Хлопець-що-вижив

Вибух у Краматорську лунає о 22:35. Удар такої сили, що його чутно в сусідніх селах. Ми всього за два кілометри від місця влучання — виповзаємо в коридор. Російська ракета «Іскандер-М» поцілила у мініготель «Сапфір». Номери в готелі зайняті журналістами міжнародної агенції Reuters.

Офіційна інформація станом на ранок — готель зруйнований, під завалами шукають британця Раяна Еванса. Пізніше його знайдуть загиблим. Загалом у готелі перебували шестеро представників агенції, з яких двох забрали в лікарню. Попередньо відомо, що відеограф агенції Іван Любиш-Кірдей має відкритий перелом ноги й перебуває в лікарні.

Ми знайомі з Іваном майже десять років. Він — оператор, журналіст, музикант, фотограф, поет, художник, грав епізодичну роль у фільмі «Гіркі жнива». Але найголовніше тепер — він добра людина, яка любить світ, життя, родину, друзів. Йому 41 рік, він родом із Рівненщини. Одружений з журналісткою Марією Семенченко, з якою мають 8-річну доньку Саню.

Іван був у групі журналістів, яким вдалося заїхати в Іловайськ у серпні 2014-го і далі — дивом вибратися звідти.

Після початку повномасштабного вторгнення знімав прильоти ракет у Києві, евакуацію корови з Бахмуту, стихійні поховання під Ізюмом, звільнення Херсону. Ми дружимо з Іваном, хоча і бачимося нечасто — переважно на війні. 

За два дні до прильоту «Іскандера» ми зустрічаємось на вокзалі в Покровську біля евакуаційного поїзда: «Іване, ви б не тусили тут довго! Росіяни й ракетою вдарити можуть. Ми в Краматорську, давайте побачимось».

Ми вже маємо їхати з Краматорська вранці 25 серпня, але вирішуємо заскочити в лікарню і насварити Івана за зламану ногу. У лікарні нам кажуть, що поранений у травматологічному відділенні. Заходимо у палату, але замість Івана там — теж поранений, весь у пилюці, інший журналіст агенції. Де Іван, йому невідомо.

— Може, ви шукаєте невідомого з реанімації? — перепитують медики. 

А ми сміємося:

— Який же він невідомий?! Він дуже відомий.

— Можете його упізнати?

Ми переконані, що зможемо, але той, кого бачимо в інтенсивній терапії, на Івана схожий найменше. Пошкоджена вся права частина тіла, незрозуміло, чи є око, зламаний череп, важкі травми живота, побита рука, а нога — з апаратом зовнішньої фіксації. Кома другого ступеня. Травматичний шок другого ступеня.

Лікарі кажуть: пацієнт «нетранспортабельний», бажано повідомити родичів, аби вони встигли приїхати «попрощатися». Стан вкрай важкий, пацієнт нестабільний. 

«Ми не даємо жодних прогнозів» — ця фраза зазвичай означає, що пацієнт набагато ближчий до смерті, аніж до життя.

«Мечка»

Перевезти Івана з прифронтової до тилової лікарні погоджується команда «MOAS» — вони возять украй важких пацієнтів. Нас попереджають: Іван може «не доїхати». З ним на борту анестезіолог Олексій та фельдшер Євген. Увесь шлях до лікарні Мечникова в Дніпрі вони тримають ниточку, на якій висить Іванове життя.

Вже у Дніпрі ми питаємо, як Іван переніс поїздку. Хлопці з «MOAS» відводять очі: «Він доїхав. А далі…»

До Івана з Києва їде дружина Марія. Їй сказали, що в Івана зламана нога, телефон залишився під завалами і треба терміново їхати до чоловіка.

Марія ставить питання, на які важко відповідати чесно:

— Якщо в нього зламана нога, то чому потрібно їхати терміново?

— Чому Іван не може поговорити сам?

— Що йому привезти з речей?

— Іва