Please check the link below to read the article in English — We must not leave behind less architectural heritage than our ancestors passed down to us.
§§§
Під час повномасштабного вторгнення чимало архітектурних пам’яток України зазнали пошкоджень, безліч інших були зруйновані вщент російськими ракетами, а деякі внаслідок різних обставин перетворились на закинуті будівлі. Саме тому зросла потреба в організаціях, які б займалися захистом і відновленням архітектурної спадщини в окремих містах держави. Однією із таких організацій, яка ще до 24 лютого 2022 року слідкувала за збереженням історичних будівель, є «Мапа реновації».
Команда з кількох десятків ініціативних волонтерів із 2019 року зосереджена на пошуку пошкоджених архітектурних пам’яток Києва, дослідженні їхньої історії та забезпеченні реновації цих будівель. Вони наносять усі об’єкти на інтерактивну мапу, аби кожен охочий міг більше дізнатися про ті споруди, які потребують захисту. Наразі лише на карті столиці можна побачити понад таких 300 пам’яток. Із початком повномасштабної війни організація зосередилася також на дослідженні архітектури інших міст і колаборації з активними групами громадян тих населених пунктів.
Про роботу організації під час війни, містян-агентів, які допомагають знаходити й відновлювати архітектурну спадщину, співпрацю з ініціативними групами й те, як кожен може долучитися до боротьби за збереження цінних історичних пам’яток, розповіла команда «Мапи реновації» у складі співзасновниць й архітекторок проєкту Даші Корби та Євгенії Скок, співзасновниці й дослідниці Ксенії Пальцун, менеджерки з партнерств Марії Панченко, куратора напряму досліджень Сергія Ладіка, дослідника архітектури Івана Довгуна та керівниці комунікаційного відділу Анни Шевчук.
§§§
[Цей матеріал створений за підтримки Європейського Союзу]
§§§
Як з’явилася ідея створення організації? З чого почалася її історія?
Даша: Я за фахом архітекторка, і в якийсь момент свого життя, працюючи в комерційному бюро, я зрозуміла, що мене взагалі не торкає нове будівництво. Мене цікавила тема реюзу, реновації, перевикористання чогось наявного. Особливо хвилювали закинуті простори.
Коли я приїхала до Києва і гуляла зі своїм другом Подолом, побачила там безліч закинутих будівель. Усі вони — з дуже складним декором, різних періодів побудови. У мене як архітекторки одразу ж з’явилися думки, як це відновити. Потім я захотіла пошукати інформацію на цю тему і зрозуміла, що її просто нема. Тоді й виникла конкретна ідея проєкту.
Нам була потрібна велика мапа з нанесеними на неї об’єктами, натиснувши на які, можна було б прочитати всю інформацію про них. За келихом сидру я розповіла про це подрузі Лізі Пасічник, і вона підтримала ідею. Так ми почали нашу роботу. Спочатку зібрали всі наявні дані в інтернеті, потім розказали про цю ідею нашому другові Сергію, який за фахом програміст. Він сказав, що це дуже цікаве інженерне завдання і також хотів би цим зайнятися.
Спочатку ми просто шукали дані, систематизували їх у таблиці з адресою, коротеньким описом, світлинами — загалом з усім, що знаходили, і намагалися усе зафіксувати. Також почали розповідати про це на фейсбуці у маленьких дописах. Після цього до нас стали долучатися нові волонтери, ті, хто мав такий самий «містогляд», як і ми.
А далі одного дня Сергій приніс класну програму про відкриті дані, яка називалася Open Data Challenge. І ми зрозуміли: те, що ми робимо, — це теж про відкриті дані, просто це стосується архітектури. Ми подалися на цей конкурс і потрапили на Open Data Incubator. Там було багато експертів, які допомагали нам чіткіше запакувати концепцію проєкту, зрозуміти, хто наша цільова авдиторія. Було чимало інструментів, щоб нормально запуститися. І в результаті, після цієї програми, ми на конкурсній основі виграли фінансування для того, щоб дослідити Шевченківський район і запустити мапу, опублікувавши її у загальному доступі. Власне десь там і починається історія організації.
Ще хотілося б сказати одну фразу, яку колись придумала Віта, ще одна співзасновниця та архітекторка «Мапи реновації».
Ми стартували з онлайн-бази закинутих будівель Києва, а переросли у проєкт зі збереження цінної української архітектури.
На вашій платформі можна помітити великий блок про команду. Як формувався ваш колектив упродовж усього часу існування «Мапи реновації»?
Ксенія: Як команда ми складалися дуже органічно. Усі регулярно зустрічалися офлайн, і люди, які постійно були ініціативними, залученими до роботи та якось впливали на формування ідей, утворили такий собі кістяк на базі спільного досвіду.
Більшість членів нашої команди тут уже близько трьох-чотирьох років, але, окрім цього, у нас ще є нові учасники. Це також люди, які беруть велику участь у роботі організації, які систематично з нами працюють як волонтери й допомагають із різними завданнями.
Ми усі дуже різні, але «Мапа реновації» та наші спільні цінності — це основа, яка тримає нас разом. Тут дуже важлива повага та вміння говорити між собою, демократично вирішувати все, вирішувати питання внутрішньо.
А скільки наразі людей залучено до роботи в організації?
Ксенія: Усього в команді нас 13, але є ще чимало волонтерів нашого ком’юніті — приблизно 40 людей, які час від часу долучаються до роботи над певними завданнями. І також є близько 20 експертів, які надають свою професійну допомогу.
Чи можуть зараз долучатися до вашої команди й інші волонтери, які зацікавлені у роботі над «Мапою реновації»? Якщо так, то яких спеціалістів ви потребуєте?
Сергій: Наразі у нас в розробці є концепція нової взаємодії з волонтерами, щоб зробити цей процес більш сталим, сфокусованим і взаємозбагачувальним як для нас, так і для людей, які долучаються до роботи в організації.
На різні завдання ми потребуємо людей з абсолютно різними компетенціями. У нас є потреба у дослідниках, які хочуть більше дізнатися про якусь цікаву будівлю і, можливо, залишитися й далі її досліджувати. До напряму комунікацій та фандрейзингу також потрібні люди.
Даша: У нас є основна робота, яку виконують волонтери, і є безліч мікрозавдань, до яких може долучитися кожен. От, наприклад, зносять будинок, і ми ніколи не залишаємо людей без інструкції, що вони можуть зробити. Ми прописуємо, як можна викликати поліцію і що написати в заяві. Будь-хто може це використати та зробити добру справу. Також часто просимо підписників моніторити будинки. Це вже така собі мережа містян-агентів, які сповіщають нас про різні ситуації.
Як українці можуть підтримати організацію?
Ксенія: Я умовно розділила б допомогу на три блоки. По-перше, це інформаційна підтримка. Оскільки що більша авдиторія, то більше залучається активних громадян, які можуть допомогти практично. Не всі мають змогу бути на місці, але є можливість цікавитися темою та поширювати інформацію.
Окрім цього, є практична допомога. Можна брати участь у громадських обговореннях і нетворкінгах, не проходити повз, коли бачиш спекуляцію у трактуванні законів про збереження спадщини, іти до нас на суди та мистецькі акції.
Ну і, звісно, фінансова складова. Ми всі працюємо на волонтерській основі, періодично маємо гранти, але це не покриває усю нашу роботу. Тому фінансова підтримка також буде дуже доречна. У нас є Patreon, Benevity, Buy me a coffee і Fondy.
Даша: А ще можна допомогти й розвантажити нас, коли зносять якийсь будинок, утворивши власну ініціативну групу, яка буде відстоювати пам’ятку. Ми надамо інструкцію, консультації й загалом всі інструменти. У нас є кілька кейсів, за якими ми систематично працюємо, але за все взятися не можемо, тому дуже охоче супроводжуємо ініціативні групи.
Чим для вас є архітектурна спадщина Києва і чому вам так важливо боротися за її збереження та охорону?
Євгенія: Для нас архітектурна спадщина Києва — це величезний ресурс, суспільне благо, яким ми всі володіємо і яке ми зобов’язані зберігати. Київ — дуже старе й строкате місто, різнобарвне, цікаве, й архітектура тут така ж різноманітна.
Ми не можемо залишити після себе менше архітектурної спадщини, аніж нам передали предки.
Саме тому намагаємось боротися за всі будинки, навіть за фонову забудову, адже фон теж має значення. Так будується дух міста, а дух міста — це відчуття власної історії, тяглості поколінь, це наш міський ресурс.
Даша: Мені здається, що це і є цінністю «Мапи реновації». Раніше люди ділилися по групах: хтось більше цінує сторічну архітектуру, хтось виступає за модернізм. Усі брали якусь свою тему і працювали лише з нею.
У нас же цей спектр ширший: ми з пошаною ставимося до архітектури всіх періодів й однаково виступаємо за будинки різних епох.
Скільки часу у вас займає пошук будівель, які потребують відновлення та збереження, повної інформації та деталей про них?
Сергій: Стосовно пошуку самих будівель, це може бути навіть денний івент, коли ми збираємося усією командою, ідемо гуляти містом та шукати у дворах закинуті будівлі й документуємо їх. Або нам, наприклад, пише активний волонтер, що будівля вже «горить-палає», і тоді це миттєвий процес знаходження.
Якщо казати про саме дослідження, то воно у нас поділене умовно на дві частини: картка й детальне дослідження. Картка — це мінімальний набір інформації, як-от якась фотографія та назва будівлі, щоб її можна було додати на мапу. На цей процес у нас наразі йде тиждень-два.
Далі — детальне дослідження. Це може бути як індивідуальне заповнення сторінки на сайті, так і якась спеціалізована робота, коли ми розробляємо облікову документацію. Якщо починаються судові процеси, то в хід іде юридичне дослідження. На цей етап відводимо приблизно місяць, залежно від того, які дані ми шукаємо.
Даша: Я люблю згадувати кейс будинку Родіна. Із ним ми працюємо вже три роки. Коли тільки почали його досліджувати, то інформації було просто нуль. У нас пішло від шести до дев’яти місяців на те, щоб скласти всю картину.
Якби ви у 2018 році загуглили «будинок Осипа Родіна», то нічого не знайшли б, а зараз в інтернеті є все: архівні дані, історичні світлини, статті, новини тощо.
І процес дослідження цього будинку справді показовий, тому що спочатку не було абсолютно нічого і на пошук інформації у нас пішло чимало часу.
Ви згадали про будинок Родіна. А які ще успішні історії та кейси вже є за плечима «Мапи реновації»?
Анна: Для нас успішними є історії, коли вдалося захистити об’єкт від демонтажу та знесення. І таких кейсів на сьогодні вже близько десяти. Здебільшого це будинки, але буває і щось екзотичніше, наприклад, Вознесенські печери. Це печери XII століття, які минулого року виявив активіст Дмитро Перов. «Мапа реновації» тоді ініціювала присвоєння їм охоронного статусу, а облікову документацію розробив археолог Тимур Бобровський.
Є ще дуже важливий кейс — захист вітражів фунікулера. Це те, що вдалося зробити у 2022 році. Тоді разом із «Солом’янськими котиками» й «Київпастрансом» ми змонтували захисні конструкції, які захищають вітражі нижньої та верхньої станцій від дрібних уламків. Волонтери «Мапи реновації» розробили креслення та конструкцію, і за допомогою альпіністів «Солом’янських котиків» нам вдалося усе виконати. І це кейс про допомогу усієї громади, адже гроші на ініціативу гуртом зібрали містяни.
Даша: Також ми вигадали проєкт, який називався «На пошуки закинутого Подолу». Провели дослідження подільської архітектури і на його основі розробили практичний курс для захисників спадщини. Це цикл із 12 лекцій про те, навіщо захищати архітектуру, про цінність будинків різних періодів на прикладі саме подільської архітектури, про юридичний аспект захисту (що можна робити і як в юридичному полі нині охороняють пам’ятки) та про реновацію.
Як взаємодієте з місцевою владою під час вашої роботи?
Даша: У нас є кілька напрямів роботи із владою. Перше — це судові процеси. Ми зайшли в суди у 2020 році. До того я й подумати не могла, що наша команда буде цим займатися, але у якийсь момент довелося навіть там виступати. З місцевими й державними органами разом, по один бік, ми захищаємо будинки. Зараз, наприклад, триває суд щодо будинку Родіна й «Квітів України», і там ми працювали разом з Департаментом охорони культурної спадщини, Міністерством культури, прокуратурою та місцевою громадою.
Коли, наприклад, зносять будинок, то ми співпрацюємо вже на іншому рівні: надсилаємо звернення, просимо провести перевірку, зупинити незаконну забудову — залежно від того, які там порушення.
Влітку ви відновили свої «мапівські екскурсії» столицею. Чи будете й надалі регулярно проводити такі ініціативи?
Іван: Загалом традиція проводити «мапівські екскурсії» не є новою, їй вже приблизно три роки. Цього літа ми її відродили та запустили новий маршрут. Він мав настільки великий попит, що я посеред свого навчання у Львові приїхав до Києва, аби провести ще кілька екскурсій.
І на цьому ми не спинилися. Хоч на вулиці стає холодніше, це не означає, що екскурсій не можна проводити. Зараз у розробці є щонайменше три маршрути. Можливо, у якийсь момент ми почнемо навіть повторювати ті, які вже були, адже запит не зникає.
Ксенія: До цього ми ще робили серію путівників для самостійних екскурсій. Людина може йти маршрутом і наодинці з собою все досліджувати.
Чи плануєте створювати й інші освітні ініціативи, щоб українці могли більше дізнатися про нашу архітектуру?
Євгенія: Найближчим часом плануємо запустити архітектурний словник, аби детальніше ознайомити людей з цією темою. Нам здається, що це також стимулюватиме багатьох дізнаватися про архітектуру, проживати історію будівель.
Ксенія: Нещодавно в контексті нової реальності ми також закінчили перший проєкт-дослідження про досвід відновлення та збереження архітектурної спадщини країн, які переживали війну, на прикладі Боснії та Герцеговини. Можливо, далі у нас буде ще більше таких досліджень. Зараз вийшла друкована й діджитал-версія цього дослідження, а ще була дискусія, присвячена презентації проєкту з експертами з Боснії та Герцеговини й України.
Ви працюєте над «Мапою реновації» уже кілька років. А як змінилася ваша робота під час повномасштабного вторгнення?
Ксенія: На початку повномасштабного вторгнення ми були, звичайно, трохи дезорієнтовані. Нам знадобилося кілька місяців, щоб призвичаїтися до нових місць, нового життя і привести себе до норми. І вже незабаром перше, що ми зробили, — це провели збори для наших волонтерів і колег, які пішли служити до лав ЗСУ. Потім зрозуміли, що нам потрібно повертатися до нашої експертної діяльності, бо це все ще була дуже важлива справа.
Ми запустили проєкт «Мапа Руйнації», де опублікували дослідження зруйнованої внаслідок війни архітектурної спадщини Чернігова. Це було наше дослідження вже деокупованих на той момент територій, коли там не велися активні бойові дії і можна було щось сказати про стан будівель. Також почали активно захищати спадщину міст, де ми дислокувалися.
Під час повномасштабного вторгнення безліч історичних будівель зазнали пошкоджень. Чи є архітектурні пам’ятки, за які вам найбільше болить?
Євгенія: Я б сказала, що нам болить за все, бо ми виступаємо за збереження усієї архітектурної спадщини. Звичайно, є об’єкти, які вже майже неможливо відновити, наприклад, дерев’яну архітектуру, яку необхідно лише реконструювати. Також спадщина на окупованих територіях, бо ми не знаємо, що з нею відбувається. До того ж зараз страждають усі міста, і всі вони мають свої локальні пам’ятки.
На жаль, під час війни забудовники ще більше активізувалися, у них з’явилося таке собі вікно, коли можна швидше виконувати свою роботу. Адже громада не завжди може вийти на протести, є комендантська година, та й ресурси суспільства обмежені.
Марія: Мені згадалася цитата ліванської пам’яткозахисниці про те, що не стільки пам’яток зруйнувалося під час воєнних дій, як під час відбудови. Спадщина була сильно пошкоджена, тому що люди намагалися швиденько все відбудувати, створити щось нове, і не всі ставилися з повагою до старих будівель.
Як ми можемо захистити нашу архітектурну спадщину під час війни?
Анна: Тут залежить, від чого захищати. Бо якщо ми говоримо про ворожі обстріли, то тут, перш за все, залишається сподіватися на сили нашої ППО, адже від прямого влучання мало що захистить. Але, звісно ж, можна і треба працювати на випередження, щоб захистити крихке від ударної хвилі, як це було у випадку з вітражами київського фунікулера.
Іншою темою є захист від спроб незаконного демонтажу, бо забудовники теж не сплять. І тут дієвими стають всі згадані методи: і громадський контроль, і походи до судів, і складання заяв до прокуратури, і виклик поліції на місці. Що більша увага до конкретної пам’ятки, то більше шансів, що її не зруйнують, а зрештою збережуть. Відповідно, головним залишається принцип небайдужості самих містян до ситуації з незаконним демонтажем. Наприклад, зараз заборонені мітинги, але можна знаходити і якісь альтернативні варіанти зборів біля цієї пам’ятки. Можна влаштовувати на місці лекції, культурні події, зокрема виставки, нетворкінги. Тобто необхідно вмикати фантазію і мати бажання цим займатися.
Даша: Ще хотіла б додати, що під час роботи над вітражами фунікулера реставратори попросили нас дуже якісно пофотографувати ці вітражі. Бо якщо буде пряме влучання, то за світлинами можна спробувати їх перезібрати.
Одне із дуже важливих завдань — фотографувати й фіксувати архітектурні пам’ятки. Це ще один спосіб цифрового збереження нашої спадщини.
Для роботи такої великої команди потрібно багато ресурсів. Яким чином зараз фінансується організація?
Марія: Усі члени команди працюють на волонтерських засадах, але, звісно, фінанси все одно потрібні. Є такі речі, які ми не можемо самостійно покрити. Наприклад, кваліфікована юридична підтримка, яка недешево коштує. У нас одночасно йде кілька судових процесів, а могло б іти ще більше, якби ми мали необмежений ресурс. Також із фінансуванням ми могли б робити більше досліджень та історичних довідок для облікової документації на статус пам’ятки.
Є люди, які підтримують нас донатами. Ми їм дуже вдячні, адже маємо змогу закривати точкові потреби організації (судові збори, друк будь-яких матеріалів, як-от облікової документації чи постерів для акцій тощо).
Також кілька наших судових справ ми ведемо в межах проєкту «Захист цінної архітектури у судах». Його втілюють у партнерстві з ГО «Платформа Громадський Контроль» за фінансової підтримки Європейського Союзу. Завдяки цьому проєкту, спільно з юридичною фірмою «Axon Partners», ми маємо змогу захищати у правовій площині дві цінні будівлі — 140-річний будинок Осипа Родіна та модерністську пам’ятку «Квіти України». Це стало можливим завдяки фінансуванню, що покриває витрати на юридичні послуги, та громаді, яка задонатила на адміністративні витрати. (У грудні 2023 року стало відомо, що «Мапа реновації» виграла суд по захисту «Квітів України» — TU).
Крім того, у жовтні ми отримали фінансування на підсилення інституційної спроможності «Мапи реновації». Така підтримка є дуже важливою, адже тепер ми маємо змогу присвятити більше часу внутрішній кухні організації, здобути нові навички, що натомість позитивно вплине на нашу ефективність як інституції, що опікується цінною забудовою. Цю ініціативу реалізує «Мапа реновації» в межах проєкту «Фенікс», який втілює «Фонд Східна Європа» за підтримки Європейського Союзу.
Також є точкові історії. На День Києва бренд O.Taje запропонував віддати частину коштів із продажу лімітованої колекції їхніх футболок із каштанами на підтримку «Мапи реновації». Завдяки цьому ми зможемо покрити певні витрати на суди.
Як видно за мапою, ви відстежуєте стан історичних будівель не тільки в Києві, а й у Чернігові. Також у соцмережах ви неодноразово розповідали про пам’ятки Івано-Франківська, Тернополя, Одеси. Чи плануєте й далі поширювати роботу організації на інші міста України та досліджувати архітектурну спадщину й там?
Сергій: Якщо ми говоримо про Чернігів, то це був проєкт «Мапа Руйнації» як наша перша відповідь на повномасштабне вторгнення, коли хотілося якось долучитися до процесів збереження і документації архітектурних пам’яток, що зазнали руйнувань унаслідок війни. Щодо інших міст, то це скоріше про професійну удачу, коли ми в кожній нашій подорожі все одно знаходимо й документуємо якісь закинуті будівлі, намагаємось щось про них розповісти, додати їх на мапу.
Щодо розширення досліджень на інші міста, то для нас ідеальною моделлю була б комунікація та колаборація з якимись локальними спільнотами, які можуть надати нам волонтерів на місці та свою локальну експертизу. Ми їх підсилимо нашими знаннями й дослідницькими методами та спільно зможемо досліджувати інші міста.
Якщо ми кажемо про «Мапу реновації» як про громадську організацію, що займається збереженням спадщини, то тут ідеальною моделлю вважаємо створення локальних ініціативних команд із трьох-чотирьох різнопрофільних людей для захисту окремих будівель. Ми також готові надавати їм експертну підтримку, де б вони не були.
Даша: Ця колаборація з іншими містами насправді вже відбувається. Нам пишуть громадські активісти з різних міст і запитують про консультації з певних питань. Нещодавно до нас звернулася організація з Нової Каховки й запропонувала нанести на мапу будівлі їхнього міста. Цей процес у нас іще технічно не почався, але сама ідея дійсно крута, бо вони мають чудову локальну експертизу. У них є фотофіксація та інформація про будівлі, але немає інструменту, де це можна було б опублікувати.
Ці колаборації з іншими містами мене надзвичайно надихають, адже ніхто не буде захищати архітектуру так, як це роблять місцеві, яким сильно болить за їхню цінну історичну забудову.
Було б класно, якби кожне місто мало свою маленьку «Мапу реновації».
Публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу. ГО «Мапа реновації» отримала підтримку для ініціативи «Захист цінної архітектури у судах» в рамках проєкту «Підвищення ролі громадянського суспільства у підтриманні верховенства права за допомогою судової системи», який втілює ГО «Платформа Громадський Контроль» за фінансової підтримки ЄС. Інституційну підтримку для ГО «Мапа реновації» надано на конкурсній основі в межах проєкту «Фенікс», який реалізує Фонд Східна Європа за фінансової підтримки ЄС.
