Дім і його Олена

Сірий березневий день. Вулицями Чернігова обережно рухається легковий автомобіль. Хлопець у капюшоні повільно йде пішохідним переходом, хоч міські дороги нині порожні — і можна бігти навіть посередині. Світлофори не працюють. Старий синій кіоск ремонту взуття зачинений наглухо, як і численні магазини. Авто звертає на вулицю Чорновола. На годиннику 12:16.

Ледь не в кількох сотнях метрів від авто лунає вибух. У повітря здіймаються клуби чорного диму, протяжно виє сигналізація. Якась бабуся в червоній куртці й далі хоробро простує вулицею, навіть не опустивши голови. Чоловік за кермом авто зупиняється, секунду мовчить і зривається: «І це вони, блять, говорять, що не бомблять житлові будинки?».

Цей короткий фрагмент — одне з найвідоміших відео початку великої війни. Опівдні 3 березня 2022 року Росія скинула вісім некерованих авіабомб на житловий квартал Чернігова. Відеореєстратор в машині, яка саме туди їхала, зафільмував влучання шести.

У мить удару десяток людей стояли в черзі до аптеки, яка відчинилася вперше із 24 лютого. Ще одна групка — до кіоску, куди щойно вперше привезли хліб.

Сіро-зелена панелька від удару склалася, ніби картонна, поховавши під уламками багатьох її жителів. У сусідній сімнадцятиповерхівці бомба пробила наскрізь верхні поверхи. Усього від удару росіян у той полудень загинуло щонайменше 47 людей.

За три роки багато змінилося. Одного з пілотів, який бомбардував Чернігів, узяли в полон за два дні, коли він вилітав на черговий воєнний злочин. Через кілька місяців його обміняли на українських льотчиків. На Чорновола працюють аптеки та магазини, діти бавляться на майданчику. Про трагедію нагадує лише зруйнована панелька, обнесена хитким зеленим парканом, до якої постійно водять журналістів, політиків і меценатів. Дім мали знести ще 2022 року, але, покалічений, він стоїть досі й непривітно дивиться порожніми віконними рамами. Монолітній сімнадцятиповерхівці поруч пощастило більше — її вже відновили. Можна сказати, що їй пощастило вдруге. Уперше під час атаки росіян — на поверхах, куди влучила бомба, дивом не було людей, тож ніхто у цій поверхівці не загинув. 

Утім, цей дім міг так само стояти з чорними дірами замість вікон, як і сусідня панелька. Якби не Олена.

П’ятнадцять років боротьби

— Я сміюся, що йому пороблено, — каже Олена і дійсно сміється.

Олені Юриковій — 42 роки. За професією вона бухгалтерка, а за покликом душі — борчиня з несправедливістю. Невисока, чорнява, Олена схожа на людину, якою і є — холерична, гарячкувата та