13 грудня у Києві відбулася конференція TEDxKyiv 2015. Спікери — українці та гості з Грузії, Швеції, США та Ізраїлю — створювали нові та переосмислювали старі сенси, говорили про відповідальність та зміни. Науковці, історики, журналісти, волонтери, підприємці — кожен з них мав власний — співзвучний з темою конференції I’mPulsе — імпульс до дій та об’єднання задля виходу на нову орбіту. Ми поширюємо цей імпульс далі і ділимося з вами найяскравішими моментами виступів конференції TEDxKyiv 2015.
Волонтер Віталій Дейнега
Багато психологів вважають, що людина, яка з’являється на світ, має кілька ілюзій. І перша з них — ілюзія безсмертя.
Коли ми почали купувати бронежилети, я довго думав, що написати на них, місця там небагато. Хотілося щось таке, що б зачепило. Тому просто написав «Повертайся живим».
Один креативщик нещодавно сказав мені: «Війна — це ж щось нематеріальне. От як побудувати школу чи дорогу — це видно». Я із цим категорично не погоджуюся. Коли допомагаєш солдатам — закриваєш маленький цвинтар. І люди, які не потрапили на цей цвинтар, побудують і школу, і дорогу, і музей. Вони виростуть і виховають дітей. І це набагато важливіше.
Під час війни в Україні загинуло близько 3000 солдатів. За цей час у ДТП загинуло 6000 людей, а від онкології померло близько 150 000 людей. У нас один із найстрашніших збройних конфліктів за останнє десятиліття і смертність у ньому вдвічі менша, ніж у ДТП. І це заслуга всіх, хто допомагав фронту, переселенцям, пораненим. Кожен із вас у цьому році дав смерті міцно «по зубах».
За найскромнішими підрахунками наш фонд врятував близько 500 людей. Насправді, мабуть, в рази більше. Що таке 500 людей? 500 людей — це батальйон. 500 людей — це поїзд київського метро у годину пік. 500 людей — це кількість дітей у середній школі в районному центрі. 500 людей — це кількість людей у цій залі.
Я не вірю в Бога, але мені подобається одна фраза в Біблії: «Хто врятує одне життя — врятує увесь світ».
Підприємець Юрій Филюк
Хочеш виграти в персональному — наведи порядок у спільному. Тут важлива взаємодія трьох елементів: влади, бізнесу та громадянського суспільства.
Я не прихильник того, що центром змін є влада. Влада — це швидше наслідок, аніж причина. Причиною розвитку міста (до прикладу Львова) є наявність у ньому більше 20 потужних середовищ у різних сферах.
[do action=”linked-post” attachment=”1″/]
Принцип об’єднання — це колосальний недооцінений ресурс в Україні, який може дозволити нам у дуже короткі терміни зробити державу успішною.
Сучасний бізнес нового зразка — той, який вплітає свою діяльність у загальну екосистему. Крім того, дбає про ресурси, які використовує, і людей, з якими працює.
Принцип гвинтокрила: коли летиш — провалюєшся у повітряні ями, але згодом до цього звикаєш. У житті так само: бувають і провали. Якщо ти потрапив у чергову «повітряну яму», але дивишся на життя в розрізі всього польоту, то це перестає мати значення.
Коли ти впевнено і послідовно йдеш до цілі — усім здається, що ти робиш диво. А насправді ти просто рухаєшся вперед.
Волонтер Давид Арахамія
За 1,5 роки активної волонтерської діяльності, я познайомився близько з 10 000 людей. І зрозумів одну річ: всі ці люди — круті ідеологи, але лише дуже малий відсоток із них наважується втілювати свої ідеї і проекти у життя. На заваді стає певний внутрішній бар’єр. Це ніяк не стосується питання ресурсів, грошей, команди чи бачення. Як же ж із цим боротися? Просто сприймайте життя як гру!
І ось ви вже граєте в гру під назвою «Життя» і успішно виконуєте місію «Щасливо жити». Але архітектор гри придумує ситуацію х. І коли цей х стається, ви розумієте — все, що у вас було, втрачено. Місія провалена, але це не «game over». Просто треба перейти з «Рівня 1» на «Почати заново».
Треба показувати державі приклад. Наприклад, яким чином мають бути екіпіровані солдати. Тому ми зробили проект «Перший народний десантний батальйон», який став своєрідним kickstarter’ом для української армії. Перші 10 000$ дали самі, а за 4 дні зібрали вже більше 100 000$.
Навіть, коли робиш щось хороше з нульовим бюджетом, то ресурси підтягуються самі.
Зараз відбувається процес будівництва нової країни. І я хотів би, щоб кожен із вас грав у цю гру, «прокачував» своїх героїв і тоді, можливо, нашим дітям не доведеться починати гру з нуля.
Політолог Євген Глібовицький
Історик Ярослав Грицак
Перший рік роботи Несторівської групи ми присвятили лише цінностям і їх розумінню українцями. Що ж ми встановили? Із цінностями в нас усе більш-менш в порядку. Навіть після кризи та війни — за що я й люблю Україну — все одно вони в порядку.
Україна має перейти на іншу територію розвитку. Ангус Медісон, британський історик і економіст, порахувавши ВВП на душу населення у ХХ столітті, зрозумів, що деякі країни рухаються зовсім не так, як інші. У першій групі — країни Європи та її діти, у другій — країни, що намагаються копіювати їхній розвиток, і у третій — країни, які ледве-ледве повзуть. Україна перебуває між другою і третьою групою.
[do action=”linked-post” attachment=”2″/]
Сталий розвиток ніде не існує в природі, його слід добиватися.
Економіка не лікується економічними засобами. Вона не є бароном Мюнхгаузеном, який може себе витягнути з болота за волосся. Економічні зміни робляться змінами політичними.
Не варто плутати сталий розвиток зі швидким. В 60-х роках американські економісти робили прогнози, що Радянський Союз пережене США в найкращому випадку в 70-х, а в найгіршому — у 90-х роках.. Але швидкий розвиток не означає сталий. Останній має свою формулу: він відбувається через трансформацію політичного класу.
Подобається це нам чи ні, але ми інклюзивні: приймаємо до себе інших і не відкидаємо. Ми вважаємо українцями не лише тих, хто має батьків-українців і розмовляє українською, а й тих, хто просто поруч з нами чи близький нам за поглядами. За цим визначенням українцями є Сергій Нігоян, Михайло Жизневський, так само як і Рінат Ахметов чи Ігор Коломойський.
Зміни, на які ми орієнтуємося, мають бути сталими. Ми маємо припинити робити ставку лише на вікна можливостей, а повинні звертати увагу на постійну присутність та взаємодію.
Це не спринт — ми з вами біжимо марафон. Після Майдану ми дивилися на зміни, реформи, спроби запровадити нові правила гри як на спринт. Але потім побачили, що після перших 100 метрів з’являється друга стометрівка, третя, четверта. Тож маємо навчитися правильно розраховувати свої зусилля та вміти планувати.
Також нам треба вивчити слово «субсидіарність». Проблема має вирішуватися на найнижчому можливому рівні. Брудний під’їзд? Поговори з сусідами, а не пиши листа меру чи президенту. У цьому випадку, ми даємо можливість країні змінитися там, де є найбільша потуга до змін. А найбільша потуга до змін в Україні є знизу.
[do action=”linked-post” attachment=”3″/]
За кілька років до Майдану журналіст Піховшек з іронією питав: «Де в Україні громадянське суспільство?» Після Майдану слід спитати, де тепер Піховшек? Зараз ні в кого немає сумнівів, що воно функціонує.
У 1998-му році на Михайлівській площі «класик української літератури» Біл Клінтон сказав українцям: «Борітеся — поборете». Не знаю, чому Джо Байден цього не зробив, але настав час переосмислити класика. По-новому воно має звучати так: «Субсидіаризуйтеся — поборете».
Журналістка Наталія Антелава
Правда в тому, що ми — журналісти — просто жахливі у follow-up’і (повне послідовне викладення подій — TU). І це велика проблема.
Подивіться на Україну: декілька місяців тому багато західних медіа мали своїх репортерів тут. Скільки їх залишилось тепер?
Історії не народжуються у вакуумі. Щоб зрозуміти щось, необхідно розуміти контекст.
Чому ми так погано висвітлюємо історії? Причина не в журналістах, редакційній політиці, чи у тому, що люди не хочуть читати довгі тексти. Справа у тому, що журналістика, у знайомому нам вигляді, не призначена для follow-up’у.
Наприклад, я регулярно описую одну історію протягом кількох місяців. Щоб її зрозуміти — ви мали б прочитати попередні. Але я пишу припускаючи, що ви не слідкували за усіма статтями. Впираючись в ліміт об’єму статті, я не можу показати сповна передумови та контекст події.
Час, який читач проводить на сторінці — а не кількість переглядів — є показником успішності журналістського матеріалу. Хороша історія має спонукати читача повернутися на сайт, щоб дізнатися її продовження.
Інтернет змінює все. Зараз ми маємо необхідні інструменти, аби стежити за історіями. Нам треба лише використовувати це по-новому. Саме тому ми створили Coda Story — неприбутковий журналістський стартап, який працює за простим принципом «one crisis at a time». Ми слідкуємо лише за однією кризою протягом довгого часу (до 1 року) і показуємо увесь контекст. Перший прототип Coda Ukraine був присвячений ситуації в Україні.
Розробник систем голосування Девід Бісмарк
Ніхто не здивований, що люди хочуть дивитися серіали та телевізійні програми на Netflix? Виявляється, що люди ніколи не хотіли платити гроші за колекцію кабельних телеканалів або підпорядковуватися розкладу програм. Ми хочемо самі вирішувати що дивитися і коли.
Усе змінюється, коли ти можеш сказати: «Для цього існує додаток». Телебачення та фільми — це додатки, музика — теж вже додаток.
Суспільство повинне використовувати сучасні технології на свою користь. Це працюватиме заради правди.
Видання полюють за кліками, звільняють журналістів і наймають людей, які постять котиків.
Ми недооцінюємо важливість прозорості. А це могло б дати нам можливість бачити і розуміти дії влади, уникати корупції, керувати процесами.
Уявіть собі чорну скриньку. Туди кладуть і виймають певні речі, але ми не знаємо, які процеси відбуваються всередині. Тепер уявіть прозору скриньку. Ми можемо бачити, що ж діється всередині. І припускати, що існує зв’язок між тим, що вийняли зі скриньки і тим, що туди поклали. Тепер уявимо «перевірену» скриньку. Нам не обов’язково знати, що відбувається всередині, адже ми перевірили: те, що виходить зі скриньки точно базується на тому, що ми внесли.
Ми просто керуємося цікавістю проживати багато життів в одному.
Будьте дослідниками, шукайте правду, перевіряйте факти.
Нейрофізіолог Олексій Болдирєв
Альберт Ейнштейн одного разу сказав: «Бог не грає в кості». І от вже скільки років людство сперечається, що ж він хотів цим сказати. Хтось каже: «Ейнштейн сказав, що є Бог, круто!» Натомість інші заявляють, що Богом вже все давно продетерміновано і немає шансів щось змінити. Ейнштейн сказав це, намагаючись підколоти вчених, які були тоді його «науковими конкурентами». Отже, на людство вплинула одна фраза якогось відомого вченого, який займався не дуже відомо чим. Наука впливає на суспільство.
Українці пройшли повз чотири Нобелівські премії, хоча були всі шанси.
Наукове знання має в собі перевірку цього знання. Тобто ми отримуємо найоб’єктивніше знання в світі.
Науковці мають довіряти один одному. Чесність у науці важливіша, ніж у банку. Банк втратить гроші. А наука може втратити сенс.
Суспільство дає науці замовлення на певні речі. Всі хочуть покращення життя: пігулку від раку (а ще краще від смерті), телепорт додому і всілякі гаджети для розваг. Багато вчених роблять щось таке, що не вписується в це замовлення. Наприклад, один французький вчений більше півстоліття займається дослідженням м’язів на ніжці жука. Здавалося б, навіщо це вивчати? Але його висновки використовують при розробці ніжок для марсоходів. Ми ніколи не знаємо, що саме нам знадобиться завтра.
Треба прислуховуватися до науки. Ми звикли довіряти солдатам, волонтерам. Давайте навчимося довіряти українським науковцям!
Журналіст Саймон Островський
Популярні медіа спостерігали за тим, що ми робимо у VICE, бо нам вдалося зробити те, чого вони безуспішно намагалися досягти роками. Ми привернули молоду аудиторію до перегляду «тяжких» новин. Тому канали почали повторювати за нами. Ось фотографія колеги Наталії Антелави з ВВС в моїх окулярах, бо їй в редакції сказали: «Будь більш VICE».
Відео від VICE коротше за документалку, але довше за звичайний новинний репортаж. Ми робимо невеликий монтаж і залишаємо сильну історію, яка буде цікава всім, включаючи з молодь. Але ви не зможете зробити це із дедлайнами, які дає звичайний телеканал.
Ми публікуємо це не щодня, а з затримкою в 2-3 дні після події. Але у нас більше часу, тому ми можемо робити наші історії довшими — 5-15 хвилин.
Неймовірно, але для глядачів було не так важливо, що ми запізнюємося. Важливіше було інше: що ми показуємо саме те, що бачили на власні очі. Ми не експерти з Москви чи Вашингтона, які коментують події, не будучи на місці подій.
Для підготовки сюжету «Selfie Soldiers» я подолав 5000 кілометрів, побував в Сибіру, аби підтвердити, що фото російського військового зроблене в зоні бойових дій на Сході України. Тому, будь ласка, слідкуйте за тим, що ви поширюєте в соціальних мережах. Кожен із нас винен у поширенні неперевіреної інформації. Думайте, перед тим, як постити.
Дослідник лідерства Ерез Ешель
Чому «Гаррі Поттер» став найважливішою книгою за останні сто років?
(1) Роулінг наголошує: Гаррі сирота. 100 мільйонів молодих людей ХХІ століття відчувають себе сиротами через своїх реальних батьків, які тільки й знають, як щось від них вимагати.
(2) Гоґвартс — школа, у яку можуть потрапити будь-які діти: дівчата і хлопчики, чорні і білі, хороші і злі, багаті і бідні. Але є дещо більша вимога — шляхетність. Будь кимось! Сприймай життя серйозно, будь готовим прийняти виклик!
(3) Сім’я, що всиновила Гаррі — магли. Люди не здатні на магію, які цілий день живуть новинами, читають вчорашню газету чи гуляють Інтернетом. Ці люди не відчувають, коли навіть незвичайні речі трапляються поруч. Вони лише занепокоєні чужою думкою і дуже налякані можливими викликами.
Гаррі Поттер був найбільшим повстанцем ХХ-ХХІ століть. Це мовчазне повстання мільйонів підлітків і молоді, які кричать: «Сприймайте нас серйозно! Підготуйте нас до викликів! Відкрийте очі!»
У кінці ХХ століття західний світ став таким заможним, що люди перетворилися на розбещених і егоїстичних. І замість того, аби приймати нові виклики — просто залишалися «занепокоєними».
Коли ти цікавишся тільки собою, то звинувачуєш інших у проблемах, які виникли в твоїй державі.
Лідерство — це знання про справжнього себе і здатність змінювати світ. Лідерство має три складових: тіло, розум і душа. Займайся спортом, читай книжки і не забувай про добро.
Тільки одна нація в Європі повстала, взяла на себе відповідальність, не звинувачувала інших — це ви, українці!
Be good, be better, be the best!
Геронтолог Олександр Коляда
У нас, генетиків, є така підозра, що тривалість життя не залежить від того, чи веде людина здоровий спосіб життя. Аби стати довгожителем, вам треба зробити одну просту річ: правильно вибрати своїх батьків.
ДНК — це величезна книга, обсягом в 1000 томів «Війни та миру», де записана інструкція побудови нашого тіла.
Наприклад, ви прийдете до звичайного лікаря і спитаєте його: «4 чашки кави в день — це шкідливо чи корисно?» Середньостатичний лікар скаже вам, як середньостатичному пацієнту, що 4 чашки кави — це нормально. І він буде мати рацію, але лише частково. Кофеїн переробляється в нашому організмі певним ферментом, який існує в двох різних варіантах. І для 70% населення нашої країни 4 чашки в день знижують ризик розвитку інфаркту міокарда, а для 30% навпаки — у 2 рази збільшують.
У нас є всі підстави думати, що вчені можуть продовжити життя в декілька разів. Це не означає, що не обов’язково вести здоровий спосіб життя. Моя порада: тримайте своє тіло в формі десь ще 30 років, аби дочекатися, коли з’явиться можливість продовжити життя.
Генна інженерія не робить нічого неприроднього чи надприроднього. Вона просто продовжує хід історії.
6 млн. років тому усі найближчі родичі наших предків помирали в жорсткій боротьбі. Тільки для того, аби гени найгарніших жінок і наймужніших чоловіків передалася саме нам. Усе це робилося, щоб ми отримали цей унікальний коктейль із генів і перестали думати про виживання.
Підприємець Захар Пашун
Мені довелося вибирати між улюбленою машиною і коханою дівчиною. Я міг або заправити машину, або зводити дівчину в кіно.
Ми з коханою три роки жили в гаражі, бо на першому поверсі жила машина, яку я перероблював в електромобіль. З самого початку мені не хотілося самому їздити безкоштовно. Мені просто хотілося зробити це доступним.
Хто б хотів через 10 років ходити по місту в масці? Електромобіль реально вирішує цю екологічну проблему.
Сьогодні технології сонячних батарей дозволяють зарядити авто на декілька годин. Крім того, деталі можна створювати на 3D-принтері, а кузов робити з пластику.
Залишити після себе слід, а не наслідити на планеті.
Громадський активіст Валерій Пекар
Світ розвивається, проходячи певні стадії. Ми умовно будемо називати ці етапи Стародавність, Середньовіччя, Новочасність і Новий світ. Україна — все ще у Середньовіччі, але має потужний потяг до сучасності.
Майдан — троїста українська революція, що має три головні складові: економічну, геополітичну й ментальну. Економічна революція — революція середнього класу проти феодалізму, проти олігархів, за вільний ринок. Геополітична — українська національно-визвольна революція. І третя — революція свідомості: нове мислення проти старого. Жодна з цих революцій не завершена.
Ми живемо всередині трьох революцій, саме тому нам часом так погано.
Лише в казках добро перемагає у вирішальному двобої, а далі всі живуть щасливо до самої смерті. Насправді ж виходить так, як писав Ґете: «Лише той гідний життя і свободи, хто кожен день за них іде на бій».
Світ Новочасності палає, він охоплений світовою кризою. Це навіть не криза, це пологи — народження нового світу, якого ми ще не знаємо. Наше завдання — mission impossible. Треба увійти у вогонь сучасного світу, подолати його з мінімальними опіками і вийти з того боку, де народжується новий світ. Після цього перейти у вищу лігу націй, де ми хочемо бути і на що ми маємо право.
Кайф — валюта нового світу.
Будуйте площі, а не палаци. Не бійтеся бути вразливими, бо жодне рішення не буде вічним. Ростіть дерево, а не будуйте мур. Створюйте мережі мереж, які ґрунтуються на довірі.
У кого немає проекту майбутнього, той стає ресурсом для того, у кого такий проект вже є.
Ми не владні над картами, що нам роздали, але ми владні над тим, як ними зіграємо.
Тепер наше головне завдання — займатися майбутнім, бо майбутнє об’єднує, а минуле роз’єднує, бо ж правда у кожного своя.
Активна меншість задає напрямок, а пасивна більшість — темп.
Отже, майбутнє не визначено наперед, але хто його визначає? У Бога немає інших рук, окрім наших.
Нова країна проросте крізь стару, як трава проростає крізь потрісканий асфальт.
→ Фото Віталя Дейнеги — Юля Кочетова
