Села Грушка і Гораївка на Хмельниччині вирізняються з-поміж інших різнокольоровими орнаментами на побілених криницях і стінах хат. Це — заслуга Адріани Вітер. Після випуску з університету дівчина багато подорожувала світом і була вражена тим, як трепетно за кордоном бережуть свою культуру. З часом Адріана з сімʼєю вирішила осісти у селі неподалік від Бакоти. Відтоді вона захопилася подільським розписом — і почала його відтворювати.
[Цей матеріал є частиною проєкту «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості» (SC3), який співфінансується Британською Радою та Європейським Союзом]
§§§
Культурний шок
«Коли я виїхала за кордон, то отримала справжній культурний шок. Не в плані побутових відмінностей, хоч різниця на той момент була доволі суттєва. Я була дуже вражена з того, як у Європі плекають мову, автентику, матеріальну культурну спадщину, традиції. В яких гарних станах підтримують будь-які історичні «руїни», і наскільки багато музеїв, ярмарків, фестивалів, скільки існує різноманітних івентів на будь-який смак — таких, що популяризують локальну культуру і традиції. Як у Греції кожен другий знає давньогрецьку міфологію, у Туреччині — державний прапор видніється на кожному стовпі, з якою гордістю баварці носять свій національний одяг», — розповідає Адріана.
2016-го дівчина поїхала з друзями у Бакоту — «пожити в наметах у гарному місці». І відчула, що хоче тут залишитись.
«У мене не було дитинства в селі, я містянка, тому для мене це було попадання на іншу планету», — сміється жінка.
Перші кілька років на новому місці пішли на те, аби, паралельно з онлайн роботою, привести до ладу стару занедбану хату, де вишні росли прямо з ґанку. А ще — на нові знайомства.
«Люди тут — це окрема історія. Вони неймовірні, добрі, щирі. Багатьом речам я навчилася саме від них. Я завжди із захопленням спостерігаю, як вони старанно працюють, ніколи не жаліються, і при всьому можуть знайти час на добре слово або усмішку. Мені пощастило жити в такій спільноті, і саме ці люди згодом надихнули мене на громадську діяльність», — говорить вона.
Особистий виклик
Ця громадська діяльність почалася випадково. Адріана шукала на OLX вишиванку для доньки й натрапила на річ з красивими рослинними орнаментами. У описі значилось: «подільський розпис».
«Він одразу привабив мене своєю вишуканою лаконічністю, цікавою символікою, а також тим, що його збереглося дуже і дуже мало. І я сприйняла це як особистий виклик. Я почала шукати й вивчати матеріали, зверталася в архіви».
Так Адріана виявила, що історичних зразків розпису майже не збереглося, натомість залишились фрагменти на килимах, рушниках, вишиванках. Врешті жінка наважилась розпитати на цю тему сусідів — і дізналася, що сторіччя тому кожна хата, піч і криниця у селі була розписана місцевими майстрами та господинями. Тоді остаточно вирішила: повертатиме Поділлю його втрачену красу. Початок 2020-го року пішов на створення перших ескізів — Адріана з друзями використовували зразки подільської вишивки та музейних глечиків. Навесні, до Дня вишиванки, ці розписи вже можна було побачити на криницях вулиці, де жила родина Адріани Вітер.
Обʼєднати людей
«Звісно, місцеві спочатку не зовсім розуміли, навіщо ми то робимо, але результат їм сподобався. Здебільшого нас підтримували. Хтось годував, хтось стояв з нами за компанію поки ми малювали, хтось фотографувався біля «новенької» криниці. Люди стали просити, щоб прийшли й розмалювали щось на їхній вулиці або в їхньому селі. Так ми стали малювати на запрошення й в сусідніх селах», — пригадує вона.
Плани ставали все більш амбітними, та часу і ресурсів від того не більшало. Адріана зрозуміла, що хоче залучити до проєкту більше людей з локальної громади, налагодити з ними правильну комунікацію, провести етноекспедицію селами громади, аби поспілкуватись зі старожилами. Стало зрозуміло, що всьому треба вчитися. Тоді дізналася про проєкт «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості» (SC3), який співфінансується Європейським Союзом та Британською Радою. Адріана пройшла навчання, подала проєкт на конкурс, і він став переможцем у Хмельницькій області. Так зʼявилася можливість продовжувати справу, якою вона горіла.
«Я дуже задоволена тим, що за останній рік, попри війну, нам вдалося реалізувати проєкт саме так, як ми його бачили. Ми не тільки розписали ті об’єкти, які планували, але й відновили та розписали найстарішу хату в нашому селі, нашу «візитівку», де був започаткований музей. Наступного року плануємо відкриття. Люди вже готові заповнити його артефактами, тож, думаю, згуртувати локальну спільноту вдалося. Це найприємніше. Митці, волонтери, місцеві жителі залюбки відвідували наші толоки, майстер-класи й івенти», — згадує активістка.
Тепер Адріана планує перетворити своє село на музей українського стінопису просто неба. У велику війну у громаді зʼявилося багато нових людей, сімей з дітьми, і Адріана прагне долучати їх до спільної справи, аби їм було легше адаптуватись до життя на новому місці. Планує і відкриття музею та створення муралів на честь загиблих героїв громади.
«Ми живі, поки ми знаємо і пам’ятаємо своїх героїв, своє коріння і свої традиції. Якщо ми збережемо їх, ніякий ворог нам не страшний», — говорить Адріана.
У колажах використані фото героїв.
§§§
Проєкт «Зміцнення міжсекторальної співпраці для соціальної згуртованості» (SC3) розрахований на 36 місяців і покликаний забезпечити ефективне подолання викликів і реалізацію перспективних можливостей в галузі розвитку на місцевому рівні шляхом покращення співробітництва між організаціями громадянського суспільства (ОГС) та місцевими органами влади (МОВ) в Україні.
Він співфінансується Британською Радою та Європейським Союзом та здійснюється Британською Радою спільно з трьома досвідченими співзаявниками (ОГС): ГО «Міцна громада», ГО «Молодіжна Платформа», та Херсонським обласним благодійним фондом «Об’єднання», що розміщуються на сході, заході та на півдні України відповідно. Проєкт здійснюється на всій території України, за винятком тимчасово окупованих територій.
Цю публікацію було підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
