Сьогодні, 26 квітня, у 33 річницю Чорнобильської трагедії, у вільному доступі з’явився короткометражний музичний фільм «WONDERWALL». Його автором є український режисер Олександр Денисенко, лауреат численних міжнародних нагород та відзнак, учень володаря Оскара — Анджея Вайди.
«WONDERWALL» здобув 13 нагород на більш як 35 престижних американських та європейських фестивалях. Крізь призму драматичної історії кохання фільм пропонує нову позитивну перспективу сприйняття Чорнобильської трагедії та втрати — як спосіб опрацювання нашого травматичного минулого за допомогою мистецтва.
У інтерв’ю Олександр Денисенко розповів про особливості роботи режисера, залаштунки створення «WONDERWALL» на шляху до світового визнання стрічки, виклики українського кіно- та відеовиробництва, візію його розвитку та пошук власного шляху до режисерського щастя.
[«Закохані у професію» — розмови про щоденну працю тих, хто живе власним покликанням. Спецпроект створений за сприяння Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]
Чи пригадуєш, коли вирішив стати режисером? Які обставини чи, можливо, окремий випадок із життя вплинули на твій вибір?
Так сталось, що, розпочавши свій шлях у світі високого мистецтва через музику, я дійшов до режисури. Оскільки вихований у родині художника, з дитинства мав унікальну можливість зростати у самому серці світу високого мистецтва. Споглядав, вивчав, захоплювався не тільки картинами, скульптурами, графікою, а й самим процесом креаціонізму, спостерігаючи за батьком в процесі роботи. За що безмежно йому вдячний, оскільки саме тоді почав формуватись мій смак і стиль.
Далі було захоплення музикою. Я грав у багатьох гуртах, кілька платівок за моєї участі навіть було видано на іноземних музичних лейблах. У підлітковий період особливо творчі особистості часто мають проблеми у спілкуванні, проблеми адаптації в соціумі, і будь-яка творчість має на меті надкомпенсаторну функцію цієї нездатності. Тому найважливіше, чого навчився у той період, — радитися зі своїми сильними емоціями та переживаннями, виражаючи їх у своїй творчості.
Зараз розумію, що це був мій шлях пошуку «своєї мови». Сьогодні режисура і є моїм найефективнішим способом комунікації зі світом. Що ми зараз робимо з тобою? Ми комунікуємо, намагаємось зрозуміти один одного. А найвищим вираженням цієї комунікації є мистецтво. Для мене це фільми, музичні кліпи чи навіть реклама.
Розкажіть про період навчання у Польщі. Ким для вас був іменитий вчитель Анджей Вайда?
На початку кар’єри, працюючи в Україні, я вважав, що знаю і вмію все. Так, вже тоді мав певні досягнення: ми навіть зняли музичне відео для гурту Prime Time — «My Passion», завдяки якому гурт обрали музиканти Linkin Park для спільного виступу в Петербурзі; створили музичне відео для бельгійського гурту Iron Mask за участі рок-зірки світової слави з Лос-Анджелеса — Марка Боалса; знімав рекламу для великих корпорацій. Проте з часом я зрозумів, що моїх знань та навичок критично не вистачає.
Поїхав у Варшаву та вступив у кіношколу Анджея Вайди, де, спраглий до знань, закінчив аж три факультети: режисуру, сценарну майстерність та креативне продюсування. Ці напрямки допомогли мені зрозуміти кіновиробництво комплексно. Адже не залежно, чи ти працюєш над фільмом, музичним відео чи рекламним роликом — принципи одні й ті ж.
Окрім навчання у кіношколі, я мав щастя працювати з Вайдою як художнім керівником своїх проектів, а також його асистентом під час зйомок його останнього фільму «Повідокі». Це дало мені змогу пізнати його набагато глибше, спостерігати, як працює геній, вчитись таємниць не тільки його ремесла, а й його видатної особистості. Вайда завжди уважно слухав, поводився, як друг, ментор. Він ніколи не нав’язував своєї думки. Це дуже відрізняло його від інших.
Для мене Анджей Вайда — людина-актуалізатор, він запустив багато механізмів мого саморозвитку, показав мені, що означає бути видатною особистістю. Своїм прикладом він утвердив мене в прагненні осягати амбітну мету — створювати справді видатні твори мистецтва.
Яка роль режисера у виробництві кінопродукту? Якими рисами він повинен володіти?
Якщо говорити про американський ринок студійного кіно, режисер — це той, хто, очолюючи велику команду спеціалістів, перекладає аудіовізуальною мовою літературний сценарій фільму. Якщо говорити про рекламу та музичні кліпи, режисер — це також та людина, яка мислить комплексними рішеннями, розуміючи тонкощі меседжингу, брендингу та комерційного сторітелінгу.
Загалом для режисера найважливішими є дві речі: його сильне бачення та запальна пристрасть. Бачення — що робити, як робити і, найголовніше, — чому робити. І тут, окрім режисерського ремесла, є важливою сама особистість режисера, його смак, культурний бекграунд, особистий досвід, інтереси, стиль життя. Також надважливим є тонке розуміння режисером людської психології, динаміки психоемоційних процесів, комунікацій та людини в широкому розумінні цього слова.
А для того, щоб комунікація фільму з глядачами була ефективною, потрібно горіти дитячою цікавістю вивчення людини, світу, постійно ставити собі питання «чому?», невтомно шукати сенс нашого буття. Якраз тут без запальної пристрасті не обійтись, оскільки створення фільму — це створення цілого світу, який функціонує згідно з певними, дуже продуманими законами та принципами світу, який має виглядати абсолютно правдивим. Тому без беззаперечної відданості та щирого захоплення своєю справою на видатний результат не можна сподіватись.
Напрошується питання, то якими є характеристики майстерного, видатного результату? Як його досягти?
Видатний кіно- чи відеопродукт через розважальну форму ефективно комунікує з аудиторією. Він є квінтесенцією історії та, найважливіше, у певний спосіб віддзеркалює запит глядача — прагнення осягнути своє найбажаніше та найомріяніше майбутнє.
Якщо ми говоримо про кіно, то це герой, до якого можуть і хочуть співвіднестися глядачі, який актуалізує їх. Для кожної людини найцікавішою темою є вона сама, тому у фільмі глядачі бачать альтернативну реальність свого життя. Якщо мрії, виклики, переживання героя резонують із ними самими, глядачі проживають історію звершення героя як власну.
Досвід головного героя глибоко інтегрується в досвід глядача, якого він у реальному житті ніколи не мав. Безпечна кінореальність за допомогою багаторівневої комунікації через сюжет, світ, атмосферу, символізм, безліч маленьких, але важливих деталей допомагає комунікувати складні меседжі, які є настільки комплексними та багатогранними, що сприймаються як саме життя.
Якщо ми говоримо про мистецтво реклами і бачення його комерційної суті — через художню форму комунікувати цільовій аудиторії послання, що ґрунтується на об’єктивних критеріях потреб бренду, то «видатною» рекламою є така, що спонукає глядача до дії, а продукт стає для глядача об’єктом бажання.
Чого, на твою думку, найбільше бракує українським режисерам у досягненні видатних результатів?
Для створення ефективної комунікації найважливіше — приборкати власне его, зрозуміти, що ти робиш фільми не для себе і що вони мають комунікувати меседж до ширшої аудиторії, яку потрібно розуміти. Часто, знімаючи кіно, музичний кліп чи рекламний ролик, в Україні дуже поверхнево ставляться до етапу девелопменту — розробки, дизайну майбутнього продукту та шляхів його комунікації з глядачами.
Розумію, чому так, оскільки сам це колись прожив. Річ у тім, що ця індустрія є відносно новою в Україні. Часто такі творці хочуть якнайшвидше знімати, адже процес зйомок — це камера, світло, актори, декорації — одне слово, магія… Тоді его просто розцвітає, але питання — для чого це все? Що з цим робити далі?
Пригадую, якось я консультував українські продакшени щодо виробництва рекламних роликів для бізнесу. Тоді маркетинг-директори припускалися фатальної помилки — вони писали сценарій, який є їхньою особистою історією, яка не стосується глядачів, тобто клієнтів. Коли запитував, хто є ваша аудиторія, що ви хочете їй сказати і чому це для неї важливо, вони відповідали приблизно так: ми хочемо зняти ролик і показати, який класний у нас продукт і якою чудовою є наша компанія. Але це не працює, бо насправді бренд має зробити для ваших клієнтів лише одне — бути відданим помічником в осягненні ними омріяного способу життя.
Остання твоя праця — «WONDERWALL» — музичний фільм про Чорнобиль. Як дійшли до цієї теми? Що вона означає для тебе?
Створюючи «WONDERWALL», я прагнув створити комплексний продукт, який через розважальну форму комунікуватиме широкій світовій глядацькій аудиторії важливе та актуальне сьогодні послання. Я прагнув зробити фільм, який викликатиме сильні емоції та зображатиме новаторський погляд на одвічні питання людського буття. Фільм, який через призму героя порушить тему, що торкається кожного з нас, та розповідатиме історію, сповнену надії. Історію, що зігріватиме промінчиком світла серця людей, які втратили своїх близьких.
Поєднавши емоційність музики та кінематографічний сторітелінг, форма музичного фільму має унікальний потенціал для створення інтенсивнішої форми спілкування з молодою аудиторією. Ескапістська, у супроводі світлої музики, історія легша та глибша для емоційного сприйняття, особливо підлітками. Створюючи особливий зв’язок між ними та персонажами, така форма також дає можливість відчути трагізм Чорнобильської катастрофи, але при цьому не гнітить трагічністю, а навпаки, має своєрідний післяефект очищення.
Я хотів розповісти історію, яка резонуватиме з емоціями глядачів незалежно від того, де вони проживають, що знають про Чорнобильську катастрофу. Історію, яка резонуватиме з емоціями кожного, хто пережив втрату особливо близької людини і відчуває сум і тугу за нею. Тому Чорнобиль — це образ травматичного минулого в нашому житті. Цей образ і урухомлює драматургію фільму. Найважливіше, історія у фільмі відбувається сьогодні, зображує особливий погляд на минуле, фокусується на потенціалі майбутнього.
Як світовій аудиторії, так і українцям я хотів донести ідею, що там, де так довго панував морок, зараз потрібно шукати промінчик надії, світло життєдайного сонця. І намагатись побачити інакше такий страшний досвід, як втрата близької людини. Моєю мрією є показати спосіб, як можна подолати посттравматичний синдром. Ця проблема дуже актуальна сьогодні в Україні та у світі. Настав час, коли ми повинні говорити і про цю, і про інші травми так, щоб побачити перспективу.
Запросивши глядачів дослідити внутрішній світ героя, я хотів певною мірою збудити у них цікавість дізнатися також більше про світ фільму: відчути особливий зв’язок із місцем, періодом часу та подіями; ініціювати рефлексії про причини Чорнобильської трагедії; замислитися, чому ми почуваємося самотніми у великому місті; відчути свободу втечі від соціуму; провести деякі біблійні аналогії; доторкнутись до захопливих чудес світобудови.
Пропоную глядачам самостійно інтерпретувати мову символів фільму, можливо, цей виклик дасть їм змогу не тільки доторкнутись до захопливих чудес світобудови, а й більше дізнатись про себе та своє місце у Всесвіті.
Чи є очікування, як глядач, і не лише український, сприйме цю стрічку?
Відповідь на поверхні. «WONDERWALL» ще до прем’єри в Україні отримав визнання у світі. Фестивальний успіх фільму, а на сьогодні це 13 нагород та участь в офіційній конкурсній програмі більше як 35 кінофестивалів (США, Канада, Великобританія, Австралія, Португалія, Франція, Ізраїль, Німеччина, Австрія та інших країнах), є свідченням того, що меседж та мова фільму є зрозумілими та актуальними і що наша комунікація, діалог зі світом є ефективними.
Я від щирого серця хочу подякувати Марії Матіос — патронесі фільму — за її опіку та допомогу під час знімального процесу; Віталієві Кличку, для якого тема Чорнобиля є дуже особистою, — за зворушливий лист підтримки; Олегові Собчуку та СКАЙ за емоційну душу фільму — неймовірну пісню; Тарасу Майбі — асоційованому продюсеру фільму, що був надійними плечима та заряджав мене своїм невичерпним оптимізмом. Наш успіх — це заслуга усієї нашої великої команди.
Особливою гордістю для нас є те, що успіх «WONDERWALL» — це також міжнародне визнання українських творців і українського кінопродукту. Якщо люди з багатьох куточків світу сприймають цей фільм, дивляться його і він актуальний для них, то українська культура також має потенціал бути такою.
Як українське кіно може стати цікавим для світу?
Хороше питання, але на нього немає простої відповіді. Якщо говорити про кіно та наратив, то нам важливо навчитись оповідати історію крізь призму героя, який прагне осягнути свою мрію та відчайдушно бореться за неї.
В українські літературній традиції домінує не герой і його боротьба, як в англосаксів, а жертва, її екзистенція. Витоки цього, думаю, потрібно шукати в нашій ідентичності. Вона була розмитою і, на мою думку, почала окреслюватися нещодавно. Вочевидь, для цього необхідними є тектонічні здвиги. Епос був, але ще в часи Київської Русі. Новітній епос розпочався з Майдану.
Революція Гідності — це феномен, який дав можливість формувати українську ідентичність через спільні зі світом риси. Усі люди вийшли на Майдан з різних причин, але залишилися там заради однієї мети — створити місце, де вони зможуть бути собою та робити ті речі, які роблять їх щасливими. Це те, чого хоче кожен із нас.
Згадайте, як увесь світ зрозумів та підтримав Україну. Це і є ті ідеї, емоції та досвіди, через які виражається українська ідентичність. Не через те, що робить нас унікальними, а через те, що ми маємо спільного зі світом. Ось вам і перша відповідь, яким могло б бути сучасне українське кіно.
Якщо ми хочемо, щоб українське кіно чи український продукт як такий розвивався і мав потенціал бути цікавим у світі, потрібно бути відкритими до досвіду інших націй. Тільки в співпраці зі світом Україна може зрости. «WONDERWALL» ми створювали в міжнародній кoпродукції. Одним з офіційних партнерів фільму є «Adi Roche’s Chernobyl Children International». Це найбільша у світі, єдина акредитована ООН міжнародна благодійна організація, яка надала гуманітарну допомогу «Чорнобильському регіону» більш як на 105 млн євро. До слова, завдяки їхній допомозі понад 25 500 дітей їздили з радіаційних зон до Ірландії для відпочинку та оздоровлення.
Другим партнером є УКУ — феномен в українській освіті, унікальна платформа, екосистема, яка не тільки стала ковтком свіжого повітря на пострадянському герметичному просторі освіти, а й актуалізатором всебічного розвитку української молоді. Думаю, з часом УКУ стане ще ширшою платформою, так би мовити, трансмедійною базою для дискурсу кіно, музики, мистецтва, історії, науки й культури.
Ми пишаємось таким партнерством, оскільки добрі партнери — це не тільки взаємопідтримка, це потенціал нових, цікавих та важливих спільних проектів, коли може з’явитися щось унікальне, чого ти навіть уявити не міг.
І останнє запитання: що для тебе є щастям режисера?
Говорячи про щастя режисера, не можна оминути щастя в широкому розумінні слова. Для мене це прагнення цілісності, це свобода жити вільно, по-справжньому любити життя, своє оточення, свою професію.
Щодо роботи, то найбільшим щастям для мене є можливість досліджувати, творити та отримувати задоволення від цього захопливого процесу. А коли ти бачиш, що продукти, над якими працював, резонують з найглибшими переживаннями глядачів, їхніми емоціями та досвідами, відкривають нові ідеї та отримують визнання, ще й світове, — ти розумієш, що на правильному шляху і вдячний долі, що завдяки своєму мистецтву можеш пробудити в людей бачення, надихнути розвиватися та актуалізувати свій потенціал.
Фото — Лесик Урбан, а також надані героєм (із А. Вайдою та плакат).
