[«Закохані у професію» — розмови про щоденну працю тих, хто живе власним покликанням. Спецпроект створений за сприяння Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]
Ця історія почалася в Каліфорнії. Жовтень 1972 року, Стенфордський університет, комп’ютерна гра Spacewar і «Перший Міжгалактичний турнір». Переможці у відеогрі отримали підписку на музичний журнал Rolling Stone. Так зароджувався кіберспорт, а його стрімкий розвиток почався після 1997. Саме тоді з’явилася перша професійна кіберспортивна ліга CPL, а в вже за кілька років призові фонди у змаганнях сягали мільйонів доларів.
Тепер кіберспорт популярний в усьому світі. Це величезна індустрія, де працюють десятки тисяч людей. І це не лише гравці, а й аналітики та коментатори кіберспортивних змагань. Серед них ведуча турнірів Тоня Предко, яка кілька років тому вирішила спробувати себе у цій галузі, а нині — одна із найпопулярніших дівчат в українському кіберспорті.
Від Донецька до кіберспорту
Червень 2014 року, Донецьк. Вже в окупованому місті Тоня отримує диплом фахівця міжнародних відносин і збирається до брата в Крим. Мама вмовляє взяти із собою всі документи — раптом щось станеться. Зараз Тоня розуміє, що це було правильне рішення — у Донецьк вона більше не поверталась. Батьки також виїхали через рік після неї.
За кілька тижнів в Криму дівчина їде в Одесу. Гроші закінчуються і приходить рішення шукати себе в Києві. Кілька надісланих резюме і Тоня отримує офісну роботу, яка приносить дохід, але не задоволення. З часом аналітик і кіберспортсмен Степан Шульга кличе Тоню спробувати себе у ролі ведучої кібертурнірів. Вона не надто захоплюється іграми, але погоджується. Так знаходить свою улюблену роботу — ведучої кіберспортивних подій у компанії StarLadder.
— Раніше я лише кілька разів дивилася кіберспортивні змагання з друзями. Зазвичай, всі грають із дитинства, а потім починають працювати в цьому бізнесі. А в мене все навпаки, — розповідає свою історію Тоня, дівчина зі світлим волоссям та зеленими очима.
Кіберспорт — це змагання з відеоігор. Наприклад, DotA, Counter-Strike, League of Legends, Warcraft чи інші. Зазвичай за перемогу змагаються команди з п’яти людей. Турніри можуть відбуватися в режимі онлайну — коли команди грають у різних місцях, або ж офлайну — коли всі учасники збираються разом.
Компанія, де працює Тоня, організовує кіберспортивні події в Україні та світі в дисциплінах Dota 2, Counter-Strike: Global Offensive та Hearthstone. Завдання Тоні — розповідати в прямому ефірі, що і чому відбувається та брати інтерв’ю в гравців. У перервах повторюються найкращі моменти гри, подібно як у футболі, чи баскетболі.
— Можу вийти з роботи о першій ночі чи пятій ранку. Ніколи не знаєш, скільки триватимуть ігри. Бувають робочі дні по 19 годин, — каже Тоня.
До кожного турніру вона має підготуватись. Прочитати прогнози аналітиків, вивчити склади команд та їхній попередній досвід.
У 2017 році під час міжнародного кіберспортивного турніру The Kiev Major Джейк SirActionSlacks Кеннер попросив Тоню допомоги при зйомці ролика про готель. Вона погодилась і в підсумку потрапила у фінальну версію відео. Після цього Тоню покликали на чемпіонат світу з Dota 2, The International 7, як інтерв’юера і перекладача. Для кар’єри у кіберспорті — це великий успіх.
Трансляції кіберспортивних змагань можуть одночасно дивитися від ста тисяч користувачів одночасно. В англомовному та китайському спорті йдеться про мільйони.
Критика
У російськомовному кіберспорті Тоня Предко — популярна ведуча. На її сторінку в мережі Instagram адписані майже сорок тисяч користувачів. Але так було не завжди.
Понад 90% учасників кіберспортивної індустрії — чоловіки. Дівчатам, які приходять у цей спорт, доводиться боротись із упередженнями з їхнього боку.
— Коли у цей бізнес приходить дівчина, її образ сексуалізують і це велика проблема. Обєктивізація жінок у кіберспорті критична, але треба намагатись тримати репутацію, щоб у людей не було причин говорити про тебе, як про об’єкт бажання. Тоді буде все добре, — пояснює Тоня.
Як би коментаторки не працювали, сексизм з боку глядачів їх переслідує. Під трансляціями і на форумах постійно з’являються коментарі про зовнішність та привабливість дівчат.
У перші місяці роботи їй важко було звикнути до постійної жорсткої критики від глядачів. Під час трансляцій з’явилися зауваження до її компетентності чи зовнішності, а після турнірів образи надходили у особисті повідомлення в соцмережах.
— Люди бувають зовсім шалені. Іноді навіть отримую погрози, типу «Я знаю, де ти живеш і тебе знайду». Я не сприймаю це серйозно, хоча й іноді засмучуюсь, — зізнається ведуча.
І підтверджує, що спочатку дійсно мало знала про кіберспорт і глядачі це бачили.
— Потім люди побачили, що я стараюсь, прагну в усьому розібратись і почали простіше до цього ставитись. Негативні коментарі досі є, але набагато менше і я намагаюсь їх не читати.
Щоб ознайомитися зі сферою, Тоня сама грала у відеоігри, дивилася трансляції, вивчала професійний лексикон. Тепер сама часом грає, але професійною кіберспортсменкою бути не хоче — не має змагального духу.
Дівчина розповідає, що ще десять років тому, дівчат у кіберспорті було більше. Але рівень їхньої гри був меншим, ніж у хлопців і такі змагання викликали менше цікавості. Водночас кількість жінок-коментаторок зростає.
Поки що Тоня працює переважно серед чоловіків і каже, що з часом вони почали ставитись до неї, як до подруги.
Гроші та мрії
Світ кіберспорту поділений по регіонах: Європа, країни СНД та Україна, Америка та Азія. У професії коментатора поділ простіший — це російськомовний або англомовний сегменти. Останній — набагато масштабніший.
— В Україні багато коментаторів та гравців. В Києві працюють три великі студії. В Білорусі нуль, в Росії одна. Тому Київ давно став серцем кіберспорту у Східній Європі, — розповідає Тоня.
Щороку в Україні відбувається понад 15 кібертурнірів, які збирають повний Палац Україна або навіть Олімпійський. До Києва приїжджають гравці з усього світу, а українські компанії організовують змагання в інших країнах.
— Мені доводиться коментувати турніри, які відбуваються в різних частинах світу. Якщо це Америка, то робочий день починається о сьомій вечора і триває до ранку. Графік дуже ненормований, я не можу забронювати відпустку, бо не знаю розкладу на місяць, — каже ведуча.
Але завдяки роботі Тоня багато подорожує, про що мріяла ще в Донецьку. Минулого року відвідала десять країн, а у 2019 вже встигла попрацювати в Китаї. Саме там кіберспорт надзвичайно популярний, а гравці — зірки національного масштабу.
Однак позмагатися з ними можуть не всі. Кіберспорт влаштований так, що гравці з Європи не можуть грати з американськими, чи навпаки. Тому часто команди, які серйозно тренуються, можуть на кілька тижнів їхати на інший континент, щоб позмагатися з місцевими лідерами.
— Якщо говорити про окремих гравців, то в разі успіху тебе можуть помітити і покликати в команду. Нещодавно один українець так поїхав жити до Південно-Східної Азії,— каже Тоня.
Дівчина запевняє, що образ кіберспортсмена, як людини, яка немає нічого в житті, окрім гри — застарілий. Кіберспортсмени часто займаються спортом і тримають себе у формі.
— Люди, які грають — абсолютно різні. Вони розумні і начитані, бо коли ти захоплений грою, тобі цікава історія, яка там відбувається. Вони терплячі, мають витримку. Натомість, у мене є багато знайомих, які не знають, що таке відеогра, але мають вигляд типового задрота, — жартує Тоня.
Сучасний кіберспорт — це великі гроші і йдеться про мільйони. Призовий фонд останнього Чемпіонату Світу з гри Dota склав майже 26 млн доларів. Таку ж суму в кіберспорт інвестував, наприклад, баскетболіст Майкл Джордан.
Кошти приходять у кіберспорт від компаній, які вкладають ресурси в рекламу. За свій логотип на футболці гравця власник бізнесу може платити сотні тисяч доларів.
— Якось у США спонсором кіберзмагань були Збройні сили. Але найчастіше гроші вкладають компанії, що виробляють комп’ютерні девайси, теле- і радіокомпанії. У грі Overwatch є ліга, куди вхід коштує десять мільйонів доларів, — розповідає Тоня.
Середній вік кіберспортсменів — 20-21 років. Є і шістнадцятирічні, але не в усіх іграх це дозволено.
— Після тридцяти спортсмени часто стають тренерами. Достеменно невідомо чому. Можливо, пріоритети змінюються, треба більше часу на родину. А от у 18 вони можуть готуватись по 14 годин на день, бо для них це важливо.
Тоня запевняє, що у сфері кіберспорту їй працювати комфортно. Найбільше їй хотілося би вивчити англійську на такому рівні, аби вести трансляції. Мову вона вивчила ще в школі, але впевнена, що досі не досконало.
Її батьки, викладачі англійської, позитивно відреагували на вибір професії дочки.
— Мама дивитися трансляції, гравців скоро буде знати поіменно.Вона бачить, що робота мені подобається, я самодостатня, що ще треба в житті?, — каже Тоня.
Вона згадує про рідне місто із ностальгією, але має сумніви, що колись повернеться туди жити, навіть після звільнення. Донецьк у її пам’яті — комфортне, чисте, прогресивне місто з великою кількістю можливостей.
— Я не хочу їхати з України. Мене Київ влаштовує, але знаю, що життя дуже змінне і з моєю професією, можливо, доведеться переїхати.