У 2015 році, через рік після початку збройного конфлікту, в Україні стартував проєкт «Друг героя». Це програма, що дозволяє ветеранам і ветеранкам проходити реабілітацію за підтримки спеціально навчених собак.
Ольга Смірнова координує напрям каністерапії у проєкті «Друг героя». Каністерапія ― реабілітація за допомогою спеціально навчених собак. Раніше Ольга працювала в МОЗ у санітарно-курортній оздоровчій сфері, згодом ― займалася антикорупційною діяльністю в міністерстві. Проте відтоді, як у неї 11 років тому з’явився перший пес, хобі перетворилося на стиль життя, тож тепер вона і керує, і волонтерить у проєкті. Окрім допомоги військовим, волонтери й волонтерки також працюють із дітьми з інвалідністю.
Ольга розповіла про види спільної роботи ветеранів і собак, пояснила, як працює каністерапія і який шлях напрям пройшов за ці роки.
Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея проєкту та як її втілювали.
У 2015 році до нас звернулися канадські активісти, зокрема волонтерка й журналістка Калина Кардаш. Вона запропонувала підтримувати хлопців, що повертаються із зони бойових дій, саме за допомогою відібраних і спеціально навчених собак. Такі практики широко використовують у країнах, які мають ветеранів і ветеранок або ж ведуть бойові дії, ― наприклад, у тій же Канаді, у США. Каністерапію в цих країнах вважають дуже ефективною, а один із показників її дієвості ― зменшення кількості самогубств серед колишніх військових. Собаки допомагають адаптуватися у мирному житті, подолати посттравматичний стресовий розлад.
Звісно, ми погодилися на цю пропозицію. Серед нас було багато кінологів-волонтерів, що займались пошуково-рятувальними роботами, тому така діяльність була близькою нашій спільноті. На той момент ми вже думали, чим допомогти у веденні бойових дій, і навіть допомагали у підготовці собак-детекторів, пошукових собак та інших. Тож Калинину ідею ми підтримали.
Калина запросила в Київ канадських спеціалістів-кінологів, які провели великий тренінг і на ньому підготували для нас двох інструкторів. Інструктори повинні тестувати й відбирати собак. Багато з нас пройшли навчання саме під час першої канадської місії. Опісля ми мали ще три такі візити з Канади.
Яким є проєкт «Друг героя» зараз?
У проєкті від початку було два напрями ― сервіс-доги й каністерапевтичні команди.
Сервіс-дог ― це собака, який супроводжує певного ветерана все життя. В Україні таких є чотири: двоє собак вже жили з ветеранами, ще двоє проходять підготовку та готуються до життя з ветеранами.
Протягом усього співжиття собака й ветеран перебувають під наглядом кінолога і лікарів
Сервіс-дога навчають близько двох років. Процес підготовки до співжиття довготривалий, його курують безпосередньо канадці. Але в результаті ветеран буде з цим собакою до кінця.
Важливо, що протягом усього співжиття собака й ветеран перебувають під наглядом кінолога і лікарів. Вони повинні підходити одне одному, тож для ветеранів ми також організовуємо відбір. Ми спостерігаємо, чи мають вони з собакою контакт, чи здатні ладнати одне з одним. Коли пара відповідає критеріям, починається спільна робота з кінологом, після якої ветеран повинен скласти величезний тест. Якщо проходить його успішно, йому передають собаку й надалі контролюють пару. Для ветеранів це безкоштовна допомога.
Яким чином сервіс-дог допомагає ветеранові?
Цей собака забезпечує належну якість життя, бо регулює стан ветерана. Наприклад, показує, чи не перебуває ветеран на межі нападу чи якогось стану, пов’язаного з бойовими діями. Собака витягує його з цього стану, ніби перемикаючи на себе. Також сервіс-дог може допомагати ветеранові, що має інвалідність, ― наприклад, вмикати чи вимикати світло у кімнаті. Під час перебування в людних місцях або надворі собака створює відчуття безпеки ― до прикладу, може сідати позаду ветерана, коли він біля банкомата. Для колишніх військових це дуже важливо, адже реакції небезпеки на них дуже впливають і можуть спричинити критичний стан. Собака ж пов’язує їх із реальністю. Він може навіть розбудити, коли сниться жахіття, чи повідомити близьким про небезпеку.
Як ветеран може потрапити в проєкт, щоб мати супровід сервіс-дога?
Наразі проєкт призупинив діяльність цього напряму. Потрібно було заповнити анкету, яку потім перевіряють канадські партнери разом із лікарями. У ній дуже багато пунктів, але важливо розуміти, чи дійсно ветеран має потребу в такій допомозі, адже сервіс-доги ― наш дуже цінний ресурс, у який вкладають багато сил, часу, коштів. Цих собак нам або подарували, або ж ми їх купили. Тож ми хочемо, щоб ці собаки приносили якнайбільше користі тим, хто насправді цього потребує.
Під час визначення питання, чи дійсно необхідний супровід сервіс-дога, враховується думка лікаря, адже сам ветеран може не показувати, що його турбує і наскільки йому важко. Якщо порівнювати сервіс-догів із собаками-поводирями ― ті вирішують питання безпечного пересування, а наші ― безпечного життя. Це такі психологічні поводирі, які пильнують, аби не трапилося нічого поганого. І готують таких собак під кожного окремого ветерана, щоб вони розпізнавали саме його зміни стану чи потреби.
Сервіс-догів в Україні мало, адже з цим підходом пов’язано багато проблем ― не всюди людину впустять із собакою. А в закладі чи транспорті можуть виникнути ситуації, де сервіс-дог необхідний. Тому й виходить так, що ми готуємо собаку ― а що далі?
А як працює напрям каністерапії?
Це дуже велика програма, у якій задіяно близько двадцяти пар волонтерів і собак-терапевтів. Волонтери ― це власники собак, які вирішують допомогти. Собаки, яким підходить терапевтична робота, ― дружні, неагресивні, люблять чужих людей, спілкування з ними.
Коли людина хоче взяти участь у проєкті, заповнює анкету ― ми широко представлені у соціальних мережах, там і розміщуємо оголошення про тестування собак. На жаль, через карантин нам зараз не вдається набрати нових людей і собак до проєкту.
Собак, чиї власники та власниці заповнили анкету, тестують інструктори. Тих, хто проходить тест, запрошують до проєкту. Ми не тестуємо собак, що не досягли півторарічного віку, ― в такому віці їх можна вже назвати фізично та психічно зрілими. Перспективних або молодих ми беремо як стажерів під час роботи з ветеранами, щоб вони проявили себе на місці роботи. Ми спостерігаємо, чи цікавиться собака ветеранами, як із ними поводиться. І тільки тоді робимо висновки, чи підходить він для повноцінної роботи.
Собаки яких порід можуть стати терапевтами?
Підійти може бути-яка порода, головне, щоб собака не мав рис характеру, які не підходять для каністерапії. Такі собаки можуть злякатися та негативно відреагувати під час непередбачуваної ситуації. Наприклад, візок, на якому пересувається ветеран, або ціпок, схожий на палицю, в його руці можуть бути подразником для пса. Собак потенційно небезпечних порід ми не тестуємо взагалі, щоб не марнувати ресурс проєкту.
Або ж собаки можуть мати неприємний досвід, тож починають гарчати, боятися, тікати. Це не потрібно ні їм, ні нам, ні ветеранам. Таким псам ми пропонуємо іншу діяльність ― наприклад, різні види кінологічного спорту, фрізбі або пошуково-рятувальну діяльність. У них вони можуть розкрити себе в повній мірі та принести не меншу користь та задоволення.
Найбільше терапевтів серед лабрадорів, золотистих ретриверів і кінг чарльз спаніелів. Також широко використовують кокер-спанієлів. Ці собаки грайливі та дуже приязні до людей. Головне, щоб собака хотів працювати з чужими людьми ― підбігав, ставав на задні лапи, хотів обійматись, не був агресивним. Це не повинно бути навантаженням для нього, тварина має залишатися здоровою і щасливою. Тож коли пес не хоче, ми не беремо його в проєкт.
Яким чином каністерапія допомагає ветеранам?
Лікарі відзначають, що ефект від інших методів реабілітації швидший і більш виражений у тих ветеранів, які працюють іще й з собаками-терапевтами. Робота може бути груповою, спільно з іншими, або індивідуальною ― в такому випадку працюють тільки собака, ветеран і психолог, без волонтера.
Психологи також говорять про ефективність таких сеансів. Собака ніби виступає провідником між ними й ветеранами, створює довірливу, розслаблюючу атмосферу. Знову ж таки, з собакою ветеран почувається безпечно, а тоді може відкритися психологу. Він почувається спокійніше і може регулювати свій стан, погладжуючи собаку. Ефекти можуть бути різноманітні.
На яких локаціях ви працюєте?
Ми працюємо у Центральному військовому госпіталі, де отримують допомогу і важкопоранені, і чинні військові перед поверненням у зону бойових дій. На жаль, через карантин робота йде не так ефективно, як хотілося б. А ще проводимо заняття в госпіталі для ветеранів і ветеранок «Лісова поляна» у Пущі-Водиці, де вони проходять медико-лікувальну реабілітацію. Люди потрапляють сюди за показаннями лікаря, і каністерапія ― це лише частина послуг. Вона опціональна ― її можна вибрати або ж ні. Якщо така робота відбувається, то неодмінно разом із психологами та реабілітологами.
Також працюємо у Центрі медико-психологічної реабілітації учасників АТО ― це була наша перша локація.
Крім того, ми є резидентами Ветеран-хабу.
Чи легко вам було потрапити до такої кількості закладів? Чи сприймали вашу роботу від самого початку?
Спершу заклади дуже важко йшли на контакт. Не розуміли, не хотіли, боялися порушувати санітарні правила. Але завдяки моїй минулій роботі я була особисто знайома з деякими головними лікарями закладів й це допомогло. Вони знали, що я не просто людина, що прийшла з вулиці та пропонує привести собак у госпіталь.
З собакою ветеран почувається безпечно, а тоді може відкритися психологу. Він почувається спокійніше і може регулювати свій стан, погладжуючи пса
Але щойно нас впустили, лікарі відразу ж оцінили ефект. Далі робота пішла вже ніби на хвилі, і ми навіть не просилися ― у деякі госпіталі нас уже самі запрошували. Як-от у «Лісову поляну». Дуже складно було з Центральним військовим госпіталем, адже він у підпорядкуванні Міністерства оборони України. Але в нас були зацікавлені психологи, тож вони наполягали, а ми ще й залучили депутата Київради. Врешті вдалося.
Яким ветеранам підходить така реабілітація?
Будь-кому, хто відкритий до спілкування з собаками, любить їх і отримує від цього позитив. Є ж люди, що бояться, когось колись покусали ― тоді вони не хочуть працювати з псами й метод не спрацює. Головне, щоб людині було приємно, щоб ветеран хотів спілкування із собакою.
Пес дуже добре перемикає і витягує ветерана з його думок. У таких думках ветеранам і ветеранкам дуже тяжко. Але під час сеансу вони отримують такий заряд позитиву! Починають мріяти, згадують позитивні моменти, коли мали домашніх улюбленців, думають, що повернуться додому й когось заведуть, ― тобто починають будувати плани. І це все в дуже позитивному руслі.
У чому секрет саме собак як терапевтів?
Так працюють багато тварин, не тільки собаки. Головне, щоб був близький контакт із твариною. Важлива побудова стосунків.
І що важливо: тварина не оцінює. Вона сприймає ветерана таким, яким він є. Вона має якість, що нею рідко володіють люди, ― це безумовна любов. Тварина любить тебе, яким би ти не повернувся, хай би що ти зробив і хай би в чому звинувачував себе. Собака буде любити тебе будь-яким і до самої смерті. Ветеранам дуже важливо це знати. І не тільки їм.
***
Цим текстом ми продовжуємо цикл публікацій про військових психологів в Україні та фахівців, які допомагають реадаптуватися учасникам бойових дій після повернення додому.
Матеріал створено в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки уряду Королівства Нідерландів. Думки, зауваження, висновки чи рекомендації, викладені в репортажі, належать авторам і не обов’язково відображають погляди Програми та уряду Королівства Нідерландів.
Програму ООН з відновлення та розбудови миру реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).
Програму підтримують тринадцять міжнародних партнерів: Європейський Союз (ЄС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Посольство США в Україні, а також уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Швеції та Японії.
