Інтерв`ю

Керувати та змінювати

Випускники Школи публічного управління УКУ — про навчання у Львові, університет з особливою середовищністю та магістерку, яка надихає

Мар'яна Федина, Катя Акварельна
8 Липня 2019

Разом зі Школою публічного управління УКУ розповідаємо про студентів та випускників програми, які замість того, щоб стояти осторонь суспільних викликів, беруть на себе відповідальність заради змін.

 

Тарас Хавунка

засновник Львівського регуляторного хабу, менеджер проєктів у Школі публічного управління УКУ.

DSC_8143

Я вступив на магістерку три роки тому, після отримання вищої освіти у сфері юриспруденції в Львівському національному університеті ім. І. Франка. Тоді я добряче відчував і розумів, що знання, які отримав в університеті, не дають розуміння, куди мені рухатися як професіоналу. Тому додатково моніторив навчальні програми за кордоном. Те, що став студентом УКУ і напрям навчання, який я обрав, — щаслива випадковість.

Спочатку планував вступати на Програму управління персоналом, але під час співбесіди мені натякнули, що Школа публічного адміністрування буде для мене набагато цікавішою і ціннішою. Спочатку сперечався і з комісією, і з собою, але таки в останню годину подав документи і пройшов співбесіду. Таким чином став студентом Магістерської програми з публічного адміністрування.

Про таке рішення жодного разу не пошкодував. Мене приємно дивував новітній підхід до навчання, невелика кількість студентів на курсі та можливість поєднувати роботу і навчання завдяки модульній системі. У перші місяці навчання я вже отримав роботу. Мене і ще трьох студентів запросили створити нову команду управління інвестиційної політики Львівської обласної державної адміністрації. Так ми потрапили на державну службу.

…У студентів магістерки завжди велика кількість активностей. Увесь мій активізм був спрямований на створення «Львівського регуляторного хабу».

Далеко не всі працівники органів влади чи самоврядування готові серйозно сприймати молоде покоління, яке приходить щось змінювати. Тому потрібно постійно доводити, що наша робота — це не продукт малого досвіду чи якогось ідеалістичного світосприйняття, а реальний результат знань, здобутих у процесі якісного навчання. Для мене таким став регуляторний хаб, який перетворився в основну роботу.

Сьогодні я є засновником і керівником «Львівського регуляторного хабу». Ідея створення інституції виникла під час одного із занять, яке проводив експерт Світового банку з регуляторної політики Андрій Паляниця. Зі старту ідею підтримав Павло Шеремета — ексміністр економічного розвитку і торгівлі України і засновник Школи управління. Спільно ми розвинули ідею в проєкт і закріпилися при школі.

«Львівський регуляторний хаб» — це платформа для комунікації влади, бізнесу та громадськості. Ми намагаємося за допомогою експертних напрацювань знайти баланс між усіма сторонами. Оскільки хаб працює при університеті, то студенти можуть пройти стажування, зрозуміти на практиці всі аспекти роботи з органами влади, як формується державна політика і як розраховують наслідки прийнятих рішень.

При навчальному закладі така організація може бути найменш заангажованою через відсутність зовнішніх важелів впливу.

Для мене УКУ — це про цінності, які вкладають у процесі навчання, про служіння та відчуття свободи.

***

Анна Таранцова

менеджерка з екології та зв’язків з органами влади компанії TETRA PAK, засновниця GR Academy. Вирішила навчатись, маючи 10-річний стаж роботи.

Не вірю в навчання заради отримання диплома. Вступаючи в Школу управління УКУ, мала понад десять років робочого досвіду. Тому дуже чітко розуміла, заради чого повертаюся до студентської лави.

Приймаючи рішення щодо вступу, звертала увагу на три важливі фактори. По-перше, програма навчання мені дуже імпонувала. По-друге, школу мені рекомендували люди, яким я довіряла, зокрема це випускники та викладачі УКУ. І, по-третє, переконалася, що хочу навчатися у Школі публічного управління, коли на власні очі побачила навчальний заклад і процес навчання. У нас не було стандартних «начитувань» лекцій та семінарів, до яких усі звикли. Основа навчання там — дискусії з викладачами та однокурсниками, а також групова робота.

Окрім всього іншого, Львів прекрасне місто. Хотілося виїхати з Києва на час навчання, оскільки маю завантажений графік роботи. Виїзд зі столиці на період модулів дозволив максимально концентруватися на навчальному процесі та спілкуванні з однокурсниками. Це важливо. 

У мене є певний політичний досвід та амбіції, тому обрала саме Магістерську програму з публічного адміністрування. Ті, хто вступають на магістерку або планують вступати незабаром, повинні чітко розуміти, для чого вони це роблять і чи планують в майбутньому займати державну посаду або займатися активною політичною діяльністю.

Я досі навчаюся, але вже встигла створити спільну навчальну програму з Центром лідерства УКУ і GR Academy.

***

Павло Мамонтов

колишній боєць полку «Азов». Навчаючись у Школі управління УКУ, здобув бронзову перемогу в «Іграх нескорених».

DSC_8143

Після поранення в зоні АТО я проходив психологічну реабілітацію. Один із учасників — колишній студент Школи управління — розповів мені про УКУ і порадив спробувати вступити.

Я давно замислювався про те, щоб ще раз стати студентом. Але навчатися не «для галочки», а задля реальних і практичних знань. У Школі управління була програма для учасників АТО,  яка пропонувала безкоштовне навчання, проживання і харчування. Вирішив подати документи на вступ.

У мене були певні очікування, але, як виявилося згодом, реальність перевершила усі мої припущення. Особливою стала робота над дипломом, який я присвятив темі військового лідерства.

Поки що в Україні офіцера сприймають як людину, котра, як правило, зловживає своєю посадою і не є компетентною. У державі, на жаль, немає системи навчання військових лідерів. Нам бракує сучасних шкіл, які навчали б офіцерів, а ті, своєю чергою, — молоде покоління української армії.

У своєму дипломі я вивчав, якими характеристиками повинен володіти військовий керівник. Дослідив, наприклад, що добровольчому руху не вистачає систематичності, а респонденти зі Збройних Сил заявили, що лідер не зобов’язаний бути підзвітним. Цікаво, що ЗСУ дієві з лідерами та організаціями, якщо в країні існує система, пряма вертикаль. Але в час, коли приходить хаос і немає чіткої структури влади, вони стають недієздатними і до роботи долучаються добровольчі батальйони, котрі, втім, теж мають недолік — нездатність до взаємодії у довгостроковій перспективі. У своїй роботі я дійшов висновку, що країні потрібні два види армії — регулярна (ЗСУ) та партизанська (добровольча).

Під час навчання у Школі управління взяв участь у «Іграх нескорених». Ці змагання заснував принц Гаррі. У проєкті беруть участь поранені у боях військовослужбовці та ветерани з усього світу. Україна вперше стала учасником «Ігор» у 2017 році.

Ще до офіційного погодження участі держави мені написали організатори з проханням подати заявку. Мав представляти країну в двох видах спорту — велосипедній гонці та веслуванні. У процесі підготовки у мене завжди був лише один вихідний — неділя. Кожного останнього дня тижня я робив «закатку» — 100-110 км їзди велосипедом. Зараз, проходячи повз вулиці, на яких колись тренувався, досі не можу повірити, що мені вдавалося долати таку відстань. 

Підготовка була нелегкою: тоді я поєднував навчання у Школі управління, змагання, а також мовні курси від British Council. Під час підготовки до змагань із веслування доводилося їздити у двотижневі табори, які відбувалися щомісяця. Там ми прокидалися о 6 ранку і тренувалися з олімпійськими рекордсменами з веслування.

На «Іграх нескорених» я познайомився з принцом Гаррі, і ми навіть зробили круте селфі, а прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо процитував мене у своїй промові. У мене щелепа відпала, коли я це почув. (Сміється) На змагання я їхав не по медаль, а задля знайомств з іншими ветеранами. Мені стало цікаво, чим живуть колишні військові в інших країнах. Тоді й зрозумів: єдине, що нас відрізняє, — це мова, якою спілкуємося.

Радію, що мені вдалося поєднати навчання в УКУ з таким важливим життєвим етапом. Загалом, Школа управління стала ковтком свіжого повітря після мого поранення в АТО. Весь період до вступу був сповнений безкінечними походами в лікарні та боротьбою з бюрократією. Це втомлювало і демотивувало.

Спочатку, після того як познайомився зі своїми одногрупниками, я добряче засумнівався, що «потягну» навчання в Школі управління. Усі вони — лідери й особистості, які надихають, усі багато чого досягнули у житті. Для мене усі вони стали прикладом.

Це було навчання, яке хотілося відвідувати.

Для мене усе це стало новим, але дуже важливим і потрібним досвідом.

***

Анастасія Козловцева

керівниця департаменту міжнародних зв’язків і фандрейзерка у Transparency International Ukraine.

DSC_8143

До моменту вступу в УКУ я вже навчалася в литовському LCC International University на факультеті менеджменту та адміністрації бізнесу, а також брала участь у літніх школах — у Чехії, де вивчала політичні та економічні системи, та у Македонії, де навчалася лідерству.

На час вступу в Школу публічного управління працювала в Transparency International Ukraine на посаді, яка поєднує і управління проєктами, і франдрейзинг, і міжнародні відносини.

У певний момент зрозуміла, що мені необхідні додаткові знання, як працює і діє держава. Розуміла, що зможу отримати їх лише завдяки якісній магістерській освіті.

За словами знайомих і моїми власними спостереженнями, найкращий в Україні університет — УКУ. Тож коли побачила інформацію про програму з публічного управління, зрозуміла, що це саме воно! (Усміхається)

УКУ — інноваційний заклад. Коли приїхала складати вступні іспити, то на власні очі побачила розвинену інфраструктуру університету, а зі слів друзів зрозуміла, у чому якість цього навчання. Новітні підходи, професійні викладачі, навчання англійською, модульна система, яка дозволяє поєднувати роботу і навчання. Усе ці фактори й стимулювали обрати університет.

Найцінніше, що я отримала в Школі управління, — контакти й мережа. Колеги, з якими познайомилися, викладачі — усі неоціненні в спілкуванні. Зараз частина моїх одногрупників або на рік молодших студентів працюють в Transparency International.

Очевидно, що під час навчання були і складні моменти. Інколи доводилося обирати між роботою та навчанням, і цей вибір був не з легких. Доводилось жертвувати короткотерміновими цілями в обох сферах і в кожному конкретному випадку вирішувати, що матиме більше значення стратегічно.

У магістерській роботі вирішила сфокусувати свою увагу на відкритості та реформах парламенту. Це була максимально близька тематика до моєї щоденної роботи — тоді я працювала над проєктом «Відкритий парламент». Тому контакти і досвід, які здобула на роботі, я використовувала у навчанні. І навпаки — отримані знання допомагали покращувати роботу.

Через високу завантаженість на роботі магістерську роботу писала ночами. (Усміхається) А коли ми подавали важливу заявку, то пропустила частину навчання. Головне — зрозуміти, що немає жодної магічної формули, як все встигати. Потрібно просто обирати найважливіше в довгостроковій перспективі. Освіта й розвиток себе — точно мають бути у пріоритеті.

***

Роман Лозинський

координатор партії «Голос» у Львівській області, ексочільник «Української Галицької партії», політолог, пластун. Поєднував навчання в університеті зі стажуванням в канадському парламенті.

DSC_8143

Школа управління УКУ дуже вчасно започаткувала магістерку з публічного адміністрування. Якраз тоді, коли я захищав свою бакалаврську роботу на політології у Львівському національному університеті ім. І. Франка. Мені хотілося ще більшого від навчання, тож я ризикнув — подав документи на зовсім нову та ще невідому програму в одному з топ-вишів України. Це було у липні 2015 року. І як показав час — абсолютно задоволений тодішнім вибором. 

Цього ж року прийняв для себе ще одне важливе рішення — доєднатися до політичної партії та розпочати кар’єру публічного управлінця. Донедавна був наймолодшим головою політичної партії в Україні, а також єдиним керівником партії, який народився за часів незалежності. Але у зв’язку з виборчою кампанією до парламенту разом із командою УГП підтримав команду партії «Голос» і став кандидатом у народні депутати України від цієї політсили. 

Навчання в УКУ стало потужним фундаментом у моїй політичній праці. Пам’ятаю, на одному із занять ми вивчали практичну користь та дієві інструменти в комунікаціях. Наприклад, як роз’яснення та донесення прийнятого рішення сприяє його реалізації, а люди краще розуміють, про що йдеться, довіряють та підтримують тебе. На перший погляд, це доволі звичні речі, але чи всім це так легко вдається? Це велика цінність — мати змогу одразу ж на практиці застосовувати ті знання та навички, які сьогодні чи вчора отримав під час навчання в аудиторії.

Для мене УКУ — це перш за все про цінності. У політичній чи публічній діяльності є безліч спокус, яким легко піддатися і зійти на манівці. Але одна з ключових переваг УКУ — цінності та середовище людей, яке формує твій внутрішній стержень. Завдяки цьому ти знаєш, на які кроки готовий піти заради досягнення цілей та мети і які кроки й речі — табу. Ти промальовуєш свої «червоні лінії» і не переступаєш через них.

Після першого року в мене з’явилася чудова нагода поїхати на стажування в Канаду — упродовж двох місяців у парламенті працював пліч-о-пліч з одним із депутатів. Це була чудова нагода отримати цінний досвід. І все було б добре, якби не треба було пропускати три навчальні модулі в Школі управління. (Сміється)

Тільки-но я отримав стипендію і ще до того як дав згоду на участь у програмі, порадився з керівником програми Павлом Шереметою, і, на щастя, школа та викладачі сприйняли це з розумінням. Завдання отримував електронною поштою. Це дозволило самостійно триматися у темпі програми. 

Я прийшов у політику заради себе та своєї майбутньої сім’ї. Відвідав більше як 30 країн і зрозумів, що не хочу жити десь там. Пропонували залишитись у Канаді, але я хочу жити в комфортних умовах і тут, вдома. Тому маю намір створити такі умови в Україні, щоб кожен мав змогу самореалізуватись. І це можливо. Наприклад, ті ж електронні записи до лікарів — це ініціатива та робота конкретних людей. Зміни творити реально, просто треба не боятися почати.

УКУ — це про людей, про середовище. Інколи спілкування з людьми доволі складне, і ти часто хочеш піти на кава-перерву зі своїм вже давнім другом чи колегою. Але дуже раджу виходити зі своєї зони комфорту і пізнати кожного, з ким проходиш університетський шлях. Уже майже два роки тому ми завершили наше навчання, але я дотепер тісно спілкуюсь із багатьма студентськими друзями. УКУ — це про людей, справжність і освіту зовсім іншого ґатунку.

Фото героїв — Катя Акварельна, Аліна Панкова, Роман Лозинський.

Теги
Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.
новини