Мого Ужгорода більше немає

Міркуючи про зміни останнього десятиліття, ми попросили письменників та письменниць розповісти про те, які перетворення сталися з їхніми містами. Про Ужгород, який наповнився новими людьми, ритмом і можливостями, пише Андрій Любка.

У неділю, 7 квітня 2024 року, я з нашою волонтерською командою був на Донеччині, ми розвозили автомобілі для підрозділів, що воюють на авдіївському, бахмутському й лиманському напрямках. Пересувалися між занедбаними й покинутими селами, проїжджали розбомблені заводи і знищені інфраструктурні об’єкти, спілкувалися з виснаженими війною військовими. 

Приблизно по обіді того дня соцмережами розлетілося відео про те, що в моєму рідному Ужгороді біля однієї з елітних новобудов висадили алею пальм. Мовляв, глобальне потепління змінює все, тож Закарпаття поволі перетворюється на тропіки. 

Спочатку мені здалося, що це фейкове відео, створене штучним інтелектом, а