Дар’я Коломієць: «Лють через те, що гинуть мої друзі, мотивує мене рухатися далі»

Дар’я Коломієць — культурна активістка, музична й театральна продюсерка, авторка і продюсерка проєкту Diary of War, засновниця додатка MusiCures.

16-річною Дар’я приїхала до Києва працювати на телебаченні. Десяток років була теле- та радіоведучою на «Новому каналі», М1, НЛО ТВ та «Радіо Аристократи». Десяток років займалася діджеїнгом та продюсуванням у музичній сфері. Зараз Дар’я організовує українські події у Нью-Йорку, а ще продюсує театральний проєкт Diary of War.

Із Дар’єю ми зустрілися у столичному офісі редакції The Ukrainians, коли вона поверталася додому з чергової «культурної місії» у Нью-Йорку, що тривала 10 місяців. Моя співрозмовниця побивається, що англійські слова приходять на гадку швидше, ніж їхні українські відповідники, і запевняє, що єдине, про що вона думає у США, — це український контекст.

Говоримо про музику як культурний досвід, кар’єрний шлях, зміну професійних ролей, збереження української ідентичности за кордоном, культурний активізм у Нью-Йорку та документальний театр.

Авжеж, ми говоримо в умовах війни. Але говоримо про мистецтво й культуру. У цьому широкому сенсі як би ви сказали — як і навіщо ми слухаємо музику?

Мої стосунки з музикою максимально змінилися з повномасштабним російським вторгненням. Раніше це був мій спосіб прожити все те, що не вміщається в серце й тіло. У дитинстві, коли я не знала, що таке психотерапія чи як говорити ротом, що я відчуваю і чого хочу, музика допомагала з цим. З нею я по-справжньому проживала емоції.

Музика зі мною все життя. На «Радіо Аристократи» я робила подкасти, де ділилася музикою. Далі займалася діджеїнгом, почала продюсувати музику, вишукувала різних нішевих музикантів. Проте кілька місяців після 24 лютого не могла нічого слухати. Моє вухо дуже сенситивне до звуків, а вибухи в Києві не давали — у навушниках сидіти не будеш, постійно дослухаєшся, що і куди летить. Через три місяці вторгнення зайшла у свою квартиру й поставила платівку гурту «Візерунки шляхів» Тараса Петриненка. Прослухала пісню «Весна і ти» — і відчула щось знову.

Тепер я не можу слухати неактуальну музику.

Яку це?

Ту, що не пов’язана з Україною. Коли я у Нью-Йорку, не отримую задоволення, слухаючи когось, хто не про Україну чи підтримку України. Я не відчуваю цього контексту. Воно мене не чіпляє.

А що чіпляє?

Мої агресію і злість, яких багато, допомагає випускати «Паліндром». Буквально щойно йшла і слухала їхній трек «Злий». Таке заходить. Тепер слухаю значно більше техно. Коли слухаю якусь драмову лінійку, накопичені емоції виходять.

[Читайте також: Степан Бурбан: «Через війну ми всі більше страждаємо на самоцензуру й багато чого не можемо собі дозволити в мистецтві»]

Для мене музика — це не фон. Я ніколи не могла прибирати під музику, а читати — це взагалі як? Якщо я на концерті, а хтось говорить, то я не чую, бо моє вухо слухає музику. У мене воно так налаштоване.

Для чого нам музичні підбірки?

Чи ви колись складали романтичну підбірку своєму коханому? Це дуже класний романтичний хід, особливо якщо ви не поряд. Зробити підбірку пісень про ваш стан, почуття — це так зближує!

Я цим займаюся з дев’яти років, з касет. Був у мене такий двокасетний магнітофон, і ми з подружкою Оленкою записували одна одній музику на касети, щось коментували — як на радіо. Ми ще не знали про такий формат, але вже записували подкасти і передавали одна одній касети. Коли з’явилися CD-RV і можна було записувати музику на «сідюшки», я дарувала друзям свої підбірки. Ще до спотіфаю чи Apple Music я робила свої плейлисти. Коли працювала на телебаченні редакторкою і ми з командою їздили у відрядження, напередодні я записувала диск із музикою і дуже хотіла, щоб у дорозі ми всі її слухали.

Як скласти власну музичну підбірку?

Нема такого університету чи курсів, де б навчили складати підбірки.

Під час пандемії ковіду, про яку ми в Україні вже й забули, а в Нью-Йорку досі усі говорять, я придумала класну штуку: сидіти на своєму диванчику у квартирі на Саксаганського і щодня виходити в ефір у моєму додатку MusiCures. Тоді я пообіцяла у чорну діру робити щоденний подкаст до кінця пандемії, ще не знала, чи хтось буде слухати і скільки вона триватиме. Так зробила 127 різних підбірок. Вони народжувались буквально з усього. Ось увечері ми в ефірі відкорковуємо вино й ділимося секретами, а на ранок я пропоную робити плейлист для похмілля. Колись я робила комерційні музичні добірки для закладів, часто керувалася тим, що б сама хотіла послухати, і додавала туди музикантів, про яких хотіла розповісти іншим, бо ж люди в закладах часто «шазамлять» музику.