Громада в дії

Чому в селі, де з’явився вуличний вай-фай, перестали красти квіти

07.02.2017 Альона Вишницька

У цьому селі просто посеред вулиці можна спіймати вай-фай. Деякі будинки навіть власного інтернету не проводять — ловлять вільний із сільської ради, школи чи народного дому.

Треба тільки знати пароль. 07082015.

Цього дня — 7 серпня 2015 року — десять навколишніх сіл згуртувалися у Заболотцівську об’єднану територіальну громаду. Всі разом мають не більш як три тисячі мешканців. Уже півтора року громада сама на себе заробляє, сама відповідає за те, чи буде на її вулицях світло, й сама ухвалює рішення, як модернізувати село далі — після облаштування велопарковок і вай-фаю.

Ми відвідали Заболотці, аби на власні очі побачити, як тамтешня громада самотужки творить власну реальність, не чекаючи дозволів та наказів.

Самоорганізація замість колгоспу

— Просто мудрішого за самоорганізацію ще ніхто нічого не придумав, — каже Марія Володимирівна Дискант, голова тутешньої громади.

Її кабінет на другому поверсі сільради — безпосередня приймальня ідей. На підлозі, стільцях і тумбах — картонні коробки. Вони всі марковані різними кольорами. Ось червона Лікарня, блакитна Комунальна, зелена Субвенція і біла Культура. Усі ініціативи впорядковані.

— Коли громада була в процесі об’єднання, ми питали людей, чого вони хочуть. Казали: дахи, дороги, місця для відпочинку. З цього зробили рейтинг, з огляду на який і формували план роботи, — каже вона і трохи згодом додає: — Ми шукали власні резерви. Бо інших, в принципі, не дуже було.

00-2

Заболотцівська громада небагата. Тут немає, скажімо, заправок, які приносять добрий прибуток. Немає заводу чи військової частини, чим можуть похвалитися деякі сусідні.

А все ж проекти реалізовують. Часто — за власні гроші: люди просто скидаються, хто скільки може.

На ділі це відбувається так.

Потрібно було повернути до життя ставок. На зборах склали список потреб і розподілили обов’язки. Хтось мав знайти трактор, хтось — зібрати гроші на те, щоби його заправити. Ще хтось годував робочих, які кілька тижнів трудилися біля ставка. Спеціальних працівників не наймали — все робили самі. Тож усі гроші — 8 тисяч — пішли фактично лише на пальне. Ставок почистили, землю розгорнули, все навколо впорядкували. І навіть альтанку для відпочинку поставили.

Так само подбали і про парк. Раніше його доглядав колгосп, а коли розпався, то й парк занепав. Тож тепер зібрали місцевих хлопців, які залили сцену, що вже завалилася, і провели електрику. Прибрали сміття, встановили дитячі гойдалки. Встигли якраз до Дня незалежності.

Найбільше згуртувало громаду, щоправда, інше. У місцевого підлітка раптом відмовили нирки. Треба було терміново зібрати гроші на обстеження за кордоном. Часу на вагання не мали. Встигли — лікарі діагноз визначили, лікування призначили. Тепер, до слова, збирають уже на пересаджування нирок. Але тут складніше, бо сума більша — необхідно близько 60 тисяч доларів. 

Спорт, який є

У сусідньому із Заболотцями селі, до якого менш ніж кілометр, є народний дім. У Галичині народні доми існують вже більш як півтора століття. Раніше вони були своєрідними осередками місцевої культури — у них діяли читальні, драматичні гуртки і навіть духові оркестри. До 1939 року у багатонаціональній Галичині народні доми будували на народні гроші — звідси, власне, й назва. Та радянська влада такого народовладдя допустити не могли — схожі функції переклали на клуби й будинки культури. Втім, назви ці не прижилися: народний дім тут досі називають народним домом. Хоча від нього мало що лишилося, у традиційному сенсі.

У двоповерховій будівлі холодно. Опалення немає. Стеля обвалюється, штукатурка лущиться. Творчості атмосфера не сприяє.

Тож народний дім вирішили віддати у жертву. Спорту. Навесні тут відкриють такий собі центр спортивного дозвілля

Тож народний дім вирішили віддати у жертву. Спорту. Навесні тут відкриють такий собі центр спортивного дозвілля. Вже навіть знайшли керівника. Молодого й симпатичного.

Дев’ятнадцятирічний Сашко Кавчинський після школи поїхав із рідного села у Тернопіль — здобувати фах учителя фізкультури. Але ще до завершення навчання повернувся із великого міста. Перевівся на індивідуальну форму навчання, аби почати працювати у сільській школі. Тепер він ще й тренує тут дитячу команду з футболу. Займаються в актовій залі народного дому. Усі стільці поскладали на сцені за червоною завісою.

— Люди спочатку не сприймали. Казали: як то так, то ж народний дім, що ви робите? Ніби це щось святе, — іронізує Марія Володимирівна. Але незадоволення минуло, коли старші побачили, з якою радістю діти збігаються на тренування.

На вікна почепили сітку. Поставили ворота. Щоправда, підлога тут нерівна — з нахилом в один бік: від сцени догори. Із цим поки що нічого зробити не встигли. Грають так.

— Поступово все змінимо, — запевняє юний тренер.

Торік громаді уже вдалося побудувати нову роздягальну на літньому стадіоні.

IMG_4314IMG_4309

IMG_4332IMG_4317

— Спершу треба було знайти гроші, — говорить Сашко, а тоді сам себе виправляє: — Точніше, заробити.

Разом із п’ятьма хлопцями пішли в ліс дерева садити. Всіма будівельними роботами теж займалися самі. З матеріалами допомогли місцеві підприємці. Хтось купив черепицю, хтось — плитку. Шпаклювальна служба штукатурила стіни.

Тепер на іншому кінці поля, з боку села, стоїть новенька цегляна будівля. Всередині — кілька кімнат з шафами і лавками. Всюди розкидана спортивна форма, суддівські жилети та футбольні м’ячі. В окремому кабінеті зібрані усі переможні кубки.

IMG_4374

Лишилося облаштувати душ — його поки що немає.

На все пішло тисяч тридцять гривень й кілька місяців згуртованої роботи.

Щоправда, так злагоджено працювати вдається не завжди й не з усіма. 

Плани на весну

Голова громади Марія Володимирівна не гребує міцним слівцем. Свариться, коли мова заходить про співпрацю з районом і областю. От, скажімо, гарячкує, бо обласна адміністрація хоче, аби Заболотцівська громада взяла на свій баланс пожежну частину.

— Але на це потрібні мільйони! А у нас мешканців — всього три тисячі. Звідки такі гроші? Доходить до того, що ми будемо свою прокуратуру робити, СБУ чи ще когось, я навіть не знаю?! — сердиться Марія Володимирівна.

Наголошує: є служби, яких не можна утримувати з коштів громади. Бо вони на себе не заробляють: поліція, податкова, казначейство, соціальні служби.

— А з районом ми взагалі в таких відносинах, ніби я багатодітний тато, який покинув десяток дітей і забув заплатити їм аліменти! Та реформа нас з районом лобами стикає. Вони бояться втратити. Схеми якісь придумують. Каналізація — наша, вода — наша, сміття — наше, а податок плати їм! Та шляк би трафив, так не має бути! Своє доводиться буквально видирати.

00-7

Наприклад, лікарню. Колишню районну лікарню останні років п’ять хочуть закрити, лишивши тільки амбулаторію. Але громада — проти. Тож у сільраді придумали, як цього уникнути, — зробити центр відновного лікування. У районі такого наразі немає. Зі спеціалістами проблем не має бути — деякі вже є, а кого нема — знайдуть. До весни хочуть зареєструвати. А поки що шукають головного лікаря.

Ще хочуть пастеризувати молоко. Тут є ще одна гордість — молочний кооператив. Він щодня дає по три-чотири тонни молока. Переробляти його можливості наразі немає, доводиться віддавати заводам за копійки: влітку брали по 2.80 за літр, нині ціну підвищили до семи гривень, але це все одно удвічі дешевше, аніж роздрібна ціна. Тому вже скоро тут поставлять пастеризатор — заготовлятимуть молоко хоча б для своїх: лікарні, садочків, військової частини в Бродах.

До весни планів багато.

Уперті

От до Великодня планують ще загородити цвинтар. Якось кілька школярів прийшли до сільради та й кажуть: будемо з вертепом ходити, а що назбираємо, за ті гроші, давайте, огорожу на цвинтарі зробимо. Так отримали додаткових 7 тисяч. А дитяча ініціатива зворушила й дорослих — почали й самі гроші збирати.

Змінити свідомість не так просто. Але ініціативи затягують. Як хтось один бачить, що інший щось робить, то й собі повторює

— Змінити свідомість не так просто. Але ініціативи затягують. Як хтось один бачить, що інший щось робить, то й собі повторює, — розповідає Марія Володимирівна. — Як громаду створили, то підприємці почали до всього долучатися. На день села один найняв музик на всю ніч, інший оплатив атракціони. На Миколая вже самі взяли списки, кому які подарунки потрібні у школах та садках. А один прийшов і каже: «Може, вам стільки цукерків не треба? Може, щось інше куплю?» І приніс принтер для школи. Поступово люди починають самі розуміти, що нам ніхто нічого робити не буде — усе треба самим.

Хоча є, звісно, і прагматичний бік медалі — якщо підприємці підтримують якісь громадські ініціативи, то й громада ставиться до них краще. Це важливо, скажімо, коли настає час переукладати договори. Одне слово, користь усім.

IMG_4368

Але є і незадоволені.

— Вони понапиваються і починають: скільки головиха вкрала, де ті гроші поділа! — емоційно переповідає Марія Володимирівна традиційні теревені у місцевому барі. — Підходжу до них, відсуваю стілець і кажу одному: ти чим, вікнами займаєшся? Ти зареєстрований? Нє. Якщо мінімальний податок 700, за рік буде 8 тисяч, то скільки ти мені заборгував? Пішли далі. Ти чим займаєшся? Відкосами? Зареєстрований? Нє. Як я тебе попросила відкоси в школі поробити, ти скільки з мене взяв? Ідем далі. І так по кожному перейшла. Така тиша в селі була — тиждень ні звуку.

Все крали. Але ми садили. Знову і знову. Знову крали, знову садили. Більше чомусь не крадуть. Мабуть, зрозуміли, що ми вперті

Зараз Заболотці вкриті снігом. Але як зійде, каже голова громади, тут усюди квітник буде. Нарешті.

— Ми садили квіти щороку, а їх постійно крали. Якийсь той народ був такий дурнуватий. Могли ялинку зрізати під церквою, троянди під Ісусом Христом. Все крали. Але ми садили. Знову і знову. Знову крали, знову садили. Більше чомусь не крадуть. Мабуть, зрозуміли, що ми вперті.

Усі фото — авторки.

***

«Місця успішних ідей» — спільний проект The Ukrainians, Radio SKOVORODA та «Громадське. Львів», який здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Альона Вишницька

Схожі публікації

sm1a7330
2504 9

(Не) Жіноча справа

Історії жінок-військових з передової: про мотивацію, будні війни, особливе ставлення і шлях повернення

30.03.2017 Дмитро Пальчиков
0L4A5785
11525 11

Підкорити Еверест

Українка Ірина Галай про те, як здолала найвищу гору в світі та як після того змінилося її життя

04.05.2017 Марічка Карпа
1- Day 1. Laguna Blanka, Verde and Colorada45
11826 15

Цифрові кочівники

Марта Троцюк і Орест Зуб про те, як успішно поєднувати мандри та онлайн-підприємництво

29.12.2016 The Ukrainians

Популярні публікації

DSC_0133
40526 12

Богдан Гаврилишин

Розмова із відомим українським економістом та громадським діячем
27.07.2014 Володимир Бєглов
DSC_0195
30492 11

Анна Петрова

Розмова із молодою підприємицею, засновниця та генеральною директоркою Startup Ukraine
02.07.2014 Юліана Паранько
photo-1419976267187-4ad6b3c60cca
35012 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати