Нова й малодосліджена, одначе перспективна галузь економіки — креативні індустрії. Їх іще називають галузями майбутнього, адже у світі, який відходить від традиційного матеріального виробництва, зосередженого у великих містах, культурне підприємництво створює шанси для всіх, незалежно від місця проживання.
Разом із Львівським медіафорумом (ЛМФ) ми з’ясовуємо, як розвиваються креативні індустрії в Україні та яка роль у цих процесах належить медіям. ЛМФ, за підтримки Українського культурного фонду, проводить дослідження комунікативних стратегій, що їх здійснюють задля реалізації культурного та креативного потенціалу 12 малих міст України. Цією розмовою продовжуємо цикл інтерв’ю з експертами проєкту «Малі міста — великі ідеї».
З письменницею, культурологинею Іриною Старовойт спілкуємося про особливості й неочевидні переваги життя в малих містах, глобальну динаміку та локальний патріотизм і шанси, які дає пандемія для розвитку креативних індустрій.
На ваш погляд, наскільки близькою є перспектива того, що креативні індустрії можуть дати малим містам в Україні шанс на розвиток? Що для цього потрібно? Що мотивувало вас до участі у проєкті з дослідження міст?
Відразу розчарую: перспектива далека. І чимало містечок не зроблять цього стрибка лосося. Але малі міста, яким вдасться, стануть магнітами й дороговказами, з яких будуть брати приклад, і тоді ми як дорадники вже будемо цьому процесу непотрібні. Ми потрібні тим першим, щоб їх визнати, мотивувати й підтримати.
Не секрет, що ситуація з малими містами й містечками в Україні складна. Малі міста стають іще меншими. Багато з них зазнали непоправних економічних, соціальних і демографічних втрат від початку української незалежності, коли попередні основи місцевої економіки виявились або застарілими й не дали собі ради у нових конкурентних умовах, або розваленими (читайте: розкраденими) в 1990-ті і їм не створили заміни.
При цьому в нашій високоурбанізованій країні понад 30 млн мешканців живуть у містах, але тільки трохи більше 6 млн з них — у містах-мільйонниках. Тобто, 4 з 5 містян мешкають у менших містах і містечках. Проблеми менших міст, не обласних центрів, міст другої і третьої величини, напряму заторкують майже половину всіх українців, більше 18 млн.
Коли ми дивимось у бік Європи, то впадає в око, що Євросоюз — це територія малих міст: активних, живих, які добре адаптуються до змінних умов і щоразу знаходять свій ключ до майбутнього. Часто, думаючи і розважаючи вголос про креативність, ми тримаємо в голові образ міста-мільйонника з хмарочосами як основними атрибутами успіху і людьми-мурахами, які долають щодня на великих швидкостях великі відстані. Але чи довго можна витримувати такий темп і чи щасливі люди, родини, які живуть таким життям?
Мій досвід спілкування з європейцями засвідчує, що західна урбаністика висуває інші критерії успішності. У мегамістах людині важко впливати на обставини свого існування, до них можна тільки пристосуватися. Великі міста зациклені на фінансових та інформаційних потоках, де людина — анонімний піксель. Натомість малі міста є більш людиномірними. Важко уявити собі проєкт «Теплий Лондон» чи «Теплий Київ», зате легко — «Теплий Івано-Франківськ». Колись Гоголь сказав, що в Миргороді на версту ближче до неба, ніж у Петербурзі.
Чого бракує українським містам і містечкам для щастя? Робочих місць із конкурентними зарплатами. Пострадянська ментальність полягала в уявленні, що працевлаштовувати можуть хіба що люди від влади: директори заводів і фабрик, голови адміністрацій, мери, депутати. Суть креативних підходів якраз у тому, щоби змінити такий спосіб думання: по-іншому бачити проблеми, шукати не перепони, а способи вирішення, нові ресурси, невпинно переймати досвід тих, кому вдалося, комунікувати, кооперуватися, ставати самозарадними.
Важко уявити собі проєкт «Теплий Лондон» чи «Теплий Київ», зате легко — «Теплий Івано-Франківськ»
Як викладачка УКУ я спілкуюся зі студентами з цілої України. Останніми роками частка розумних і амбітних вихідців з малих міст помітно збільшилася. Доступ до інтернету і якісного контенту вирівняв їхні шанси, щоб конкурувати з ровесниками з мегаполісів при вступі у престижні університети. Але коли я запитую, чи планують молоді люди повертатись у свої рідні містечка й міста, то вони кажуть, що там нема до чого повертатися.
Проте Україна не може розвиватися тільки в містах-мільйонниках. Ми не можемо тільки брати з регіонів, а повинні також туди спрямовувати енергію оновлення, самоврядності і освічених новочасних людей. Реформа децентралізації запустила цей процес. Але його треба підтримати фахівцями й ресурсами.
Розкажіть більше про концепт культурних і креативних індустрій, на який ви спираєтеся. Що це таке? Які головні переваги культури, у творенні якої беруть участь усі, не лише митці?
Зі своїми студентами користуюся робочим визначенням Девіда Тросбі. Креативні індустрії — це індустрії, де ключовою є творча співпраця, яка увінчується результатами, що капіталізують людський інтелект, винахідливість, геніальність. Ці результати й продукти можуть бути як матеріальними, так і нематеріальними, або два в одному.
Серед сфер креативних індустрій зараз бачать більш відомі та зрозумілі, як-от: моду, дизайн, музику, освіту, кіно, сценічні мистецтва, інноваційні музеї, бібліотеки, будинки культури, медіа та соцмережі; але туди ж варто віднести і індустрію подій, технологічні та інші стартапи, гастрономію, колекціонування, рукомесла, індустрію вражень (наприклад, генеалогічний чи екстремальний туризм, темний туризм у місця техногенних чи цивілізаційних катастроф, історичні реконструкції, квести і под.) та їх поєднання, міжсекторну взаємодію.
Креативні індустрії не можна віддати на аутсорсинг
Креативні індустрії не можна віддати на аутсорсинг. Їх треба щоразу перевинаходити в локальних умовах і на локальних ресурсах. Вони зав’язані на автентичності досвіду й пережиття. Культурний креативний потенціал сильно залежить від упізнаваних персональних легенд та якості людського капіталу в певному місці у певний час. Креативні індустрії розвиваються за принципом симбіозу або грибниці, тут потрібні перехресні зв’язки, формальне й неформальне мережування.
У секторі народних майстрів і ремесел це добре видно, скажімо, на прикладі Косова. Якщо такий симбіоз спрацьовує, він стає сильнодійним фактором ревіталізації і нової життєстійкості для місцевої економіки. Творче залучення стає фактором якості життя для місцевих мешканців і водночас стимулює туризм. Для теми креативних індустрій не підходить сувенірка, зроблена в Китаї. Тут важливий повний цикл: творення, передання, поціновування, співпереживання та вдячне споживання продуктів розуму, таланту і чуття.
Творче залучення стає фактором якості життя для місцевих мешканців і водночас стимулює туризм
Зазвичай креативні індустрії не приносять шалених прибутків. Навіть якщо в кінці року вони вийшли на нуль, це вважається добрим підсумком, бо все ж таки сприяють самозайнятості і постійному самовдосконаленню дорослих мешканців, а значить, і стійкому розвитку — окремих людей, громад і цілого міста. Ми часто думаємо, і слушно, що креативність є наслідком. Однак для багатьох успішних малих міст креативність ставала причиною їхньої віднови і процвітання. Багатство, хай навіть скромне, але чесне, твориться через культурну діяльність.
У певних випадках це може бути і справжній прорив. Наприклад, американське місто Санта-Фе у штаті Мексико з населенням 84 тисячі мешканців пожинає прибуток від креативних індустрій у розмірі 102 млн. доларів на рік, дохід неприбуткових організацій у секторі творчих професій складає 91 млн. доларів на рік, і творчою вітальністю Санта-Фе може позмагатися з Лос-Анджелесом чи навіть Нью-Йорком. Тут розташовано понад 250 мистецьких галерей, більше десятка великих музеїв, включно з персональним музеєм Джорджії О’Кіф, а також кілька десятків постійних мистецьких резиденцій.
Але найбільшу різницю зробило відкриття одного виставкового простору — Meov Wolf. Великий творчий колектив, який поєднав візуальних митців, новітні технології та розробників доповненої реальності, у 2016 році за підтримки творця «Гри престолів» Джорджа Р.Р. Мартіна відкрив у Санта-Фе постійну інсталяцію «Дім вічного повернення». Гості, що заходять досередини, досвідчують там загадковий дім із таємними переходами й порталами в магічні світи, наповнені сюрреальними, максималістськими та гіпнотичними експонатами.
У цьому просторі діє також футуристичний навчальний центр для дітей і музична сцена для спеціальних подій та концертів. Досить сказати, що за перші ж два роки інсталяцію відвідали 1 млн. туристів. Зараз фундація Meov Wolf зміцніла, створила сотні нових робочих місць і має цілу програму підтримки місцевої спільноти, а також соціально інноваційних митців по цілому світу.
Фундація Meov Wolf зміцніла, створила сотні нових робочих місць і має цілу програму підтримки місцевої спільноти, а також соціально інноваційних митців по цілому світу
Які проміжні висновки з уже виконаної у межах проєкту роботи? Які можна окреслити тенденції: що сприяє, а що заважає малим містам реалізовувати в себе культурний потенціал?
Міста тривають століттями, якщо вони витривалі. Тобто, кожне у свій спосіб, вони мають знайти формулу переходу з минулого в майбутнє. Ті, хто цього не роблять, — занепадають. На Європейському форумі креативних малих міст до мерів та управлінських команд було тільки одне питання: чи знаєте ви, куди рухаєтеся?
Визначення успішних моделей адаптації і трансформації українських малих міст перед локальними та глобальними викликами 21 століття може суттєво зменшити їхні ризики та підсилити їхню життєстійкість та фінансову спроможність. У фокус цього дослідження потрапили 12 на перший погляд досить не схожих малих міст, а саме: Бердянськ, Дрогобич, Кам’янець-Подільський, Маріуполь, Миргород, Мукачево, Нова Каховка, Олександрія, Острог, Слов’янськ, Умань, Шостка.
Проте проблеми в багатьох із них спільні. Наприклад, майже скрізь бракує знань і розуміння, бракує тренінгів із розвитку культурного потенціалу та креативного підприємництва і серед місцевого бізнесу, і серед міських управлінців, і навіть тих, які відповідають власне за культуру. Там, де є місцеві університети, інститути й коледжі, вони недостатньо інтегровані у розвиток свого міста або взагалі відсторонені. Управління культури слабкі й часто оперують застарілим репертуаром ідей про культуру міста та культуру в місті.
Майже скрізь бракує знань і розуміння, бракує тренінгів із розвитку культурного потенціалу та креативного підприємництва і серед місцевого бізнесу, і серед міських управлінців, і навіть тих, які відповідають власне за культуру
Практично на всіх рівнях немає бачення цивілізаційних трендів: одна соціальна і економічна формація відійшла, інша ще не викристалізувалася. Більшість рішень про культуру ухвалюють інерційно. У містах, які вже демонструють значний креативний потенціал, як-от Кам’янець-Подільський, Маріуполь, Дрогобич, є відчуття, що треба наздогнати час, бо малі міста в Україні розсинхронізовані з містами-мільйонниками і зі столицею. Також там, де потенціал досить високий, він слабко включений в економічне бачення розвитку малого міста, недокомунікований, а тому й недобачений.
Є проблема анахронічних місцевих еліт, які не хочуть, щоб місто взагалі стриміло до якоїсь цивілізаційної зміни, а думають щороку в межах «перезимувати» і розплатитися за комуналку. Також малі міста швидко старіють, тільки одиниці з них мають за останні кілька років приплив проактивної молоді, і то радше з шокових причин війни і внутрішнього переселення, а отже, бракує локальних кадрів та цільової аудиторії для програм сталого розвитку.
Особливо прикро бачити, що місцеві творчі й бізнес-середовища відповідальних громадян — там, де вони виразно є, — водночас можуть бути фрагментовані, розсварені й поставлені в умови нездорової конкуренції за вельми обмежені ресурси.
Разом з тим, майже кожне з досліджуваних міст має унікальний «закопаний скарб» у сфері креативного підприємництва. Хтось географічне розташування, хтось багату історичну, культурну чи індустріальну спадщину, хтось рекреаційний ресурс, хтось високу самозарадність мешканців і схильність до підприємництва, хтось навчальні заклади культурно-мистецького спрямування, а декотрі малі міста мають усі ці фактори разом узяті.
Отож, на місцях потрібно підвищувати кваліфікацію тих, хто відповідає за стратегічний розвиток власних міст. Дуже важливо запровадити систему пільг, і не тільки податкових, але й, скажімо, кредитних, для підприємців, які працюють у креативному секторі економіки. Вкрай необхідно вчитися позитивній конкуренції і розуміти креативні індустрії як гру з ненульовою сумою, де завжди можливий сценарій win-win, коли обоє чи всі троє виграють і ніхто не програє. А для цього треба переймати успішний досвід сусідів, вірити у власну спроможність, генерувати ідеї та долати чвари. Бо війна «Русі з Руссю», як діагностував іще в барокові часи Мелетій Смотрицький, коли українці називали себе русинами, — то наша одвічна проблема.
Вкрай необхідно вчитися позитивній конкуренції і розуміти креативні індустрії як гру з ненульовою сумою, де завжди можливий сценарій win-win, коли обоє чи всі троє виграють і ніхто не програє
Чи зауважили ви у проаналізованих містах задатки розвивати партисипативну культуру? Чи є приклади міст, де це робиться успішно та приносить результати для громад?
Візьму два зовсім не схожі приклади — Кам’янець-Подільський та Маріуполь. Старе місто Кам’янець-Подільський — певно, один із найвпізнаваніших міських брендів в Україні, з унікальним замком, оборонними спорудами, водоспадом і каньйоном річки Смотрич, це потенційний магніт для місцевого та глобального туризму. Він є кандидатом до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Тут є ресурс для розвитку ідеї міста та його талантів. І креативні індустрії тут давно є чинником розвитку.
Кам’янець позиціонує себе як місто активного дозвілля і фестивалів. Такі масштабні фестивалі, як Terra Heroica, охоплювали фактично ціле місто, шукали і знаходили способи, як не розділяти Старе і Нове місто, інтереси місцевих мешканців і сезонних туристів. Тут якісний людський капітал, є візія сталого розвитку і висока екосвідомість, зареєстровано понад 250 громадських організацій, широке охоплення і залучення кам’янчан до культурних активностей, є університет і п’ять мистецьких шкіл.
Але зараз спільнота креативних підприємців і активістів із розвитку Кам’янця озираються на двотисячні роки як на взірцевий період. Далі пріоритети міської влади змінилися. Фестивальний рух почав потроху згортатися. Людей, які здатні продукувати ідеї і втілювати їх, відтіснили від стратегування і прийняття рішень. Проєкт канатної оглядової дороги в каньйоні по периметру Старого міста довжиною 5 км, на який уже знайшовся був інвестор, загрузнув у судах за позовами екологів. Комунальні питання вийшли на перший план. І так із секторального лідера культурних і креативних індустрій Кам’янець-Подільський за менш ніж десять років перетворився на середнячка.
Із секторального лідера Кам’янець-Подільський перетворився на середнячка
З іншого боку, Маріуполь. Великий порт, ключовий промисловий і металургійний центр — і водночас місто, що позиціонує себе як культурна столиця Приазов’я. На культуру тут донедавна дивилися більш традиційним поглядом: філармонія, театри, бібліотеки, музеї, пристарілі будинки культури. Тут ні представники культури та малого бізнесу, ні тим більше влада не послуговуються терміном «креативні індустрії». Тим не менше, цей сектор у місті є, він зростає і розвивається швидким темпом.
Майже півмільйонне місто насичене культурними інституціями різних форм власності: тими, які тут були збудовані і в радянські часи, і в час Незалежності, і, що важливо, ті, які місто прийняло разом із внутрішніми переселенцями у зв’язку з війною на Сході. Скажімо, Екстрим Парк тут діяв іще з 2003 року, а от культурно-туристичний центр «Вежа», який допомагає самим містянам вибудувати образ і наративну ідентичність рідного міста, засновано з ініціативи новоприбулих тільки в 2018. Зараз тут діє ціла низка європейських, американських і світових програм із підтримки громадянського суспільства, локальної економіки й розвитку громад.
Тут відкрилося декілька ІТ- та бізнес-хабів, ціла низка громадських та освітніх просторів. Як свідчать самі мешканці, це було індустріальне місто з морем, де вся культура — це свято на день металурга. А зараз сегмент маріупольських активних громадян і креативного класу — самоорганізована спільнота, рушійна сила прогресу. Людей об’єднує любов до України і візія майбутнього, яке ще треба спільно побудувати.
Людей об’єднує любов до України і візія майбутнього, яке ще треба спільно побудувати
Що передусім може стати поштовхом до розвитку креативних індустрій в Україні? Який клімат для цього потрібен, які люди, які ресурси? Знову ж таки, чи є приклади успішних кейсів розвитку креативних індустрій в Україні, які б могли надихнути інші спільноти?
Як про це каже сам автор терміна «креативні міста» Чарльз Лендрі, у міст тепер є тільки один визначальний ресурс — це люди. Людська хитромудрість, суто людські потреби й бажання як драйвери змін, а також уява і творчість — це тепер наша нова нафта і вугілля, наш новий доступ до ринків. Що дає поштовх? Добре освічені мешканці з інших міст чи інших країн: творчі мігранти з підприємницькою жилкою — це завжди плюс, за них варто боротися.
Інфраструктурні проєкти — теж великий плюс, бо те, чи місцеві мешканці бачать своє місто зручним, безпечним і доглянутим, має значення. Важливо зрозуміти й переконливо комунікувати для себе і для світу свою унікальність, свій геній місця. Вивід місцевої економіки з тіні, прозорість і підзвітність, має стати спільним пріоритетом влади і містян. Велику роль грає розбудова і підтримка спільнот. Є жарт, що сучасні люди працюють на своє CV, а всі попередні віки люди працювали на свою епітафію. Так от, у локальній спільноті набагато більше шансів вплинути, залишити добрий слід, аби людей пам’ятали і після їхньої смерті.
Поштовхом до розвитку креативності малих міст стане також пандемія COVID-19 та інші можливі епідемічні загрози. Адже не секрет, що робота на віддалі чи робота з дому стає новою реальністю для цілої лінійки професій, мати робоче місце в офісі скоро стане привілеєм топменеджерів. Великі офісні центри змусять знайти собі нові призначення. У таких обставинах люди вже перестають бачити сенс, для чого жити у великих забруднених містах, де ти витрачаєш більше двох годин на добирання на роботу — з роботи, а на зйомну квартирку на двадцять якомусь поверсі приїздиш тільки поспати, так і не знаючи нікого з сусідів поруч і почуваючись повністю чужим, непричетним, нетутешнім.
Поштовхом до розвитку креативності малих міст стане також пандемія COVID-19 та інші можливі епідемічні загрози
Чи не краще тоді переселитися в мале місто, яке має всю необхідну інфраструктуру і де тебе не кошмарять нічні стритрейсинги. Де легше утримувати контакт із природою і можна знати по імені пекаря, броваря, перукаря і кур’єра «Нової пошти», де в місцевому фріджазклубі грає твій син, а в тутешній школі лідерства робить успіхи твоя донька, де маєш час волонтерити у спільноті, а мер вітається з тобою за руку.
Успішні кейси є завжди, треба тільки вміти їх розгледіти й підтримати, бо в нашій країні ситуація така, що часто добрі приклади формуються не завдяки, а всупереч. Насамперед у малих містах треба працювати зі світоглядом і цінностями містян. На жаль чи на щастя глобалізації, не можна сказати: «Замри!» Локальний патріотизм плюс відчуття глобальної динаміки — це добре, а от самомаргіналізація і відмова від збалансованого оновлення — то шлях у нікуди. Бо молоді люди зі світоглядом пенсіонерів не зуміють перезапустити Україну. Таке нове розуміння щораз більше формуватиме міські стратегії і вектори розвитку малих міст.
