Мислення швидке і повільне
Наш Формат
Мислення швидке і повільне
Деніел Ґоулман, Енн Маккі, Річар
купити зі знижкою 15%
знижка діє до Лют 8, 2020 12:00:00

Розділ 1

Велика цитата! Велика цитата! Велика цитата! Велика цитата! Велика цитата! Велика цитата! Велика цитата! Велика цитата! Велика цитата!

Я мав щасливе дитинство. Виріс у містечку Сіракузи, у штаті Нью-Йорк. Мій тато родом з Поморян, а мама — зі Золочева. На відміну від моєї, їхня молодість була дуже важкою, обоє народилися 1926 року і від 13-го року життя пізнали війну. Після її закінчення виїхали з Батьківщини різними шляхами, опинилися в Америці, а там — познайомилися і одружилися. У них довго не було дітей. Коли у 1960-му народився я, моїй мамі виповнилося уже 34 роки.

З мамою пов’язана одна цінна для мене історія, про яку я довідався уже в зрілому віці. З її газетного інтерв’ю виявилося, що мама, завагітнівши, дала обітницю у церкві: якщо народиться здоровий хлопчик, то вона постарається виховати його на священика. Вона ніколи мені про те не казала! А склалося все одно так, як вона пообіцяла. Вражає, коли знаєш, що мама за це молилася і творила таку атмосферу, в якій духовне життя було важливим. Натомість мій батько наголошував на освіті, дбав про те, щоб я став успішним стоматологом. Ще він добре інвестував в американські біржі, тож я міг вирости яким-небудь фінансистом. Але бачите як, мама народила здорового хлопчика. (Усміхається)

Для моїх батьків пріоритетами було родинне життя, українське виховання, добра школа і подорожі. Вони любили спілкуватися з українцями в різних містах та країнах. Ми з раннього дитинства виростали у багатокультурному середовищі: мали все те, що й американські діти, але з додатковим аспектом українськості. У нашій сім’ї панували традиційні українські цінності: повага до старших, важливість родинної трапези — щоденні сніданки та вечері в родинному колі були обов’язковими. Це може здаватися дивним, але ранішня й вечірня молитви були нормальними частинами нашого ритму життя, на богослужіння до церкви йшли усі разом. А ще дуже важливим був родинний спорт — другою релігією у нашій сім’ї були лижі. Нам з цієї точки зору пощастило — мешкали у кліматичній зоні, де могло випадати навіть 5 метрів снігу. До останніх місяців свого життя батько їздив на лижах. Він міг 40 днів на рік бути на «дошках». Я також намагаюся знаходити час на гори.

Таке дитинство. Був мир, не було війни. Батьки плекали злагоду в родині, вважали, що зобов’язані дати нам найкращу на той час освіту — відправляли до найсильніших католицьких шкіл у нашому місті. Водночас тихий затишок нашого містечка доповнювався досвідами поїздок до Нью-Йорка, різних американських міст, ми багато мандрували до інших країн. Я мав щасливе дитинство.

Судячи з усього, в Сполучених Штатах ви мали все. Коли ж у кінці 80-их приїхали до України, зіткнулися з пусткою…

Головним було те, як сприймати Україну, як розуміти її, незважаючи на непривітну реальність. Важливу роль у моєму сприйнятті України відіграв Патріарх Йосиф Сліпий. До речі, ми познайомилися, коли мені було 7 років. Тоді Патріарх прилітав до США і мене обрали «хлопчиком, який зустрічатиме Йосифа Сліпого на летовищі». Я був у гуцульському кептарику і добре розмовляв українською. (Усміхається) Сьогодні можу говорити, що ця зустріч, власне, була початком моєї переорієнтації на Україну.

Після закінчення університету в Америці, я поїхав до української семінарії в Римі і жив з Патріархом 3 роки. Це велика цінність — ми спілкувалися щодня! У 88-му вирушив до України на дещо довший побут — 6 місяців. З того часу оте «прищеплювання» християнського в родині, а також те, що передавав Патріарх Йосиф, покликання бути душпастирем в Україні — нарешті стало реально можливим. Це було цікаво і дуже романтично.

Після виходу церкви з підпілля, після розпаду Радянського союзу перед нами усіма поставали великі виклики й відкривалися великі перспективи.

Заслуга Патріарха Йосифа полягала у тому, що він кликав нас до великого. «Великого бажайте!» – одне з його гасел. Він спрямовував нас до академічної діяльності, яка полягала у здобутті компетентності у богословських науках, філософії, історії. Він знав, до чого нас готує.
Сьогодні я не можу навіть до кінця уявити, як я це бачив тоді. Я ставився до тієї справи романтично, а тому не думав, звідки чекати труднощів, а їх виявилося більше, ніж я очікував. Знаєте, це мені в чомусь нагадує подружжя: Бог дає нам закоханість, аби не розуміли того, на що йдемо. (Усміхається) Якби чоловік знав все, що його чекає, то не відважувався б ні на що. Так само і я — був наче «закоханий» в ідею відновлення Українського Католицького Університету.

У моєму житті багато речей, які здавалися неправдоподібними, зреалізувалося. Наприклад, Бог дав можливість мені та ще одинадцятьом семінаристам три роки жити в Римі у щоденному спілкуванні з Патріархом. Звичайно, під час навчання було багато моментів, коли опускалися руки, але врешті випробування минули, а гарт залишився. І це доводить, що будь-яка мрія з Богом може бути здійснена.

Подейкують, що на початку перебування в Україні Вас оточували дуже непересічні люди. Хто це був, і як вплинули вони на Вас?

Наш Формат
Мислення швидке і повільне
Деніел Ґоулман, Енн Маккі, Річар
купити зі знижкою 15%
знижка діє до Лют 8, 2020 12:00:00

Блог