Втрачений сад Марії Стус

Марія Стус народилася у Рахнівці на Вінниччині. Через колективізацію її батьки втратили землю й подалися в Донецьк, шукати нового життя в індустріальному місті. Щойно Марію привезли до нового дому — почалася Друга світова, яку вона пам’ятає важкими падіннями бомб. Усе життя прожила в Донецьку і вчила дітей математики, аж доки місто не окупували. Жінка мусила покинути дім і перебралася до Києва. Тут її знову впіймала війна — і нині лишається при ній сірими окопами попід вікнами.

Жінку не питають про сад

У Марії, старшої сестри поета Василя Стуса, люди, які її ще мало знають, звісно, питають про Василя Стуса. 

Марія старша на кілька років. Тільки от якоїсь миті вона перестала почуватися старшою, навпаки: бо Василь і жвавий, і до всіх привітний, і всім подобається, усе йому дається легко, вчиться відмінно із запалом дослідника. По восьми десятиліттях Марія каже, що сама була лінивою дитиною, але ніколи не бачила злого в тому, щоби стояти в його тіні. Вона обрала математику, бо в математиці, буцім, немає складного: не треба нічого вчити, тільки зрозуміти прості правила, а далі все йтиме легко. Марія все життя вчила дітей математики у донецькій школі.

Що питають: яким був Стус?

«Розумним, високим. Хоч не аж таким гарним, але люди любили його не за красу. Я ходила в університет на першу зміну, а він — на другу, але йшов зі мною на восьму ранку, бо в нього якісь зустрічі, бібліотека. Мої подружки тільки й щебетали: “А ми вже бачили твого брата!”. Ото тільки їв слабенько, любив смажені яйця з ковбасками, а не хотів борщу з буряком і картоплею, то так шлунок собі й попсував рано».

А чи були близькими?

«У дитинстві особливо. Називав мене Маруся. Бігав за мною і моїми подругами. Я пішла в школу, а він ще ні. То я робила уроки, а Василь сидів поруч і вже біля мене стільки вивчив, що у класі тоді найрозумніший став, і мене перегнав».

А як учився?

«Мали стіл і помаранчеву лампу посередині: ми з двох її боків, між нами — батько. Батьку з Василем цікавіше говорити про всяке: про історію, про письменників, він йому ще малому багато правди розповів. Я слухала їх, але більше любила вишивати. Ми двоє вивчилися, бо батько хотів нам дати освіту, про яку сам мріяв, але не мав змоги. Ну й Василь же розумний, усе на льоту хапає. Взяв інструкцію в журналі — склав радіоприймач. Дали йому гітару — за тиждень уже грав. А я тихенька така, несмілива перед ним».

А які друзі були у Стуса в Донецьку?

«Більше за всіх пам’ятаю Принцевського. То таке прізвище, алÐ