Франческо Кіямулера: «Головний вектор російської пропаганди в Італії — це слово “мир”»

Італійський журналіст і директор літературного фестивалю «Una Montagna di Libri» Франческо Кіямулера до 2022 року не мав жодного стосунку до України. Але 24 лютого плакав над її долею та долею всієї Європи. Спершу поїхав допомагати українським біженцям до Кракова, потім наважився на маршрут Львів-Київ-Буча-Бородянка-Ягідне. Подорожуючи Україною, відкрив для себе стільки аспектів української історії, культури та літератури, що це зближення невпинно зростає. Тепер він хоче будувати партнерство між рідним містом Кортіна в Альпах та Львовом, запрошує український літературний авангард на фестиваль, куди зʼїжджається вся італійська еліта. Організовує заходи, присвячені Вікторії Амеліній. Спільно з Інститутом стратегії культури у Львові обдумує програму відновлення українських ветеранів у Доломітах.

До України його привела віра в Європу та демократію. А також розуміння того, що коли ми у 2013 році боролися за свободу, він сидів на своєму дивані в Італії і сприймав Європу як щось належне. Франческо можна сміливо назвати амбасадором України в Італії. Попри те, що італійське суспільство вкрай сприйнятливе до російської пропаганди, він  вірить, що проникливі історії здатні змінити багато. Тому пише для видань «Il Foglio», «Corriere della Sera», «Linkiesta». Про італійське інформаційне поле, виклики перед демократією і Європою та італійсько-українські звʼязки — з Франческо Кіямулера.

§§§

[Це інтерв’ю створене завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians — сотням людей, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Приєднуйтеся!]

§§§

Понад сто років тому твоє місто Кортіна та моє місто Львів належали до однієї держави — Австро-Угорської імперії. Солдати з Кортіни навіть воювали в Галичині. На твою думку, як ми можемо використати цю спільну історію, аби переосмислити минуле й побудувати спільне майбутнє?

На мою думку, якщо серед усіх імперій була одна найменш зла, то це імперія Габсбургів. Вона була невдалою і недосконалою, однак, попри чимало недоліків, служила лабораторією співіснування мов і культур.

Кортіна і Львів, які дійсно є вкрай різними містами, опинилися в одному регіоні за чистим збігом обставин. Втім, коли я потрапив до Львова вперше і мав зустріч у мерії з Андрієм Садовим, побачив, що мене оточують пʼєци. Такі ж, як ми використовуємо в Кортіні для обігріву будівель. Це мене захопило. Також у Львові винайшли гасову лампу і вже через кілька десятків років її масово використовували в Альпах.

Але є дещо більше: у цій австрійській культурній сфері велику роль відігравало просвітництво. Наприкінці XIX та на початку XX століття у Кортіні можна було легко навчатися різними мовами. У школі могла бути італійська і, наприклад, ще якийсь місцевий діалект неолатинських мов. Ця імперія була толерантною до думки, що є мова і її треба поважати. Ми можемо