Рустем Шейхалієв — кримськотатарський громадянський журналіст та активіст правозахисної організації «Кримська солідарність». Народився 1979 року в Узбекистані, в місті Самарканд. У чотирнадцять років повернувся на історичну батьківщину, в Крим, навчався у Сімферопольській школі №1. Пізніше вступив до вищого професійного училища №26 на електрогазозварника, проте за фахом так і не працював. Понад двадцять років був підприємцем — торгував фруктами й овочами на ринку в Сімферополі.
2000 року одружився із Сурією Алібаєвою. Вони — батьки трьох дітей.
З початком російської окупації Криму та систематичних репресій проти кримських татар Рустем Шейхалієв став громадянським журналістом. Вів прямі ефіри через телефон, висвітлюючи незаконні переслідування кримських татар і мусульман Криму, суди над ними.
27 березня 2019 року в помешканні Рустема Шейхалієва відбувся обшук, а його самого арештували. Згодом його визнали винним у «терористичній діяльності» (ч. 2 ст. 205.5 КК РФ) та «приготуванні до насильницького захоплення влади» (ч. 1 ст. 30, ст. 278 КК РФ), засудили до 14 років позбавлення волі, з них 4 роки у в’язниці, решта — в колонії суворого режиму, плюс один рік обмеження свободи.
Уся родинна історія Шейхалієвих несе в собі біль депортації та переслідувань. Як і історії тисяч інших кримських татар, які боролись за право жити на своїй землі.
§§§
[Цей спецпроєкт, присвячений вільним голосам Криму. Серія історій про журналістів-політвʼязнів — спільна ініціатива Українського ПЕН, The Ukrainians Media, ZMINA та Vivat за підтримки NED]
§§§
Шлях додому в три тисячі кілометрів
На батьківщину Рустем, який народився у депортації, в Узбекистані, вертався підлітком. Був 1993 рік, його бабуся й дідусь повернулись із заслання незадовго до того. Хлопець їхав до них, сам долаючи шлях у понад три тисячі кілометрів із Самарканду у Сімферополь — батьки змогли повернутись до Криму лише у 2000-х.
Про дідуся і бабусю та їхні поневіряння Рустем часто згадує, зокрема, в листах. Рустемів дід Ісмаїл Максудов добровільно мобілізувався до війська в час Другої світової війни, де дістав кульове поранення в обидві ноги. Повертаючись у Крим після війни, мріяв побачити своїх. Натомість його будинок у Сімферополі дихав порожніми стінами й болем: країна, за яку воював Ісмаїл проти німецьких загарбників, депортувала всю його родину в Узбекистан та на Урал. Дехто з родичів помер у дорозі від холоду й голоду. Їх так і не змогли поховати на рідній землі, згідно з приписами ісламу та національними традиціями.
Гульфію, майбутню Ісмаїлову дружину, вивезли з рідного Криму в шістнадцять років. Її помістили в тісний барак, де мешкали чотири депортованих сім’ї. Тут Гульфія разом з родиною, зокрема зі сліпою матір’ю, не жила, а виживала. Тяжко працювала в лісопосадці. В кінці кожного робочого дня їй дозволяли брати лише одну дерев’яну колоду для обігріву барака. Її Гульфія тягнула дорогою назад холодними зимовими вечорами поміж високих кучугур снігу.
«Незважаючи на всі труднощі та пригнічення нашого народу, мій дід залишився вірним своїй вірі, ніколи не розлучався з Кораном і традиціями, які не суперечили Ісламу. Моя бабуся ніколи не знімала з голови хустку, їх у неї зазвичай було дві. А під хустками у неї було темне, довге, доглянуте волосся. Перед очима у неї завжди був Коран», — згадує Рустем в одному зі своїх листів до друзів та громадськості.
Повернувшись до Криму з депортації, Ісмаїл та Гульфія взялися за зведення дому, адже в будинках, де вони народились і звідки їх виселили 1944 року, тепер мешкали чужі люди. Їхній онук Рустем днями навчався в училищі на зварника, вечорами — підробляв фізичною працею, щоб заробити на будівництво. Отак, зовсім юним допомагаючи рідним в облаштуванні оселі, Рустем мріяв і сам звести дім, де б чувся сміх дітей та онуків. Усіх тих, хто б наповнював його любов’ю і радістю жити вільно. Жити — на своїй землі.
Уже дорослим Рустем працював на Bazar meydanı, що в перекладі з кримськотатарської означає Базарна площа, і це одне з історичних місць у Сімферополі. Тут іздавна торгують кавунами, динями, горіхами, перцем, солодощами. Рустем продавав фрукти й овочі. Місцеві господині приходили до нього як до свого — чоловіка любили за його простоту і чесність, відкритість.
Тоді ж Рустем і познайомився з тією, з якою захотів звести спільний дім, для себе та для спільних дітей і онуків.
Сурія, майбутня дружина, також народилась в Узбекистані, в тому самому місті Самарканд, у тому самому пологовому будинку. До Криму повернулась 1992 року та мешкала в Сімферополі.
Прокидайтесь, до нас прийшли злодії
Коли після окупації Криму у 2014 році на півострові почались масові обшуки та затримання кримських татар, Рустем вирішив, що повинен розповідати світові правду про репресії мусульман. Найбільше хвилювався за своїх друзів, яких після анексії співробітники ФСБ масово затримували, порушуючи всі можливі права людини. Рустем узяв телефон, штатив і почав знімати незаконні арешти.
У 2016 році Рустем висвітлював справу свого друга Рустема Ісмаїлова, в будинку якого провели обшук, а самому Ісмаїлову висунули підозру в «участі у діяльності терористичної організації», катували його в будівлі ФСБ у Сімферополі, а в лютому наступного року спровадили до психіатричної лікарні для примусової психіатричної експертизи. Рустем Шейхалієв фіксував на камеру те, що міг, відео викладав в інтернет, намагаючись надати справі розголосу. Крім того, 2019 року він їздив у Ростов-на-Дону, де вів пряму трансляцію із зали Північно-Кавказького окружного військового суду в Росії. Тоді п’ятеро кримських татар дістали великі строки ув’язнення за нібито «терористичну діяльність» (та сама ч. 2 ст. 205.5 КК РФ, що й у більшості кримських політв’язнів): Теймур Абдуллаєв — 17 років, його брат Узеїр — 13 років, Рустем Ісмаїлов — 14 років, Еміль Джемаденов та Айдер Саледінов — по 12 років.
Крім того, Рустем Шейхалієв допомагав родинам політв’язнів, організовував їхнім дітям свята, передавав продукти й предмети першої необхідності незаконно арештованим журналістам, активістам, правозахисникам. Багато писав у соціальних мережах про свавілля, яке чинила російська влада у Криму.
— Він розумів, що й по нього рано чи пізно можуть прийти, але по-іншому не міг, — згадує Сурія.
«Якщо я не піду, той не піде, то хто допомагатиме? Так не можна, треба йти», — часто повторював Рустем.
Сурія завжди підтримувала чоловіка. Втім, щоразу, коли чула про черговий арешт когось із кримськотатарських активістів, відчувала дикий неспокій. Розуміла, що горе може прийти і до них.
27 березня 2019 року о 5-й ранку Рустема та Сурію розбудив старший син Ренат: «Прокидайтесь, до нас прийшли злодії!». Сім’я Шейхалієвих якраз готувалася до ранкового намазу. Перед тим як вдертися до приватного будинку, російські силовики світили ліхтарем у темні вікна кімнати, де спали діти.
Біля дверей дому чулися крики. За мить люди в масках, камуфляжі та зі зброєю в руках вдерлися до помешкання. «Руки вгору! Руки до стіни! Лицем на підлогу!» — наказували вони. Рустем спокійно відповів: «То ви визначтеся, що мені робити. Які саме дії?».
Дали п’ять хвилин, щоб зібратись, одягли Рустему наручники, а дружині з трьома дітьми — Джелялу, Ренату та Зульфіє — наказали мовчки чекати на кухні.
Коли Рустемова бабця розповідала про пережиту депортацію, я не могла відчути її біль. І лише того ранку, коли забрали Рустема, зрозуміла усю трагедію. Мій чоловік повторив її долю.
«Перед очима ранок, незнайомі мені люди ходять, тупають, перевертають усе догори дном, господарюють, — писав Рустем пізніше з неволі. — Надягають мені наручники і під пильним наглядом дозволяють зробити один крок вперед. Прощання з сім’єю. З моїми батьками. Того дня я й не думав, що побачу свого батька востаннє. Що не зможу бути на його похороні».
Під час обшуку в домі Шейхалієвих російські силовики підкинули одну книжку про іслам та вилучили ті релігійни видання, що не були під забороною. Потім слідчий сказав дружині швидко зібрати Рустемові речі.
— А я їм кажу: «Не буду нічого збирати. Він повернеться».
Сурія не думала, що вже наступного дня навіть не знатиме, де її чоловік. І гадки не мала, що тими ж днями, коли арештували Рустема, було затримано ще 24 кримських татар. Усім їм згодом висунули звинувачення в участі в організації «Хізб ут-Тахрір», яку російська влада внесла до переліку терористичних.
Неволя
За два дні, в кінці березня 2019 року, 25 бранців Кремля — кримських татар уже були в СІЗО поза Кримом, у Ростові-на-Дону. Про те, що Рустем серед них, Сурія дізналась від адвоката. У цьому СІЗО Шейхалієв пробув до вересня 2019 року. За цей час його дружина майже не отримувала від нього звісток, бо електронні листи чомусь не доходили. Згодом Сурія довідалася, що в Рустема погіршало здоров’я: сильний тиск і кровотеча з носа, яку кілька разів довго не вдавалося зупинити.
За п’ять місяців в’язнів так званої Другої сімферопольської групи «справи Хізб ут-Тахрір» знову відправили в Сімферополь, де й почалися слідчі дії. Тоді Сурія змогла вперше поспілкуватись з чоловіком, але побачення, дозволене законом, суворо заборонили.
Через пів року затриманих кримських татар знову вивезли в Ростов-на-Дону на суд.
Сурія разом зі старшим сином Ренатом їхали на суд в РФ, щоб бути поруч, коли оголошуватимуть вирок чоловікові й батьку. Усіх арештованих 27 березня 2019 року засудили за тими самими надуманими обвинуваченнями — «терористична діяльність» та «приготування до захоплення влади». Строк неволі Рустема Шейхалієва — 14 років.
Минуло небагато часу, коли Сурія отримала повідомлення від чоловіка, що він уже в іншій російській колонії — в місті Єнісейськ Красноярського краю. Тут Рустем і подосі.
Дружині та дітям вдається спілкуватись із ним раз на тиждень електронними листами. Телефонні дзвінки заборонені. За ґратами Рустему дуже допомагає Коран, читання якого гартує в нелюдських умовах тоталітарної системи.
«Люди отримують нечувані терміни покарання лише за те, що вони мусульмани», — писав Рустем в одному з листів.
Ольга Куришко, заступниця Постійної Представниці Президента України в Автономній Республіці Крим, пояснює: «Релігійна приналежність є лише формальною підставою. Загалом, російське законодавство містить різноманітні підстави для притягнення до кримінальної відповідальності й застосовує їх для усунення окремих осіб або груп осіб. У Криму, на який Російська Федерація поширила своє правове поле після 2014 року, окупаційна адміністрація застосовує переслідування та незаконні затримання щодо тих, кого сприймає як потенційну загрозу для власного існування».
Переслідування окупаційною владою кримських татар у Криму є системною практикою та сформованою політикою, каже Ольга Куришко й називає документ, який це підтвердив: рішення Європейського суду з прав людини від 25 червня 2024 року у справі України проти Росії (щодо Криму).
«Зокрема, Суд зазначив, що переслідування окупаційними адміністраціями не були випадковими й були спрямовані проти українських активістів і журналістів та кримських татар, яких вважали прихильниками України. Суд дійшов висновку, що переслідування та засудження “українських політичних в’язнів” були показовим прикладом репресивного переслідування та зловживання кримінальним законодавством і загального придушення політичної опозиції російській політиці в Криму. Також Суд зазначає, що кримські татари є особливою мішенню для окупаційних органів влади, і щодо них зафіксовано факти залякування, тиск, фізичні напади, попередження, а також переслідування через судові заходи, включаючи заборони, обшуки будинків, затримання та санкції» — переказує посадовиця зміст документа.
У липні 2019 року Європейський парламент ухвалив резолюцію із закликом до РФ звільнити всіх українських та кримськотатарських політв’язнів, включно з Рустемом Шейхалієвим. Того ж року у грудні міжнародна неурядова організації «Комітет захисту журналістів» включила чотирьох кримськотатарських громадянських журналістів до своєї спеціальної доповіді, в якій ішлося про тих, хто висвітлював правду та був позбавлений свободи за виконання своєї професійної роботи. Серед них був і Рустем Шейхалієв. Російський правозахисний центр «Меморіал» також визнав кримськотатарського правозахисника та громадянського журналіста політичним в’язнем.
«В’язниця його не змінила»
Під час цьогорічного Курбан-байраму на своїй фейсбук-сторінці Сурія опублікувала коротке відео від чоловіка, де Рустем вітає усіх мусульман Криму з великим святом жертвоприношення. Під відео жінка скрушно написала: «Він дуже схуд».
Про своє перебування в неволі Рустем писав: «Опалення не працює, вогкість і пліснява в кожному куті камери повзуть, наче звір якийсь. Вже дісталися стелі і переростають у грибок, що дуже сильно впливає на здоров’я. Сильно загострюється кашель, що переходить у задушливий (алергічний) хрип, тому вікно доводиться тримати відчиненим, що ще більше знижує температуру в камері, ноги мерзнуть, часом не можна зігрітися, виникають застудні захворювання. Про харчування краще взагалі нічого не говорити, тому що після нього з’являються болі та поколювання в шлунку, печія. Чи це від сирого недоготовленого хліба, чи від масла, яке невідомо з чого, після якого навіть посуд не відмивається…»
Згодом у Рустема почнуться серйозні проблеми зі здоров’ям: гіпертонія, хворий шлунок та нирки. Періодичні проблеми із зубами. Адміністрація російської колонії ніяк не реагуватиме на десятки заяв, які написав Шейхалієв із проханням викликати лікаря та надати медикаменти. Не дозволять навіть передати в тюремну камеру обігрівач, який Рустемові рідні хотіли придбати за власний кошт, щоб хоч якось зарадити.
Та попри жахливі умови, Сурія зауважує:
— В’язниця його не змінила. Справедливість і чесність досі для нього найголовніші.
У своїх листах Рустем багато розмірковував про те, що сталось. Але жодного разу не шкодував про свій вибір говорити правду. Він був голосом тих, кого не чують.
«Ми ніколи не опустимо голови, — пише Рустем у листі, — бо нам немає чого соромитися. Багато хто дивується з підтримки в нашого народу.
А у нас завжди так: узяли одного — прийдуть десятеро, візьмете десятьох — прийдуть сто, а якщо візьмете сто, прийде тисяча. Такий у нас народ, як єдиний організм.
Перебуваючи по той бік неволі, Рустем все одно спромагається підтримувати сім’ю. Дає поради щодо побутових справ. Розпитує про життя в Криму, цікавиться активістським рухом кримських татар на півострові, раз по раз повторює, що справедливу боротьбу варто продовжувати, а також — що, попри все, вони з дружиною рано чи пізно будуть разом.
(Не)здійснена мрія
Юнакова мрія здійснилася: він таки збудував великий дім для своєї родини. Рустем почав його зводити за 12 років до свого ув’язнення. Майстрував усе власноруч. Облаштував дах та кілька кімнат. Планував посадити сад, де б вирощував фрукти. Будівництво тривало роками, й Рустем вкладав у нього душу і серце.
Оселитися в новому домі вдалося аж у 2015-му. Рустем так і не встиг набутися із сім’єю. Пожити у власному будинку. Почути сміх онука, якому незабаром, у жовтні 2024-го, виповниться рік.
На місцевому ринку й досі запитують про Рустема. Часто передають йому солодкі фініки та записки зі словами підтримки.
Єва Райська, письменниця, репортажистка, культурна менеджерка. Стипендіатка програми Міністра культури та національної спадщини Республіки Польща «Gaude Polonia» (2021).
Колажі Анастасії Струк. У зображеннях використано світлини із родинного архіву, а також Кримської солідарності і Кримської платформи.
