Книга «Від нуля до одиниці! Нотатки про стартапи, або як створити майбутнє» передусім є курсом лекцій співзасновника PayPal Пітера Тіля Computer Science 183: Startup, який він прочитав у 2012 році студентам Стенфордського університету. Обговорення ідей і досвіду викладача як успішного підприємця та інвестора вийшло за межі університетського кампусу — на сторінки видання The New York Times.
Блейк Мастерс, один із найнаполегливіших слухачів курсу, упорядкував нотатки з лекцій та розмістив їх онлайн, — текст став сенсацією в Інтернеті. Зовсім згодом Пітер Тіль вирішив видати напрацювання окремою книжкою, і Блейк Мастерс став її упорядником. У 2014 році видання очолило рейтинги The New York Times, здобувши визнання ділових кіл і масової аудиторії.
З дозволу видавництва «Наш Формат» публікуємо фрагмент книги про парадокс засновника.
Із шести засновників PayPal четверо в шкільні роки робили саморобні бомби. П’ятьом було не більше 23 років. Четверо народилися за межами США. Троє втекли з комуністичних країн: Ю Пан – з Китаю, Люк Носек – з Польщі, Макс Левчин – з радянської України. У ті часи виготовлення саморобних бомб у тих країнах аж ніяк не вважали нормою.
Усіх шістьох можна вважати ексцентричними людьми. Під час нашої першої бесіди з Люком ми говорили про підписаний ним контракт на кріозаморозку після смерті, що давало шанс на воскресіння в майбутньому. Макс називав себе людиною без батьківщини і пишався цим: після розвалу СРСР його батьки втекли до Америки, завдавши чимало головного болю дипломатам. Рассел Сіммонс виріс у трейлерному містечку, звідки втік вивчати фізику і математику до школи в Іллінойсі. І лише у Кена Говері було щасливе дитинство типового американця: він був єдиним в PayPal бойскаутом. Але приятелі Кенні вважали його психопатом, бо він ризикнув приєднатися до нашої компанії, задовольнившись третиною від зарплати, яку йому запропонували у великому банку. То ж і він не був повністю нормальним.
Чи всі засновники компаній – незвичайні люди? Чи ми просто схильні згадувати здебільшого їхні дивацтва, та ще й із перебільшеннями? І найважливіше – які особисті риси дійсно мають значення для засновника бізнесу? У цьому розділі поговоримо про те, чому компанії вигідніше, хоча водночас і небезпечніше, мати біля керма яскраву індивідуальність, а не людей з когорти взаємозамінних менеджерів.
РУШІЙ ВІДМІННОСТЕЙ
Люди бувають сильними і слабкими, геніями і тупаками, але більшість людей – посередні. Спробуйте збудувати графік – і побачите криву нормального розподілу.
Оскільки більшість засновників компаній, мабуть, мають певні яскраві риси, то можна здогадатися, що збудувавши графік, ми отримаємо менш вигнуту лінію, оскільки більше людей будуть зміщені до граничних значень.
Та ці графіки нічого не скажуть нам про головні дивацтва засновників бізнесу. Зазвичай ми вважаємо наведені вище характеристики взаємовиключними: наприклад, людина не може бути одночасно багатою і бідною. Але із засновниками компаній це трапляється постійно: власник стартапу може не мати готівки і володіти акціями, вартими мільйонів. Зі сторони ці люди можуть здаватися похмурими ідіотами або чарівними харизматиками. Майже всі успішні підприємці виступають і в ролі інсайдерів, і в ролі аутсайдерів. Досягнувши успіху, вони притягують одночасно і славу, і нападки. Тож представивши це все на графіку, ми отримаємо криву розподілу, протилежну нормальній.
Звідки походить ця екстремальна комбінація крайнощів? В одних є щось таке від народження (природа), а на інших впливає середовище (виховання). Можливо, засновники компаній зовсім не такі ексцентричні люди, якими вони виглядають? Можливо, вони зі стратегічних міркувань перебільшують деякі якості своєї натури? Чи їх перебільшують сторонні спостерігачі? Усі ці чинники можуть існувати водночас і, проявляючись, підсилювати один одного. Цикл зазвичай починається із незвичайних людей, а наприкінці вони діють ще ексцентричніше, виглядаючи незвичайнішими.
Як приклад, згадаємо сера Річарда Бренсона, мільярдера, засновника корпорації Virgin Group. Можна сказати, що він природжений підприємець: Бренсон почав свій перший бізнес у 16 років, а в 22 він заснував Virgin Records. Однак певні його риси – наприклад, знаменита зачіска, схожа на левову гриву, – виглядають менш природними, є підозри, що він попрацював над своєю зовнішністю. Бренсон не соромився демонструвати свої ексцентричні риси. (Катання на кайтборді з оголеними супермоделями – це що? Піартрюк? Хлоп’ячі розваги? Чи і те, і інше?) Преса охоче нарікає його різними титулами, називаючи Бренсона «Королем незайманок», «Безперечним королем піару», «Королем брендингу» та «Королем пустель і космічних просторів». Коли авіакомпанія Virgin Atlantic Airways почала подавати своїм авіапасажирам напої з кубиками льоду у формі обличчя Бренсона, його назвали ще й «Крижаним королем».
То Бренсон – просто нормальний бізнесмен, якого нахвалюють у засобах масової інформації завдяки допомозі фахової піаркоманди? Чи він вроджений геній у галузі брендингу, що майстерно маніпулює журналістами? Важко сказати – можливе і те, і інше.
Інший приклад – Шон Паркер, який розпочав свій шлях до вершин з найнижчої аутсайдерської позиції – він був злочинцем. У середній школі Шон був вправним, але обережним хакером. Однак його батько вирішив, що як для 16річного хлопця, то Шон проводить багато часу за комп’ютером, і одного дня забрав у нього клавіатуру в розпалі чергового хаку. Шон не зміг вчасно замести сліди, ФБР взяло слід, і невдовзі федеральні агенти його заарештували.
Шон легко відбувся, адже він був неповнолітнім; як би там не було, той епізод додав йому сміливості, і три роки потому він став одним із засновників Napster. Децентралізований файлообмінний сервіс зібрав 10 млн. користувачів за перший рік, і став одним із найперспективніших бізнесів-проектів усіх часів. Але компанії звукозапису звернулися до суду, і федеральний суд наказав припинити діяльність сервісу через 20 місяців після відкриття. Після періоду ураганного зростання Шон знову повернувся до табору аутсайдерів.
А потім був Facebook. Шон зустрів Марка Цукерберґа в 2004 році, допоміг йому домовитися про перші інвестиції в Facebook, і став засновником і президентом компанії. Йому довелося піти з посади в 2005 році у зв’язку зі звинуваченнями у вживанні наркотиків, але це тільки збільшило його популярність. Відтоді, як Джастін Тімберлейк зіграв його в «Соціальній мережі», Шона вважають одним із найкрутіших хлопців Америки. Джастін Тімберлейк відоміший, але коли він відвідує Кремнієву долину, то люди запитують, чи він часом не Шон Паркер?
Найвідоміші люди в світі також виступають засновниками, тільки замість компанії кожна знаменитість засновує і культивує особистий бренд. Наприклад, Леді Ґаґа стала однією з найвпливовіших особистостей у світі. Та чи це реальна людина? Її справжнє ім’я не секрет, але його майже ніхто не знає, людей воно не цікавить. Вона носить такі дивні костюми, що будьхто інший, вдягнувши подібне, ризикує потрапити на примусове психіатричне лікування. Ґаґа хотіла б, щоб ви вірили, що вона «такою народилася» – це назва її другого альбому і головної пісні з нього. Але ніхто не народжується зі зовнішністю зомбі та рогами на голові, отже Ґаґа – це свідомо створений міф. Знову ж, яка людина здатна зробити таке? Нормальна – аж ніяк. Можливо, Ґаґа, дійсно такою народилася.
ЗВІДКИ БЕРУТЬСЯ КОРОЛІ?
Незвичайні фігури засновників не новина в історії людства. Їх повно в класичній міфології. Едіп – класичний приклад інсайдера/аутсайдера: залишений батьками в дитинстві, опинившись в чужих землях, він зміг стати чудовим королем і йому вистачило розуму розгадати загадку сфінкса.
У жилах Ромула і Рема струменіла королівська кров, але вони осиротіли. Дізнавшись про своє походження, брати вирішили заснувати власне місто, та не могли визначити, де його розмістити. Коли Рем перетнув межу, якою Ромул позначив кордон Риму, той убив брата, проголосивши: «Віднині і назавжди така доля чекає кожного, хто зважився порушити мої кордони!» Творець законів та їх порушник, кримінальний злочинець та король, який заснував Рим, – Ромул був суперечливою фігурою, інсайдером і аутсайдером водночас.
Звичайні люди не схожі на Едіпа чи Ромула. Якими б не були ці персонажі в житті, міфологізовані образи зберегли лише найвиразніші їх характеристики. Чому ж для архаїчних культур так важливо пам’ятати неординарних людей?
Персонажі, яких прославляли і вшановували, слугували для виверження емоцій суспільства: їх прославляли, коли все було добре, і паплюжили у часи нещасть. Примітивні суспільства сильніше за інші турбувала одна фундаментальна проблема: будьякий конфлікт міг зруйнувати соціум, якби його члени не знайшли способу зупинитися. Тому, коли суспільному благу загрожували епідемії, катастрофи або жорстокі варвари, кращим виходом для соціуму було покласти провину за події на одну людину.
Хто ж може стати цапом-відбувайлом? Як і засновники, такі люди – дуже суперечливі фігури. З одного боку, цапвідбувайло слабкий: він не в змозі зупинити його власну віктимізацію. З іншого боку, той, хто здатен загасити конфлікт, прийнявши на себе ганьбу – мабуть, дуже сильна фігура в спільноті.
Часто перед стратою цапів-відбувайл їм поклонялися, наче ідолам. Ацтеки вважали своїх жертв земним втіленням тих самих богів, яким їх потім приносили в жертву. Приреченого на страту вдягали в розкішний одяг і вшановували по-королівськи – та незабаром урочистості завершувалися і бідоласі вирізали серце. Так народжувався принцип монархії: кожен король – це живий бог, а кожен бог – мертвий король. Можливо, кожен із сучасних королів – це лише цапвідбувайло, якому вдалося майстерно відтермінувати власну страту.
АМЕРИКАНСЬКІ КОРОЛІ
Знаменитості – ось справжні «американські королі». Ми завжди давали королівські титули нашим улюбленим зіркам: Елвіс Преслі був «королем рок-н-ролу», Майкл Джексон – «королем поп-музики», а Брітні Спірс – «поп-принцесою».
Аж поки вони не перестали бути королями. Елвіс знищив сам себе в 70-і роки, і помер самотній, розжирілий, сидячи на унітазі. Сьогодні його двійники – всуціль карикатурні товстуни, а не стрункі круті хлопці. Майкл Джексон з обожнюваного зоряного дитяти перетворився на напівбожевільного, відразливого наркомана, порожню оболонку себе колишнього; деталі його судових процесів із задоволенням смакував увесь світ. Історія Брітні навіть драматичніша. Ми створили її з нічого, піднесли її на зоряний п’єдестал ще підлітком. Та потім її життя пішло шкереберть, і весь світ спостерігав її голену голову, скандали, пов’язані з анорексією чи переїданням, а також перипетії широко висвітленого в пресі судового процесу, коли в неї намагалися відібрати дітей. Чи завжди вона була трохи божевільною? Чи це наслідки її популярності? Або ж її поведінка – лише спроба здобути більше слави?
Для деяких згаслих зірок смерть стала початком воскресіння. Чимало популярних музикантів померли у віці 27 років – Дженіс Джоплін, Джимі Гендрікс, Джим Моррісон, Курт Кобейн, – започаткувавши безсмертний «Клуб 27». Незадовго до приєднання, у 2011 році Еммі Вайнхаус співала: «Вони намагалися запхати мене в реабілітаційний центр, але я заявила: «Ні, ні, ні!» Можливо, реабілітаційний центр видався настільки непривабливим тому, що позбавляв шансу на безсмертя. Можливо, єдиний шанс стати безсмертним богом року – померти молодим.
Творців нових технологій ми то підносимо, то упосліджуємо, як і знаменитостей. Доля Говарда Хьюза, що впав з вершин слави на самісіньке дно – одна з найдраматичніших історій інженерівтворців ХХ-го століття. Він народився в багатій родині, але інженерна справа вабила його більше за розкіш. У 11 років він сконструював перший у Х’юстоні радіопередавач, а через рік – перший у місті мотоцикл. У 30 років випустив на екрани дев’ять комерційно успішних кінострічок, а Голлівуд на той час активно впроваджував у практику новітні технології. Та ще більше Хьюз прославився своєю кар’єрою в авіації. Він проектував літаки, збирав їх і сам сідав за штурвал. Він встановив світовий рекорд зі швидкості польоту, здійснив найшвидший на той момент міжконтинентальний переліт і найшвидший переліт навколо земної кулі.
Хьюз мав непереборну пристрасть – злетіти вище за інших. Він любив говорити, що він не грецький бог, а простий смертний, неначе напрошувався на порівняння з богами. Хьюз був людиною, «до якої не можна застосувати звичайні норми, як до мене чи до вас» – так одного разу заявив його адвокат у федеральному суді. Хьюз заплатив юристу за ці слова, але, як вказувала New York Times, «ані судді, ані присяжні не заперечили цієї тези». Коли в 1939 році Хьюза нагородили Золотою медаллю Конгресу за досягнення в авіації, він навіть не приїхав її отримати, – через багато років президент Трумен знайшов медаль у Білому домі і відправив власнику поштою.
Початком кінця для Хьюза став 1946 рік, коли сталася третя, найтяжча в його житті авіакатастрофа. Якби він загинув, його пам’ятали б як одного з найсміливіших і найуспішніших американців усіх часів. Але він вижив. Проте відтоді він потерпав від неврозу нав’язливих станів, підсів на знеболювальне, перестав з’являтися на публіці і останні 30 років життя провів у добровільному ув’язненні. Хьюз завжди вдавав трішки божевільного, вважаючи, що мало хто ризикне надокучати шаленцю. Та коли його життя сповнилося справжнім божевіллям, до нього почали ставитися радше з жалістю, ніж з благоговінням.
Нещодавно Білл Ґейтс став яскравим прикладом того, як блискучий успіх може призвести до активних персональних нападок. Ґейтс – втілення архетипу творця: дивний хлопчинаботан, аутсайдер, якого вигнали з коледжу, і найбагатша людина в світі, скрізь начебто свій. Чи були його дурні окуляри стратегічним вибором, що мав допомогти у створенні образу неординарної особистості? Чи окуляри самі вибрали цього невиправного комп’ютерного «ботаніка»? Навряд чи вдасться про це дізнатися. Але його монополія була незаперечною: 2000 року Microsoft Windows, за статистикою, захопила 90% ринку операційних систем. У той час цілком природним було риторичне питання Пітера Дженнінґса: «Хто сьогодні головна фігура в світі – Білл Клінтон чи Білл Ґейтс? Особисто я не знаю. Гарне запитання».
Утім, Міністерство юстиції США не стало обмежуватися риторичними запитаннями: воно ініціювало проведення розслідування та подало на Microsoft в суд за «антиконкурентну поведінку». У червні 2000 року суд постановив, що Microsoft потрібно розділити на частини. Ґейтс пішов з посади генерального директора на півроку раніше, оскільки не хотів витрачати час на боротьбу з юридичними нападками, замість того щоб займатися розробкою нових технологій. Пізніше апеляційний суд скасував рішення про розподіл компанії, і в 2001 році Microsoft досягла, нарешті, угоди з урядом. Але на той час вороги Ґейтса вже встигли вивести її з-під крила засновника, і Microsoft вступила в епоху відносного застою. Сьогодні Ґейтс більше відомий як філантроп, ніж як творець нових технологій.
ПОВЕРНЕННЯ КОРОЛЯ
У той час як юридична атака на Microsoft покінчила з пануванням Білла Ґейтса, повернення Стіва Джобса в Apple продемонструвало незамінну цінність засновника компанії. У певному сенсі Стів Джобс і Білл Ґейтс були протилежностями. Джобс був митцем, цінував замкненість системи, і більшість свого часу присвячував роздумам про видатні продукти; натомість Ґейтс був бізнесменом, активно просував свою продукцію і прагнув керувати світом. Але обидва побували в шкурі інсайдерів/аутсайдерів, і обидва підняли засновані ними компанії до недосяжних вершин.
Його виключили з коледжу, він любив ходити босоніж і відмовлявся приймати душ. Джобс став героєм власного культу особи. Він міг діяти як харизматик чи як божевільний – залежно від настрою, а може, і з тверезого розрахунку. Важко повірити, що такі дивацтва, як сувора яблучна дієта, не були частиною
глобальної стратегії. Але в 1985 році його ексцентричність вдарила по ньому самому – рада директорів вижбурнула його зі створеної ним самим компанії, після того як Джобс зчепився з генеральним директором Apple – професіоналом, якого сам і запросив, щоб навести порядок у справах.
Повернення Джобса в Apple через 12 років показало: головне завдання бізнесу – створення нових цінностей – не може бути зведене до єдиної формули і покладене на плечі професіоналів. На момент, коли Джобса в 1997 році призначили тимчасовим генеральним директором Apple, бездоганні професіонали, які керували компанією до нього, заледве не довели її до банкрутства. Саме в тому році Майкл Делл сказав свої знамениті слова про Apple: «Що б я зробив? Закрив би фірму і повернув гроші акціонерам». Замість цього Джобс випустив на ринок iPod (2001), iPhone (2007) та iPad (2010), перш ніж 2011 року пішов з посади через проблеми зі здоров’ям. Через рік Apple стала найдорожчою компанією світу.
Головним фактором цінності Apple було пророче бачення однієї-єдиної людини. Цей факт підштовхує нас до розуміння, що інноваційні технологічні компанії радше нагадують феодальні монархії, ніж звичайні «сучасні» організації. Винятковий засновник може ухвалювати авторитарні рішення, надихати на надзвичайну особисту відданість, планувати на десятиліття вперед. Парадоксально, але безликі бюрократичні машини, здатні існувати значно довше, ніж триває життя однієї людини, можуть будувати лише короткотермінові плани.
Урок з цієї історії для бізнесу – нам необхідні засновники. Треба ставитися до них толерантно, навіть якщо вони видаються дивними або ексцентричними: нам потрібні нестандартні особистості, здатні вивести компанію за межі дрібних вдосконалень
Урок з цієї історії для бізнесу – нам необхідні засновники. Треба ставитися до них толерантно, навіть якщо вони видаються дивними або ексцентричними: нам потрібні нестандартні особистості, здатні вивести компанію за межі дрібних вдосконалень.
Засновники компаній теж можуть зробити висновки: поруч зі славою і поклонінням завжди йдуть брудні чутки і демонізація, тож будьте обережні.
І головне – не переоцінюйте власну значимість. Важливість засновника полягає не в тому, що він єдиний, хто здатен створити щось цінне, а в тому, що видатний засновник може надихнути кожного працівника вкласти в роботу краще, що в ньому є. Те, що нам потрібні засновники з усіма їхніми примхами, не означає, що ми повинні молитися на «атлантів» Айн Ренд, які вважають, що вони не залежать від тих, хто поруч. У цьому сенсі Ренд можна вважати лише наполовину видатною письменницею: її негідники були реальні, а от герої явно вигадані. Ущелини Ґолта не існує. Неможливо позбутися суспільства. Віра у власну божественну самодостатність – не ознака сильної особистості, а, навпаки, помилка людини, яка сприймає поклоніння натовпу – чи його глумління – за чисту монету. Найгірша помилка засновника – втратити зв’язок із реальністю, повіривши у міф про себе. Але так само підступна небезпека для будьякого бізнесу – відкинути міфи і вважати розчарування мудрістю.
Усю книгу можна купити на сайті видавництва «Наш Формат»
Головне фото — Джерело
