img

Переродження громадянського суспільства

23.01.2016 Олександр Неберикут

Новочасне громадянське суспільство в Україні народжувалося щонайменше тричі. Першого разу — через голодування та акції громадянської непокори, знані як Революція на граніті, вдруге — на виразно ненасильницькому Помаранчевому Майдані і втретє — у вирі трагічних подій Революції Гідності. Щоразу, коли йдеться про чергове народження громадянського суспільства в Україні, я з острахом усвідомлюю, що проґавив момент смерті громадянського суспільства, вже народженого раніше. Чомусь для нас громадянське суспільство живе й увиразнює себе лише в революціях і масових здвигах, а в проміжках між цими спонтанними народженнями його не існує.

Чомусь для нас громадянське суспільство живе й увиразнює себе лише в революціях і масових здвигах, а в проміжках між цими спонтанними народженнями його не існує

Мій близький друг і один із Небесної Сотні Богдан Сольчаник, розмірковуючи в одному зі своїх студентських есе про Помаранчеву революцію, активним учасником якої він був, називав події осені-зими 2004 року не більш ніж масовим суспільно-політичним рухом, який мало що може сказати нам про наявність чи відсутність громадянського суспільства в Україні. Бо ознаками останнього вважав його тривалість (історичність) та інституційну сталість. І нехай не вводять нас в оману громадянські чесноти, які демонстрували учасники Майдану в такій екстремальній ситуації. Повертаючись до рутинного життя, учасники революції часто продовжували залагоджувати свої особисті справи з лікуванням, освітою дітей, влаштуванням на роботу, отриманням довідок, сплатою податків чи вирішенням проблем із законом у спосіб, цілком неприйнятний для громадянського суспільства. В особистих розмовах Богдан був прямолінійнішим і категоричнішим, часто повторюючи: «Немає ніякого громадянського суспільства». Маючи на увазі, що воно народжується і гартується в органічній праці й щоденних практиках громадської активності, а не на Майданах.

Ми вперто не помічаємо звичного стану існування громадянського суспільства, що проявляється в різноманітних громадських ініціативах, націлених на упорядкування нашого публічного простору й створення комфортних умов існування, у продукуванні культурних інновацій й популяризації різноманіття, у вирішенні соціальних проблем, громадянській освіті та навчанні молоді, охороні довкілля, захисті прав та інтересів громадян й запобіганні порушень закону, просуванні реформ та підвищенні якості державного управління. Натомість фіксуємо лише екстремальні прояви його присутності у вигляді масових протестів, вуличних карнавалів, міських барикад чи народних збурень.

За дисидентською традицією для громадянського суспільства є звичною роль протистояння державі. Державі, яка обмежує права та політичні свободи, державі, яка фальсифікує вибори, державі, яка відмовляє громадянам у європейському майбутньому. Громадянське суспільство найкомфортніше почувається в ролі переслідуваних та загрожених, тих, хто постійно бореться і часто програє. Тому продовжує програмувати себе на виконання ролі революційного авангарду й руйнівника системи. Усі ці гучні розмови про новий Майдан найкраще ілюструють цей спосіб думання.

Громадянське суспільство, яке живе революціями і майданами, нагадує в’язнів, випущених на свободу. Початкова ейфорія від ковтка свіжого повітря, розламаних кайданів і колективного єднання змінюється затяжною депресією через втрату сенсу існування та необхідність пошуку свого місця у новій системі координат. Ми мали нагоду спостерігати це після Помаранчевої революції.

Іноді виникає враження, що громадянське суспільство залежне від держави (влади) більше, ніж держава від нього. Бо потребує держави як супротивника, як опонента. Війна повернула громадянському суспільству сенс існування і є тимчасовим порятунком від депресії. Наявність зовнішнього ворога частково компенсує потребу у протистоянні державі й організації спротиву системі. У цій ситуації громадянське суспільство демонструє свої найкращі здібності — розбудовувати паралельні структури й бути альтернативою неефективній державі.

Я не маю певності, чи громадянське суспільство, особливо його гіперактивна частина, ставить собі за мету скоординовано з владою розбудовувати нові інституції. Радше помітне намагання замінити собою державу, а не зміцнити чи доповнити її. Волонтери, які не дають цій державі звалитися нам на голови, часто роблять це не тому, що відчувають потребу допомогти державі, а через недовіру до влади. Вони просто не покладаються на державу. Соціальний капітал, про який так багато говорять, має і негативний відтінок. Він є цементувальним матеріалом лише для своїх, для членів спільноти. Але водночас він є муром і кордоном між «громадянським суспільством» і тими, хто до нього не належить. Суспільство, яке здатне довіряти лише своїм і не довіряє тим, хто поза ним, — державі насамперед, — не є громадянським. Брак анонімної довіри унеможливлює створення міцних інституцій, спільних правил гри.

Готувати новий Майдан, який одномоментно доруйнує стару систему влади, легше, ніж методично вибудовувати хитку конструкцію на її уламках. Дисидентська традиція антиполітики та досвід карнавальних революцій і ненасильницького спротиву годиться для протистояння системі, але для вироблення й просування реформ та зміцнення формальних інституцій він не зовсім придатний. Вацлав Гавел, змальовуючи емоції перших днів перебування в президентському кабінеті, згадував про розпач, який його охопив від усвідомлення того, що «закінчилася поезія і почалася проза».

Еволюційні біологи описують, що деякі види ос боронять свої гнізда з енергією, яка пропорційна кількості енергії, витраченій на будівництво нового гнізда. Часто виникає враження, що така поведінка не менше притаманна українському громадянському суспільству, яке на критику і спротив системі державної влади витрачає більше зусиль, аніж знадобилося б для її повноцінної розбудови і трансформації.

→ Фото автора — Джерело / Головне фото — Evgeny Feldman

→ Як зробити так, щоб громадянське суспільство було стабільно потужним і дієвим? Діліться думками у коментарях нижче.

Олександр Неберикут

Олександр Неберикут

Аналітик, член координаційної ради громадської мережі «ОПОРА»

Схожі публікації

3446 16

Анна Бондаренко: «Наша ціль — мільйон волонтерів»

Засновниця Ukrainian Volunteer Service про волонтерство як служіння та допомогу іншим

14.03.2018 Тарас Прокопишин
1860 7

Радість бути корисним

Програмний директор українського представництва ADRA Артем Діхтярук — про те, чому матеріальна й моральна підтримка потерпілих від війни на сході є однаково важливою

15.02.2018 Ярослава Тимощук
3672 10

Мистецтво на квадратний метр: культурне життя українських міст

Культурні менеджери, художники й активісти про елементи культурного коду їхніх міст

06.12.2016 Євген Гриценко

Популярні публікації

47811 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко
29265 15

Відчути світ

Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи і за два роки відвідали майже 40 країн
22.08.2016 Софія Пилипюк
59347 10

Сектант своєї справи

Як 16-річному українцеві вдалося заснувати стартап на півмільйона доларів і розпочати роботу у «вищій лізі» маркетингу
12.10.2016 Ярослав Назар

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати