«У нас є вкорінене скептичне ставлення до садівництва та городництва. Мовляв, якщо хочеш цим займатись, то їдь в село свиням хвости крутити і вирощуй там свої картоплю і моркву», — каже Анжеліка Зозуля з громадської організації «Плато».
У Львові «Плато» ставиться до садівництва серйозно: парк «Залізна вода», що став осередком її діяльності, мав власні теплиці щонайменше з початку XX століття. Тож вирощування рослин посеред великого міста є, по-перше, цілком традиційним заняттям. А по-друге, дуже урбаністичним.
Але як їм це вдалося?
§§§
[Цей матеріал є частиною спільного проєкту The Ukrainians Media, Фундації ЗМІН та Фонду родини Богдана Гаврилишина у рамках Премії відповідальності Responsibility Award 2023]
§§§
Громадська організація «Плато» існує у Львові з 2019 року. Як це буває в багатьох організацій, усе почалося з невеликої спільноти однодумців, які в силу різних обставин та життєвого досвіду переймалися проблемами довкілля. Здебільшого активісти майбутньої ГО походили з різних українських міст, однак, опинившись у Львові, одностайно вирішили, що хочуть влитися у життя міста.
Так з’явилася спільнота, яка розпочала у різний спосіб спонукати місцевих мешканців долучатися до змін простору, в якому вони живуть. Активісти «Плато» переконані, зміна клімату має стати пріоритетом для кожного, оскільки це відбувається тут і з нами просто зараз. Клімат не чекатиме завершення війни.
Анжеліка Зозуля, історикиня за освітою, займається координацією природоорієнтованих проєктів організації. Каже, свого часу, проживаючи за кордоном, дуже надихнулася досвідом своїх друзів, які дбали про довкілля у найменших побутових дрібницях. І твердо вирішила: після повернення в Україну так має бути й у Львові.
«Після аналізу ми з друзями зрозуміли, що парасольковою проблемою, яка охоплює різні напрями, є зміна клімату. Тож нам захотілося спробувати цей горішок на зуб. Ми хочемо, щоб якомога більше мешканок і мешканців Львова розуміли, як наші дії можуть впливати на довкілля глобально. Ми хочемо довести, що локальним громадам під силу змінювати те, що, на перший погляд, здається далеким і неможливим».
На старті команді бракувало ресурсів. Знадобилося чимало часу, аби зрозуміти, з якого боку найкраще підступитися до такої глобальної теми: як виокремити напрями, як правильно й доступно комунікувати нагальність та важливість, як розширити коло однодумців та залучити партнерів.
Перші проєкти організації були, як правило, невеликими. Вони вирішували точкову проблему, однак не несли широкого просвітницького впливу, чого прагнули активісти. Тож команда постійно міркувала, як це можна змінити. Врешті-решт вони дійшли до думки: було би корисно створити у Львові простір, де б поєднувалося кілька природоорієнтованих рішень, до яких львів’яни могли б долучатися. Приміром, збирати дощову воду, вирощувати рослини, компостувати рештки органіки, вчитися любити природу та розуміти себе у ній. І все це — майже у центрі міста.
У 2021 році команда «Плато» об’єднала зусилля з організацією «Екотерра»: разом вони загорілися ідеєю створити міський сад-город. Ця практика дуже популярна в країнах Західної Європи. Одна з партнерських організацій Gartenpolylog, з якими команда Плато співпрацює та обмінюється досвідом, координує такі міські осередки. У їхньому підпорядкуванні — близько 200 садів-городів. США теж (пере)відкривають для себе садівництво: у Нью-Йорку функціонує 600 таких садів-городів.
Натомість в українських містах ця практика (поки що) не надто популярна. На думку Анжеліки, це пов’язано з низкою причин, і зокрема з радянським спадком.
«Є якесь зневажливе ставлення до всього, що пов’язане з вирощуванням. Нам здається, що це несправедливо. Бо, знову ж таки, війна показала, наскільки важливим для людини є питання продовольчої безпеки. Світ розвиває цю тенденцію. За різними оцінками, до 2030 року 70% населення проживатиме у містах. Відтак міста мають бути більш самозарадними».
Після аналізу та дослідження «Плато» спільно з «Екотеррою» розробили візію майбутнього зеленого простору, який намріяли створити у Львові, та звернулися до управління екології та природних ресурсів Львівської міської ради.
«Ми сказали, що хочемо займатися вирощуванням легально. Так, щоб це було в межах нормативно-правового поля. Нам запропонували декілька земельних ділянок. Ми зупинилися на дуже цікавій локації, яка мала свою специфіку. І хоч викликів із нею були чимало, ми не помилилися з вибором».
Проєкт «Розсадник» народився на території колишнього квіткового господарства, де раніше вирощували декоративні рослини для міського озеленення. Його площа сягає понад один гектар. Покинута, занедбана, з майже повністю знищеними комунікаціями, ділянка, розташована у парку «Залізна вода», заворожила команду «Плато». На момент, коли вони вирішили вдихнути у неї нове життя, територія понад десять років не бачила ані мітли, ані граблів, ані будь-яких інших господарських знарядь. У 2014 році квіткове господарство офіційно списали і подальша його доля зависла у повітрі.
«Є гіпотеза, що ці теплиці сягають часів, коли Львів ще був у складі Польщі, а можливо, навіть Австро-Угорщини. Зараз це один із напрямів нашої роботи, хочемо дослідити, як у різні періоди трансформувалася ідея міського садівництва. На жаль, інституційна пам’ять в нашій країні дуже погано працює, і структури, на чиєму балансі ця територія, не можуть надати вичерпної інформації про неї. Але ми не здаємося і рухаємося до своєї мети маленькими кроками: опитуємо мешканців, які там працювали, залучаємо людей, які студентами або школярами приходили в теплиці на практику. Вже маємо певні думки, як це минуле пов’язати з майбутнім, як зберігати тяглість міської традиції», — каже Анжеліка.
Після запуску «Розсадника» у перші місяці були сконцентровані на інтенсивних толоках. Спершу потрібно було розчистити занедбану територію та зайнятися її благоустроєм.
На початку 2022 року, коли команда «Плато» була готова увірватися в новий сезон, розпочалася повномасштабна війна. Вимушена реальність змусила команду переосмислити свою місію і трансформувати заплановані проєкти, адаптувавши їх до нових умов.
«Передусім нам потрібно було переосмислити місце “Плато” у цій новій нормальності, яка виникла після 24 лютого 2022 року. Зрозуміло, що спершу ми пройшли певний період гуманітарного забуття, як і більшість свідомих українців, коли було дуже багато волонтерки і всі ресурси скеровували на потреби фронту. Але потім ми почали спостерігати, чи взагалі суспільство може толерувати діяльність таких організацій, як наша. Згодом дійшли і до переосмислення нашого “Розсадника”».
За словами Анжеліки, у 2021 році команда насамперед робила акцент на просвітницькій місії зеленого простору, однак після початку великої війни він набув нового сенсу. «Розсадник» перетворився на місце, де між людиною і природою в міському середовищі вибудовувався новий зв’язок: без конфліктів, зі спокоєм та відчуттям безпеки.
Команда «Плато» відновила роботу «Розсадника»наприкінці березня. Розпочали з того, з чим стартували ще у 2021-й, — із толок. Різні люди приходили, аби відволіктися від постійного тиску новин. На перших зустрічах було багато ВПО — близько 60-70% від усіх відвідувачів.
Географія учасників толок змінювалася відповідно до змін лінії фронту. У перші місяці повномасштабного вторгнення серед відвідувачів було багато людей з Києва, з Ірпеня, з Бучі. Згодом вони почали повертатися додому. Тоді побільшало херсонців, миколаївців, криворіжців та інших мешканців з територій, наближених до зони бойових дій.
Анжеліка розповідає, що цікаво було спостерігати, як люди з великих міст контактували з рослинами, з природою. Більшість із них досі не мали схожого досвіду, однак через стрес гостро відчули цю потребу.
«Ще до нас приходили люди, які ностальгували за тим, що втратили: за дачними ділянками, за садочками, якими мали опікуватися. Була одна пані з Запорізької області. У неї вдома на подвір’ї росло понад сто видів троянд. І вона постійно до нас приходила, опікувалася нашими рослинками і давала нам цінні поради. Показувала світлини свого садочка, розповідала, як за цим сумує. Зрештою, попри те, що їхній населений пункт і досі в окупації, вона з родиною повернулась. Просто не витримали туги за рідним домом. Були люди, які приходили через те, що жили у шелтерах або у модульних містечках. Відсутність особистого простору — це дуже непросто. Коли ти місяцями живеш у спортивній залі і навколо тебе багато сторонніх людей, тобі потрібне місце для усамітнення, щоб зібратися з думками, повірити у власні сили. Такі люди теж приходили у “Розсадник”. Вони багато мовчали, спостерігали за природою».
У «Розсаднику» кожен міг обрати те, чого потребував найбільше. Команда розуміла, що не всім зараз потрібні активності, тож тут можна було просто сісти на лавці, послухати спів птахів або заплющити очі та помедитувати.
Так старий-новий сад із городом став корисним для дуже різних людей. З одного боку, у «Розсаднику» завжди був хтось, з ким можна поговорити. З іншого, серед дерев завжди можна усамітнитися.
«Навесні у нас на грядках росла деяка городина, поступово почали проростати різні салатні культури. Це було надзвичайно зворушливо: спостерігати за тим, як життя бере гору. Було таке відчуття, що війна швидко завершиться перемогою, що весна і все, що пов’язане з життям, переможе. Це надихало», — пригадує Анжеліка.
Так у діяльності «Плато» з’явилася гарденотерапія, тобто лікування садом. Це особливий напрям соціальної реабілітації, який позитивно впливає на психічне здоров’я, зменшуючи стрес, тривогу та симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Цей напрям поширений і науково обґрунтований — гарденотерапію почали використовувати для адаптації ветеранів ще під час Першої світової війни. В Україні ця практика не є поширеною, проте сьогодні її поступово починають упроваджувати.
Дотепер простір постійно розвивається. Зараз у «Розсаднику» займаються різними пілотними експериментами та готуються до нового сезону. Приміром, серед іншого, команда «Плато» експериментує та досліджує роботу над рекультивацією ділянки – цю методу потенційно можна буде використовувати для відновлення звільнених територій, постраждалих внаслідок бойових дій. Такий підхід передбачає зовнішній вплив на родючість ґрунтів, а також відновлення цих процесів за допомогою висадження певної рослинності.
Мріяти у «Плато» вміють. Анжеліка розповідає, що зупинятися на досягнутому команда, звісно, не збирається. І, попри усі виклики, пов’язані зокрема із війною та її наслідками, активісти ГО прагнуть і надалі створювати нові напрями своєї роботи, аби з часом уся велика територія «Розсадника» була у гарному стані та працювала на користь міста та містян.
«Ми хочемо, щоб наш “Розсадник” органічно вписувався в ту історію, яка існувала тут задовго до нас, і водночас хочемо, аби він був оновленим, відкритим та максимально інклюзивним. Наша велика мрія, аби в майбутньому у стінах теплиць виріс потужний зелений центр, де можна було б з одного боку взаємодіяти із широким колом зацікавлених сторін, займатися просвітництвом, а з іншого – досліджувати те, як впливає зміни клімату на життя громади. Нам здається, що такий формат “кліматичного офісу” міг би стати надійною опорою для міських інституцій для планування і реалізації екополітики».
Тобто це такий собі екологічний ЦНАП, куди б могли приходити усі охочі долучитися до міського озеленення, проявити свою енергію, пройти навчання та отримати знання, скажімо, про те, як закласти дощовий садок або ж узяти на місці рослини для вертикального озеленення.
Озираючись на пережитий досвід, Анжеліка каже, що сьогодні команда пишається «Розсадником» і зосереджує основну свою увагу на розвитку проєкту. Реалізація цього задуму є важливою для кожного члена команди, оскільки те, як проєкт видозмінився, виріс та зміцнів, доводить, що не варто боятися помилятися, креативити та шукати нових рішень. Анжеліка ділиться досвідом та каже, що головне – пробувати. Але робити все поступово.
«На певному етапі розвитку “Розсадника” нам здалося, що ми вже можемо охопити цілу нижню терасу. Однак це було поспішним рішенням. Ми вклали у це багато зусиль, але потім зрозуміли, що у межах тієї спільноти, яка у нас є, займатися доглядом тієї території нам ще дуже і дуже складно. Тому поступовість — це наше все. Інколи хочеться більше і швидше. Амбіції – це добре. Але слід пам’ятати, що швидкість і час – відносні категорії».
Крім цього, починаючи власну схожу справу, треба пам’ятати про те, що неможливо сподобатися всім. Важливо тримати власну лінію і не намагатися підлаштовуватися під зовнішній світ.
«Коли ми зробили перший захід, на який запросили аудиторію, ми запитали в неї, що варто було би зробити в “Розсаднику”. Серед відвідувачів були люди, які сказали, що тут можна було б облаштувати якийсь козацький хутір, поставити дерев’яну хату, як у музеї просто неба, і зробити щось у стилі українського села. Так, це фідбек, яким люди поділилися, і він має право на існування. Однак ця ідея — абсолютно не те, що може продемонструвати наш основний задум. Тому важливо фільтрувати усе, що чуєте на свою адресу, та аналізувати, наскільки ці коментарі відповідають вашому ідейному баченню».
Чого ми можемо навчитися
Команда «Плато» радо ділиться своїм досвідом із тими, кому це цікаво. На своїй сторінці у соцмережах вони активно висвітлюють свій шлях, а також поширюють спеціально розроблену добірку DIY-рішень, у якій детально пояснюють, як і з чого почати, коли ви наважитеся взятися за садівництво та розбудову саду-городу у своїй громаді.
Анжеліка виокремлює три моменти, на які варто насамперед зважати, розпочинаючи створення такого зеленого простору:
1/ Будь-яку ідею необхідно починати зі спільноти, адже без цього ядра нічого не буде. Звісно, якщо проєкт житиме, якщо він буде насичений різними активностями, ця спільнота буде розростатися. Але все одно має бути група засновників, які зможуть взяти на себе цю відповідальність. Які будуть усвідомлювати, що це гра в довгу, і розумітимуть, чому їм цікаво займатися цим проєктом.
2/ Вибір простору і спостереження за тим, які переваги він має. Основний принцип пармакультури – це спостереження. Для початку необхідно проаналізувати потреби міського простору та громади, яка там живе. Потрібно спочатку дослідити ту територію, ту ділянку, з якою будете мати справу. Обов’язково комунікувати з партнерами, на чиїй території це все буде відбуватись. Важливо, щоб ви поділяли спільні цінності.
3/ Креативний підхід і відсутність страху до експериментів. Можна поєднувати різні спільноти, запрошувати їх до експериментів. Ми дуже часто запрошуємо митців, залучаємо їх до різноманітних заходів у нашому просторі. Приміром, у нас є майстер-класи разом із ініціативою «Ліпка-Здибка», де всі охочі мають змогу виготовити вироби з глини із відтисками з рослин. Виходять такі прикольні орнаменти з підручних матеріалів, які ти можеш взяти, простягнувши руку. Плюс це абсолютно інша атмосфера, коли ти цим займаєшся серед живої природи.
Тримаючи в голові ці основні пункти, можна сміливо розпочинати мріяти і створювати своє. Та, глибоко пірнаючи, важливо також не забувати про наскрізні цінності та мету свого задуму: для кого і навіщо ви усе це робите.
