Хто стереже небо над Києвом

Вже третій рік бійці зенітно-ракетного артилерійського дивізіону Окремої президентської бригади імені Богдана Хмельницького серед інших пильнують небо над Київщиною та містом. Протягом останнього року дивізіон уразив близько 40 ударних безпілотників та ракет. Ми провели один день і одну ніч із ними на чергуванні, щоб розповісти, як працюють і про що мріють ті, хто щодня береже наші життя.

Ранок починається не з кави — принаймні не на цій позиції.

Хлопці з позиції «Віскі» чекають: у Києві й області дають відбій тривоги, але бійцям потрібна команда чергового, щоби згорнутися й відпочити. Вночі вони відчули перший мороз, на ранок — гірше: здійнявся вітер, від якого тут, у полі, не сховаєшся. Холод проймає до кісток. Командир відділення Олексій курить біля «шишарика», так тут ніжно називають військову вантажівку ГАЗ-66. Його бійці гріються в кабіні та у «коробі», біля своєї зенітки.

Цієї ночі бойової роботи на позиції хлопці не мали — лише постійне очікування. Ще трохи — і вони спакують зенітну установку, сядуть у машину і повернуться на пункт постійної дислокації. До наступної тривоги.

День

До ППД нас підвозить командир взводу Юра з позивним Вітер. Юра — бойовий командир, воював на Авдіївському напрямку. Розповідає про КАБи і про свою службу. Ділиться немислимими військовими історіями — звісно, конфіденційно. Розповідає історії, за якими можна писати книжки, — звісно, після демобілізації.

Сьогодні Юра спав три години. Розкладу в операторів ППО немає: «З готовності один [найвища готовність до відкриття вогню, коли зброя вже заряджена і лишається тільки навестись на ціль і зробити постріл, — R.] переходимо в готовність три. Чи важко хлопцям? Тут в основному всі з початку війни… Бували й гірші графіки. Зараз тривоги — 13-14 годин. Бувало, й доба. Тут вже всі звикли. Поки відбій — моніторимо ситуацію, стараємося щось в побуті робити, ремонтувати, лад наводимо».

Олексій теж у війську від початку вторгнення. У 2022 році російські війська колонами проходили через його рідне місто — Бахмач на Чернігівщині. Олексію — тридцять один рік. До вторгнення він був приватним підприємцем, мав власний бар і більярдну. Вже у перший місяць вторгнення Олексій пішов у військо добровольцем.

Він розповідає про рутину операторів ППО так: «Найважче в нашій службі — рваний режим відпочинку й роботи. Нічого не можеш розрахувати наперед. Робота може бути кожного дня і кожної ночі, треба бути постійно готовим. Це найбільше виснажує. А ще треба вирішувати і побутові проблеми, і робочі моменти».

Від серпня взвод Юри та Олексія працює без перерви: чергування мають майже кожної ночі. Працюють із радянською зброєю — трохи застарілою, але, кажуть бійці, надійною та простою в експлуатації й догляді. «Наша робота — збивати повітряні цілі. Переважно це робота по БпЛА. Можемо працювати і по ракетах, але вони досить швидкісні, їх збивають з ПЗРК інші підрозділи, то наше завдання — сконцентруватися більше на БпЛА. Для цього маємо зенітну установку, спарений кулемет ЗУ-23-2, 23-й калібр, та кулемет ДШК», — перелічує Олексій.

Раз на тиждень оператори ППО чистять зброю, змащують оливою, розбирають і знову збирають. Юра додає: «Зброю вони вже перебрали до гвинтика. А ця техніка працювала на сході, кожен водій наїжджав на наших машинах за добу близько 300 кілометрів по гарячих точках».

Ніч

«Якщо дали готовність, то маємо 7-10 хвилин, аби дістатися позиції», — пояснює Олексій. І коли черговий оператор на командному пункті дає готовність №2, ми похапцем збираємося і їдемо. Ця тривога на Київщині — 33-тя за минулі два тижні. Кожен з операторів ППО знає, що робити: доїхати, підготувати зброю. Чекати, вдивлятися в планшет, вчасно звітувати. Ніч сьогодні світла й місячна — працювати легше.

Вже на позиції Олексій розповідає про механіку роботи: «Спочатку — розчохлити установку, зарядитися, і далі дивитися по ситуації. Може, десь треба змінити позицію, десь доречніше стати в іншому місці. Ми постійно користуємося планшетами: там є програмне забезпечення “Віраж”, яке показує, де перебувають дрони і ракети, куди летять, чи входять в нашу зону відповідальності. Постійно на зв’язку з черговим, тому що він має більше інформації про повітряні цілі і контролює наші дії».

З «Віскі» приїжджаємо на позицію «Дельта», де з кузова пікапу полює на ворожі дрони кулемет ДШК. Поки чекаємо вказівок від чергового по рації, розмовляємо з командиром взводу Юрою в його машині. Юрі сорок один, і для своїх бійців в нього завжди знайдеться привітна усмішка, зайва чашка кави і батьківська турбота. До вторгнення Юра займався меблями: каже, мав власну пилораму, майстерню, працівників, а ще — плани та надії. Разом із великою війною усе стало на паузу.

Раптом бачимо на горизонті заграву: десь на сусідніх позиціях ведеться бойова робота по БпЛА. Під монотонний гучний звук шахедів, які рухаються десь поруч, але не в секторі роботи бійців «Дельти», питаю Юру, що його мотивує день за днем, ніч за ніччю виконувати свою роботу без відпочинку й перерви.

«Хочеться стабільності, — замислюється чоловік. — Хочеться чогось в житті… Щоб було так, як інший світ живе! Щоб було за правдою, а не: з нас зробили рабів — і ми з цим змирилися. Хочеться, щоб мої діти жили на своїй землі, захищеними, а не поневірятися по світу. Хочеться, щоб були українцями».

На «Дельті» сьогодні спокійно, тож Юра, як командир взводу, об’їжджає сусідні позиції. Повертаємося на «Віскі», де робота кипить: бійці вже біля зенітки, роздивляються цілі на планшеті.

— Зводьтесь! «Фокстрот»-«Віскі», готовність №1 виконав, час 4:48. А шо на планшеті нема? — Олексій зв’язується з черговим. Чуємо монотонний звук шахедів, схожий на гуркіт автомобіля. Повна бойова готовність: оператор ЗУшки наводиться на ціль, він за мить до пострілу.

— Чуєш, Льох, глянь, шо воно не показує [нічого]. Там був один… а зараз він на Чернігів летить, — ми все ще чуємо ціль, але на обличчях бійців проступає розчарування. Шахед змінює траєкторію і віддаляється.

— Зробите перекат [переміщення, зміна позиції в межах 3-х кілометрів від визначеної позиції, щоб захопити ціль в зону ураження, — R.]? — питає Юра.

— Ні, він за 10 кілометрів пройде, перекат не допоможе, — Олексій розслабляється, чиркає запальничкою і закурює. Шахед обходить зону відповідальності хлопців, на планшеті знов «чисто».

Далеко за полем, за обрієм, за нашою ЗУшкою небо починає світлішати. Ця ніч потроху завершується.

Світанок

На позиції «Дельта» ранок починається з кави. Починається тоді, коли ніч розсіюється світанком, а рація нарешті мовчить. Дорозвідка.

Із серпня по жовтень 2024 року Росія запустила близько 4300 ударних дронів по території України, і майже половину з них — 2072 — у жовтні. Збройні сили України уразили 3063 дрони — 71 відсоток. Бійці зенітно-ракетного дивізіону Окремої президентської за цей рік збили 10 крилатих ракет, близько 30 шахедів, а також розвідувальні безпілотники «Зала», «Орлан» і «Суперкам».

Хлопці на «Дельті» збираються навколо кузова позашляховика, де на сторожі неба стоїть кулемет ДШК. Дістають свій пальник. До непевного проблиску світанку додається синій газовий вогник. Ставлять чайник, він шипить, закипає, свистить — і цей єдиний тоненький звук прорізає ранкову тишу. Ми п’ємо розчинну каву з кольорових пластикових стаканів, від яких пахне цукром і лише трошки — мастильною оливою.

Чергування закінчується, і позиція згортається: бійці ховають чашки і пальник, зачохлюють ДШК, вантажать у кузов БК. Наостанок питаю в Юри його думку: що потрібно робити нам, українцям, аби перемогти? Юра не задумується ні на мить. Юра знає, як і всі ми.

— Бути єдиними, — каже він. — Бути єдиними.