img

Олександр Божик: «Скрипка — це моя зброя»

05.06.2017 Наталія Середюк

Він був діджеєм, працював у теленовинах, готувався прийняти сан священика та досі упізнає той львівський будинок, де трудився на будівництві. Але фатум, вищі сили або звичайнісінький випадок підготували для нього іншу життєву історію.

Якось мати привела Сашка до музичної школи, бо бачила у ньому майбутнього кларнетиста. Але після першого заняття додому хлопець повернувся скрипалем.

Скрипаль-віртуоз Олександр Божик про музику, яка лікує, і мистецтво у час війни.

 

Із чого почалася твоя історія? Як ти став скрипалем?

Cпершу я навчався у звичайній школі. Та одного разу батько довідався про набір у музичну, тож вирішили спробувати мене туди влаштувати. Мої батьки не є професійними музикантами, але мама мала дуже хороший слух, співала і навіть трохи грала на бандурі. Мама хотіла, щоб я вивчав кларнет, тож мене готували до цього. Але вчитель подивився на мої пальці і сказав, що це «пальці скрипаля». Так я й почав займатися скрипкою.

Вчитель подивився на мої пальці і сказав, що це «пальці скрипаля»

У дитинстві мені не хотілося грати по шість годин на інструменті, бо, як усі хлопці, прагнув грати у футбол. Та коли почалися перші концерти, коли почув перші оплески, коли вперше в 11 років зіграв із оркестром у Львівській філармонії, то зрозумів, наскільки це цікаво. Я не знав, чи це заняття буде перспективним, але батьки дуже підтримували. Можливо, якби не вони, то у якийсь момент я б закинув гру на скрипці.

Намагався поєднувати скрипку і розваги. Любив і футбол, і волейбол, і баскетбол, але це було небезпечно. Бо якщо музикант пошкодить бодай один палець, то фактично на місяць випадає із режиму. Я лише одного разу вивихнув ногу у школі, але гіпс не заважав займатися на скрипці і навіть стояти на воротах. (Усміхається)

Чи мав сумніви, який шлях обрати після закінчення музичної школи?

Сумніви є завжди. Бо молода людина часто ставить собі питання: «Чи це справа мого життя?», «Чи те, що я роблю, потрібне людям?». Важливо в цей час відчувати підтримку найближчих, і вона у мене була.

Донедавна ставка скрипаля у державній філармонії становила близько 2 400 гривень, а зараз — приблизно 3 600. Водночас добрі струни коштують десь 60 євро, а волос у смичку — біля 35-ти. Тому перспективи у цій сфері були очевидно не найкращими.

Донедавна ставка скрипаля у державній філармонії становила близько 2 400 гривень, а зараз — приблизно 3 600. Водночас добрі струни коштують десь 60 євро, а волос у смичку — біля 35-ти

Був один переломний момент. Під час навчання в академії я мав деяке розчарування, бо бачив, що скрипка не приносить фінансових дивідендів. І навіть хотілося піти в іншу сферу, щоб відволіктися від тих думок.

Мій тато все життя працював будівельником, тож я вирішив деякий час попрацювати у його бригаді. Досі пам’ятаю той будинок у Львові, де шпаклював стелю. Хлопці, із якими працював, не вірили, що я був першою скрипкою у філармонії. Тоді справді думав про те, щоб лишити музику. Але, попрацювавши у бригаді тиждень, повернувся.

Вважаю, що у житті потрібно спробувати якомога більше всього. Тому мене часто «кидає» у різні крайнощі. Я і футболістом хотів бути, і пробував свої сили у теленовинах, і навіть мав підготовлену келію для навчання у семінарії на священика. Оскільки я єдина дитина в сім’ї, мама дуже хотіла, щоби мав родину.

Крім того, був викладачем гри на гітарі, займався шахами, брейк-дансом, ходив на бокс. Були періоди, коли грав фонову музику на фортепіано чи гітарі у різних кафе. Працював діджеєм на вечірках. Я люблю експериментувати, але вже себе знайшов. (Усміхається)

Багато українців уперше дізналися про тебе після талант-шоу на одному з центральних каналів. Чому вирішив взяти участь у такому конкурсі? 

Це була свого роду авантюра. Перед цим два роки працював за контрактом у престижному музичному шоу в Нідерландах. У нас були постійні гастролі і ми виступали ледь не щодня. Мені пропонували залишитися там ще на три роки на дуже хороших умовах, але я вирішив взяти участь в українському талант-шоу.

Це було важкувато, бо певний час поєднував свою роботу у Нідерландах і виступи в Україні. Коли вже дійшов до фіналу, то потрібно було вибирати. Тоді вирішив не продовжувати контракту із європейцями, що дуже їх здивувало. Вони не розуміли, навіщо повертаюся в Україну. Але я ризикнув — і зовсім про це не шкодую.

Жити у таборі талант-шоу було досить кумедно, бо режисери спочатку казали, що все мені придумають, але щось не вдавалося. Тому я не гаяв часу і сам готувався: придумав гру на двох скрипках одночасно, на одній струні. Вони не дуже розуміли, як це має виглядати, і навіть пропонували «відстрілювати» струни, але зрештою ми порозумілися. Хороших скрипалів дуже багато, тож, щоб завоювати увагу публіки, потрібно було придумувати щось божевільне. (Усміхається)

Узагалі я людина фартова. Тоді зайняв друге місце серед 30-ти тисяч людей, які заповнили заявки на участь. Чесно кажучи, не сподівався на такий результат, та він дав мені поштовх. Наступного дня я прокинувся і почав чекати дзвінків від продюсерів, але їх не було місяць, а потім другий… Так я зрозумів, що лише своїми силами можна залишитися на цьому гребені успіху.

Після нідерландського досвіду більше ніколи не виникало бажання виїхати за кордон?

Зараз є дуже багато можливостей виїхати працювати за кордон: чимало музикантів грають на елітних кораблях, у Китаї залюбки співпрацюють із нашими скрипалями. Але мені тут подобається. Я люблю подорожувати, але і люблю повертатися. Є багато пропозицій перебратися до Києва, але мені у Львові добре. Тут, домовляючись про зустріч, можна просто сказати: «Зустрінемося у центрі» й знайтися за п’ять хвилин.

Я працюю у Львівській філармонії, маю багато приватних концертів у столиці, але мені легше їздити ранковими та вечірніми експресами, аніж там жити. Тим паче, що я люблю потяги. Тому моя «база» — це рідний Львів.

Які концерти запам’яталися найбільше?

Мені шкода, що я не рахував своїх концертів так, як Мессі рахував свої голи. (Усміхається) Але приблизно знаю, що їх було вже понад 3000. Ми з оркестром мали досвід жити і виступати у Кореї, де впродовж 90 днів дали 89 концертів. Але, звичайно, є з-поміж них особливі.

Ми з оркестром мали досвід жити і виступати у Кореї, де впродовж 90 днів дали 89 концертів

Якщо брати шкільні роки, то дуже запам’ятався концерт музики Моцарта з оркестром у філармонії. Тоді я був у четвертому класі. Вже у зрілому віці добре пам’ятаю перший шоу-концерт. Я завжди був класичним скрипалем, але після участі у конкурсі вирішив дещо урізноманітнити свою програму. Тоді, у 2011 році, я зібрав свій рок-колектив, написали аранжування і зробили потужний концерт.

Загалом дуже люблю виступати у Польщі — там завжди якісний звук, куди би не приїхав. Дуже сподобався один концерт у зовсім невеликому польському містечку. Тоді організатори його добре прорекламували — і увесь зал був заповненим, хоча мене там ніхто не знав. Після концерту були такі оплески та овації, що ми зійшли зі сцени і почали обійматися із музикантами. Ми отримали тоді просто колосальне задоволення.

Чи відчуваєш різницю у сприйнятті класичної музики в нас і за кордоном?

У Львові досить складно зібрати публіку на концерт класичної музики. В той же час, наприклад, в Австрійському театрі квитки купують на три роки вперед.

У нас чомусь вважають, що класика — це нецікаво і нудно. Глядачі мають бути підготовлені до такої музики. За кордоном є багато класичних радіостанцій, які популяризують класику. У нас такої практики не вистачає.

Якщо є яскравий підхід чи неординарна програма, то люди приходять. Але важливо розуміти, на який концерт ідеш. Бо якщо людина вперше потрапить на концерт сучасної музики, де акцент робиться на какофонії, то вона більше ніколи не повернеться до філармонії.

Я теж намагаюся змінювати ситуацію на краще. Якщо анонсую, що буду грати музику з «Піратів Карибського моря», то обов’язково додаю класичні твори до програми, щоби ознайомити людину з іншою музикою. Адже на скількох скрипках я б не грав, яких би номерів не придумував, класика — це найскладніше, що може бути для скрипаля. Класика — це найвищий рівень. 

Для якої публіки любиш виступати?

Я грав і для 10 людей, і для 10 000. Завжди намагаюся викладатися на всі 100%. Ніколи не граю під фонограму. І це зовсім не залежить від того, для кого виступаю.

Я грав і для 10 людей, і для 10 000. Завжди намагаюся викладатися на всі 100%. Ніколи не граю під фонограму

Не люблю, коли не слухають. Зараз я можу вибирати майданчики, на яких виступатиму. Запозичив у одного польського музиканта «правило трьох П». Перше «П» — це гроші (pieniadze), друге — приємність (przyjemnosc) і третє — престиж (prestiz). Якщо пропозиція передбачає хоча б два «П», то я її розглядаю. Тому що концертів насправді є дуже багато. До того ж беру участь так само у благодійних ініціативах.

Зараз в Україні багато дискутують про те, чи є місце мистецтву під час війни. А як ти гадаєш, чи доречно зараз грати музику?

Те, що ми зараз переживаємо у країні, вже так чи інакше вплинуло на кожного артиста і його творчість. Музиканти мусять грати, це їхня робота. Я не можу кинути філармонії і навчатися мистецтву війни. Проте, якщо розважальний концерт випадає на сумну для України дату, то я намагаюся не брати в ньому участі.

DSC_8143

Скрипка і смичок — це моя зброя. Я намагаюся їздити на полігони, грати для солдатів, присвячувати їм мелодії на своїх концертах. Постійно думаю про те, що було би ще добре поїздити по найгарячіших точках.

А як ти ставишся до «Alfa Jazz Fest»?

Якщо не звертати уваги на те, хто є спонсором фестивалю, то він дуже вартісний, адже до Львова приїжджають справді крутезні музиканти. Проте я вбачаю іншу проблему: левова частка людей, які його відвідують, — не тямлять у джазі. І часто це просто своєрідні «понти», бо на фестивалі можна зачекінитися і сфотографуватися. А до того, хто і що грає на сцені, таким поціновувачам музики — байдуже. Цьому деякою мірою сприяє і той факт, що квитки на фестиваль все ж надто дорогі для усіх охочих туди потрапити.

У тебе є багато авторських проектів та різноманітних конкурсів, один із яких — «Божик шукає таланти». Чи маєш намір надалі продовжувати шукати обдарованих скрипалів серед львівських школярів?

Зараз українським дітям важко створювати якусь конкуренцію на міжнародних конкурсах. Бо у таких країнах, як Японія, Китай, Корея дітей у музичну школу віддають у три роки. Й вони доводять свої навички до автоматизму та грають ідеально.

Хочу робити конкурс, бо таким чином здібні діти отримують можливість вийти на велику сцену. Із тим хлопчиком, який переміг минулого разу, ми тільки в Польщі мали п’ять концертів.

А над чим наразі працює «Божик Бенд»?

Зараз ми працюємо над альбомом. Довго думали, чи робити його винятково із авторських мелодій, чи додати кавери відомих композицій. У результаті вирішили зробити два окремих альбоми.

Я пишу музику, але усі члени колективу — неймовірно творчі люди. Вони допомагають удосконалювати партії інструментів, якими володіють. Намагаюся брати найкращих музикантів із різних колективів, але вони мають і власну концертну програму, тому у колективі постійно нові люди.

Раніше більше працювали над переробкою класичних творів. Зараз граємо усе. І навіть коли їдемо до якоїсь країни, то намагаємося підготувати якусь автентичну місцеву мелодію. Творимо просто на сцені.

DSC_8143

Зараз мені дуже подобається писати музику, і в перспективі я хотів би більше займатися саме цим. Бо у моїй голові дуже багато мелодій. (Усміхається)

Впевнений, що музика може лікувати. Колись моя тітка говорила, що коли виросту, то буду лікувати людей. Тоді я не знав, що це означає, але зараз розумію, що це реально. Бо часом загоїти потрібно не лише фізичні болячки, а й душевні.

Чи може щаслива людина написати геніальний твір, чи все-таки митець переживає щось особливе?

Має бути якийсь подразник. Дуже важко почати щось писати, коли у тебе гарний настрій. Але коли щось трапляється в житті, то музика сама приходить. Це переживання допомагає переносити думки на нотний аркуш. За кожною моєю важливою композицією стоїть якась дуже особиста історія.

       Щасливі ті музиканти, які завдяки своєму інструменту можуть подорожувати та відкривати щось нове

Чи вважаєш себе вже достатньо успішним?

Думаю, що мої найбільші звершення у майбутньому. Хочу стати знаменитим скрипалем, щоби мене знали у світі. Для чого мені це треба? Я дуже люблю подорожувати, і на гастролі ми завжди їдемо за тиждень до виступів, щоби побачити країну. Щасливі ті музиканти, які завдяки своєму інструменту можуть подорожувати та відкривати щось нове.

Усі фото надані героєм публікації. 

Наталія Середюк

Схожі публікації

IMG_5087
10491 10

Тарас Прохасько

Розмова з івано-франківським письменником та публіцистом

11.02.2015 Володимир Бєглов
michael-mroczek-195362
2247 5

Як музика впливає на наш мозок та продуктивність

Та 11 виконавців, яких варто слухати під час роботи

31.03.2017 The Ukrainians
Безымянный2
1482 5

Андрій Чемес / Radio Skovoroda

Співзасновник першого україномовного мандрівного онлайн-радіо Radio Skovoroda

16.09.2016 The Ukrainians

Популярні публікації

sDSC_09_2
45606 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко
photo-1419976267187-4ad6b3c60cca
35357 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак
img_1160
41682 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати