нього — звір. Таких «пиріжків» тут лишилося небагато. На ньому Геннадій забирає і доставляє посилки в Оболонський і Подільський райони Києва.
Минаючи склади та прийомні вікна, можна натрапити на невеличке озеро, огороджене камінням, заросле квітами й витким виноградом. Поруч стоять лавки. Зазвичай тут відпочивай працівники. Це справа рук одного з колишніх директорів тоді ще Республіканського центру перевезення пошти. Про минуле також нагадує велика таблиця з каменю й заліза із написом: «Киевский прижелезнодорожный ПОЧТАМП построен в 1979 году трестом “ЮГОЗАПТРАНССТРОЙ” по проекту “КИЕВГИПРОТРАНС” и “ГИПРОСВЯЗЬ”». У дирекції говорять, що зберегли цю таблицю на згадку. Вважають, що дирекцію «Укрпошти» заснували ще у 1914 році. Тоді пошту перевозили лише чотирма залізничними лініями, а цехи розміщувались у дерев’яних будівлях.
Тамара Шихненко працює у дирекції 43 роки і пам’ятає ті часи, коли пошту доставляли дерев’яними вагонами, а у бригади було лише 3 хвилини, щоб вивантажити й завантажити усі посилки та листи. Змолоду пані Тамара працювала у поштовому потязі Київ-Брест. Вона родом із Білорусі, але завжди мріяла жити в Києві. Так і потрапила працювати на столичну пошту. Згадує, що тоді робили усе вручну.
— Люди просто лишали посилки в центральному поштамті, нічого не оформлювали, усе приходило, — згадує пані Тамара.
Посилки клієнтам із-за кордону два тижні затримували в Україні. І от нещодавно посилка до Швейцарії дійшла за 5 днів
Смарт-пошта
Клієнтка сучасної пошти — пані Інна — не лишає своєї посилки просто так. Розрахувавшись, забирає решту, уважно перевіряє інформацію про отримувача. Каже, що за 10 років користування послугами «Укрпошти» бувало по-різному. Ми натрапили на неї у київському відділенні пошти №70. Вона саме надсилала посилки своїй постійній клієнтці до Львова. У пані Інни невеликий приватний бізнес. Виготовляє сумки, рюкзаки та гаманці зі шкіри.
— Раніше працювати було просто неможливо, — згадує. — Моїм клієнтам із-за кордону доводилося часом чекати посилок місяцями. Два тижні затримували в Україні. А ось кілька тижнів тому посилка до Швейцарії дійшла за 5 днів!
Сьогодні «Укрпошту» автоматизують. Пакункам надають штрих-коди і трекінг-номери, за якими оператори та сортувальники дирекції щодня обробляють 1 млн листів, 40 тисяч посилок та 20 тисяч пачок друкованих видань. Цехів тут 4, дільниць оброблення пошти — 3. У кожному відповідають за свій тип відправлень і напрямок. Сюди приїздить пошта з усього світу та з України. І так само її надсилають по всьому світові. Це немов серце усієї пошти, яке, щодня пульсуючи, доставляє посилки й листи тим, хто на них чекає.
У цеху оброблення страхової та посилочної пошти займаються звичайними та експрес-посилками, а ще смарт-боксами з усієї України. Смарт-бокси — це пакунки, які не потрібно зважувати, а можна покласти в них все що завгодно і заплатити лише за розмір коробки. Це той самий цех, де у відділі експрес працюють Тетяна і Валентина.
Тут також є відділи, які окремо обробляють звичайні посилки з усієї України та окремо з Києва. Для цього приміщення розділене на 4 зони, де на спеціально маркованих стелажах з індексами та містами дрімають посилки перед тим, як їх запакують у контейнери та надішлють за призначенням. Між поличками — рухомі стрічки, якими снують коробки. Збоку на стіні — таблиця успішності та рейтинг працівників. Він оновлюється кожної зміни.
Цю новинку запровадив Геннадій Вадимович, як його тут усі називають. Він головний у цеху. Високий, широкоплечий, із сивою зачіскою-їжачком. Геннадій має в голосі та поведінці щось військове. Він лаконічний та швидкий. Його сюди переманили з приватного підприємства, і він одразу почав змінювати відділ. Співробітники на початку кожної зміни бачать графіки своєї успішності, адже грошові надбавки залежать від кількості обробленої пошти.
Також працівники разом подорожують, ходять і їздять на екскурсії. Геннадій Вадимович навіть вигадав прапор відділу. Все це частина звичного для корпоративного сектора тімбілдінгу. Однак для державного підприємства це все ще незвично. Враховуючи те, що зміни, які запровадив Геннадій Вадимович, — це поки що майже єдині позитивні зрушення у цеху. Робітники неохоче говорять про повільний перебіг реформ. Намагаються зазначати лише позитивні сторони. З яких сьогодні — це комп’ютеризація роботи з відправленнями та оновлення операційних систем.
Людмила Мамась розказує, що після комп’ютеризації цеху працювати стало тільки в дечому легше. Пошти ж надходить більше, ніж раніше. Пані Людмила працює операторкою. На пошті уже 21 рік. Вона виважено і монотонно розкладає посилки у потрібні «комірки». Говорить, що робота на пошті — уже частина сімейної династії традиції. Батьки працювали тут 37 років. У поштових вагонах побачили Білорусь, Естонію та Латвію. Пані Людмила ж змалечку ходила з мамою на роботу. Улюбленим заняттям було ставити календарні штемпелі на листах.
— Коли до мене йде посилка, я її дуже чекаю і відстежую. Я ж то всередині цього процесу і точно знаю, де її можуть затримати, — каже операторка.
От прибиральниці, наприклад, подобається її робота, а мені — моя. Зробити усе вчасно й віддати — оце найцікавіше
Поруч із нею діловито роздивляється документи на екрані монітора пані Валентина. Вона працює на пошті чверть століття. Струнка, моторна, зосереджена. Перегукується зі співробітницями, щоб упевнитися, що робота йде за планом. Пані Валентина — операторка-бригадирка відділу, який обробляє лише київські посилки. Прийшла на пошту в 1992 році, бо була потрібна робота. Так і лишилася. Каже, що робота подобається. До того ж не затримують зарплати.
— От прибиральниці, наприклад, подобається її робота, а мені — моя, — міркує. — Зробити усе вчасно й віддати — оце найцікавіше. Зранку начальник дзвонить і каже: «Валю, ти молодець, усе вчасно віддала». От це мені й подобається, що я відповідально ставлюся до своєї роботи. Я дуже сильно переживаю.
На прохання про фото пані Валентина хутчіш бере до рук посилку, щоб не говорили, що «у нас тут персонал так просто стоїть».
На сайті з пошуку роботи можна знайти вдосталь вакансій операторів поштового зв’язку на сортувальних центрах «Укрпошти» в різних містах. У Києві платять 8000 гривень у той час, коли, за даними Державної служби статистики України, середня заробітна плата у столиці — приблизно 13,5 тисячі на місяць. В інших регіонах таку суму вважають середньою.
Саме тому операторкам та бригадирам поштового зв’язку цеху №7 роками доводиться їздити на роботу до Києва з Чернігова, Житомира або Черкас. Хтось із них на цій роботі може не встигнути надіслати посилку вчасно або навіть і загубити її. Однак для того, щоб хтось вчасно почув: «Вам посилка», такі оператори поштового зв’язку, як Тетяна, після довгої дороги на роботу електричкою проведуть у сортувальному цеху ще 12 годин.
