Поштовх війни

16-річна винахідниця Настя Лівочка придумала, як зігріти українських військових і втамувати їхній біль

07.11.2016 Надія Швадчак

Розумники» — серія розмов із талановитими українськими дітьми та підлітками. Це історії про те, що їх формує й мотивує, про їхні проекти й зацікавлення, а також про їхні страхи та мрії.

Спецпроект створений за сприяння компанії Edvantis.]

***

Настя ніколи не мріяла побувати там, де понад дванадцять тисяч учених із різних країн займаються передовими науковими дослідженнями. Де зберігають Великий адронний колайдер — найбільший у світі прискорювач елементарних частинок. І де свого часу зародилися технологія всесвітньої павутини (www) і протокол HTTP.

Але коли дізналась, що відвідати Європейський центр ядерних досліджень (CERN) реально, це стало її мрією номер один. На поштову скриньку організаторів поїздки помандрувала Настина заявка, де вона, 11-класниця, переконувала: їй це вкрай необхідно.

Потім вона раз за разом оновлювала сторінку Малої академії наук, доки побачила своє прізвище серед обраних.

Стрибала кімнатою, тішилась.

Але цього всього не сталося б, каже дівчина, якби не її попередня наукова робота, винаходи і, як не дивно, — війна.

Проект не для полиці

— Взагалі я родом із Донецька. Так, — усміхається Настя.

Зараз вона гостює у батька в Києві. Приїхала зі Львова на кілька днів. Відповідально — поміж додаткових занять із фізики, бо готується до ЗНО.

Із початком війни на Донбасі у Насті сталося чимало змін: всередині й довкола.

Каже, коли бачиш, що навіть батьки не знають, що робити, розумієш: потрібно врешті позбутись безтурботності і визначитись, чого хочеш від життя. Настя вирішила, що хоче вчитися. Бо будь-які матеріальні цінності надто тимчасові, а знання — завжди з собою.

— Навчання — це, напевно, єдиний спосіб у моєму житті стати кимось. І отак я почала вчитися. Мене мотивувала життєва ситуація, а нове середовище надихнуло займатися винахідництвом. Нове середовище — це дев’ятий клас у Львівському технологічному ліцеї, де дівчина одразу взялась за проекти. Її перший успіх — розсікач диму від пічок у зоні АТО. З ним вона здобула Гран-прі у МАН і четверте місце — на національному відборі Intel-Еко.

Каже, обрала тему, актуальну не тільки для себе, а й для всієї країни. Добре знала, що і як відбувається на сході, бо мала там друзів, дивилась новини. Знала, які є проблеми у військових, та й випускники ліцею, які повернулися з війни, ділились спостереженнями на зустрічах зі школярами.

SM1A6965SM1A6993

— Там дуже важливо не виявити свого місцезнаходження, — пояснює Настя. — А з печі виходять клубки диму — і його одразу видно. Я думала, що ж робити? Не використовувати печі не можна, але мають бути якісь способи маскування!

Тоді дівчина заглибилась у літературу і довідалась, що бійці УПА теж мусили давати собі раду з димом, переховуючись у лісах. Вони встеляли димоходи гілками або мохом.

— Але тоді не було тепловізорів, — зауважує дівчина. Цей момент вона врахувала і придумала для військових димоходів бочку-розсікач диму.

Бочка розділяє дим на кілька потоків. Так зростає площа його контакту з поверхнею і повітрям, тому він швидше охолоджується і стелиться землею. Дівчина зі своїм науковим керівником запропонували ідею волонтерам, разом її перевірили. Ті підтвердили, що розробка справді працює, і повезли її на схід.

— Найголовніше, щоби твоя робота не лежала на полиці, — запевняє Настя.

А її розсікач, як потім виявилось, не тільки рятує від диму, на ньому ще можна підігріти воду. Це Настя придумала згодом.

Зробити щось потрібне і цікаве

Другий проект дівчини теж пов’язаний з її колишнім домом.

— Коли стається якась надзвичайна ситуація… Тобто війна… — поспіхом, ніби між іншим, зауважує Настя, — найбільше страждають люди. Від різних поранень. А від артилерії розбиваються дороги.

Вона сама бачила. Знає. Тому наполегливо розмірковувала, як цими дорогами евакуйовують людей, щоби надати першу допомогу. Каже, в машині їм однозначно стає ще більше боляче. А якщо куля застрягла у тілі, то від поштовхів вона може пройти глибше. І людина може померти. Дослідження Насті — про те, як зменшити біль поранених під час транспортування до лікарні.

Але щоби розпочати роботу над проектом, потрібна теорія. Тому Настя набрала у наукового керівника книжок і на цілісіньке літо пірнула в читання. До тата на канікули — з валізою літератури. На море — так само.

— Не те щоб я фанат. Просто коли розумієш, для чого… Фізично моя розробка дуже проста. Це спеціальний підвіс, аналог гіроскопічних стабілізацій. Знаєте, що це? — про всяк випадок перепитує Настя і береться пояснювати. — В Америці є такі штуки. У небагатьох лікарнях. Моя платформа завжди тримає ноші у стабільному положенні. Щось схоже на батут, але вона гасить коливання — і людина не підстрибує.

Свою розробку дівчина разом із науковим керівником перевіряла програмними засобами: вони  вводили дані про різну вагу  людей — уявних поранених — і жорсткість пружин — і отримали теоретичне підтвердження дієвості. Однак для відтворення реальної моделі у Насті немає грошей. Каже, якби знайшовся спонсор — було б чудово. «Але як його шукати? Вийти на дорогу і казати: “Спонсооори”»? — сміється.

Хоча Настин проект «Еластичний підвіс для нош у машині швидкої допомоги» отримав друге місце у МАН і пройшов у суперфінал національного відбору конкурсу Intel-Техно, представляти Україну у США його не відібрали.

Моя мета — зробити щось потрібне і цікаве. А філософія така: якщо докладаєш зусиль, тобі це потім так чи інакше повернеться

SM1A7014

— Але я ніколи не ставлю собі мету перемогти. Тому мене нічого не засмучує. Я знаю, що виклалась сповна. Взагалі, коли щось роблю, а не, скажімо, сиджу біля телевізора, відчуваю, що я молодець. Моя мета — зробити щось потрібне і цікаве. А філософія така: якщо докладаєш зусиль, тобі це потім так чи інакше повернеться. Завжди потрібно до чогось прагнути і розвиватись.

Наука без кордонів

Настина філософія спрацювала: коли вона готувалась до Intel-Техно, дуже добре вивчила, як розповідати про свій проект англійською. Тож коли їй випав шанс поборотись за поїздку до Європейського центру ядерних досліджень (CERN), вона з легкістю пройшла інтерв’ю і на тиждень помандрувала до Швейцарії.

І тепер не знає, що в підсумку стало важливішим — побачити CERN чи познайомитись з людьми, які там працюють. «Бо вони незвичайні! Першими дізнаються про всі новинки в науці. А ще у них таке почуття гумору! Математики і фізики завжди найкраще жартують!» — захоплено розповідає дівчина. 

Майже кожного дня українські вчені читали групі школярів і студентів лекції про колайдер, його історію, супутні відкриття і плани. Розповідали, як вони потрапили у цей науковий простір.

— Розповідали про все! — дивується Настя. — І було видно, що вони цим живуть. Ці історії дуже надихають. Особливо мене. Перед ЗНО, коли потрібно багато-багато вивчити за короткий термін, я побачила, що таке велика наука і до чого треба прагнути. Однак я не прагну до науки за кордоном. Мені здається, що в науки нема кордонів. Я просто хочу бути частинкою цього середовища.

У CERN Настя дізналася — наука жива і вона всюди. Дівчина навіть за піцою говорила з науковцями про фізику. Але не про формули, а про те, що навколо. Каже, розраховували, скільки секунд і з якою силою падає потік води у женевському фонтані. А згодом, після однієї з лекцій, спостерігали, як рухаються електрони, α-частинки і протони у камері Вільсона (Чарльз Вільсон за винайдення цієї камери отримав Нобелівську премію з фізики 1927 року).

— Уявляєте, просто у цій камері видно їхні траєкторії, як після літаків у небі. А потім нас навчили розрізняти, де яка частинка літає. Ми навіть рахували, скільки їх пролітає за хвилину! Дуже важливо робити такі досліди, аби було видно, що наука — це не тільки теорія! Що ті електрони — не вигадка. Наука відкриває багато можливостей. Не знаю, як у нашій країні… Але навіть участь у МАН і українських конкурсах: ти спілкуєшся з людьми, які багато знають, які відіграють важливу роль у науці. Хіба я поїхала б у Швейцарію, якби не займалась наукою? А зараз у мене буде президентська стипендія. Як би я її інакше отримала? Наука робить життя цікавішим, бо відкриває світ з інших перспектив.

SM1A6970

Тому Настя і далі працює над відкриттям світу. Готує новий проект. Науковий керівник уже навіть вручив їй плату для програмування. 

— Ось я і ходжу з нею, — сміється. — Вже знаю, що до чого підключати, але ще потрібно багато консультацій, аби розібратись остаточно.

Настя хоче стати програмістом.

Надія Швадчак Середа Ірина

Схожі публікації

3706 7

Назад за веселкою

Історія колишнього директора школи з Дебальцевого, який через війну будує нове, майже студентське, життя у Києві

09.03.2018 Дмитро Пальчиков
13245 12

Сергій Шарапов

Фізик-теоретик, якого цитують нобелівські лауреати

28.02.2017 Олег Фея
2376 5

Що не так з науково-популярною журналістикою і як це виправити?

6 карток про те, як пояснити біологію, медицину та математику так, щоби дух захоплювало навіть у гуманітарія

29.05.2016 Марія Педоренко

Популярні публікації

33603 17

Ярослав Грицак

Розмова з відомим українським істориком та публіцистом
04.04.2014 Володимир Бєглов
29012 15

Відчути світ

Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи і за два роки відвідали майже 40 країн
22.08.2016 Софія Пилипюк
26760 15

Ярослав Ажнюк

Розмова із засновником українського технологічного стартапу Petcube
04.04.2014 Тарас Прокопишин

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати