Магія чисел

17-річна Фіонг Ань Чан із Черкас вирішила задачу, над якою мізкували імениті математики світу

17.08.2016 Надія Швадчак

Розумники» — серія розмов із талановитими українськими дітьми та підлітками. Це історії про те, що їх формує й мотивує, про їхні проекти й зацікавлення, а також про їхні страхи та мрії.

Спецпроект створений за сприяння компанії Edvantis.]

***

— Дівчата бувають математиками?

— Звичайно ж!

— А ти — українка?

— Ну звісно!

Подібні запитання на 17-річну Фіонг Ань Чан із Черкас впродовж останніх кількох місяців сиплються з усіх боків. У травні вона потрапила до числа переможців міжнародного науково-технічного конкурсу молодих учених Intel ISEF у категорії «Математика». Досліджуючи властивості фігурних чисел, дівчина вивела формулу для знаходження спільних елементів двох послідовностей.

За свою роботу Аня, як її називають друзі, отримала фінансову винагороду — одну тисячу доларів, а ще — спеціальний приз від Американського математичного товариства. Наразі вона очікує початку навчання у КПІ і розмірковує про те, чому українські школярі зазвичай соромляться науки.

Челендж

Аня народилася в Україні. Батьки до Черкас перебралися із В’єтнаму, і в новій країні їм спершу велось нелегко. Попри те, для доньки вони хотіли якнайкращого майбутнього, тому вирішили всіляко прививати їй любов до навчання.

Ось, наприклад, Аня ще зовсім маленька. Дні як дні: пішла в садочок, повернулась, погралась, поїла. Приходить вечір, тато розгортає перед нею зошит і починає писати приклади. Аня додає, віднімає, множить і ділить. Ані подобається. Дні як дні — дівчинка рахує. Дорослішає. Йде до школи, а там здивовано дивиться на однокласників: «Це ж нормально — вміти рахувати! Та ну. Перестаньте! Це ж просто!»

sm1a6400sm1a6389

Коли у восьмому класі дівчина вступила до фізико-математичного ліцею — вразилась. Виявилось, крім навчання, можна займатися ще чимось цікавим: спортом, танцями, співами.

— Однокласники показали, що можна все поєднувати. Я собі подумала: вау, це дуже класно, бо сама вже давно мріяла мати свій талант. Якщо йдеш в гості чи гуляти, а у тебе в голові одні формули, це нецікаво, — каже Аня, сідаючи за парту у своєму вже колишньому класі Черкаського фізико-математичного ліцею.

Тут дівчина нарешті навчилася грати у волейбол. Учитель фізкультури досі піджартовує: «Пам’ятаєш, якою ти прийшла? М’ячика боялась». Тут, у ліцеї, вона перестала думати, що вчити потрібно геть усе і що медаль — настільки важлива. На неї тиснула історія, вона з нею боролась, сиділа в датах і хронологіях, засинала з підручником і каже, краще вчила б фізику або математику. Це те, що їй до душі. Навколо було достатньо прикладів, коли однокласники займалися кількома предметами і не витрачали багато часу на інші. Самостійна профілізація. Аня шкодує, що в школах немає обов’язкової. Все ж у ліцеї вона залишилась відмінницею.

— Я дуже совісною була. І якось так побудувала життя, що кожне завдання мені, як челендж. Оце мета. Зроблю — буду молодець. Ну не можу не зробити, якщо воно в моїх силах. Багато дітей вважають навчання дуже нудним, бо сприймають його так, ніби це просто книжки-зошити-ручки. А це ж неправда! Наприклад, у мого друга, який цікавиться фізикою і астрономією, вдома є всілякі прилади для експериментів. Щоправда, серед школярів існує ще одна проблема: дітей, які багато займаються наукою, називають задротами. І мене так називали! — сміється. — Але я не ображалась!

Задрот, то задрот, — каже дівчина і безтурботно стенає плечима. — Можливо, це теж лякає дітей, які хочуть займатися наукою, але бояться, що їх викинуть із соціуму. Дехто ж замикається або вариться в середовищі собі подібних. Так не можна! Що більше коло спілкування, знайомств, то більше людей ти знаходиш і  більше вони тебе надихають! У мене є знайомі, які присвятили життя подорожам. І я дуже люблю подорожувати! Навіть маю традицію збирати цукрові пакетики з усіх місць, де була. Життя солодке, але можна підсолодити ще.

Перевиконала посередню мету

У десятому класі Аня, за прикладом друга, захотіла навчатись у Малій академії наук. Дівчина весь час дивується, як їй щастило з людьми, котрі надихають, і як усе «складалось». Наукового керівника для МАНу шукала самостійно. Прийшла у Черкаський національний університет і почула, що викладач, до якого вона хоче потрапити, не має на неї часу. Не здалась — заявила, що вона олімпіадниця і любить математику. Викладач погодився.

Дівчина відмовилася від багатьох тем, але коли перед нею з’явились фігурні числа — за словами керівника, тема серйозна і малодосліджена, — очі загорілись. Вибір зробився сам.

sm1a6445

Цілий рік після школи дівчина старанно ходила працювати зі своїми числами. Математика ніколи не видавалась їй нудною. «У-у, — хитає головою Аня і переконує, — ні в якому разі». Зі своєю науковою роботою дівчина зустрічала світанки.

— Ось перед тобою задача і ти не знаєш: рухатись вправо чи вліво? Що застосувати? Пробуєш різне. І знаєш, таке відчуття, коли — нарешті!.. Ти дивишся — і нарешті щось вдається! — голос Ані робиться жвавим і дзвінким. — Знаєш таке відчуття? Я думаю, це у всіх так, коли над чимось довго думаєш — і врешті розумієш, що можна ось так зробити і щось класне вийде. Не знаю, що мене мотивувало вчитись. Це не сили ззовні. Це власна свідомість. Я розуміла, що хочу саме так. Мене ні разу ніхто не змушував до наукової роботи. Могла залишити будь-коли.

Той, хто ставить собі запитання в школі, де пригодяться знання з математики у житті, може й не знайти відповіді. Аня працювала просто тому, що подобалось. Геть не обов’язково, каже вона, займатися тим, що доведеться застосовувати. Головне — радість від процесу.

— Це ж те саме, що танцюєш із трьох років, а потім вивчився і пішов працювати касиром. Де тоді твої танці будуть? Але якщо серйозно, зараз усе так розвивається, що ні фізика, ні хімія, ні нанотехнології не можуть обійтися без математики.

Коли Аня закінчила роботу про фігурні числа, то на захисті у МАН думала ставити крапку. Її формулу для знаходження спільних елементів у двох послідовностях фігурних чисел сприйняли як іще одну роботу з багатьох — ефекту «вау» не сталося. На український відбір до Intel ISEF дівчина подалась радше легковажно, аніж цілеспрямовано. Просто покликав друг.

— Спочатку думала: «Ні, не піду. Там будуть рóботи, квадрокоптери і всяке таке, а у мене суто математична робóта. Що мені робити серед цих «роботів»? А друг переконав таки: погуляємо по КПІ, три дні без батьків і школи! — сміється. — Пішла — і воно тааак закрутилося!

На відборі до Intel ISEF її тема журі сподобалась і головною проблемою для Ані та її наукових керівників стало знайти практичне значення. Розпитавши всіх, кого могли, зрозуміли, що роботу можна використати у криптографії, комп’ютерних науках, біоінженерії та нанофізиці. А потім додалась іще одна проблема. Одразу два професори з КПІ, які допомагали з підготовкою, в один день присилали дівчині щось дуже схоже на її роботу. Аня спочатку злякалась, здалось, що на цьому кінець — більше ніякого дослідження, ніякого конкурсу. Але перешкода перетворилась на черговий челендж.

— Ну і що? Якщо схожі варіанти розв’язку, то це щось цікаве. Отже, це актуально. Отже, хтось займався цим, а результат був, але не поширений як мінімум серед математичного соціуму. І це надихає. Моя робота — просто задоволення, а як оцінять — справа другорядна. Не знаю, чи так правильно робити, але я не бачу сенсу ставити дуже велику мету, якої неможливо досягнути. По-моєму, краще поставити посередню, яку можеш перевиконати. У мене не було мети поїхати у Штати. Я ні на що не сподівалась, а під час оголошення переможців українського відбору думала, яким автобусом дістатися в Черкаси. Сиджу на останній парті, а тут всі чомусь повертаються до мене. Я перелякалась: це я вголос думала про автобус? — сміється.

sm1a6438

Так само без серйозних амбіцій Аня поїхала до США, вбирала там атмосферу наукового свята і хотіла від нього взяти якомога більше. Бо поїздка дарувала багато знайомств як із професорами, так і з учнями з різних країн. Саме там Аня зустріла багато дітей, які не просто займаються, а живуть наукою. Набагато більше, аніж доводилось зустрічати в Україні.

— Можливо, це все тому, що у них більше конкурсів. Про МАН у нас знають всі, а про Intel ISEF — ні, — припускає дівчина. — І, може, у нас не розуміють, що наука — це  події, які насичують життя і дають стільки емоцій, що зараз я розповідаю і наче переживаю все знову. Наука — це не колбочки і формули — це набагато більше. Коли я приїхали до США,  глянула на стенди учасників: «Йо-ма-йо! Це все діти придумали?»

Наука — це не колбочки і формули — це набагато більше. Коли я приїхали до США,  глянула на стенди учасників: «Йо-ма-йо! Це все діти придумали?»

Серед робіт, які «понапридумували», виокремили і її проект. «Cherkassy, Ukraine», нагорода, конкурсанти-математики, які підбігають і розпитують про проект, — дівчина досі не вірить, що це трапилося з нею.

— Приємно було, що робота припала до душі не просто математикам, а математикам з усього світу.

Про свою поїздку на конкурс Аня розповідає не інакше, ніж із захопленням, і мріє, щоб на нього подавалось якомога більше українських школярів. Там її вразила кількість задіяних волонтерів (кілька сотень) і відвідувачів конкурсу, серед яких були навіть молодші школярі. Ходили, розглядали проекти, дізнавались про науки, бачили людей, які приїхали з усіх-усюд, щоби показати свою роботу.

— Дітям це ж подобається. Вони захоплюються! Це ж теж залишає слід у їхній свідомості! В Україні не так і багато конкурсів. Але й на ті ніхто ззовні не приходить… Є пряма трансляція захисту у МАН, але це не настільки популярно.

Аню часто перепитують, чи точно їй потрібна наука. Бо «у нас» це радше важко і бідно. Дівчина все розуміє і навіть погоджується, але завжди повертається до свого закордонного досвіду. До того, яке бачила ставлення журі до дітей «там». Як вони вслухалися і ловили кожне слово конкурсантів. Яке може бути ставлення до науки. Як «там» дітям дають цей важливий поштовх — надихають.

— Тут поки що немає такого… Хоча у нас дуже розумні діти. Я не знаю, що їх зупиняє… Але як буде розвиватися країна, якщо не буде розвиватися наука? Так же ж не можна!

Майбутня математик

— З отакими окулярами круглими, — Аня підносить зімкнуті в коло пальці до очей, — діловий костюм у тоненьку смужку. Білу! І туфельки вишукані, які закривають ногу. Стою біля дошки. З паличкою! Боже, аж страшно стало, — сміється, уявляє себе науковцем. — Але вони ж насправді не такі! Ми коли на Intel ISEF приїхали, нам дискотеку влаштували з діджеєм. Поселили в готелі на 16 поверсі! У Штатах! Це навіть в голову не лізе! Ось так руйнуються стереотипи про те, що, коли займатимешся наукою, це нічого не дасть! У-у! Я і до цього конкурсу знала, що це не так, а після тільки впевнилась.

sm1a6459

Мабуть, будь-хто, хто знає Аню, скаже, що це майбутній математик. І не замислиться. Але сама дівчина довго вибиралась із сумнівів. Каже, так завжди: ті, що добре вчились і яким усе вдавалось, потім не знають, чим у житті займатись. Ані в 11 класі батьки підказали, що легше сконцентруватись на чомусь одному. «Добре, що так сказали, принаймні легше стало». І хоча вибір пав на математику, вчити мови Аня не перестане, бо це ключ до її подорожей і нових цукрових пакетиків.

— Коли я тільки приїхала зі США в Україну, головне питання від журналістів було: куди вступатиму. А я не знала, що відповісти! Була універсальна відповідь: «Хочу скласти ЗНО — і знатиму». Потім казала, що отримаю результати і вже тоді скажу.

Тато дуже хотів, щоби донька стала лікарем, мама рекомендувала міжнародні відносини. Обидві пропозиції у відповідь отримали своє «ні», і тоді вибирати — самостійно і відповідально — доручили Ані. Мови чи математика?

Документи після вагань вона подала у КПІ на системний аналіз і в КНУ на прикладну математику, кібернетику і «все таке». Врешті — вчитиметься у «політесі».

— У мене подруга йде в медичний. Я їй так заздрю! У неї все зрозуміло — стане лікарем. Хтось іде на банківську справу — потім у банк. А дивишся на себе — і не розумієш, що хочеш. Але це плюс, коли вибираєш професію широкої специфікації, коли працювати можеш багато де. І в фінансах, і в науці. Зараз мені хочеться спробувати студентського життя, отримати хороший рівень знань. А потім… Я тільки боюсь «прилипнути» до якогось одного місця! Отримати роботу, яка не дозволить нікуди поїхати і знайомитись із людьми! Це ж так страшно, коли тобі 25, а ти не бачив ще й сотої частини світу, бо застряг у офісі! Оцього я страшенно боюсь!

Надія Швадчак Середа Ірина

Схожі публікації

5246 8

Анастасія Примович: «Найголовніше — це мотивація»

Львів’янка про те, як це: навчатися у Гарварді та Оксфорді, а працювати — у Microsoft

11.05.2017 Оксана Левантович
4522 5

Наукова амбіція

Львів’янин Андрій Рабець хоче наукою змінити спосіб мислення людей і врятувати світ від туберкульозу

22.02.2017 Надія Швадчак
7314 6

Із Сум — у Лас-Вегас

Історія винахідника, який два роки прогулював шкільні уроки в лабораторії, а тепер вчиться у США

04.04.2018 Надія Швадчак

Популярні публікації

42894 12

Богдан Гаврилишин

Розмова із відомим українським економістом та громадським діячем
27.07.2014 Володимир Бєглов
29634 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов
47741 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати