Чай від байдужості

Історія соціального бізнесу активістів із Донецька

8 Квітня 2019

[Текст створений у партнерстві з програмою «Інструменти ефективного управління» для підприємців Донецької та Луганської областей Львівської бізнес-школи УКУ, яка реалізовується та виконується в рамках Проекту «Зміцнення громадської довіри» (UCBI II), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).]

На заході Київської області у селі Триліси над річкою вирощують трави і спеції. Працюють тут місцеві мешканці — зазвичай роботи мало, тож вони охоче збирають лікарські рослини в сезон. Колись цим займався прадід, а згодом і дід теперішнього співвласника бізнесу — Максима Потапчука. Він керує справою з Києва, а його партнерка Тетяна Лугова — одна з 47 тисяч переселенців — у Краматорську. Обоє — з Донецька, обоє — намагаються побудувати щось своє і не забути про інших.

Ми поговорили з Тетяною про те, як створювали соціальне підприємство Трава.UA, чи можливо поєднувати бізнес і волонтерство і як війна впливає на страх почати щось з нуля.

 

Про близький і далекий від війни бізнес

Ми в Трава.UA вирощуємо та продаємо і чаї, і прянощі, і набори для глінтвейну. Наше виробництво розташоване у селищі Триліси. Також ми починаємо там туристичний мікробізнес — туди можна приїжджати на терапію. У цьому нас підтримує місцева влада.

І я, і мій партнер Максим — з Донецька. Зараз він мешкає в Києві, тому займається справами в Центральній Україні, а я в Краматорську і на сході.

Ідея народилася ще до війни — ми чекали, коли зійде сніг і можна буде працювати на землі в Трилісах. Але почався Майдан, потім — війна. Ми з Максимом були активістами донецького Майдану — там його поранили, проламали череп. Він кілька місяців лікувався у Києві. Це був дуже складний етап, усе відійшло на задній план.

З Донецька я поїхала в листопаді 2014 року. Там працювала в журналі і мала маленьку друкарню — ми розробляли дизайн, друкували візитівки. Сподівалася, що все це протриває місяць-два і закінчиться, але коли мій будинок обстріляли, я не витримала. Взяла маленьку сумку, ноутбук — і вже п’ятий рік мешкаю у Краматорську.

DSC_8143

Про волонтерство і соціальне підприємництво

Я виїхала і почала волонтерити. Мені хотілося допомогти пенсіонерам, які приїжджали до Краматорська і не знали, що робити. Тоді було складно навіть отримати довідку ВПО, вони приїжджали без пенсії, без речей, без нічого. Я пройшла всі ці моменти з мамою і знала, як можу їм допомогти.

Активно працювати почала на базі SOS-Kramatorsk. Часто у людей не було нічого — якось до нас прийшла бабуся в самих капцях і халаті. Дотепер не уявляю, як вона у лютому дійшла до нас із Дебальцевого. Також ми співпрацювали з «Карітас-Харків» — вони допомагали сходу польськими продуктовими наборами. Я їздила до Харкова і привозила продукти, куртки, обігрівачі. Максим те ж саме робив у Києві — привозив ліки, візки для людей з інвалідністю, одяг.

Підлікувавшись, Максим розпочав дитячий проект. При храмі у Києві ми організували пансіонат, де діти зі сходу жили певний час, а потім їхали на Західну Україну. Тоді нам дуже допомогли церкви. Так ми почали волонтерити, і досі це залишається нашою основною діяльністю.

Зараз ми працюємо саме з дітьми у складних життєвих обставинах. Наш проект «Вишиті мрії» є в різних містах, завдяки закордонним виставкам він вийшов за межі України і став відомим. У гуртках діти вишивають — це і підтримка традиції, і спроба навчити бізнесу. Діти можуть не просити батьків, а заробити власноруч. Свої проекти ми з Максимом фінансуємо з нашого бізнесу — тому це соціальне підприємництво.  

Про поштовх і магію

Ми з Максимом повернулися до ідеї з чаєм рік тому. Я працювала у «Карітасі» і координувала проекти у буферній зоні — Золоте, Станиця Луганська, Широкине. За три роки я зовсім забула про своє здоров’я й опинилася на хірургічному столі — після операції вже не могла багато сидіти, тож роботу довелося залишити. Мені запропонували лікуватися дорогими препаратами — вони коштували забагато і ще й були суцільною «хімією». Тоді я вирішила звернутися до природи — у мене є віра, що вона лікує.

Спочатку комбінувати різні трави було нашим хобі. Ще дід і прадід Максима займалися таким у Трилісах. Землю у селі він отримав у спадщину — на ній ми і збирали трави для себе і друзів. А потім вирішили, що це можна продавати.

Зрозуміла, що бути волонтеркою класно, але значно краще мати власний бізнес, завдяки якому можна допомагати освітнім проектам. Важливо вкладати не лише в себе і свої потреби, а й у те, що буде нашим майбутнім, — тому 15% прибутку ми інвестуємо в освітні проекти. Також ми співпрацюємо з УТОС — Українським товариством сліпих. У їхньому навчальному закладі для нас виготовляють коробки. Допомогти можна було б і коштами, але мені здається, що найкраща допомога — показати людині, що вона може заробити своєю працею.

Для мене приготування набору для чаю — наче магічне дійство. Я відчуваю запах трав і спецій та уявляю, як люди будуть ними насолоджуватися у родинному колі.

DSC_8143

Про теперішнє і майбутнє

Колись я займалася гуртовою торгівлею овочами та фруктами по всій Україні. На меті було «продати-купити», а не допомогти комусь, у мого бізнесу не було соціальної складової. Зараз, після всього пережитого, ставлення геть інакше. Після Майдану, початку війни й волонтерства у моїй голові щось змінилося.

Ми не збираємося їхати далі від фронту — я хочу залишитися в Краматорську. Можливо, я вже просто звикла, бо це близько до дому, мене тягне в Донецьк.

Зараз нас із Максимом підтримують Надія Рижук з проекту «Вишиті мрії», Марія Ласкава, яка зараз допомагає розвивати туризм. Ми навчаємося разом і навчаємо інших. У планах — зробити кемпінг, щоб люди могли відпочити у Трилісах, назбирати трав, побути в тиші, зловити натхнення серед красивої природи. До нас уже приїздили дві художниці з Києва — підійшли до Максима під час дегустації чаю і запитали, чи не можна було б подивитися, де вирощують трави. Вони провели у Трилісах тиждень, відпочили, і саме тоді в нас з’явилася думка розвивати локальний туризм — це добре для села і громади, тому місцева влада нас підтримує.

Мені хочеться мати щось своє. Після початку війни зник страх, що не вдасться. Мені не дають здатися мої цінності, а родина мене підтримує й надихає.

Про рослини і хюґе

Нашим першим замовленням був чай «Хюґе» — інгредієнти для нього ми знайшли в однойменній книзі про данське щастя. Його замовила дівчина, що займається йогою. Згодом у відгуку написала, що її від нього «штирить». Тоді нам було смішно, але коли ми розібралися зі складом, то зрозуміли, у чому секрет. Тепер ми точно знаємо, що й для кого робимо.

У Трилісах ми зовсім не використовуємо хімічних добрив. Збираємо дикороси, а самі вирощуємо м’яту, мелісу, чебрець, орегано, материнку. Деякі компоненти замовляємо з-за кордону: наприклад, корицю, лаванду і лавровий лист нам привозять з Грузії. Зберігаємо зібрані трави в Києві. У нас є готові набори для чаю, які ми складаємо разом з дієтологами. Також можна скористатися конструктором чаїв і самостійно вибрати склад, але тут ми теж консультуємося зі спеціалістами, чи можна поєднувати такі рослини. Ще ми продаємо окремі трави й спеції. Можна замовити набір для глінтвейну — цю композицію ми формуємо зі спецій, замовлених з-за кордону. Глінтвейн можна готувати на міцних напоях, а можна безалкогольним на основі соку.

Нас знаходять за порадами знайомих в соцмережах і на дегустаціях. Продаємо чай у магазині натуральної косметики, магазині соціального бізнесу «Гості» Реваза Татеїшвілі, у кафетерії «Просто кава», де показують фільми, а також у креативному просторі FreeUA. Окремі інгредієнти купують дівчата з Маріуполя і додають їх до своїх фірмових чаїв у кафетерії.

DSC_8143

Про Львівську бізнес-школу УКУ

Я активно користуюся Facebook ще з часів Майдану. Я дивилася Hromadske — тоді це був єдиний зв’язок з правдивим світом. Із Facebook я й дізналася про LvBS. Про програму мені розповідали друзі, які вже її пройшли, — радили, адже освіта тут значно краща, ніж на сході. Тепер сама в цьому переконалася. Це неможливо порівнювати.

Разом з іншими підприємцями на цій програмі обмінюємося досвідом, починаємо співпрацю. У бізнес-школі я познайомилася з Наталією Логозинською, яка продає у Маріуполі паніні «L’amore». Вона купує у нас чай і готує у своєму кіоску. Ще одна співпраця виникла з робоклубом «Вугледар juniors» — Анна і Сергій Теличко дають дітям неформальну освіту. Вони закупили в мене насіння кінзи і будуть вирощувати її разом з дітьми без застосування землі. Я теж колись хотіла б реалізувати схожий проект — зробити при школах лабораторії.

У Львівській бізнес-школі я навчилася бачити в собі слабкі сторони — іноді це буває складно. Мене навчили планувати — задовго до старту продажів, адже треба завчасно аналізувати, радитися. Хочу використовувати це в роботі і впевнена, що все вдасться.

Теги
новини

Запросіть друга до Спільноти

Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити

Придбайте для друга подарунок від TUM

Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!

Дякуємо за покупку!

Ваша підтримка буде активована впродовж 10 хвилин. До зв’язку незабаром. Повернутись до статті

Вхід в кабінет

Відновлення пароля

Оберіть рівень підтримки