Дерево з душею

Ігор і Алла Сенчилів — про запуск бренду дерев’яного посуду Woodstuff, цінність мінімалізму та відповідальність бізнесу за довкілля

04.06.2019 Ярослава Тимощук

[«Всі. Свої. Історія креативних українських брендів» — спільний проект The Ukrainians та найбільшої у світі платформи українських виробників «Всі. Свої».

Разом ми познайомимо вас із українцями, які вже сьогодні розбудовують креативну економіку нашої країни. Майстри, дизайнери, кулінари й підприємці — про любов до своєї справи, бізнес і натхнення.]

На 400 квадратних метрах колишнього радіозаводу «Славутич» розташувалося виробництво дерев’яного посуду Woodstuff. Тут народжується декор, який наповнює дім теплом і затишком.

Засновники бренду мріють, що одного дня їхній посуд прикрашатиме оселі кожної української сім’ї, — а тому створюють його універсальним і мінімалістичним. 

 

Як ви прийшли до того, щоб створити власну справу? Які перші кроки робили на шляху до неї? 

Алла: У 2011 році ми працювали на сайті — продавали через нього різьблені дерев’яні вироби одного виробника. Ці предмети можна зарахувати до сегменту преміум-подарунків, які в нас на той час мало купували. За кордоном на такі речі вже існував попит, у нас же він ледь жеврів — та ми все одно просували цю продукцію.

Зверталися або корпоративні клієнти, або поодинокі приватні особи, які потребували ексклюзиву. У нас не було власного виробництва, та все ж намагалися допомогти тим, хто до нас звертався. Шукали підрядників, але не були задоволені співпрацею з ними: і рівнем комунікації (коли вони дозволяли собі не брати слухавки), і якістю самого виконання (коли ми отримували потворну річ). А великим виробникам нецікаво і невигідно возитися з дрібними замовленнями. 

Меблевим компаніям, які зосереджені на виготовленні масивних речей, невигідно виготовляти статуетки або посуд із дерева. Ми почали думати, що це може бути нашою нішею

Ми передчули попит, що зароджувався на вироби, яких ще не пропонував ринок. Після кількох таких невдалих досвідів співпраці почали думати про власне виробництво — тоді б точно знали, що вироби будуть належної, хорошої якості, що не підведемо клієнтів. Так облаштувалися під Києвом у невеликій майстерні, на одинадцяти квадратних метрах. Мали один станок, на якому самотужки все виробляли. Я шукала клієнтів, Ігор займався виробництвом. 

Пощастило, що виробництво розташовувалося при великій меблевій компанії — це дозволило перейняти їхній досвід, більше дізнатися про нюанси роботи з деревом. Пробувши там менше як рік, зрозуміли, що нам потрібен власний столярний цех. Так перебралися до Києва, почали орендувати приміщення, купили перші станки, взяли на роботу ще одного столяра та першого шліфувальника.

У той час ми працювали лише на замовлення, для великих клієнтів. Переважно виготовляли різні рахівниці, дошки для подавання страв. Для інших компаній — календарі, статуетки, скриньки, інші сувеніри, нагороди, різноманітні упакування з дерева. Індивідуальні замовлення видавалися складнішими, та згодом ми перейшли і до них — хотілося, щоб наші речі цікавили не лише корпоративних замовників, а й кожну особистість.

Меблевим компаніям, які зосереджені на виготовленні масивних речей на зразок ліжок або дверей, невигідно виготовляти статуетки або посуд із дерева. Ми почали думати, що це може бути нашою нішею. 

DSC_8143

Ідея розширити суто корпоративне виробництво приватним визрівала. Більшим поштовхом до неї стало новосілля у друзів. Вирішили подарувати їм комплект кухонних дощок власного виробництва. А заодно виготовили й собі такий набір. На той момент таких авторських речей не було багато в господарствах. Пригадую, у самої вдома була лише тоненька бамбукова дошка та тоненькі дошки, привезені з Карпат як сувеніри. Друзі були в захваті від подарунків — у нас дотепер є лінійка класичних, без зайвих деталей, кухонних дощок.

Перед нами наче відчинилося нове віконце можливостей. Намалювали кілька артикулів виробів, виготовили продукцію за цими ескізами — і рушили з нею на маркет «Всі. Свої». Був 2015 рік — і попит на дерев’яні вироби виявився не до порівняння більшим, ніж коли ми починали. Першого ж дня розкупили весь асортимент. На виробництві був вихідний, та ми взялися до роботи: треба було щось продавати і другого дня. Тішило, що люди ставали в чергу, аби придбати тарілку або дощечку.

Перші інвестиції — 5 тисяч доларів. Якраз стільки коштів нам потрібно було для переїзду, купівлі двох маленьких станків й оренди невеличкого цеху у Києві

Популярними виявилися тарілки з вушками — просто легенда бренду. Для нас із чоловіком це символічний знак. У них бачимо котиків або зайчиків — те, що означає для нас затишок, сім’ю, дім. А це, власне, те, заради чого існує наш бренд. Перед маркетом ми придумали назву для марки дерев’яних аксесуарів Woodstuff (доти працювали під іншим іменем). 

Скільки інвестицій знадобилося, щоб відкрити власне виробництво? 

Алла: Перші інвестиції — 5 тисяч доларів. Якраз стільки коштів нам потрібно було для переїзду, купівлі двох маленьких станків й оренди невеличкого цеху у Києві. Хоча наш ментор, знайомий, який консультував у бізнесі, казав: для старту потрібно 30 тисяч доларів (включно з базовим набором станків, витяжок на облаштування столярного цеху). На той час у нас не було таких грошей, важко було прогнозувати, як усе окупиться, тож робили все зваженими маленькими кроками. Оновлювали все поступово, купуючи по кілька станків. Та до сьогодні в нас повністю змінився парк обладнання.

Починали з 60 квадратних метрів, поступово збільшуючи їх до 200. І лише два роки тому ми зайняли цілих 400 квадратних метрів. Наші інвестиції сягнули понад 300 тисяч гривень. Це лише кошти, які довелося витратити на ремонт та облаштування нового приміщення. 

 

DSC_8143

Із яких відділів складається ваше виробництво та за що відповідає кожен із них? 

Ігор: Усього в нас п’ять відділів. Найбільший — 200 квадратних метрів — столярний цех. Сюди через вантажні двері потрапляє заготовка з дерева. Тут її обробляють до склеювання окремих деталей, тоді відправляють на столярні апарати: для свердління, фрезерування та інших процесів. Затим вироби передають на шліфування. У нас сучасні комплекти обладнання, шліфуємо за промисловими мірками. На станках вироби стають гладенькими, рівними, красивими. 

На черзі — відділ числового програмного керування. Це система, яка за допомогою спеціалізованої мови програмування керує оснащенням. Тобто оператор за комп’ютером програмує завдання. Дошки фрезерують, обрізають по контуру, наносять на них лазерне гравірування. Це більш автоматизовані, так би мовити, інтелігентніші операції. І хоч без людських рук у нас не обходиться практично жоден процес, там, де це можливо, ручна праця мінімізована. 

Ще є відділи фарбування (поверхні виробів покриваємо за технологіями, які використовують у виробництві меблів) та фінішного збору. Фінальна комплектація відбувається тоді, коли всі інші відділи вже виконали свою роботу. Речі перевіряють на брак і укомплектовують: на вироби клеять стрічки, прикручують петельки, зав’язують мотузки — одне слово, допасовують потрібні для кожної речі елементи. 

Є відділ олійного покриття, куди річ відправляємо перед тим як віддати клієнтам. Після покриття готову річ упаковуємо. Все виробництво розміщене на 400 квадратних метрах (окрім відділів, це ще склад і побутові приміщення для працівників). 

Коли у вересні 2017 року перебралися туди, ставили собі в пріоритет створити комфортні умови для працівників. Перед тим чотири роки розташовувалися в тому ж корпусі колишнього радіозаводу «Славутич» — але там не було так чисто і приємно. Ми не вкладали багато в попереднє приміщення, оскільки не мали певності, чи довго там пробудемо. Але розуміли, що людям важливо працювати в чистоті, — так це стало частиною нашої корпоративної культури.

Розуміли, що людям важливо працювати в чистоті, — так це стало частиною нашої корпоративної культури

Тепер у нас новий орендодавець (власник, який свого часу приватизував приміщення), із яким сподіваємося на приязні довготривалі взаємини. На нинішньому виробництві заготовку можна сфотографувати у будь-якому закутку — і заднє тло буде приємним для камери. У кадр не потрапить розвалена стіна або неотесана цегла. 

Окрім власне виробництва, в нас є офіс, де працює троє людей: конструктор, майстер з роботи з клієнтами та помічник керівника. Також залучаємо до співпраці фотографів, маємо віддалено бухгалтера. Між нами ж двома обов’язки поділені так: я відповідаю за виробництво, закупівлі та фінанси, Алла — за маркетинг, підбір персоналу, продажі. 

DSC_8143

Як придумуєте речі? Як вирішуєте, що саме представити в асортименті? 

Алла: Лінійка Woodstuff випустила вже понад сотню видів різної продукції. Зразу хотіли представити якомога більше всього: і склянок, і ступок, і мисок, і тарілок. Та тепер, ґрунтуючись на побажаннях клієнтів, звузили лінійку до 54 артикулів. Часто речі з’являються з підказок і побажань покупців — скажімо, так наш асортимент розширився салатницями. Коли вже зможемо налагодити серійне виробництво у певних обсягах, додаватимемо вироби в колекції. 

Один із найпопулярніших товарів — роздільні дошки: з мінімалістичним дизайном, з хорошої текстури, з якісним виконанням. Доти в нас були дошки найвигадливіших форм, скажімо, у формі яблука. Але багатьом людям хотілося простоти, класики. Прямокутні дошки трьох різних розмірів найкраще вдовольнили цей запит. 

Стиль нашої продукції відрізняється від інших марок тим, що він дуже сучасний, здатний реагувати на запити часу. Хоч маємо можливість експериментувати з формами, текстурами, декоруванням, поступово відходимо від зайвини. Бо хочемо, щоб наші вироби пасували до  будь-якого інтер’єру. Дерев’яні вироби з мінімалістичним дизайном впишуться і в кантрі, і в сучасний інтер’єр. 

Як вибираєте матеріали для виробів? 

Ігор: Намагаємося працювати з твердими матеріалами: дубом, ясенем, кленом. Із м’якших використовуємо вільху — вона доволі піддатлива. Всю сировину купуємо в Києві, віднедавна перейшли на сертифіковану.

Хочемо налагодити серійне виробництво дерев’яних аксесуарів — для цього найбільше годяться перелічені матеріали. Окрім того, в них приємні ціни. 

Розкажіть про цінності вашого бренду. Яку додаткову вартість отримує ваш покупець разом із придбаною річчю? 

Ігор: Коли ми працювали суто з корпоративним сегментом і не мали індивідуального виробництва, все одно намагалися переробляти якомога більше відходів. Тоді ми виготовляли з попередньо зібраних залишків деревини різні скриньки, блюдечка, ложечки, ножі. З відходами працювати важче і затратніше за часом. Скажімо, якщо одну підставку для яєць столяр вирізає із залишків впродовж години, то з заготовки на станку випиляє 50 за той же час. 

Але переробляємо максимально, щоб якомога менше матеріалу залишилося незатребуваним. Для опалення цеху йдуть найдрібніші відходи. А стружку, яку нам уже нікуди діти, в нас самі забирають працівники кінної поліції. Її вистилають коням у стайнях або ж забирають на брикетне виробництво. 

На маркетах «Всі. Свої» до нас регулярно приходить один чоловік — викладач трудового навчання в одному з дитбудинків на Троєщині. Сам просить віддавати йому відходи, які стають матеріалом для навчання на його уроках.

DSC_8143

Алла: Ліси вирубують, тож розкидатися залишками щонайменше негуманно. У перші роки нашої роботи у столярному цеху під Києвом ми бачили, як нераціонально використовують сировину. Всі шматки, менші за 400 міліметрів, вважали браком і віддавали на дрова.

Коли ж назавтра столяру міг знадобитися шматок такого розміру, він заново брав велику дошку і вирізав із неї. Тоді на усних домовленостях ми забирали відходи собі й переробляли їх на різні сувеніри, ресторанні органайзери, мініхолдери. А тепер, коли маємо власне виробництво, проговорюємо такі нюанси з працівниками. Ми маленькі, але в нас є свої правила гри. Так, такий підхід потребує маніпуляцій і часу, але відповідальність — важлива.

Ліси вирубують, тож розкидатися залишками щонайменше негуманно

Також цього року ми почали висаджувати дерева — про це давно мріяли. Купили 44 саджанці і висадили їх у сусідньому парку, на пустирі, де багато пеньків і обрубків. Команда залюбки долучилася до такої роботи у свій вихідний день. Ба більше, такий посил йшов від самих колег. Якщо використовуємо деревину в роботі, то маємо натомість відновлювати баланс.

Як плануєте розвивати бізнес надалі? 

Ігор: Лінійка Woodstuff поки що займає невеликий сегмент, порівняно з корпоративними продажами (20 відсотків проти 80). Хочеться вирівняти пропорцію, оскільки бачимо в цьому перспективу. Нам часто пишуть позитивні відгуки про продукцію, в тому числі і з-за кордону, пропонують співпрацю. Скажімо, першими до нас звернулися представники інтернет-магазину «Розетка», запропонувавши продавати наші товари на їхньому сервісі. 

Цьогоріч ми звузили перелік наших клієнтів у корпоративному сегменті: залишили великі компанії, відомі бренди. Маємо змогу якісно виконувати їхні великі замовлення, заслужено вважаємо себе одними з найліпших у цьому сегменті — і в цьому секторі плануємо вирости до рівня найкращого виробника. Відійшли від того, щоб обслуговувати приватних осіб, яким потрібно було щось ексклюзивне, неординарне.

Натомість хочемо наростити потужності Woodstuff. Наша ціль — щоб аксесуари були в кожному українському домі. Плануємо більше продукції поставляти в Європу, у офлайн-магазини по Україні, а ще — охопити більше майданчиків в інтернеті. Починаємо з «Розетки», на черзі — Prom.ua, тоді — англомовна версія нашого сайту. 

Та ключове завдання — налагодити серійне виробництво. Попри те, що в нас багато станків, кожен виріб потребує багато ручної роботи. З ширшою автоматизацією обсяг виробництва збільшиться — а тоді й продажі не змусять довго чекати. 

Наскільки, з вашого досвіду, легко або складно вести бізнес в Україні? 

Ігор: Напевно, кожен, хто має власну справу в Україні, погодиться, що це геть не нудно. (Усміхається) Не існує спеціалізованого центру, де б держава могла розповідати, як вести бізнес. Часто щось змінюється в законах, бухгалтерії — і за всім треба стежити самому. Та важливо мати в команді хороших правильних людей, які можуть тебе підстрахувати в певних питаннях. Так формується конгломерат талантів як запорука успішного ведення бізнесу. 

Алла: На початках доводиться багато-багато працювати. Надто, коли ще не налагоджені процеси — тоді жертвуєш і вихідними, і  сном, і відпустками. Уже потім з’являється команда — а це означає, що можна делегувати обов’язки.

Та виникають нові складнощі: останніми роками зіштовхуємося з нестачею кадрів. Через міграцію за кордон складно знайти спеціалістів саме нашого профілю: столярів, шліфувальників, операторів. Тому треба переглядати свої уявлення про те, як підбирати персонал і втримувати його в Україні. 

Ігор: Коли ми тільки починали, попит, як і конкуренція, був меншим. Ми розвивалися, обслуговуючи наших клієнтів. Тепер виробників більше, але далеко не всі дбають про якість, екологічність, сертифіковану сировину, оптимізацію — а це важливі складники успіху, яких ми дотримуємося. А найголовніше — цінувати клієнта й прислухатися до нього, бо це перша людина у нашій компанії. 

Найголовніше — цінувати клієнта й прислухатися до нього, бо це перша людина у нашій компані

DSC_8143

Чи відчули ви, що тренд на українське, який особливо помітний останніми роками в музиці, одязі, інших сферах, стосується й виробів із дерева? 

Алла: Так, дерев’яні аксесуари, як і всі інші речі українського виробництва, увірвалися в цю модну хвилю. Для нас важливо розвивати саме український бренд, використовуючи українську сировину, надаючи робочі місця українцям, сплачуючи податки в державну казну. Робимо все, щоб називатися українською компанією. Наша мета — повноцінно вийти на внутрішній локальний ринок, а вже тоді переступати межі держави. 

Ярослава Тимощук Данило Павлов

Схожі публікації

Популярні публікації

63885 5

Громада в дії

Чому в селі, де з’явився вуличний вай-фай, перестали красти квіти
07.02.2017 Альона Вишницька
29624 5

Що святкувати першим: Різдво чи Новий рік?

11 карток про те, чому українці живуть за двома календарями одночасно і що з цим робити
09.12.2016 Ірина Сало
42919 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати