Шукаємо 6000 спільників. Ви з нами?
Як ми йшли слідами єдиного фото, на якому — примусове виселення українців, і прийшли в один куркульський двір
Земля
Цей текст опублікований у друкованому журналі Reporters
Ніхто не знає жодного фото з радянських масових депортацій із заходу України. Жодного. Були фото з таборів, з посьолків та бараків. Світлини дітей, які там народжувались. Закоханих, які там любились. Магадани, воркути і хабаровські краї… Але ніхто і ніколи не бачив, як українців вивозили з їхніх дворів, сіл та міст: знімати депортацію суворо забороняли.
Так було, аж допоки Ганна Лемешко із села Жашковичі на Волині не показала історику Андрієві Усачу фото з дідової Біблії. Й не згадала дідове «вивозять нашу Вєрку».
Уже четвертий рік Андрій з колегами у проєкті «Після тиші» документує спогади українців, які пережили травматичні історичні події ХХ століття, зокрема й радянські депортації. Фіксує свідчення, оцифровує приватні архіви — усе те, що звуть «крихкою пам’яттю». Весь цей час шукає фото з процесу масового виселення українців.
І нарешті їде в Жашковичі.
На тому подвірʼї пахне літом і хлібом. Трава пробивається з-під старого асфальту. Столітня хата ховається в сучасному «риштуванні», тільки різьба на причілку видає її вік. Хто б сказав, що то мало не той самий куркульський двір, на якому зачинали перший колгосп у цьому селі. Куди звозили нажите й відібране. Повз який ходили люди й ковтали біль. А за тим двором лежало 16 моргів землі. Землі, яка давала силу родині з тієї хати. Землі на хуторі Полішуків. Землі, яка кликала їх боротися і за яку вони терпіли. Вони і всі навколо.
— Ніякого асфальту! Поки живу, хай тут буде спориш. А потім як хочте, — казав Іван Данилюк, один з тої хати.
Асфальт Іванові нагадував тюремне подвір’я. До відчаю сіре й порепане.
Так хотілося до споришу.
Калачики туляться до віконних шибок. Поріг кличе. Ступаєш за нього, ще і ще — і бачиш порепані ікони, давню швейну машинку і плетені з полотна пупси в коробці під нею. Це баба Зоська навчила онуку Ганну плести ляльки з нічого. А бабу Зоську вчила баба Катерина. З материної сорочки чи материної запаски, чи з рушника, який не у вжитку. Лляні нитки. Якось позав’язує-позав’язує: отак голівка, отак ручки скрутить, ніжки скрутить. Але то треба з такого полотна, що чужому не даси — лише для своїх. Бо тільки так веліла Зоська. Ганнина донька тепер, жартуючи, називає плетені пупси… відьмаками.
— Несу вам моє багатство! — з глибини прохолодної хати, яку ставив іще її прадід Дмитр Великий, Ганна суне іншу коробку.
Вона повна фотографій. Якісь дбайливо посортовані за темами. Якісь насипом. Гора. Фотографи у Ганниній родині були «ше за Польщі». І ото воно — справжнє відьмацтво. Та ми порпаємося у горі заради єдиного знімка.
Якось іще школяркою Ганна полізла на дідову етажерку. Дід Іларіон Данилюк був дяком у церкві, де старостою служив іще її прадід Дмитр. Але церкву потім закрили і дід тримав удома свої духовні книжки. Ганна ж — нишпорка. Навчилася читати тую дивную мову і розвідала серед тої літератури і гороскоп, і т
На жаль, перший доступ до цього тексту має Спільнота The Ukrainians Media
На щастя, зараз у вас є можливість приєднатися!
Що ви отримаєте
від 416 грн/міс
Обрати рівеньВи вже у Спільноті?
АвторизаціяОзнайомитись з виданням
Запросіть друга до Спільноти
Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити
Придбайте для друга подарунок від TUM
Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку
Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Дякуємо за покупку!
Вхід в кабінет
Відновлення пароля
Оберіть рівень підтримки
Амбасадорський
digital & print
на 17% дешевше499 грн/міс
Амбасадорський
digital & print
на 17% дешевше416 грн/міс
499 грн/міс
При оплаті 4999 грн за рік