img

Про.Світ

25.11.2016 Інна Березніцька

Два роки тому трьох дуже різних дівчат об’єднало схоже бажання — змінювати світ на краще. Саме так почалася історія організації з дуже амбітною метою — розвивати потенціал суспільства через розвиток вчителя.

Нині Центр інноваційної освіти «Про.Світ» — успішний проект, який може похвалитися сотнею випускників з усієї країни, десятком зреалізованих проектів та власною освітньою краудфандинговою платформою. Крім того, організація здобула перемогу у конкурсі Challenge Fund 2016 і визнана однією з найкращих на Global Skills and Education Forum у категорії Education Challenge.

Та на досягнутому просвітяни зупинятися не збираються. Навпаки — команда збільшується, а чимало нових і дуже потрібних проектів стартують.

Про те, як організації вдається виховувати «агентів освітніх змін», про нові методики навчання, виклики в освіті та престижність вчительської професії ми поспілкувалися із Лілією Боровець, співзасновницею Центру інноваційної освіти «Про.Світ».

[Спецпроект «Провайдери змін» — серія історій про організації, інституції та середовища, які змінюють країну. Проект створений за підтримки DOU.ua]

 

Як з’явилася ідея створити «Про.Світ»? Хто був головним натхненником?

Більшість дівчат, з якими ми зараз працюємо у Центрі інноваційної освіти «Про.Світ», — випускниці громадської організації AIESEC. У студентські роки AIESEC був для нас особливим середовищем і стимулював не лише навчатися в університеті, а прагнути чогось більшого. Тому, завершивши свій шлях в організації, ми об’єдналися навколо ідеї створення освітніх можливостей для тих людей, які хочуть впливати на зміни у соціальній сфері. Тематика освітніх соціальних інновацій була для нас найцікавішою і найближчою.

Історія нашої організації розпочалася два роки тому. Наша співзасновниця Юлія Василів пройшла онлайн-курс на Coursera і запропонувала створити альтернативний проект для підлітків у Львові. Ми підтримали цю ідею і залучили команду вчителів. Дуже добрий ефект від проекту був для дітей, але, що важливіше, — трансформаційний фактор для педагогів. У цей момент ми зрозуміли, що потрібно змінювати стратегію — переходити від роботи з дітьми до роботи з вчителями. Щоби вчителі ставали не джерелом інформації для дітей, а творцями навчального середовища. Тобто створювали навчальну програму для учнів, контент, нові формати взаємодії і бачили свій професійний розвиток у цій сфері. Якраз тоді ми побачили, що в Україні вчителі не мають майданчика, де вони могли б набувати нових навичок і якостей. Тому вирішили створити його самостійно.

Із самого початку в нашій команді було троє осіб: Юлія Василів, Надія Михалевич і я. Пізніше до нас приєдналися Дзвінка Завалій, Олена Хомічак, Анастасія Сіренко з Одеси та інші дівчата. Зараз наша організація активно розвивається.

Якщо говорити про «Про.Світ» як про стартап, то чому саме освітні інновації, а не якась інша проблематика?

Нещодавно я прочитала один дуже цікавий кейс. У 2013 році Microsoft викупила Nokia, і сталося так, що компанія була змушена радикально зменшити кількість працівників у Фінляндії. Та замість того, щоби звільняти людей, їм запропонували створювати власні стартапи. Компанія пообіцяла постійні інвестиції. Внаслідок цього у Фінляндії відбувся «стартап-бум». І зараз ці стартапи завойовують міжнародний ринок.

Коли я читала про це, то думала: чому фіни прийняли таке рішення і як людям вдалося настільки загорітися ідеєю зробити власний бізнес? Для мене відповіддю на це запитання є те, що у Фінляндії справді якісна освіта. Вона вчить думати системно і водночас навчає критично аналізувати ситуацію. Більше того — вчить сприймати падіння і поразку не як помилку, а як можливість. Через це із ситуації, що виникла, керівництво компанії зуміло вийти з гідністю і зробило її виграшною для своїх працівників. На мою думку, якісна освіта може вирішити наші стратегічні проблеми і тому є настільки важливою. Якісна освіта — характеристика суспільства, яке здатне думати, бути життєзарадним і успішним.

Якісна освіта — характеристика суспільства, яке здатне думати, бути життєзарадним і успішним

IMG_  (15 of 87)_pp

За даними компанії pro.mova, приблизно 4-5% осіб у нашому суспільстві є суб’єктами. Така ж ситуація у середовищі вчителів: близько 5% педагогів готові до змін, до певних трансформацій. Але, на жаль, у нас в країні для цих людей немає середовища, де вони могли б продукувати ідеї, немає платформи, яка допомогла б зрозуміти, що саме їм потрібно змінювати. Ми хотіли б формувати середовище для тих учителів, які є суб’єктами, давати їм інструменти і можливості, за допомогою яких вони могли впроваджувати зміни у своїх школах. Якщо ми допоможемо цим вчителям реалізувати зміни, то сформується певна критична маса, яка дасть змогу поширювати нововведення серед інших освітян.

Ми працюємо з учителями та директорами. Першим допомагаємо змінювати підхід до викладання, другим — до управління. Нещодавно ми визначали портрет нашої цільової аудиторії і зрозуміли, що у нашому випадку вік не має особливого значення. Важливо не боятися брати відповідальність за зміни. Як кажуть англійці, «learning by doing». Особливу роль відіграють цінності, навколо яких люди об’єднуються, а також усвідомлення потреби змінюватися.

Наші вчителі вирізняються тим, що підтримують презумпцію розумності дитини. Вони вірять у те, що діти є гідними людьми, і ставляться до них як до партнерів. Наша цільова аудиторія — це  люди, які мають певний світогляд, і що цікаво — останнім часом вони самі починають нас знаходити. Ми бачимо, що вони є, і це дуже мотивує нас діяти і рухатися в цьому напрямку.

Який формат навчання ви пропонуєте? Над якими проектами працюєте зараз?

Наша програма модульна і триває три місяці. Під час навчання ми обговорюємо важливі теми: змішане навчання, проектний менеджмент, інше. До слова, ідея змішаного навчання виникла в Клейтона Крістенсена, відомого концепцією «підривних інновацій», автора книги «Як ви збудуєте своє життя?» Власне, працівники Christensen Institute розробляють методології, які трансформують освіту в Сполучених Штатах Америки. Нам близький їхній формат, ми розповідаємо про нові методології освітянам.

Ми пропонуємо навчальну програму для вчителів, яка передбачає зміну взаємодії на уроках: впровадження різноманітних інтерактивних методів навчання, використання міжнародного досвіду тощо. Відповідно, це змінює взаємодію «вчитель — учень».

Також ми зараз робимо проект з опорними школами у форматі співпраці з Міністерством освіти і фондом Western NIS Enterprise Fund. Це 24 пілотні школи, у яких навчаються директори разом з учителями. Якщо вчителі вивчають міжнародні методи навчання, то директори шкіл переосмислюють свою управлінську роль. Фокусуємося на питаннях правильної побудови роботи з колективом, взаємодії з громадою, фінансового та операційного менеджменту.

Ми хотіли б формувати середовище для тих учителів, які є суб’єктами, давати їм інструменти і можливості, за допомогою яких вони могли впроваджувати зміни у своїх школах

IMG_  (19 of 87)_ppIMG_  (39 of 87)_pp

Крім навчальних програм, де вчителі впроваджують інтерактивні методи навчання, їм потрібні певні матеріали, обладнання для школи. Тому в березні цього року ми запустили власну краудфандингову платформу GofundEd, де вчитель може зібрати кошти на різні потреби. Ще однією важливою функцією цієї платформи є можливість зібрати там людей, які можуть показати альтернативу іншим вчителям. Дуже хочеться, щоби там були проекти, які можуть масштабуватися. Тож коли будь-який вчитель чи директор школи зайде на GofundEd, то зможе побачити, що таке можна впровадити і в своїй школі.

Чому ви створили окрему платформу для освітян, а не запустили кампанії на вже існуючих?

Ми свідомо робили платформу винятково для освітян. Зараз розширили мережу, тому що спочатку до нас приходили вчителі, а потім отримали запити ще й від різних громадських організацій. Ми зрозуміли, що також хочемо розширити цей сегмент, оскільки це дасть змогу показувати інші речі, які вчителі можуть використовувати у школах. Більше того, ми навчаємо багатьох вчителів, якщо вони пропонують свою ідею. Ми допомагаємо їм її допрацювати.

Який формат діяльності вашої організації зараз? Яка бізнес-модель?

У нас гібридна модель фінансування. Частково ми залежимо від грантів, а частина грошей надходить від платформи GofundEd. Також є символічна оплата за навчання для вчителів. Ми побачили: коли люди нічого не платять, то менше цінують отримане. Потрібно заохочувати людей платити за інтелектуальні продукти.

Окрім цього, маємо базу доброчинців, які підтримують нашу ініціативу. Наприклад, наша Наглядова рада — це не лише люди, які скеровують нас стратегічно, але й є для нас соціальними інвесторами. Наразі перед нами великий виклик — як зменшувати залежність від грантових коштів і переходити у формат соціального підприємництва, аби стало розвиватися.

Вчителі з яких регіонів звертаються до вас найчастіше?

Як із малесеньких сіл, так і з великих міст. Наприклад, вчителька із закарпатського села Крива, де мешкають дві або три тисячі людей, реалізувала свій проект і змогла зацікавити колег, які також почали робити свої проекти. Є активні люди з Києва, зі Слов’янська, зі всієї України.

Спершу ми оголошували про набір у соціальних мережах, а також через Інститут підвищення кваліфікації. Тепер все частіше вчителі приходять за рекомендаціями своїх колег. І це навіть краще, тому що можемо формувати свою мережу людей зі схожими цінностями.

IMG_  (26 of 87)_pp

У яких містах функціонують ваші програми?

Є програми у Львові, Вінниці, Слов’янську і Одесі, а також у Києві для опорних шкіл. У столицю вчителі з’їжджаються з різних областей. До Львова, до прикладу, приїздять учасники з Кропивницького, і це дуже важливо, тому що це зовсім інша динаміка групи. Усі педагоги різні, відчувається контекст кожного міста.

У випадку Слов’янська це люди супердієві, тільки почули про щось — одразу зробили. У Львові зовсім інакша специфіка — більше часу йде на «розгойдування», а лише потім відбується перехід до дії. Коли є різнобічна динаміка, то є більше ефекту від навчання. І це важливо, бо ми намагаємося зшити соціальну тканину: знайомити вчителів одне з одним, створювати спільні проекти тощо. Скажімо, вчителька зі Слов’янська минулого року привозила дітей до Львова на Різдво, і для них особливості святкування були справжнім відкриттям. Вони скооперувалися з львівською школою, і це було дуже приємно. Бо є речі, на які ми не маємо безпосереднього впливу. Приємно, коли люди стають рушіями змін, змінюють свою звичну траєкторію і починають набувати якихось нових якостей.

Один із прикладів позитивних змін — програма «Про.Навички». У її межах ви навчаєте вчителів інновацій та проектного менеджменту. Які проекти вони пропонують і що ці проекти змінюють у житті їхніх шкіл?

Зараз ми зосередились на зміні взаємодії «вчитель-учень», впровадженні нових методик навчання у школі. Наприклад, трансформація уроків: частина навчання відбувається онлайн, на уроках проводять експерименти, працюють у групах, застосовують техніку мозкового штурму. Інша категорія проектів пов’язана з використанням комп’ютерів у школі.

 

Програма є платною. Ви створили стипендійний фонд для того, щоб оплатити вчителям участь у ваших проектах. Чи вели ви перемовини з чиновниками, з міністерством про те, аби такі програми оплачували із державного бюджету? Чи це взагалі можливо?

Новий закон про освіту передбачає, що гроші «ходять» за вчителем і учнем: держава виділяє кошти на кожного з них. Ті, що виділені на вчителів, надходять до інституцій, які підвищують кваліфікацію педагогів. Поки що така в нас є лише одна: Інститут підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Та з новими правилами таких закладів побільшає і гроші надходитимуть до тієї інституції, яку обере вчитель. Це, втім, лише ідея — невідомо, як її втілять, адже інститути-монополісти навряд чи схочуть втрачати ринок і чинитимуть спротив. Окрім того, організацій, що вчать учителів, наразі замало.

Поки держава не виділяє коштів на такі проекти, фінансуванням займаються батьки. Як переконати їх, що краще скерувати вчителя на навчання, ніж купити дошку для класу?

Батьки повинні відчути різницю між старою і новою формою викладання. Якщо вони побачать, що стало краще, то почнуть самі вимагати від учителів змінюватись. Є хороший приклад школи, яка почала впроваджувати змішане навчання: учні сказали, що не хочуть учитись так, як було раніше.

IMG_  (7 of 87)_ppIMG_  (33 of 87)_pp

Наскільки потужним, на вашу думку, в Україні є неформальне освітнє середовище?

Мені здається, що зараз воно тільки-но зароджується. У нас в країні 400 тисяч вчителів. Потрібно більше спроможностей для громадського сектору та інших організацій, які можуть запропонувати альтернативу. Або маємо придумати таке рішення, яке зможе охопити більше освітян. Поки що це навіть не один відсоток.

Найбільша проблема, з якою зараз зіштовхуються вчителі, — учні перестали бути залученими у процес навчання. Вони доволі пасивні, їх дуже важко активізувати на уроках і зробити процес навчання творчим. Педагоги звертаються до нас, аби ми допомогли розробити цікавіші уроки, аби діти були більш залучені і використовували планшети чи телефони у навчальних цілях. В принципі, це можливо зробити, тому що в США, до прикладу, є такий досвід. Тож якщо є питання, як привернути увагу кожної дитини відповідно до її можливостей, то наша програма дає відповіді.

Чи відчуваєте ви підтримку представників формального освітнього сектору, зокрема Міністерства освіти?

Із МОН нам вдається зараз співпрацювати, відчуваємо їхню відкритість. Насамперед, у контексті опорних шкіл, з якими співпрацюємо, є певна довіра. Також Інститути підвищення кваліфікації зараховують наші навчання для вчителів як частину курсів. Вони перестають бути монополіями, готові ділитися цією можливістю з іншими громадськими організаціями чи інституціями. Це означає, що росте ринок освітніх послуг для вчителів, якого, до слова, зараз практично не існує. І це добре, оскільки буде конкуренція. Ми та інші гравці будемо намагатися запропонувати найкращу якість освітніх послуг, щоби вибирали саме нас.

Найбільша проблема, з якою зараз зіштовхуються вчителі, — учні перестали бути залученими у процес навчання. Вони доволі пасивні, їх дуже важко активізувати на уроках і зробити процес навчання творчим

Також мої колеги були залучені в групу, яка формувала концепцію нової української школи. Тобто ми намагаємося співдіяти, і дуже тішить, що є рух. Хотілося б швидших кроків, але я не знаю всіх «підводних каменів». Зараз багато вчителів і директорів в очікуванні освітніх змін. Та наразі вони не відбуваються і відчутне певне розчарування. Тому хочеться спілкуватися з освітянами, пояснювати, як на них впливатимуть ті чи інші реформи. Вчителі повинні розуміти, що буде через два чи три роки, до чого їм варто готуватися.

До речі, як ви оцінюєте зміни шкільної освіти, ініційовані Міністерством освіти і науки?

Концепція нової української школи не схожа на косметичний ремонт — вона закладає нові підвалини розвитку освіти в країні. Але водночас цей закон дуже рамковий, загальний. Те, що буде далі з освітою, залежатиме від підзаконних актів, які опишуть механізми реалізації змін. Багато вчителів скептично ставляться до пропозицій міністерства. Та слід пам’ятати, що зміни відбуваються не лише зверху донизу, а й навпаки. Міністерство дає нам дієві стратегії, а люди знизу підхоплюють їх і втілюють.

Наразі освітяни дещо обмежені різноманітними бюрократичними рамками. Але, сподіваємося, у 2018 році у них дійсно з’явиться більше свободи. Для працівників шкіл важливо бути спроможними перетворити цю свободу в певну відповідальність і впроваджувати зміни. Якщо ж педагоги не будуть готовими до таких викликів, то реформа пройде повз, буде неефективною.

Уже багато років триває полеміка щодо одинадцяти- та дванадцятирічної школи. Наскільки це принципово, на вашу думку? Які проблеми допоможе вирішити дванадцятирічка?

За дванадцятирічної системи освіти людина вчитиметься у школі до вісімнадцяти років. І це нормально, бо саме в цьому віці настає юридична відповідальність за свої дії, людина виходить з-під опіки батьків і сама вирішує, що робити зі своїм життям. Інше питання — ефективність такої освіти. Реформа передбачає більшу автономію вчителя і школи, відповідно, вони зможуть запропонувати власні ефективні рішення для дванадцятирічної освіти.

Метою організації «Про.Світ» є формування нових українських освітян. Хто вони? І який він, ідеальний вчитель?

Ідеальний вчитель багато вчиться, це life-long learner. Це людина, яка експериментує і аналізує, добре розуміє потреби школярів і може їх задовольнити. І,знаєте, цього достатньо, аби у школі відбулася зміна. Роль вчителя має змінитися: від того, хто передає матеріал, до того, хто його створює. Це відхід від фронтального методу викладання, побудова демократичних стосунків з учнями. Тут може бути багато варіацій, але найголовніше — це те, що людина самостійно будує навчальний простір для учнів.

Ідеальний вчитель багато вчиться, це life-long learner. Це людина, яка експериментує і аналізує, добре розуміє потреби школярів і може їх задовольнити

IMG_  (37 of 87)_pp

Це людина, яка є суб’єктом, є проактивною і здатна самотужки вирішувати проблеми. Вона бере на себе відповідальність за інноваційний досвід, який створює для учнів. Новий учитель неодмінно відійде від образу авторитарного наставника, бо розуміє, що є партнером для школяра. Його завдання — створити навчальне середовище, в якому розкриється талант кожної дитини. Це передбачає зміну мислення, світогляду вчителів, перехід від навчання дитини до розвитку її компетенцій. І ми вже маємо кілька прикладів таких людей, які змінюють методики навчання у своїх школах, — на Львівщині, Закарпатті, у Кропивницькому тощо.

Чи може один вчитель, який у вас навчався, бути рушієм змін у великому колективі?

Це хороше запитання. Ми починали з того, що запрошували одного вчителя зі школи. Зараз ми кличемо маленькі команди: двох або трьох вчителів. Зазвичай залучаємо директорів шкіл у навчальні програми, оскільки розуміємо, що роль директора — ключова і що саме ця людина або уможливить зміни, або їх заблокує. Міжнародний досвід свідчить: коли у школі є три або чотири активні педагоги, які прагнуть змін, то вони можуть «підтягувати» середовище, яке є дуже пасивним. Це підтверджує і наш досвід. У тому ж Хустському районі вчителька почала залучати своїх колег — і зараз вони формують цілу команду людей, які навчають по-новому. І хоча один в полі не воїн, але все залежить від контексту і специфіки школи.

У дискусіях щодо якості шкільної освіти неодмінно рано чи пізно лунає аргумент низької зарплатні: мовляв, не можна вимагати від учителів бути сучасними, професійними, інноваційними та уважними до учнів, поки вони отримують копійки. Наскільки це відповідає дійсності? Якби, наприклад, підвищити зарплатню кожному вчителю у кілька разів, це дало б шкільній освіті нову якість?

Я твердо переконана, що гроші — не головне. Навіть якщо збільшити зарплатню, зміни навряд чи відбудуться. Адже спочатку змінюється мислення, а вже потім дії. Я не знаю, чи є гроші мотивацією для зміни мислення. Зарплату вчителям в Україні однозначно потрібно збільшувати, адже це люди, які перебувають на межі виживання й думають не про те, як найкраще зробити свою роботу, а про те, як забезпечити базові потреби. Це стримує їх від розвитку. Але, підвищуючи зарплати, потрібно використати механізм сертифікації — він закладений в освітню реформу, яку зараз втілюють. Сертифікація відразу покаже, хто є професіоналом і заслуговує на фінансове заохочення, кому потрібно ще вчитись, а хто не здатен працювати у школі.

IMG_  (2 of 87)_pp

Як зробити професію вчителя престижною?

Цікаво, що у великих містах бути вчителем не так престижно, натомість у селах це поважний статус. Тому, коли говоримо про престиж, варто згадати реформу Міністерства внутрішніх справ. Створення патрульної поліції змусило суспільство змінити ставлення до цієї професії, а багатьох людей спонукало піти туди працювати. Думаю, щось схоже можна зробити зі шкільною освітою: можливо, нам потрібен «новий учитель».

Проте у школі, як і в суспільстві, є багато людей, які вже не хочуть змінюватись. Вони впевнені, що все на світі знають. Навряд чи ми можемо їх змінити, хіба що змусити засумніватися у тому, що такий підхід правильний, і показати, що є інші моделі поведінки. Водночас маємо думати над тим, як новим людям, що приходять у систему зі свіжими ідеями, зберегти себе. Дуже мало молодих розумних людей ідуть працювати у школи. Цьогоріч на педагогічні спеціальності вступили абітурієнти з найнижчими балами ЗНО. Школа не пропонує кар’єрного зростання.

Треба думати, як по-новому збудувати систему взаємодії, як запропонувати розвиток людям, які приходять у школи

Людина, що приходить на посаду вчителя, все життя буде вчителем, а найвищий щабель, якого може досягти, — директор школи або чиновник райвно. Треба думати, як по-новому збудувати систему взаємодії, як запропонувати розвиток людям, які приходять у школи. Є чудовий досвід Америки: там випускники престижних вишів на два роки їдуть учителювати у села — і таким чином популяризують фах. Це щось схоже на волонтерський Корпус миру. В Україні вже є подібна ініціатива.

Також потрібно дуже добре розуміти контекст «село — місто». Проблема великих міст полягає у тому, що у нас недостатньо шкіл та кваліфікованих кадрів, які хочуть працювати в освітній сфері. У Львові, до прикладу, молоді люди не прагнуть іти у школи, оскільки їм простіше і фінансово вигідніше працювати в IT-компанії.

Недавно я була в Америці й дізналася, що в одному із районів штату Айова майже вісім тисяч студентів обслуговують всього десять шкіл. Натомість у  моєму рідному Сокальському районі, що на Львівщині, — 7200 студентів обслуговують 30 шкіл. Тобто ефективність 1:3. Зважаючи на таке велике розпорошення ресурсів, немає змоги платити гідну зарплату вчителям, найняти найкращих фахівців і створити їм усі можливості. Це один із елементів. Натомість у селах і маленьких містах все ж є певна частка вчителів, які дуже активні і які шукають можливості. Ми це бачимо, бо вони беруть участь у програмах.

IMG_  (44 of 87)IMG_  (85 of 87)

IMG_  (70 of 87)IMG_  (55 of 87)

Якби в держави раптом з’явились великі гроші для освітньої сфери, на що, на вашу думку, їх варто було би скерувати?

Якби великі гроші були в мене, я інвестувала б їх в освітні технології, які дали б багатьом учням і студентам доступ до освітнього контенту, і в людей. Вкладати у вчителя, його розвиток, ефективність і умови праці дуже важливо. Люди вирішують усе.

Вашій організації вже понад два роки. Чого вдалося досягнути? Якими результатами пишаєтеся?

Те, заради чого ми працюємо, — зміни, які відбуваються в школах. На сьогоднішній день у нас є 13 проектів з ініціативи вчителів, які змінили досвід навчання учнів і формують навколо себе спільноти. Багато освітян, які брали участь у нашій програмі, тепер перейшли на GofundEd. Таким чином отримують цілісний досвід. Тому ми пишаємося активними педагогами, які не лише переосмислили свою роль як вчителя, а й завдяки GofundEd стали свого роду соціальними інноваторами. Адже залучили широке коло людей, долучали доброчинців, комунікували і вдосконалювали свою ідею. Вони змінилися. І ми цим пишаємося. Наразі маємо 100 випускників з усієї країни. Кожен діє у своїй школі і впроваджує нові підходи до викладання.

Якщо ж говорити окремо про GofundEd, то ми раді, що так багато доброчинців долучаються до фінансування. На сьогодні це близько 400 людей, які підтримали 13 проектів. Ми наближаємося до позначки у півмільйона гривень внесків. Для нас це хороший показник, ми функціонуємо лише дев’ять місяців. Тож вважаємо, що за неповний рік у нас доволі непогані результати. Для нашої команди це важливо, бо це означає, що в Україні є багато людей, які хвилюються за освіту і готові вливатися у процес змін. Це підтвердження того, що ми рухаємося у правильному напрямку.

Якими є ваші стратегічні плани?

На стратегічній сесії ми зрозуміли, що нам хотілося б, аби наша організація вирішила проблему, яка є і могла б перестати існувати. (Усміхається) Зрештою, ми дуже гнучкі. Наша стратегія формується в процесі, ми будуємо план на рік, переоцінюємо наші результати і змінюємо свою траєкторію. Скажімо, якщо раніше ми працювали з учнями, то зараз — з учителями. А за рік, можливо, придумаємо ще щось. В принципі, є багато схожих організацій у США, і вони існують по 30-40 років. Вони змінюють, удосконалюють свої стратегії і при цьому залишаються потрібними для середовища, у якому працюють. Тому не знаю, як буде з нами, головне — працювати і підсилювати потенціал освітян.

Що ви порадили б молодим українцям, які лише мріють про свою справу?

Треба просто почати щось робити. Не відкладати на завтра. Часто чую таке: спочатку зареєструємо громадську організацію, потім відкриємо ФОП, пізніше розробимо стратегічний план і почнемо працювати. Але не треба так довго чекати — потрібно діяти вже і зараз.

***

Команда — молода. Правильніше, того віку, з яким легко спілкуватися. Того чудового віку, коли англійська ще не забута, плани змінити світ ще не втрачені, але вже чітко зрозуміло, чим є «робота» і що дає результати, а що — ні. Дівчата застосовують доволі сучасні підходи в організації команди і взаємодії всередині неї. Це важливо, бо дає можливість розвивати ініціативу через залучення людей.

Організація обрала підхід масштабування і правильну модель комунікації з партнерами. Оскільки команда не сама ходить по школах «робити зміни», а формує середовище активних вчителів, то такий підхід можна розвивати, копіювати та вдосконалювати (лише не опускати рук).

Оскільки дівчата не змушують, а запрошують вчителів до взаємодії, їм вдається збирати людей, котрі мають хоч якусь ініціативу. Така ініціатива дає змогу сподіватися, що деякі вчителі відчують власну відповідальність і завершать власні проекти. А завершивши — з гордістю розповідатимуть про це. Таким чином вплив збільшуватиметься. Якщо кожен із вчителів переконає власним прикладом принаймні ще одного колегу, то це вже успіх. А якщо двох — просто фантастика!

Підтримую «Про.Світ», тому що команда працює у Львові, а для мене це, зокрема, спосіб подякувати місту за все те, що воно дало мені.

Крім цього, це команда дівчат. Дуже хочеться, аби інші команди брали із них приклад і також починали діяти активно.

Усі фото — Melissa Zhabotynska

Інна Березніцька Ірина Ладика

Схожі публікації

Популярні публікації

2
25502 15

Ярослав Ажнюк

Розмова із засновником українського технологічного стартапу Petcube
04.04.2014 Тарас Прокопишин
gbn4flheyko-david-beale
25114 5

Що святкувати першим: Різдво чи Новий рік?

11 карток про те, чому українці живуть за двома календарями одночасно і що з цим робити
09.12.2016 Ірина Сало
photo-1419976267187-4ad6b3c60cca
35012 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати