[«Розумники» — серія розмов із талановитими українськими дітьми та підлітками. Це історії про те, що їх формує й мотивує, про їхні проекти й зацікавлення, а також про їхні страхи та мрії.
Спецпроект створений за сприяння компанії Edvantis.]
***
В 11-му класі Андрій Рабець переміг на міжнародному науковому форумі IFSES у Мексиці. З-поміж робіт 150 конкурсантів його дослідження з генної інженерії визнали найкращим. Першокурсник біологічного факультету поділився своїми роздумами про те, чому бути науковцем перспективніше, аніж економістом.
Біологічний спір
Як тільки Андрій навчився читати — взявся за енциклопедії. Казок з дитинства не пам’ятає взагалі, а що генна інженерія — це цікаво, каже, зрозумів одразу.
У школі хлопець шукав себе, гадав, чим займатись, бо сидіти вдома за комп’ютером видавалось йому малопривабливим.
До восьмого класу Андрій, за прикладом батька, мріяв бути математиком, а наприкінці дев’ятого переконався — хоче працювати у сфері біології, досліджувати природу і змінювати світ на краще. Про те, як потрапив до Малої академії наук, розповідає зі сміхом: посперечався з вчителькою біології, яка хотіла підловити Андрія на незнанні.
Дослідження дало мені змогу відчути, якою є наука. Бо одна річ, коли сидиш у школі, і зовсім інша, коли приходиш до лабораторії і можеш зробити все своїми руками
— Система була така: я вийшов до дошки і отримав 20-30 запитань, кожне на оцінку. Ми з вчителькою так хвилин п’ятнадцять говорили, і оцінки у мене стояли аж до кінця семестру. Тоді повірив, що маю справді хороші знання, і всерйоз зацікавився біологією. А тато сказав, що є МАН і можна піти туди навчатися.
Написав реферат про генну інженерію, познайомився із науковим керівником і почав роботу.
Перспективне дослідження
Більш ніж дев’ять місяців Андрій вивчав теорію, щоби врешті взятися до практики.
— Моя робота полягає в дослідженні кластерів генів в асиміляції сульфатів, — Андрій добре знає, що таке формулювання мало кому зрозуміле, але впевнений, що завжди треба починати з складнішого, щоб згодом розказати простіше. — Дослідження дало мені змогу відчути, якою є наука. Бо одна річ, коли сидиш у школі, тобі щось читають, а ти думаєш «нащо мені це здалося?», і зовсім інша, коли приходиш до лабораторії і можеш зробити все своїми руками. Це дуже надихає.
Тому хлопець терпляче пояснює, як і для чого проводив дослідження. Перша мета, каже, була наукою заради науки: дослідити, щоб підтвердити вже відомі теоретичні дані.
Асиміляція сульфатів означає перетворення сірки (наприклад, із сульфату в сульфіт). Андрій досліджував родину бактерій Streptomycetacea, представники якої продукують понад дві третини відомих людям антибіотиків.
Для дослідження потрібно було забрати з бактерій ген, який відповідає за перетворення сірки, і простежити, чи дійсно він виконує функцію, яку йому приписують.
Так, пояснює Андрій, він створив косміду — маленьку кільцеву молекулу ДНК. Косміда «прийшла» до бактерії, до її великої лінійної молекули ДНК, і замінила потрібний ген на власний (відбулась рекомбінація). Потім операцію повторили, щоб позбутися гена-замінника.
Після цього Андрій спостерігав за життям бактерії у різних середовищах із джерелами сірки. Як і припускали, на сульфатах без вилученого гена вона більше не росла.
Дослід важливий тим, пояснює Андрій, що науковці зі всього світу зможуть використовувати його дані для створення супервиробників антибіотиків. Бо впливаючи безпосередньо на цей ген або на сукупність генів, можна отримати у 10-20 разів більше продукту, ніж зазвичай.
Крім того, зауважує хлопець, є теоретичні дані, що гени, з якими він працював, залучені до циклу сірки в туберкульозній паличці. І паличка використовує сульфоровмісні сполуки у різних формах для того, щоб бути вірулентною. Тобто заразною.
— Можливо, подальшою роботою з цими генами можна досягти зниження її вірулентності. Я хотів би і надалі досліджувати цю тему, бо постійно з’являються нові штами і боротися з туберкульозом стає дедалі важче. Науковці не відкидають, що через 20-30 років буде нова епідемія не тільки в Україні, а й по всій Європі. І тоді моє дослідження могло б врятувати життя не одній людині. Моя ідея — зупиняти поширення палички. Знищувати її — не найкращий варіант, бо бактерія просто буде виробляти механізми, аби це змінити. Якщо ж вона матиме обмежений раціон харчування, то простіше буде контролювати її поширення.
Україні потрібні тільки перемоги
Наукове життя принесло Андрієві пригод: з регіонального МАНу — на всеукраїнський до столиці, звідти успішно на відбір Intel-Еко і представляти Україну на конкурсі у США.
Хлопець пригадує, як відкрив рота від здивування, побачивши зал, де читали доповіді. Він був розміром як футбольне поле. І там метушилось близько двох тисяч учасників. Масштаби захоплювали.
— Оце рівень! Я щасливий, бо цей конкурс змінив мій світогляд і дав натхнення для продовження роботи. Я побачив, як наука робиться за кордоном. Одним словом — круто. Одразу видно, як люди відповідально ставляться до своїх досліджень і наскільки державне та приватне фінансування є вагомим. Я проводив свої досліди у науково-дослідницькій лабораторії університету, а біля мене сиділи діти, які робили схожі речі у школах.
До участі в Intel і мандрівки до Великого Каньйону Андрій взяв участь у науковому форумі у Мексиці. І хоча цей конкурс вразив його менше, там він отримав бажану перемогу.
— Я завжди їду тільки по перемогу, бо інакше для чого? «Головне — участь» — лозунг Радянського Союзу. Сучасній Україні потрібні тільки перемоги. Інакше рухатись вперед не можна. Втім, для мене ця перемога — просто ще один рядок в резюме на шляху до моєї Нобелівської премії, — всерйоз каже Андрій.
Наука як спосіб змінити світ
Андрій не мав сумнівів, яку професію обере. Не сумнівались і батьки. Тільки бабусю і дідуся вибір онука шокував.
«Що таке біолог? Буде сидіти вчителем?» Але хлопець впевнений, що не буде, що тем для роботи в біології безліч — були б люди. Каже, бути науковцем перспективніше, ніж економістом. Хоча б тому, що конкуренція менша, — сміється. І серйозно додає: хочеш стати хорошим науковцем — займайся самоосвітою, багато читай, цікався темою, яка подобається, — і перспективи відкриються. Всі ці сумніви щодо непрестижності наукової роботи криються у вихованні. Каже, просто дорослі вбивають дітям в голови, що найкраще у світі бути бухгалтером.
— А потрібно показувати, що науковці можуть заробляти. І в Україні теж! Хороший спеціаліст завжди зможе заробити будь-де.
Зараз Андрій відвідує університетську лабораторію, проводить експерименти, допомагає іншим, набирається досвіду. І намагається шукати джерела фінансування для свого факультету, бо матеріально-технічна база, каже, зовсім не оновлюється.
«Чому так?» — запитує. — «Держава нічого не дає», — чує у відповідь.
Не погоджується. Вважає, що сподіватись на державу немає сенсу. Потрібно шукати.
Через науку потрібно навчити нове покоління думати так, як громадяни світу. Без цього нічого не буде
Зауважує, як бракує освітніх можливостей, котрі є у студентів за кордоном. Наприклад, змоги обирати потрібні для себе предмети. Каже, корисніше було б вчитись писати англійською статті, автобіографії і есе, аніж займатись топтанням на місці з української мови. «Давно ж вивчили».
Тому в магістратуру й аспірантуру Андрій хоче вступати у США, а потім повернутись і створювати тут умови для розвитку науки. Або працювати за кордоном, а науково-дослідницькі інститути для залучення молоді і популяризації науки відкривати в Україні.
— Покоління незалежності має потужно працювати на власний добробут і добробут країни. У нас на науку виділяють в рази менше коштів, аніж у США. Як можна вважати себе сучасною європейською державою, якщо наші науково-дослідницькі інститути працюють за схемою дідів-прадідів? Не можна жити в мегаполісі за законами кам’яного віку. Наука — це спосіб змінити світ. Це спосіб мислення, те, як людина аналізує. Тому через науку потрібно навчити нове покоління думати так, як громадяни світу. Без цього нічого не буде.
