Перевертні

Олеся Хромейчук — історикиня й письменниця, яка побувала на темному боці життя. У цьому тексті вона відверто розповідає про опір раку, хіміотерапію як перевтілення — досвід, що змінює не лише тіло, а й погляд на життя, смерть і жіночність. Її історія — це історія сучасної Персефони, що скуштувала зерна граната й повернулася з темряви іншою. Текст входить до циклу есеїв Wounds and Words, у яких авторка осмислює історію, політику, культуру та свій шлях крізь рак.

Я погодилась прийняти отруту, бо хотіла жити.

— Ви молода; ввіллємо у вас усе, що тільки можна, аби ви змогли прожити ще років сорок, — сказала моя лікарка-оптимістка. Мої стосунки з оптимізмом складні, та я вирішила довіритись лікарці. Так почався новий етап мого перевтілення.

Перша моя хімія чимось нагадувала перший секс: усі кажуть, що буде неприємно, але воно того варте. Та ніхто не каже, що після хімії, як і після сексу, ти стаєш іншою жінкою. 

— Так добре виглядаєш! Геть не змінилася! — сказала мені знайома, яка і в кращі часи не вирізнялася почуттям такту. — Якщо не знати, що ти хвора, то так і не скажеш!

Хворі люди мають мати хворий вигляд. Якщо ми вже й наважуємось уособлювати неприємне нагадування про смертність, то краще створити підхожий образ. Після місяців утоми, нудоти, нейропатії, безсоння, виразок у роті, припливів жару, харчової непереносимості, мігреней, болю в суглобах та інших дарів лікування, мене не сприймають як хвору на рак, бо ношу тонну макіяжу і «так добре виглядаю!». Я відчула непереборне бажання зірвати перуку й запитати її: «Ну а тепер? Коли виглядаю отак, то скажеш, що в мене рак?».

«Перука заважає» — написала мені авторка, якою я щиро захоплююся. Ймовірно, вона не мала на увазі мою справжню перуку; вона застерігала від письма, яке не створює незручностей для читачів, завдяки якому їм легко перебувати в присутності моїх слів. 

Підсолоджений текст проковтнути легко; гіркоту можна й не помітити. Голі, сміливі фрази — як і гола голова — бентежать, змінюють, перевтілюють.

Отрута, що мала б мені зберегти життя, — червона і невблаганна. Відповідає своїй назві — Червоний Диявол. Змішана з моєю кров’ю, вона тече по венах, атакуючи всі клітини, що швидко діляться, не розбираючись — добрі вони чи погані.

Вона знебарвила шкіру, а я натомість змусила її забарвити мої слова. Вони розпливаються на папері, спостерігаю за формами, що утворюються.

***

Я помітила її крізь ледь прочинені двері, й мені перехопило подих. Вона сиділа перед великим дзеркалом — мовчазна, нерухома, спокійна.  На противагу їй молодша жін