Це перша із трьох частин статті «СПІЛЬНОДІЯ: модель взаємодії активних громадян в успішному суспільстві» про нові підходи, принципи та механізми взаємодії активних громадян для реалізації позитивних змін у країні.
Без об’єднання зусиль різних суб’єктів змін (активних людей, громадських організацій, держави, бізнесу) перехід до впровадження реальних змін в країні неможливий. Важливо створити дієві механізми об’єднання та подолати низку проблем, які виникають при взаємодії цих суб’єктів змін.
Перш за все ці статті спрямовані на представників громадського сектору, в середовищі яких ми хочемо випробувати та сформувати реальні практики спільної дії.
Зміни «на папері» та зміни «в діях»
Питання реальних, із позитивними наслідками, соціальних змін в Україні стоїть на порядку денному давно. Сьогодні владні еліти радше будують перепони на шляху цих змін, аніж пришвидшують їх. Навіть якщо і з’являться еліти, які будуть щиро прагнути реальних, а не формальних змін, актуальним залишається питання готовності всього суспільства до нових правил гри. Припускаємо, що в нашому контексті реалістичнішим є шлях змін знизу вгору, тобто від суспільства до держави.
Запит на позитивні зміни в країні є. Звичайно, українці хочуть реформ. Хочуть, щоб жити в країні стало краще вже сьогодні. Але при цьому не завжди розуміють, що реальні зміни не мають нічого спільного із популістськими обіцянками, до яких звикли. Люди хочуть, аби освіта та медицина були якісними, а пенсії — гідними, але при цьому шукають шляхи для несплати податків. То звідки ж узятися грошам у бюджеті на ці соціальні блага? Хочуть, аби дипломи українських ВНЗ мали «вартість» за кордоном, і продовжують знецінювати їх хабарами, бо так «легше вчитись». Хочуть жити в охайному будинку, але при цьому сидіти на канапі та чекати, щоби хтось інший навів у їхньому дворі лад.
Прагнення реформ та нових правил має іти поряд із готовністю їх дотримуватися. Зараз суспільство формулює запит на зміни радше у рамці патерналізму із транспарантом «державо, дбай про мене!». Запит формується на «блага» — безплатну, хоч і неякісну освіту, соціальні виплати і гарантії під гаслом «забрати в багатих — і роздати бідним» тощо. Такі суспільні настрої підживлюють популізм політиків. Важливо ж формувати запит до держави у рамці можливостей — реальних механізмів, коли кожен громадянин може самостійно створювати та примножувати як індивідуальні, так і суспільні блага.
Зміни мають бути не тільки на папері, а й відтворюватися в діях людей. Прийняття нових законопроектів та зміни у державному управлінні важливі, але закони стають справжніми змінами тільки у реальних діях. Найкращі інституції та закони не будуть працювати, якщо люди сприйматимуть їх як загрозу та саботуватимуть. Змінитись має не тільки держава — як «нові правила гри», а й люди — як активні, небайдужі, свідомі громадяни, готові до відповідальності за себе, свій будинок, свою вулицю, своє місто чи селище, свою країну.
«Інгредієнти» успішного суспільства
Суспільство — це як живий організм. У цьому організмі важлива взаємодія різних його елементів. Ключ до успішного функціонування цього організму [суспільства] потрібно шукати в переосмисленні взаємодії його елементів [людей].
Одним із інгредієнтів позитивних змін є усвідомлення та готовність кожного брати персональну відповідальність за стан суспільства
Одним із інгредієнтів позитивних змін є усвідомлення та готовність кожного брати персональну відповідальність за стан суспільства. На побутовому рівні це означає, що кожна людина має думати не тільки про себе, свою квартиру та найближчих людей, а й про «спільне». Порядок та краса є там, де на них є попит, там, де люди зголошуються підтримувати лад: вкрутити лампочку у під’їзді, прибрати сміття після пікніку, зробити зауваження тому, хто переходить дорогу на червоне світло, не давати та не брати хабарів, проголосувати на виборах чи розібратись у тому, як функціонує місцеве самоврядування. Ці конкретні дії під силу кожному, і що швидше така поведінка перетвориться на соціальну норму, то швидше відбуватимуться позитивні зміни. Проте такі зміни в поведінці та установках людей — це серйозний зсув свідомості для країни із радянською спадщиною, і ми розуміємо, що для цього потрібен час.
Важливо, щоб дії та взаємодія людей будувались на основі критичного мислення.
Критичне мислення проявляється у здатності аналізувати, порівнювати, ставити запитання, обґрунтовувати фактами, а не емоціями чи власними переконаннями. Це, наприклад, означає, що людина вміє відрізнити популізм, розуміє, що інколи привабливі обіцянки низьких тарифів на теплоносії часто є економічно необґрунтованими і навіть загрозливими для якості життя у довшій перспективі. Наприклад, зараз ми маємо дешеві послуги, а завтра набагато більше витрачатимемо на модернізацію, бо з низькими тарифами неможливо на належному рівні підтримувати стан тепломереж, тож одного моменту вони почнуть виходити з ладу. Критичне мислення дозволить не емоційно сприймати ситуацію, а розуміти, що справжні реформи можуть бути болісними та потребувати тимчасової відмови від певних благ.
Загальна рамка взаємодій сьогодні потребує переходу з логіки «гри з нульовою сумою» до позитивної логіки співпраці
Загальна рамка взаємодій сьогодні потребує переходу з логіки «гри з нульовою сумою» до позитивної логіки співпраці («win-win»). Це така взаємодія, коли кожен не думає, як обманути чи обікрасти іншого, а шукає компромісні та взаємовигідні рішення для себе та інших. Наприклад, це означає, що ми з сусідами облаштовуємо біля будинку автостоянку та дитячий майданчик, а не щось одне відповідно до інтересів мешканців із дітьми чи мешканців з авто.
Майданом гідності суспільство остаточно задекларувало рух у напрямку демократії та індивідуальних свобод. Але межа між свободою і сваволею є надто малою. Важливо розуміти, що свобода дій має бути позитивною — взаємодія, в якій кожен може діяти вільно, але за умови, що це не порушує прав та свобод інших.
Інгредієнтом, який остаточно перетворить суспільство на цілісне (партнерське), а не фрагментоване (конкурентне), є спроможність об’єднуватись. Коли не кожен сам собою, а в суспільстві почнуть формуватися реально діючі громади. Майдани, на нашу думку, дали поштовх до переосмислення правил гри. Це були ті спільні досвіди, коли люди наочно побачили, що разом діяти та вирішувати спільні проблеми ефективно. Що зміни бувають не лише «згори». Наразі ми маємо приклади готовності та спроможності українців об’єднуватися у критичні моменти. Але у повсякденному житті такі спроможність і готовність є набагато нижчими.
Прикладів дієвих механізмів об’єднання існує небагато — і їх необхідно шукати. Це непросте завдання, оскільки вони мають долати чимало перепон. Люди, які не відчувають безпеки у фізичному, економічному та в ментальному вимірах, коли обмежені ресурси ділять, а не створюють нові, коли погано працює держава, мають високий рівень недовіри. І цю недовіру потрібно подолати. Рецепт полягає в тому, що хтось таки має почати довіряти першим.
Дати кредит довіри — це найважчий крок, який хтось має зробити, щоб узагалі почати змінювати відносини у суспільстві. Наприклад, у громадянина цей кредит довіри може проявлятися на рівні свого будинку: поділитися з сусідами побутовими речами, привітатися або ж першим навести лад у своєму під’їзді. Це означає, що я можу позбутися тієї драбини, наприклад, якою поділився з сусідом. Але, якщо це знайомство з сусідом стане початком розбудови громади у моєму дворі, то від цього я виграю. Громадою легше і дешевше досягнути безпеки та вищої якості життя (наприклад, утеплити весь будинок, а не кожен свою частину, коли сусіди слідкують за тим, що відбувається в подвір’ї їхнього будинку, тощо).
Коли недовіру подолано, щоб уможливити взаємодію у логіці «win-win» та позитивну свободу, потрібно навчитись слухати одне одного та вести діалог. Потрібно вести діалог із владою, з колегами, сусідами — через консенсус та партнерство, а не конкуренцію. Формальні діалоги або врахування експертної думки на папері не приведуть до позитивних результатів.
Майдан дав додатковий поштовх для активізації громадянського суспільства. Саме громадянське суспільство може стати «критичною масою», яка формуватиме запит на нові правила гри в рамці описаної вище взаємодії, посилюватиме його через поширення успішних прикладів того, як «по-іншому» можна досягати успіху.
Ключ до змін — у діях кожного з нас.
→ Фото авторки — Світлана Левченко / Головне фото статті — Джерело
