img

Checklist від Ярослава Грицака: як Україні вийти на траєкторію сталого розвитку

14.03.2016 Дарина Фіалко

У межах Дискусійного клубу Реанімаційного пакету реформ відбулася зустріч із відомим українським істориком, публіцистом, учасником Несторівської групи Ярославом Грицаком. Ми занотували для вас найцікавіші його думки щодо перспектив розвитку України.

 

Курс на модернізацію

Країни повинні модернізуватися. Україна намагається модернізуватися, але те, що ми тут будуємо, — нестійке, не конкурентоздатне, руйнується.

Що потрібно для розвитку? Передусім треба бути національною державою. У неї більше шансів модернізуватися, ніж у імперії. Я вважаю, що вибір 1991 року був правильним з погляду модернізації. Що цікаво, якби повторити той референдум, то результат був би той самий. Може, цифри були б іншими. Дивовижно те, що найвищі цифри тоді, коли існує найбільша загроза.

Натомість поставало інше питання — чи є у нас нація. Члени Несторівської групи вважають, що українська нація сформувалася. Вона недосконала, але стійка, життєздатна. Якби ця нація не була життєстійкою, вона розпалася б у 1993, 2004 роках, під час так званої «російської весни».

Перестаньмо будувати націю — модернізуймо!

Вихід на траєкторію сталого розвитку

Свого часу до Несторівської групи звернулися два львівські підприємці з проханням придумати щось, аби наші діти залишилися у Львові, в Україні. Роздумуючи над ідеями, ми дійшли висновку, що не можна збудувати досконале місто в недосконалій країні.

Так ось, щоби наші діти лишилися в Україні, треба щоб країна перейшла на траєкторію сталого розвитку. Перевага Заходу полягає в тому, що він не сходить із цієї траєкторії і співвідношення його добрих років до кризових — три до одного.

Більшість країн є категоріями другого світу, які не мають ні найвищого, ні найнижчого темпу. Радянський Союз був країною другого світу, але вважав себе супердержавою. Ідея країн другого світу — перестрибнути на першу траєкторію. Їм це вдається або не вдається. Частіше не вдається.

Прикметно, що Україна рухається не найнижчою траєкторією, як-ось, наприклад, африканські країни.

До того ж нам важливо враховувати, що сталий розвиток не дорівнює швидкому розвитку. Якщо є швидкий розвиток, це вже підозріло. Коли бідні країни починають розвиватися, то що бідніша країна, то більше вона набирає швидкості. Але невідомо, чи вона на цій швидкості втримається. Як приклад можна навести Радянський Союз. Те саме зараз спостерігаємо в Китаї.

Натомість сталий розвиток може мати невеликий відсоток, але він стабільний.

 Потреба політичних змін

Економіка — це не барон Мюнхгаузен, який може сам себе витягнути з болота за волосся. Ніде зміни економічного характеру не відбувалися еволюційно. Їм передували зміни політичні — той момент, коли в країну приходить новий політичний клас, який змінює правила гри, причому дуже різко. Це може відбутися в умовах кризи.

І, звісно, потрібно будувати країну відкритого доступу. Якщо за водійські права треба дати хабар, то це країна закритого доступу. Натомість існують доволі прості критерії відкритого доступу: скільки часу має йти на те, щоби відкрити бізнес у країні? Якщо на це потрібен місяць, то вона ніколи не буде багатою; якщо кілька годин — це означає, що така країна є багатою.

 Культивація цінностей самовираження

Має бути група людей із певним набором цінностей. І не йдеться, наприклад, про корупцію. Хоча, як каже російський економіст Олександр Аузан, «у деяких країнах корупція настільки вкорінена в систему, що забери корупцію — розвалиться країна».

Зміни можливі тільки тоді, коли існують цінності самовираження, а не виживання. Такий зсув цінностей здебільшого відбувається під час зміни структури виробництва країни, коли з’являються постіндустріальні галузі, сервіси. Також ці зміни відбуваються при зміні поколінь. Якщо покоління починає самовиражатися, то чекай змін.

 Перехід до режиму спільного виграшу

На майбутнє — нам варто думати про те, як перейти з точки швидкого розвитку на точку стабільного розвитку.

Щоб «літак» (державу. — TU) не збило, треба готувати новий суспільний договір між тими групами, які виграють від змін, і тими, які, напевно, програють від цього. Країна потребує примирення. Треба вийти з режиму «я переміг — ти програв». Перейти з режиму «або…, або…» до режиму «і…, і…», до режиму спільного виграшу, спільної вигоди. Це завдання зшивання країни.

Так, це завдання на майбутнє. Однак про нього мусимо говорити вже сьогодні, оскільки важливо максимально відкинути можливість турбулентності в момент зльоту.

 Пошук «пілота»

Ми маємо національну державу, групу людей, які сповідують цінності самовираження. Проте нам бракує «пілота», який зайшов би в кабіну, взяв би відповідальну роль на себе і підняв би «літак». Потрібен політичний клас, який має політичну волю. Одна річ — заявляти про політичну волю, інша річ — її мати. Я поки що такого класу не бачу. Натомість в Україні є три групи політиків:

а) позавчорашнього дня — це Янукович і його поплічники. Вони взагалі нічого не відображають, із погляду модернізації. Це навіть не модернізація, а невідомо що. Це цинічне загарбання країни, максимально закритий доступ.

б) вчорашнього дня — це наші «майданні» політики — Яценюк, Кличко, очевидно, і Порошенко.

в) завтрашнього дня — політики, які, радше за все, вийдуть із Майдану. Однак невідомо, коли це станеться. Політики швидко не ростуть, і двох років замало, щоб вони сформувалися в політичну силу. Що ж сталося наразі? Вони розійшлися по старих партіях.

До того ж уже згадувана група людей із новими цінностями віддає перевагу горизонтальній діяльності: може вийти на Майдан, зробити акцію протесту, організувати волонтерський збір. Натомість вони відчувають нехіть або майже відразу до політичних вертикальних структур. Це переважно молоді люди, які менше голосують, які рідко мають бажання входити в партії.

І тут постає важливе питання — як цю горизонталь перевести у вертикаль. Важливо зрозуміти, що суспільство здатне тиснути, але не може самостійно реформуватися. Усі важелі для перезавантаження має держава.

Держава — це кабіна, з якої роблять старт. І в цю кабіну треба потрапити.

Наразі один із варіантів зробити цей перехід — стартувати не з партії, а з руху. Зверніть увагу: Ярош говорить про свій новий рух, а не про партію. Десь у суспільстві є відчуття цього.

Ярослав Грицак, «26 процент» (Част. 1)
Перша частина книги відомого українського історика Ярослава Грицака

Дарина Фіалко Костя Бєглов

Схожі публікації

11749 21

Вахтанг Кіпіані

Розмова із журналістом і публіцистом, засновником Музею-архіву преси

20.11.2014 Інна Березніцька
2922 4

Що таке «публічна історія»?

Найцікавіші фрагменти лекції про становлення публічної історії та її важливість в Україні

05.02.2016 Софія Лазуркевич
5664 30

Ярослав Грицак, «26 процент» (Част. 1)

Перша частина книги відомого українського історика Ярослава Грицака

25.01.2016 Тарас Прокопишин

Популярні публікації

39516 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак
62911 5

Громада в дії

Чому в селі, де з’явився вуличний вай-фай, перестали красти квіти
07.02.2017 Альона Вишницька
28168 5

7 відмінностей між професіоналами й аматорами

Письменник і підприємець Джеф Гоінз про аматорів і професіоналів
07.12.2016 The Ukrainians

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати