Повний зборів ангар

Як благодійний фонд із Луцька гуртує локальні бізнеси та допомагає ЗСУ

21 Травня

Волонтерити і допомагати війську до перемоги України — таке рішення прийняла засновниця луцького волонтерського штабу «АНГАР» Ольга Валянік. І жодного разу не сумнівалась у тому, що це рішення було правильним.

§§§

[Цей матеріал є частиною спільного проєкту The Ukrainians Media, Фундації ЗМІН та Фонду родини Богдана Гаврилишина у рамках Премії відповідальності Responsibility Award 2023]

§§§

Волонтерство та ГаРмИдЕр

«Мій чоловік Олексій Кушнєр — учасник бойових дій, ветеран АЗОВу з 2014 року. Він бойовий медик. Тож ми розуміли, до чого все йде. І готувалися, — згадує Оля Валянік. — Мій чоловік проводив навчання з тактичної медицини для різних родів військ, а також для цивільних. За кілька тижнів до початку повномасштабного вторгнення він їздив по різних громадах із навчаннями, щоби показати на практиці, як ці знання можуть врятувати життя собі чи ближнім. 24 лютого він узяв свій завчасно зібраний наплічник і пішов у військкомат. Знову на війну».

Оля розуміла, що не зможе сидіти без діла. Маючи досвід волонтерства із 2014 року, вона почала діяти. Насамперед потрібно було знайти людей, готових щось робити. Тож Оля писала у різні чати, потроху збираючи довкола себе однодумців. Серед них були Руслана та Павло Порицькі — відоме у місті подружжя, що заснувало незалежний театр «ГаРмИдЕр», а з 2019-го ще й займається реновацією справжнього промислового ангара у промзоні, перетворивши його на театральний простір, — тут влаштовують вистави і театральні фестивалі, репетирують актори, вчаться акторства діти.

Оля спитала, чи можна буде використати це приміщення — чи то для навчань, чи то для прийому ВПО, чи для будь-яких інших активностей. Ті погодилися, і вже 24-го по обіді під одним дахом зібралися небайдужі волиняни. Так завдяки об’єднанню зусиль ГО «Мистецьке об’єднання Стендаль», благодійного фонду «Співдружність Волинь» та ГО «Творче обʼєднання “Гармидер”» народився волонтерський штаб «АНГАР».

Згодом до спільноти доєдналися майже сотня людей з креативних індустрій Луцька: фотографи, відеографи, театрали, літературознавці. Команда зростала, ресурси збільшувалися, тож згодом у волонтерському штабі почали збирати донати. Спершу кошти заходили на приватні картки Олі Валянік, однак згодом команда сформувала окремий благодійний фонд. До «АНГАРУ» дзвонили з-за кордону: люди з різних країн, які дізнавалися про діяльність волонтерського штабу із соцмереж, казали, що хочуть допомогти Україні, та запитували, як це зробити. Робота волонтерів щодня набирала обертів.

«Під час перших місяців ми отримували від закордонних партнерів багато гуманітарної допомоги для ВПО або людей, що жили на деокупованих територіях, — засоби гігієни, спальники, їжа, одяг. Тож на початку ми охоплювали два напрями — працювали як на потреби військових, так і цивільних. Крім цього, у нас у штабі був окремий відділ, який допомагав людям з евакуацією із зони бойових дій».

Намагалися робити все, до чого дотягувалися руки. 

Оскільки завдяки оточенню чоловіка Оля мала багато друзів-військових, після початку повномасштабної війни вони один за одним почали звертатися до неї та розповідати про те, чого їм бракує для виконання бойових завдань. Приціли, тактична медицина, автівки, тепловізори, квадрокоптери — кількість запитів зростала з кожним днем. 

«Я побачила, що є багато фондів, які займаються допомогою для внутрішньо переміщених осіб. І водночас у нас добре виходило збирати кошти та купувати необхідну для військових техніку. Тож ми вирішили, що призупинимо гуманітарний напрям і зосередимо зусилля на допомозі Силам оборони України. Нам і надалі надходила гуманітарна допомога від закордонних партнерів, ми не відмовлялися від неї, але перескеровували її на інші благодійні організації».

Об’єднані гільзою

Волонтерський штаб «АНГАР» спочатку сфокусувався на локальних запитах. Буквально через два-три тижні команда почала опрацьовувати запити зі всієї Волинської області, а згодом частково і з інших міст заходу України. 

«Зараз про нас знають у різних регіонах — донатять, репостять наші збори. Також багато медійних людей з усієї України долучається до інформаційної підтримки “АНГАРУ”, розповідають про нас. Наприклад, Сергій Мартинюк, фронтмен гурту “Фіолет”, робить збори для нашого фонду, коли їздить в тур із концертами. Це дуже круто».

Зараз «АНГАР» постійно оголошує нові збори та активно рекламує й поширює їх у соціальних мережах. Та, за словами Олі Валянік, відповідно до стратегії фонду, їхніми сталими донаторами є локальні бізнеси з Луцька. За понад два роки свого існування команда волонтерського штабу «АНГАР» напрацювала різноманітні підходи та шляхи збору коштів на допомогу Силам оборони України. Одним зі способів, який штаб використовував на початках, був подієвий фандрейзинг. Згодом у фонді почало бракувати ресурсів на проведення таких офлайн-заходів. Однак на допомогу прийшли небайдужі лучани, які підхопили цю ініціативу.

«Наша співпраця з локальними бізнесами — дуже різноманітна. Кожен бізнес може обрати комфортний спосіб взаємодії з нашим фондом. Одні донатять щомісяця вже два роки поспіль. Інші долучаються ситуативно. Наприклад, виробники косметики MR.SCRUBBER зробили акцію — до 15% з купівлі певного продукту йшло до нас у благодійний фонд. Ще була класна співпраця із “Екотаксі” — вони забрендували всі автомобілі нашими логотипами та розмістили в себе QR-коди для донатів. Ми їх називали “ангаромобілями”». 

З часом благодійний фонд «АНГАР» став добре впізнаваним. Тож команда вирішила, що час діяти рішуче, — і оголосила на той час найбільший збір за всю історію своєї роботи. У липні 2023 року вони відкрили збір на 10 мільйонів гривень для закупівлі автівок тактичної медицини, ребів, старлінків, FPV-дронів та іншої необхідної військової техніки. Оскільки сума була значна і донатів очікували також відповідних, команда «АНГАРУ» вирішили покреативити, як віддячити партнерам. Ідея була створити своєрідний символ, який би нагадував донаторам про приналежність до спільної важливої справи. Так народилася «Ангарська гільза». Це справжня гільза на дерев’яній підставці із логотипом «Волонтерський штаб Ангар». 

«Ми вирішили, що будемо дякувати цією гільзою тим, хто задонатив 10 тисяч гривень та більше. Ця ідея дуже зайшла. Навколо “Ангарської гільзи” об’єдналися багато бізнесів, збільшилась кількість благодійних внесків», — розповідає Оля.

Від початку проєкту у вересні до грудня 2023-го бізнеси задонатили 4,9 мільйона гривень. Цей перший великий збір став основою для подальших успішних акцій. 

Приміром, луцький бренд одягу USUAL від лютого донатив на різні ініціативи «АНГАРУ». У рамках «Ангарської гільзи» вони організували кілька активностей — зокрема барахолку, де продавали одяг і прикраси. За зібрані кошти команда «АНГАРУ» придбала комплектуючі до авто, дрон, старлінк, FPV, тактичну медицину. Тоді ж народилася ідея майбутнього спільного дропу, який створили у листопаді 2023 року. Від початку співпраці і до грудня 2023-го бренд передав фонду понад 1 мільйон гривень. 

Письменник Максим Кідрук та його видавництво «Бородатий тамарин» долучилися до двох благодійних проєктів — той самий збір на 10 мільйонів та перший збір на FPV-дрони. Європейський тур письменника охоплював 47 презентацій у 6 країнах, які відвідали понад 7500 людей. Результатом цієї співпраці стали зібрані донати на понад 1 мільйон гривень.

«Після того, як збір на 10 мільйонів закрили, “Ангарська гільза” нікуди не зникла. Люди і далі донатили по 10 тисяч гривень і отримували свій символічний подарунок. Нам було дуже приємно, що люди цінують таку вдячність і пишаються нею.

Був цікавий момент, коли я прийшла у стоматологічну клініку, де лікую зуби, і побачила, що наша гільза стоїть на почесному місці в цій клініці.

Також є багато кав’ярень, які теж поставили гільзу як символ того, що вони є дотичними до допомоги Силам оборони України».

Оля розповідає, що про збір благодійного фонду люди дізнавалися з різних джерел — і одне від одного.

«Було багато історій, коли власників бізнесу, в яких уже була “Ангарська гільза”, колеги запитували: а що це в тебе на столі стоїть? — А це “Ангарська гільза”, я отримав її за 10 тисяч гривень допомоги Силам оборони України». 

Донат у 10 тисяч був дуже умовним. Чимало партнерів закидали на рахунок фонду значно більші суми — 50, 100 тисяч. Рекордним донатом у рамках кампанії став 1 мільйон 118 тисяч 766 гривень, який надійшов на рахунок фонду одним платежем від анонімного відправника.

Але попри всі успіхи, боротьба і далі триває. Тож 23 квітня 2024 року «АНГАР» знову відкрив збір, ще більший та амбітніший. Команда фонду поставила ціль у розмірі 15 мільйонів гривень. Цього разу фандрейзингова кампанія триває під гаслом «Ми не в кіно. Ми так живемо». На зібрані кошти фонд планує придбати для Збройних сил України 45 РЕБів, 225 FPV-дронів, 8 Mavic 3T, 7 Mavic 3 Fly More та 16 тепловізорів.

Фандрейзинг та неминучі виклики

Один із викликів сучасного фандрейзингу — благодійним фондам доводиться докладати максимум зусиль, аби привернути увагу потенційних донаторів до своїх зборів. Оля Валянік каже, що це часто засмучує тих, хто займається волонтерством. Бо виникає враження, що донат — така собі забаганка благодійних фондів. 

«Але ж це не так. Це не військовим потрібне авто. Це нам, українцям, потрібно, щоб у військових було це авто чи інша техніка. Але такими є виклики нашого часу. І ми це розуміємо». 

Саме тому благодійним фондам (а також тим, хто відкриває власні збори) потрібно бути дуже гнучкими і діяти відповідно до ситуації в країні. Так найкращою креативною стратегією може бути використання ситуативних наративів, які вже існують у суспільстві. 

«У нас це працює так: перед великим збором ми усією командою, включно з волонтерами, збираємося на стратегування, розкладаємо ватмани і міркуємо, які меседжі будемо використовувати. Часто відповідь на поверхні. Власне, наша кампанія “Пора міняти долари” якраз була про те, що й так вже було в суспільстві. Нам просто треба було це все запакувати, оформити і видати в люди».

За час свого існування «АНГАР» дуже трансформувався. Два роки тому команда налічувала понад 100 людей, які охоплювали дуже різні напрями діяльності: обробка гуманітарних вантажів, допомога з евакуацією, робота з військовими, співпраця з міжнародними партнерами тощо. Згодом команда стала зменшуватися: частина волонтерів відійшла від активного залучення та повернулася на свою основну роботу. Тож перед командою «АНГАРУ» постав виклик: необхідно було змінювати свою структуру і наново розподіляти обов’язки. 

Однак Оля Валянік вдячна всім, хто долучився до спільноти «АНГАРУ» та доклав зусиль. Завдяки цьому від початку повномасштабного вторгнення організація змогла зібрати 100 мільйонів гривень на підтримку Сил оборони України.

«Зараз у нас є невелика команда, яка постійно працює у фонді: операційна менеджерка, фандрейзер, хлопці із технічного відділу, фінансова менеджерка, бухгалтерка, юристка. Ще є комунікаційний відділ, в якому майже 10 людей, і клієнт-менеджерка — саме вона обробляє усі запити від військових. І я. Це, в принципі, все. Решта волонтерів долучаються ситуативно. Нас небагато, але я неймовірно тішуся, що ці люди — на своєму місці. Я щаслива, що маю честь працювати з ними».

Чого ми можемо навчитися

Благодійні фонди, крім свого чесного імені, повинні мати ще й цінності, які допомагатимуть їм це чесне ім’я втримати та не заплямувати. У «АНГАРІ» це добре розуміють і тому всіляко стежать за своїми червоними лініями, які нізащо не перетнуть. Фонд дуже категоричний у питаннях співпраці. Оля Валянік розповідає, що на початках вони очікували, що хтось із бізнесів із сумнівною репутацією захоче використати благодійність у власних цілях, і тому готувалися давати відмову. Однак це не знадобилося, оскільки ніхто з поганців, за словами Олі, до фонду не прийшов. Крім цього, «АНГАР» сповідує чітку позицію щодо співпраці з компаніями, які мають російський слід, — для команди це неприпустимо. 

«Я дуже рада, що нам вдалося побудувати спільноту, яка поділяє нашу мету та пріоритети. Ми згуртували бізнеси, які мають такі ж цінності, як і ми. Наші люди довели свою ефективність. Ми працюємо чесно і прозоро. Ми публічно звітуємо щодо кожного збору, який проводимо. Люди бачать, куди йдуть їхні донати, тому вони нам довіряють. І за це ми дуже їм вдячні». 

Для будь-якого благодійного фонду першочерговою є репутація. Оля Валянік переконана, що починати потрібно з чесності. Вона радить:

1/ Якщо ви оголошуєте якийсь збір, обов’язково кажіть, для кого ви збираєте і називайте реальні суми.

2/ Показуйте, як ви витрачаєте ці кошти, робіть звіти, просіть військових, щоб вони також давали свій фідбек та знімали фото й відео.

3/ Публікуйте все в соціальних мережах.

4/ Будьте відкритими і сприймайте критику, якщо вона є.

5/ Не заходьте у конфлікти там, де вони не потрібні.

6/ Будьте чесними зі своєю аудиторією.

7/ І вірте у Збройні сили України.

Може здатися, що зараз безліч фондів і складно обрати, кому донатити. Але потрібно розуміти, наголошує Оля Валянік, що фонди не конкурують між собою. Що більше людей долучається до зборів, організовує окремі банки, допомагає своїм друзям і знайомим у війську, то краще. Будь-який збір, скільки б він не тривав — три дні чи три місяці, — є успішним, якщо його закрили, а необхідна техніка поїхала до військових. Бо всі ці зусилля мають єдину спільну мету.

Наш стимул до дій

Коли «АНГАР» розпочинав свою роботу 24 лютого 2022 року, складно було означити конкретні показники, які свідчили б про успіх. Необхідно було щоденно працювати та закривати численні збори. Тому свою мету окреслили просто і так, щоб ні в кого не було сумнівів: благодійний фонд «АНГАР» продовжуватиме свою діяльність рівно до перемоги України. За словами Олі Валянік, це прагнення не змінилося. Вона переконана, що фонд працюватиме, навіть якщо донатів стане менше і не буде спроможності закуповувати техніку в таких обсягах, як зараз.  

«У мене часто запитують про мотивацію.

Я хочу, щоб ця країна (Росія) просто була знищена. Тому що пробачити їм те, що вони роблять з нашою країною вже понад 100 років, неможливо.

Я хочу, щоб вони відповіли за свої злочини. Я хочу вижити для розвитку нашої країни. Я хочу і надалі жити в Україні і нікуди звідси не переїжджати. Мій чоловік двічі був у лавах Збройних сил України. Таким є вибір нашої сім’ї — захищати країну у будь-який спосіб». 

Оля розповідає, що за ці два роки було багато моментів, коли вона просто сідала і плакала. Було нестримно важко, опускалися руки. Але потім знову дзвонив телефон — і хтось із військових казав, що на фронт потрібна автівка. Або дрон. Або і те, й інше. І багато чого ще.

«У такі моменти я кажу собі: “Олю, зберись, ганчірко, чого ти плачеш? Ти сидиш в безпеці у Луцьку і розпустила сльози-соплі через дрібні рішення”. Так, я себе жалію часом. Але після цього знову повертаюся до роботи. Нам не потрібно вигадувати додаткову мотивацію. Усе, що відбувається в країні зараз, — це і є найкращий стимул до дій».

Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.

Запросіть друга до Спільноти

Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити

Придбайте для друга подарунок від TUM

Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!

Дякуємо за покупку!

Дякуємо і до зв’язку незабаром! Ваш тарифний план буде активовано на протязі 10 хвилин.

Повернутись до статті

Вхід в кабінет

Відновлення пароля

Оберіть рівень підтримки