Стабільність для себе, добробут для інших. Що ми їли?

«Коли соціологів просять описати, як саме змінилось суспільство за минулі десять років, то перша реакція — ступор, — каже Тимофій Брік, ректор Київської школи економіки, — адже соціологи досліджують безліч параметрів: від працевлаштування до ментального самопочуття, від вживання тютюну до релігійної поведінки, від ставлення до політики до утримання домашніх тваринок». Тож які саме критерії взяти для порівняння? 

У спільному проєкті Reporters та KSE ми спробували скласти збірний образ українців: спираючись на соціологічні дослідження, розмови з експертами у певних сферах та через особисті спостереження, автори наступних текстів аналізували, як за десятиліття від 2014-го до 2024-го змінювалися настрої українців, їхні цінності, смаки, способи зберегти памʼять про минуле і уявлення, на чому будувати майбутнє. 

У першій частині матеріалу ректор KSE Тимофій Брік міркує про парадоксальне поєднання нестачі соціальної довіри та фантастичної проактивності. У цьому тексті — гастрономічна журналістка та студентка магістерської програми з Дослідження пам’яті та публічної історії Марія Банько пригадує канапки з Майдану та аналізує проєкти зі збереження гастрономічної спадщини.

«З якого боку ти б не приходив на Майдан, тебе зустрічала усміхнена або втомлена дівчина, яка питала: “Хочете канапки? А гарячого чаю?”. Що б не відбувалося навколо, цей чай та канапки були як причастя. Ти причащався і йшов працювати разом з усіма. Їжа завжди об’єднує. Їжа на Майдані була частиною ініціації», — згадує одна з активісток Майдану Юлія Огородник.

Канапки, гарячий чай, куліш, борщ у великих казанах — саме ці гастрономічні образи найчастіше з’являються у спогадах учасників Революції Гідності. І то передусім люди згадують не смак страв, а саме досвід приготування та споживання, досвід спільнодії, який стояв за цим.

У нашвидкуруч  розгорнуті польові кухні й наметові містечка люди безперестанку зносили різноманітні продукти, але те, що мало б перетворитися на хаос, навпаки, ставало ефективною системою: учасники швидко вчилися взаємодіяти так, що це йшло на користь справі.

Фотограф і журналіст, а зараз військовий, Олександр Заклецький згадує, як на Майдані до нього підійшла літня жінка. Вона вже не мала сил брати участі у протестах, але хотіла бодай якось долучитися. Тож вона просто принесла баняк вареної картоплі з цибулею. Він розповідає, що тоді дуже гостро відчув «дихання Бога»: якщо Бог — це Любов, то люди з канапками в одній руці та з коктейлями Молотова в іншій і були для нього Її втіленням.

Врешті, після перемоги Майдану українці зуміли зберегти цей досвід свободи та горизонтальної організації, досвід, за якого їжа ставала не інструментом примусу та контролю, як це часто було за часів СРСР, а простором взаємної підтримки, єдності та любові.

Протягом наступних років відбулося безліч змін, але ідея їжі, що об’єднує, буде наріжною для різних спільнот українського суспільства: рестораторів та волонтерів, науковців та кухарів. 

«Бойові» замість чайових

Звісно, ресторанний ландшафт України до Майдану не був пустелею. Працювали великі мережі: «Козирна карта» та «Світова карта». Ерік Айгнер устиг створити з десяток популярних закладів компанії Eric’s Family, на уламках якої з’явилася мережа «Любов і Голод». І McDonalds, і «Пузата хата» вже встигли стати частиною повсякдення.

Уже кілька років зустрічала гостей львівська «Криївка». І весь цей час у неї пускали лише тÐ