Антон Красун

Розмова з молодим менеджером Google Антоном Красуном

04.04.2014 Тарас Прокопишин

На третьому курсі Антон поставив собі ціль — навчатися в одному із найкращих університетів світу. У результаті вступив на магістерку в Оксфорд. Пізніше захотів працювати в одній з найкращих компаній світу. Тепер займає посаду аналітика у Google.

Якби слово «цілеспрямований» було образливим, то ним Антона дражнили б і в школі, і в університетах, і на роботі. Він — категорично цілеспрямований.

Антон погоджується із Оноре де Бальзаком у тому, що аби дійти до мети, треба перш за все йти. І впевнено додає, що цей рух повинен бути осмисленим, професійним і небанальним.

Розкажи нам про себе, звідки ти родом?

Мій батько зі Львова, проте так сталося, що усе дитинство провів з мамою у Трускавці. Там закінчив школу і вступив на «соціологію» до Львівської політехніки. А на другому курсі виборов ґрант на навчання у Флориді від Держдепу США. Тобто свій бакалаврат закінчував вже і в Америці, і в Україні.

Після цього подавався, звичайно, ще на кілька програм. Отримав запрошення на навчання в Кембриджі і в Оксфорді (3 і 6 місця, відповідно, у світовому рейтингу університетів 2013 року — TU). Після деяких вагань обрав таки Оксфорд і, думаю, не помилився. Пішов на «політичну соціологію»: ми вивчали статистику, програмування, моделювання. Найкрутіше, що теорії там жодної не було, лише «цифра», математичні моделі. Я цим займався і мені це дуже подобалося. Це практичний, прикладний підхід у навчанні, цього мені насправді дуже не вистачало в Україні.

Уже після навчання подав своє резюме на декілька вакансій у Лондоні, хоча мав запрошення від Boston Consulting Group (провідна міжнародна компанія, що спеціалізується на управлінському консалтингу — TU) та Google. Я вагався, в принципі, що обирати, бо водночас мені запропонували докторат в тому ж Оксфорді. Але все вирішилося саме собою – для докторату треба було забрати 140 000 фунтів, а мені вдалося знайти лише половину. Тож вирішив, що пора розпочинати роботу в корпоративній сфері, а свої навики застосовувати у сфері онлайн-медіа, у рекламі. Тому сьогодні я працюю в Google.

Крутий початок! Але ж ти навчався у звичайній українській школі. Твої стартові позиції були такими ж, як і в більшості…

Так. Але я завжди мріяв навчатися у топовому британському виші. У мене було три пріоритети це мав бути Кембридж, Оксфорд або Единбурзький університет. Якоїсь особливої мети у мене тоді не було, просто хотілося здобути якісну магістратуру, яка допомогла б працевлаштуватися і стати хорошим фахівцем. Мені бракувало знань зі статистики, математики, моделювання, тож мрія вступити до міжнародного університету з’явилася фактично вже на першому курсі. Шукав різноманітні програми, конференції…

Ти взагалі вірив, що можеш потрапити в Оксфорд?

Вірив. Власне, для цього постійно намагався працювати на своє CV, на особистий досвід. Намагався знаходити такі конференції, такі програми, які допомагають розвиватися, додавати балів до резюме. Накопичував досвід, писав наукові роботи, їздив на конференції, спілкувався із закордонними колегами, намагався жити фактично другим, науковим життям. Після пар, які я мав тут у Львові, працював ще добрих 8 годин. Майже не спав. У мене була постійна жага до пізнання. Хотів читати, вивчати мову, намагався використовувати усі ресурси.

Проблема в тому, що майже всі матеріали, які можна було знайти в україномовних книгах, були дуже неякісні. Я усе це розумів. Дивився на чиюсь дисертацію і бачив, з яких статей вона скомбінована (Усміхається). Інколи, мов якась комп’ютерна програма, міг проаналізувати, наскільки якісно була виконана та чи інша робота. Така ситуація відбивала у мене жагу до навчання в Україні взагалі. Усе чіткіше розумів, що тут нічому новому не навчуся. Розумів, що нема жодних перспектив. Вирішив активно розвиватися, намагався знаходити стипендії, ґранти, стажування, будь-що.

Найважчим був момент пошуку коштів. Кожна поїздка вимагала великих грошей.

IMG_5862

І де ти знаходив кошти?

Різними методами. Ходив до меценатів, звертався до університету. Я був, можна сказати, унікальним студентом, бо «добивався» відряджень ще на першому, другому курсах. Їздив у Париж, Відень тощо.

Усі ми вчилися в університетах. Це справді дуже непросто…

Так, тому перш за все має бути бажання. Це головне. Мені насправді пощастило, університет підтримував. Ніхто не спиняв, навпаки — у більшості випадків мене розуміли. Навіть усі американські навчальні курси мені й тут зарахували, як вивчені. На той час склалися хороші стосунки із керівництвом Інституту. Напевно, якби я навчався в іншому виші, щось схоже було б складно уявити.

У чому, на твою думку, основна різниця європейської та української освіти?

Основна відмінність, мені здається, у тому, що у нас відсутня креативність. Усе відбувалося за стандартом. Ну наприклад, тобі задали який-небудь reading-list, 7 позицій літератури. І все. І на цьому базується весь навчальний курс. Цього шаблонного навчання, постійного конспектування я не сприймав. Та й ніхто не сприймає. Хотілося іншого навчання.

В Оксфорді у мене було декілька курсів, але вони були дуже серйозними! На кожен предмет  мав прочитати близько 200 різноманітних книг і статей. Але я мав можливість самому обирати, що читати. У мене не було такого, що я мав щось обов’язково прочитати, а щось не обов’язково. Я сам вибирав найкращі й найсильніші праці. На жаль, в Україні таких речей не побачив. Так, були, звісно, деякі цікаві навчальні курси. Але їх можна перерахувати на пальцях.

Чи зараз, працюючи у Google, ти займаєшся дослідницькою роботою?

Займаюся, але у дещо іншому вигляді. Сьогодні більше аналізую індустрії. Я застосовую певні навики, але, власне, особливі соціологічні речі вже не вивчаю. Тепер використовую їх як прикладні інструменти у бізнес-справах. Те, на чому я фокусуюся, як принести більше прибутку компанії.

1382041_10151609437080895_1008719189_n

Наскільки складно, до речі, українцю влаштуватися на роботу в Google?

Є інженерні, є не інженерні спеціальності. Відповідно, набір на ці дві гілки зовсім різний. Я йшов по не інженерних. Відбір був дуже серйозний. Фактично конкурс на одну позицію — до 30 кандидатів. Це при тому, що велика частина аплікацій «відсіюється» ще на першому етапі. Тому потрапити в Google не просто. Але цілком реально. Потрібні не лише дуже хороші професійні навики, а й лідерські якості. Ти повинен мати свої «фішки» та володіти googliness: намагатися бути перфекціоністом, не шкодити іншим, проявляти проактивність, поважати колег, бути чесним, відкритим і з почуттям гумору.

Протягом відбору пройшов сім інтерв’ю. Фокус у тому, аби сподобатися усім. Потрібно показати те, що ти зможеш «вписатися» у корпоративну культуру компанії. На це звертають велику увагу. Ти насправді можеш бути дуже класний і професійний, але якщо в тебе немає вміння працювати в команді, або ти не можеш бути лідером, тебе не виберуть. Попри усі ці скланднощі, сам відбір є дуже прозорим. Я знав, що на мене чекає далі. Вже після першого інтерв’ю ти розумієш, чого від тебе очікують.

Наскільки важлива проактивність? Чи важливо брати на себе відповідальність, вирішувати спільно певні проблеми?

Коли ми наймаємо працівників, не лише дивимося на те, як вони будуть працювати на певній позиції. Ми дивимося на їхній потенціал, намагаємося побачити, якими вони можуть стати. Фактично ми наймаємо тих людей, які потенційно можуть стати директорами компанії через певний час. Мотивація людей, певні орієнтири і цінності, які вони сповідують, дуже важливі для нас. Ти мусиш брати ініціативу у різних сферах. Якщо бачиш якусь проблему, певний недосконалий процес, ти інформуєш про це. Така ініціатива дуже вітається, не лише фінансово.

Постійно спілкуюся із багатьма європейцями. Часто вони кажуть, що дуже важко спілкуватися і працювати з українцями та росіянами. Причина — вони часто дивляться на справу лише у межах своєї прямої відповідальності. От у них написано в контракті, що вони можуть робити перше, друге і восьме, то вони лише це й роблять. Нічого більше.

IMG_5849

Яку посаду в Google ти займаєш?

Моя позиція називається «agency manager». Останні півроку працюю на російський ринок, з найбільшими рекламними аґентствами, раніше працював на український.

Є, наприклад, певні бізнеси, які не знають як позиціонувати себе онлайн, як проводити ефективну маркетингову кампанію в Інтернеті, як шукати нових клієнтів. Вони звертаються за послугами до аґентств. У свою чергу аґентства потребують певної підтримки з боку Google. Їм треба знати аналітику по тематичній індустрії, вони хочуть розуміти, як поводяться їхні клієнти на ринку. Я намагаюся допомогти їм ці дані отримати вповні. Якщо компанія, наприклад, вагається, на який національний ринок виходити, я допомагаю зробити правильний вибір.

Що для тебе є «успіх»? І чи вважаєш ти себе успішною людиною?

Мені здається, що успіх — це коли твоє життя, твої справи допомогли реалізуватися не лише тобі, а й іншим людям. Мене приваблює, власне, можливість мати вплив не лише на хід справ уGoogle, а й на цілу індустрію. Хочу покращувати суспільство. Зараз не можу назвати себе успішною людиною, оскільки вважаю, що у мене є набагато вищий потенціал. Тому намагаюся вчитися, працювати активно, аби через 5-10 років застосувати ці всі навики бачення корпоративного і академічного світу у якісь іншій сфері. Можливо, це буде політика.

А ким ти себе бачиш через 5-10 років?

В ідеалі політиком. Оскільки знаю, як певні речі реалізувати та впровадити…

А у якій політиці, якщо не таємниця, українській, британській?

В ідеалі я хотів би бути в Україні. Бачу дуже багато речей, які тут можна не лише змінити, а й покращити. Тому щиро хочу це зробити.

До речі, вважаю, що влада зараз не може впоратися з тими викликами, які отримала. Хоча навести лад в теперішній ситуації можна доволі просто. І треба було його навести вже давно. Я намагаюся завжди «тримати руку на пульсі» й вивчати ті речі, які зараз відбуваються. 

Успіх — це духовне чи матеріальне?

Для мене і матеріальні, і нематеріальні речі є дуже важливими. Для мене це 50/50. Твоя робота, перш за все, повинна бути цікавою. Тобі не має бути нудно. По-друге, праця має впливати на індустрію або суспільство. І по-третє, це матеріальна винагорода. Цей фактор для мене дуже важливий.

Якими характеристиками повинна володіти успішна людина?

Успішна людина – креативна людина. Вона має бачити світ за межами певних фреймворків і стандартів. Другий фактор — чесність. Це має бути чесна людина. І, при цьому, чесна і перед собою, і перед іншими. Третє — харизма. Їй мають вірити інші люди, вона повинна вести за собою, «запалювати» інших і передавати знання.

Чесність — цінність?

Так, безумовно. Людина має бути відкритою, перш за все, перед собою. На основі яких принципів ти працюєш? На основі якої моральної етики? Яким шляхом і методами ти досягаєш цілі? Якщо ти досягаєш результатів через порушення загальних норм і правил, то тобі буде важко працювати. Тобі буде важко стати лідером, бо матимеш погану репутацію.

Коли ти чесний, то не маєш чого боятися. Тобі легко передавати знання і транслювати ідеї. Тобі легше внутрішньо. У тебе немає зайвих думок про те, яким чином щось приховати або збрехати. Ти можеш думати про інші речі. Важливіші.

Є щось таке, чим ти пишаєшся або гордишся?

Оксфорд, напевне (Усміхається). Поки що це найбільша моя перемога.

Чого, на твою думку, не вистачає українцям?

По-перше, українці думають, що їм завжди хтось щось винен. Українці думають, наприклад, що вічно влада винна. Вони бачать певну проблему, а на питання про її вирішення відповідають — це відповідальність влади. Люди не думають про те, що вони самотужки можуть щось змінити. І не розуміють, що ці зміни треба починати з самого себе. Стежити навіть за елементарним. Чи правильно ти сам паркуєш авто, наприклад. Люди от кажуть, що вони європейці, вони хочуть жити у європейській країні. Ну то треба починати з дуже маленьких речей. Не вистачає поняття того, що потрібно почати з себе і розуміти, що тобі ніхто нічого не винен.

Не потрібно жалітися! Я дуже не люблю людей, як вічно кажуть, що їм погано, недобре і що у них не так життя склалося. Нема такого поняття «не так життя склалося»! Кожен може досягти успіху! От тих людей, які вічно жаліються і вважають, що їм завжди хтось щось винен, просто не поважаю. Кожен має працювати над собою. Всі можливості є! А найважливіший ресурс, який зараз є — це інформація. Якщо у тебе є доступ до інформації, то ти можеш все, що тобі потрібно. Ти можеш досягати цілей, навчатися, добре заробляти. Це є перше поняття — тобі ніхто нічого не винен, ти сам собі господар.

Друге, напевне, це вміння брати ініціативу. Є, звичайно, зараз багато прикладів хороших громадських ініціатив, коли люди організовуються і вирішують певні проблеми. Але таких речей все одно дуже мало.

Далі корупція. Це дуже величезна проблема! Вона спотворює бачення того, куди ми рухаємося. Вона на всіх рівнях. І коли я в Україні, вічно із нею зустрічаюся на персональному рівні. Бо усі ці тіньові бюрократичні схеми унеможливлюють вільний розвиток суспільства, підприємництво й інше. От Грузія, мені здається, у цьому плані є дуже хорошим прикладом. На неї Україні потрібно рівнятися.

Що ти зараз читаєш?

Ой, ти знаєш, зараз майже нічого не читаю. Якось абсолютно часу не вистачає. Настільки напружений робочий графік, що ніколи читати щось, окрім робочої технічної літератури. Я, взагалі, найбільше під час навчання в Оксфорді читав. Не вилазив з книг, так можна сказати.

Багато читав?

Ну, книг 30-40 на тиждень читав.

Ти серйозно? Це реально взагалі читати стільки?

Так, реально. Я спав по 2 години на день. По-іншому там ніяк. Ти просто мусиш вчитися.

А яка улюблена книга?

Важко відповісти. У мене немає якогось улюбленого автора чи книги. Є хіба щось таке, що можу час від часу перечитувати. Це, наприклад, книга «Червоне і чорне» Стендаля.

Та й взагалі, вважаю, що є певний ряд художніх книг, які має прочитати кожен. Це основа основ і інформація, що допомагає «будувати» особистість. Остання — одна із таких.

Чи дивишся зараз якісь фільми, серіали?

Із серіалів інколи дивлюся американський «Картковий будинок».

Які правили ти порушив і яких не порушиш ніколи?

Є проблеми із life-work balance. Працюю постійно. Проте завжди на зв’язку. Навіть у відпустці можу проводити наради. Але, знаєте, це вже така особливість моєї роботи.

Що порадиш молодим українцям?

Бажаю бути креативними, бути не схожими на інших. Молодь має розуміти, що важливо виходити за межі якихось стереотипів та шаблонів, якщо у цьому є потреба. У майбутньому важливо кожному з нас стати таким, яким він колись мріяв. Не треба боятися брати на себе відповідальність. Спробуйте не лише вирішувати свої проблеми, а й допомагати іншим людям.

Тарас Прокопишин Роман Шмідт

Схожі публікації

4710 4

Школа, яка орієнтована на громаду

Виклик для країни сьогодні — уповноважити школу на створення цінності для громади

24.04.2017 Лілія Боровець
8409 10

Втекти зі школи

Де шукати альтернативу звичайній школі

12.07.2016 Надія Швадчак
12803 8

Магія чисел

17-річна Фіонг Ань Чан із Черкас вирішила задачу, над якою мізкували імениті математики світу

17.08.2016 Надія Швадчак

Популярні публікації

27885 5

Що святкувати першим: Різдво чи Новий рік?

11 карток про те, чому українці живуть за двома календарями одночасно і що з цим робити
09.12.2016 Ірина Сало
39536 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак
60468 18

Юрій Гнатюк, KindGeek: «Щоб отримати правильні відповіді, потрібно ставити правильні запитання»

Співзасновник та COO KindGeek, про історію компанії, важливість планування та вміння брати на себе відповідальність
13.06.2017 Тарас Прокопишин

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати