img

Колекціонер маленьких історій

25.11.2016 Олена Високолян

22-річний киянин, відчайдушний мандрівник-автостопер, літератор та музикант Сашко Ткачинський має диплом соціолога, заробляє педагогікою — і в нього  за плечима неймовірний досвід мандрівок різними країнами світу. Якось він переміг в олімпіаді з культурології та навіть  виграв 50 гривень у лотерею, а ще працював перекладачем для професора Гарварду і касиром у супермаркеті. Та це не найавантюрніші історії у його житті.

Він доїхав автостопом аж до Китаю, а повернувшись взявся за поширення інформації про Україну серед автостоперів світу. Про те, як можна популяризувати країну власним прикладом та що автостоп змінює у житті ми розпитали у Олександра Ткачинського.

 

Ми зустрілися з Олександром біля київської гімназії №1. На вигляд це звичайна школа: стара будівля, велике подвір’я, спортивний майданчик. Але наш герой розповів, чим вона особлива. Це асоційована школа ЮНЕСКО, єдина в Україні, де з першого класу, окрім англійської, вивчають одну зі східних мов. Сашко — її випускник і саме їй частково завдячує своєю мандрівкою до Піднебесної, адже саме тут він 11 років вивчав китайську мову.

Розкажи, яким був твій найцікавіший автостоп?

У мене є дві історії, які були дуже несподіваними. Перша — про водіїв-іноземців, двох темношкірих пасторів з Нігерії, які мене підібрали. Тоді я їхав до Львова на Форум видавців, а вони — читати проповідь. Це було дуже комічно, бо вони мали вигляд, як герої популярного в 90-ті серіалу «Кенан і Кел» (один був високий і худий, а інший — низький і гладкий), їли  курячі крильця з KFC і говорили, що мені їх послав сам Бог. Один з них доводив перевагу релігійного шляху над атеїстичним, порівнюючи це з трасою Київ — Львів. Він казав: «Дивися, якщо є хороша траса, для чого їхати через глухі села розбитою дорогою? Так ти просто витрачаєш час і ускладнюєш собі життя». Я відповідав, що цією дорогою їздять всі — і це нецікаво. І для того, щоб здобути власний унікальний досвід, потрібно їхати саме через глухі села.

Інша історія, яку можна назвати дуже показовою, сталася зі мною, коли я їхав модерувати захід у Рівне. Я застряг у дорозі і думав, що вже не встигну, як мені зупинилася жіночка за кермом новенької «Ауді». Вона виявилася заступником міністра соціальної політики і розповідала мені про те, як важко працювати в структурі, де більшість працівників — колишні або чинні регіонали, де почуваєшся білою вороною, якщо виконуєш свої прямі обов’язки, не порушуючи закону.

У подорожі ти вчишся розумітися у людях, уникати складних ситуацій, бути безконфліктним і банально вчишся виживати

Що важливого ти почав розуміти, спілкуючись з водіями на українських дорогах?

Коли почав їздити автостопом, я навчався на третьому курсі соціологічного факультету. Це дало мені змогу побачити, що світ набагато ширший, ніж це можна собі уявити читаючи підручник з філософії чи соціології.
Кожного разу, сідаючи в машину, я намагаюся вигадати унікальну історію про те, хто я, чим займаюся і яка мета моєї подорожі.

Я це робив не залежно від регіону, країни чи водія. З одного боку, це спосіб розважитися, постійно розповідати одне і те ж дуже набридає. А з іншого боку, мені хотілося прив’язати це ще й до свого соціологічного фаху: вивчати поведінку людей, розуміти, за якими критеріями формується ставлення до тебе. Я міг вигадувати, що я біженець з Донбасу, або аспірант філософії, або ІТ-вець-невдаха, або син нардепа, який розважається, подорожуючи без грошей. І у кожному разі ставлення водія було іншим.

Освіта, сім’я, і робота — цих ідентифікацій людям достатньо, щоб сформувати враження про тебе, хоч це й зовсім нічого не говорить про тебе як про особистість. Мені як соціологу цікаво це вивчати.

Чому автостоп може навчити?

У подорожі можна спробувати себе абсолютно у нетиповій ролі. І це буде неоціненний досвід, якого ти ніколи не отримаєш вдома: допомагати комусь знімати фільм чи спробувати себе пастухом у горах. Наприклад, цього літа я місяць працював синхронним перекладачем для професора з Гарварду, який досліджував мономіста у Сибіру.

DSC_1185n

Окрім того, в подорожі ти вчишся розумітися у людях, уникати складних ситуацій, бути безконфліктним і банально вчишся виживати. Все це допомагає розширити свій горизонт і зрозуміти, що далеко не всі уявляють світ так, як герої фільму «Мрійники», не для всіх ідеї політичного активізму чи європейської інтеграції є правильними. І ти про це ніколи не дізнався б, якби не поспілкувався з якимось робітником заводу з Краматорська.

Автостоп — це небезпечно?

В інтернеті часто жартують про це, але є суха статистика, яка свідчить, що в середньому аварії стаються один раз на 160 000 км. Це не залежить від того, автостопер ти, водій чи просто пішохід. Я свої 160 000 км проїхав, у мене все добре. І можу сказати, що ймовірність того, що з вами щось станеться під час стопу, не більша, ніж тоді, коли ви будете повертатися після роботи об 11 годині вечора.

Розкажи, як ти наважився на автостопну мандрівку до Китаю?

Вперше я поїхав за кордон у 16 років. Мені пощастило народитися у сім’ї туристів, тому мої батьки ставилися до цього досить спокійно. Потім були маленькі мандрівки на кілька днів, кілька тижнів, які й стали підготовкою до моєї найбільшої — 8-місячної поїздки до Китаю. Найважливішою для мене була психологічна підготовка, яка тривала рік. Я розповідав тоді про свою затію усім, кому міг, і тоді, коли про це знали всі, я вже не міг відмовитися від цієї подорожі. Залишити своє ліжечко і свій комп’ютер — це той крок, на який не всі здатні. (Сміється)

Оскільки я з дитинства вчив китайську мову, то зрозуміло, чому обрав кінцевим пунктом саме цю країну. Насправді подорож — це не так легко і гарно, як може здатися з відеоблогів мандрівників на перший погляд. Коли ми читаємо історії мандрівників, які розважаються на фестивалі в Сантьяго або насолоджуються тайським масажем десь у Південно-Східній Азії, ми не знаємо, що ці люди, можливо, третину свого часу витрачають на пошук житла та їжі і саме на цьому сконцентрований їхній мозок. В подорожі ти часто існуєш в режимі виживання, бо не знаєш, що тебе чекає далі. Це втомлює, тому треба планувати кількаденні перерви. Бо постійно робити фотографії, спілкуватися з людьми, усміхатися, розповідати історії водіям доволі виснажливо.

Чим ти заробляєш у мандрівках?

Моя гітара мене годує, і тому вона завжди зі мною. (Сміється) Зазвичай бюджетному мандрівникові потрібно не так багато, щоб вижити за кордоном. Максимум 10 євро на день, і ти відчуваєш себе як бог — не шикуючи, але й не бомжуючи. Ці гроші легко заробити в більшості з країн, де я бував, граючи годину на день на гітарі на центральних пішохідних вулицях великих міст.

Яку найбільшу різницю між Європою і Азією ти для себе помітив?

Моя улюблена ідея полягає у тому, що в Європі ти почуваєш себе туристом, який все-таки не надто бажаний. А в азійських країнах ти більше гість, ніж чужинець. Якщо ти прийшов з благими намірами і відкритим серцем, то вони тебе впускають і забезпечують усім, тому що ти інакший. Вони взагалі іноді ставляться до мандрівників та гостей краще, ніж до друзів.

У Китаї, якщо ти маєш типову європейську зовнішність, ти стаєш Бредом Піттом та Анджеліною Джолі одночасно. Якби я там брав по одному долару за фотографію зі мною, то зараз мене б тут не було. (Сміється)

Нещодавно ти ініціював переклад сайту Hitchwiki українською мовою та почав займатися наповненням англійськомовної сторінки про Україну. Чим це важливо для тебе?

І в Європі, і в Америці досить активно працює портал для мандрівників-автостоперів Hitchwiki.org, на якому позначені всі місця, звідки можна виїхати, є основна інформація про те, де можна поспати, поїсти дешево. Це дуже допомагає бомжо-мандрівникам, у яких бюджет максимум 5 євро на день, не померти з голоду і холоду.

DSC_1205n

Але про Україну інформації там дуже мало. І зважаючи на те, що увага до нашої країни з боку міжнародної спільноти, зокрема з боку мандрівників, зростає (попри те, що у нас «небезпечно»), я вважаю це досить благородною ідеєю: поширювати інформацію англійською мовою про Україну, щоб ефективніше піднімати наш рейтинг серед молоді з інших країн.

Бо до нас переважно ставляться як до країни екстремального туризму та дешевого сексу. Про Київ, наприклад, знають те, що поряд Чорнобиль і туди варто поїхати, а не те, що тут красива архітектура з давньою історією.

У Китаї, якщо ти маєш типову європейську зовнішність, ти стаєш Бредом Піттом та Анджеліною Джолі одночасно

Чим цей сайт корисний для українських мандрівників?

Такі ресурси дають змогу створити спільноту людей, котрі люблять свою країну не тільки на мапі, а й знають, що де розташоване, для них міста — це не просто географічні точки, а місця друзів, пригод і хороших спогадів. Якби кожен другий з нас побував у Донецьку, то ми зараз не говорили б так просто, що це зовсім інший світ і що він нам не потрібен. Ми не знаємо цих людей, тому не відчуваємо солідарності з ними. Для нас це картинка з новин, до якої ми не відчуваємо ніякої емпатії. Тому, допомагаючи українським автостоперам орієнтуватися в дорозі, не тупити, отримувати більше задоволення, ніж відчаю під час стопу, ми одночасно допомагаємо їм відкривати Україну для себе.

Коли ти сам побачив Україну особливою? Як вона відкрилася тобі?

Коли у мене почали з’являтися друзі, знайомі, читачі в різних куточках України, я почав їздити до них у гості. Розуміючи простір так, як його розуміють вони, я почав бачити міста інакше. Бо коли ти потрапляєш у велике місто як чужинець, ти ніколи не розкриєш його суті так, як би тобі його показав місцевий. У цьому ідея всесвітньої мережі гостинності CouchSurfing: Travel like a local (Подорожуй, як місцевий). Тобто подивися на місто очима людини, яка проводить тут кожен день.

Країна відкривається тобі не тоді, коли у тебе є фотографії з кожної центральної площі, а тоді, коли ти пройшовся ними з друзями і вони тобі розповіли, що цей будинок, наприклад, захопив якийсь депутат, а ось там живе місцевий дивак. Маленькі історії дуже важливі.

Олена Високолян Денисенко Анна

Схожі публікації

Популярні публікації

[1] 5
27998 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов
jamala_top (2)
23756 7

Джамала

Розмова з відомою українською співачкою
04.04.2014 Інна Березніцька
0D0A2266
27776 15

Відчути світ

Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи і за два роки відвідали майже 40 країн
22.08.2016 Софія Пилипюк

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати