Просто Вася

Як шкільний наставник із інтелектуальних ігор став більше ніж батьком для цілого покоління

20.12.2017 Настя Іванців

Коли Василь Сурков вперше взявся тренувати дітей грати в інтелектуальні ігри, він і гадки не мав, що колись доведеться працювати з п’ятикласниками. Так поміж доросліших ігор, на кшталт «Що?Де? Коли?» та «Брейн-ринг», з’явилася «Снігова куля» — гра на асоціації і пам’ять. За ними були «Вірю-Не вірю», «Черга» та багато інших незрозумілих «непосвяченому» в інтелектуальну тусовку назв.

Після кількох призових місць дитячих команд під його наставництвом на Чемпіонаті України зі «Що? Де? Коли?», другого місця на Чемпіонаті Європи та численних перемог у телевізійних інтелектуальних шоу «Віват, інтелект», «Найрозумніший» та «Своя гра», ім’я Васі у провінційному Ніжині перетворилося на бренд.

А за тим він і сам не помітив, що поки його діти давали відповіді на складні питання, він почав допомагати вирішувати їхні недитячі проблеми.

Сім’я

 «Історія не знає умовного способу, тож я навіть не намагаюся уявити, що було б, якби одного холодного листопадового вечора мене не затягнули на тренування у ліцейський клуб інтелектуальних ігор — відверто кажучи, погрітися. Наступного тижня наша команда виграла чемпіонат області серед школярів. Тепер я розумію — саме завдяки клубу з’явилася впевненість у собі. А ще з’явилися нові друзі по всій Україні, яких так бракувало в маленькому місті. Ми вкладали майже всі свої сили у ці ігри — і хтозна, хто працював більше — ми чи Вася», — зі спогадів.

— У 1953 році в містечку Нью-Берн на березі Атлантичного океану у США народилась дівчинка, яку назвали Барбара. Це, напевно, перший задокументований випадок, коли жінку назвали ЙОГО іменем. Назвіть ЙОГО. Час пішов! — оголошує питання присадкуватий чоловік під 50, поправляючи свої квадратні окуляри із потовщеними лінзами.

Питання ловлять з десяток школярів.

У цій аудиторії нема довгих чорних фраків, дзиґи і таємничого голосу ведучого. Тут — в одній з кімнат ніжинського Будинку дітей та юнацтва — у так зване спортивне «Що? Де? Коли?» грають діти, і єдиний, хто вирішує, правильна відповідь чи ні, — Василь Миколайович Сурков, для гравців — просто Вася.

Офіційно Вася працює педагогом-організатором, а раніше був куратором в одному з місцевих ліцеїв. Бути куратором означало майже весь час тримати зв’язок з дітьми — така собі поглиблена версія класного керівництва. Коли Вася почав тренувати дітей грати в інтелектуальні ігри, йому було некомфортно, бо він мав занадто багато вільного часу. Але виявилось, що всі зміни — тільки на краще.

Вже близько 20 років він присвячує увесь свій час дітям. 

DSC_38441

— Час! — спокійно повідомляє Вася і одразу ж звертається до капітана однієї з команд. — Яка ваша відповідь?

— Ураган, — вголос кажуть обидва капітани. Питання було легким.

Рахунок стає 2:2. На одному альбомному аркуші Вася вміщає близько двох десятків питань — що менший шрифт, то більше. Кілька років тому колишні учні подарували йому планшет, та ще не всі турніри вдалося оцифрувати. Інколи йому доводиться мружитися, читаючи з паперу.

Першими, кого Вася почав тренувати, були десятикласники з місцевого ліцею. Тоді інтелектуальний спорт мало цікавив українське суспільство — грошей для поїздок на турніри ніхто не давав і команді з шістьох людей разом з тренером доводилось спати на трьох зсунутих ліжках у не найкращих кімнатах одеських пансіонатів.

Та для юних гравців, каже Вася, це не було проблемою. «ЩДК» для них — це сім’я, без якої вони, розумній й спокійні, часто лише самотні й несоціалізовані підлітки.

— Нещодавно до мене приїжджала випускниця з того першого набору. Насиділися, наговорилися. Казала, що якби не «ЩДК», вона б не знайшла ані чоловіка, ані роботи. Все звідси взяла, — розповідає Вася не без гордості.

Пізніше ситуація з поїздками на турніри покращилася — управління освіти почало виділяти гроші на відрядження. Згодом з’явилися й матеріальні винагороди для переможців в індивідуальних змаганнях — то путівка в табір на море, то книжки. Зараз діти мають змогу навіть поїхати за кордон — наприклад, на турнір у Білорусь. Цього року Васині діти стануть першою командою з України, яка вирушить на чемпіонат у Латвію.

Піковим для розвитку інтелектуальних ігор став 2003 рік — тоді на національному телебаченні почала виходити телепередача «Найрозумніший». Мільйони телеглядачів прикипіли очима до екранів, спостерігаючи, як, здавалося б, звичайні діти відповідали на надскладні питання з карколомною швидкістю. Багато хто і сам намагався встигати за запитаннями ведучої, але часом це здавалося неможливим — за одну хвилину учасники гри інколи примудрялися дати відповіді на півсотні запитань.

Після кількох сезонів «Найрозумнішого» в Ніжині також з’явилися охочі випробувати власні інтелектуальні сили. Тоді місцеве управління освіти помітило Васю — і він став офіційним тренером «найрозумніших». Іра, Костя, Настя та інші — їхні фотографії з Золотими сурками в руках і селфі з Тіною Канделакі досі висять на стінах міського ліцею.

Якщо до кардіолога ходять, щоб полікувати серце, до окуліста — зір, то до Васі почали приходити з сімейними проблемами

Перша шкільна команда потрапила під Васину опіку у 2007-му. Уже наступного року вони почали займати призові місця на Чемпіонаті України з брейн-рингу. Брейн — це гра «на кнопку». Питання зазвичай легші, ніж у «ЩДК», а тому все вирішує швидкість реакції «кнопочника» — людини, яка подає сигнал ведучому, що команда готова відповідати. Тут важливо бути надуважним, аби не було фальстарту. «Кнопочник» першої дитячої команди, шестикласник Андрій, витискав до десяти сотих секунди: максимум, що можна зробити за цей час — буквально вдарити пальцем об палець.

— Андрія до мене привів його старший брат, який і сам колись грав у «ЩДК», — пригадує Вася. — Їхні батьки тоді якраз розлучалися, і брат хотів, аби малий менше бував вдома.

Серед Васиних дітей це була вже не перша подібна ситуація. Якщо до кардіолога ходять, щоб полікувати серце, до окуліста — зір, то до Васі почали приходити з сімейними проблемами.

— Так, не забудьте — наступне тренування у п’ятницю, а в суботу їдемо на Чернігів! — кричить Вася вслід дітям, які неспішно виходять з аудиторії в темний морозний вечір.

Діти

«Ліцей — це Вася. Вася — це ліцей. Вася — це купа нових книжок, фільмів, музики, знайомих, думок, подорожей, першого алкоголю. А ще Вася — це коли ти втікаєш з табору під час Чемпіонату з інтелектуальних ігор у незнайомому місті, щоб побачитися з дівчиною, і не можеш потім потрапити додому через закриту браму, а він кричить тобі: “Ну що ти не мужик?!” Тоді залишається тільки перелазити. Думаю, для всіх інших ми виглядали як син і батько», — зі спогадів.

Від Будинку дітей та юнацтва до Васиного дому два з половиною кілометри. Він проходить їх пішки — каже, це корисно для здоров’я.

— Я взагалі часто думав, навіщо мені це «ЩДК», зйомки, поїздки, — розмірковує Вася дорогою. — Це ж стрес для мене — на зйомках я встигаю з’їсти хіба котлету в тісті з чаєм, потім маю проблеми зі шлунком, а в поїздах і автобусах мене взагалі нудить. Тепер я знаю, заради чого це все.

DSC_3810

Знайомі викладачі з різних шкіл почали відправляти займатися до Васі дітей, які мають різні сімейні проблеми, а переважно тих, у яких немає батька.

— Першим був Дмитро — його не визнавав рідний тато, — пригадує Вася. — Тобто тато ніби і є, але з дитиною він не спілкується. 

Пізніше був Сергій, який, посварившись із батьком, міг посеред ночі приїхати до Васі. А ще — Олег, якого самотужки виховувала мама і який утікав з дому, коли тато зрідка приїжджав на короткі зустрічі.

Виїзні турніри насправді дуже помічні. Вони дозволяють дітям вирватися з токсичного середовища вдома. А ще — так вони знаходять нових друзів

Зараз у Васі тренується ціла команда дітей, батьки яких або розлучені, або які взагалі ніколи не знали своїх татів. Серед шістьох гравців у команді тільки одна дівчинка має повну сім’ю.

— Перед іграми з ними працює дитячий психолог. Бо кожна гра — стрес, — каже Вася. — Інколи дитина може розплакатися, якщо команда не взяла питання, інколи може бути агресивна реакція — один хлопчик, наприклад, всіх штовхає, коли помиляється. Але такі виїзні турніри насправді дуже помічні. По-перше, це дозволяє їм вирватися з токсичного середовища вдома. А по-друге, вони так знаходять нових друзів.

Вася протирає запітнілі на морозі окуляри і каже — гра також допомагає в навчанні. Серед його вихованців — призери олімпіад, лауреати Малої академії наук, дехто свого часу складав ЗНО на найвищий бал. Одним з таких дітей був Ваня — його тата вбили під час бандитських розбірок у часи правління Партії регіонів. Ваня кілька років тому вступив до одного з київських вишів та більше не грає в «ЩДК». Однак ще досі його мама приводить до Васі інших дітей, які залишились без батька, — вона працює в школі, яка розташована на шляху до Васиної хати.

— Раніше я не підтримував контакту з батьками своїх дітей — вони всі були старшими і мені здавалося, що в цьому немає потреби, — ділиться роздумами Вася. — А зараз доводиться, бо я треную молодші команди і батькам потрібно знати, з ким їдуть їхні діти. Спочатку мені страшно, бо дорослі часто не розуміють, навіщо це потрібно. Особливо мене нервують «цінні» вказівки батьків про те, що у кого болить. Я це беру до відома. Вже потім, як діти повертаються з поїздок з нагородами, вони лише дякують. А одна мама приходила і казала, що їй байдуже, які в її сина медалі, — аби лише він зі мною спілкувався.

DSC_3823

Поїздка на турнір — це дисципліна, а гра — відповідальність за команду. Результат турніру в багатьох речах залежать не лише від ерудованості дітей, а від того, наскільки вони зіграні між собою, наскільки відчувають свого партнера, наскільки можуть стримувати свої емоції після неправильної відповіді, аби продовжити грати далі.

Всі ці навички їм знадобляться у майбутньому.

Однак інтелектуальний спорт годиться не всім. Мама одного з Васиних випускників колись привела йому хлопчика — місто маленьке, а тому багато хто знає, як Вася допомагає дітям у кризових ситуаціях. У хлопчика, як і в багатьох інших Васиних дітей, не було батька. Та йому «ЩДК» не пішло — віддали на бокс.

— У кожного своя боротьба, — філософськи знизує плечима Вася.

Дорослість

«Сурков — не лише тренер. Це швидше провідник до якоїсь іншої культури — інших фільмів, книг, театральних вистав. Провідник навіть до іншого способу відпочинку — не смажитися під палючим сонцем поряд з купою народу на забруднених пляжах, а з наметами, в Карпати. Принаймні я його бачу саме таким», — зі спогадів.

На порозі Васиного будинку зустрічає гігантський сіро-блакитний кіт Зохан. В цій хаті виросло вже кілька поколінь дітей. Ззовні вона нічим не відрізняється від решти одноповерхових хат поблизу залізничного вокзалу. Однак всередині чи не за кожною шафкою ховаються стоси паперів, гігантські колекції журналів «Довкола світу» та «Наука і життя». Комп’ютерний стіл захаращений статуетками сов різної ширини та висоти. В кутку під вікном одиноко стоїть ледь помітний телевізор. Зверху його прикрашають кубки з численних турнірів, з яких довгими вервечками звисають різноманітні медалі. Вони дзеленчать, коли повз хату пропливає нічний одеський експрес.

До кімнати заходить кіт Зохан і вмощується в одному з крісел. Над ним висить географічна карта Швеції — Вася мріє цього літа піти у похід скандинавськими горами.

— Ма! Я тобі чай зробив! — кричить він з кухні.

Васина мама — крихка вісімдесятип’ятирічна пані. Вона заледве чує і кілька років тому перенесла операцію на очах, але Васиних дітей пам’ятає. Вони ж, тим часом, не забувають її — лише минулого року, коли жінка потребувала серії операцій, діти скинулися грішми і назбирали потрібну суму.

— Коли у матері були проблеми зі здоров’ям, я вперше не поїхав з дітьми на турнір, — пригадує Вася. — Тоді з’явився ще один мій випускник — Юра. Він щойно закінчив університет і хотів їхати працювати в Білорусь, але для того рік мусив відпрацювати в Україні. Він гарував по 12 годин в день п’ять разів на тиждень і приходив часом ночувати до мене. Але інколи, якщо треба було маму везти на операцію, то лишався сам тут на господарстві. Він поміг мені витягнути той рік, хоча сам казав, що це я йому поміг пережити складний період.

DSC_3833

Свій ювілей — 50 років — Вася святкував від квітня і аж до серпня. Приходили всі випуски, окрім першого, бо зараз більшість з тих дітей живе то в Англії, то в Італії, то у США. Діти жартують — спочатку Вася вкладав у них сили та енергію, а тепер вони допомагають йому триматися на ногах. Поремонтувати комп’ютер — запросто, покласти шифер на дах — не питання, поставити новий санвузол — та легко.

— Але я хочу вже стати нарешті сильним і незалежним! — напівжартома обурюється він. — В мене інколи таке відчуття, ніби я сам дитина, яка виховує інших дітей. Але те, що вони приходять, цінніше за будь-які подарунки. Головне, щоб вчасно, бо інколи прийдуть у гості, а спати хочеться неймовірно. Раніше міг всю Одесу обійти з дітьми, а зараз вже вік бере своє.

Сурков — не лише тренер. Це швидше провідник до якоїсь іншої культури — інших фільмів, книг, театральних вистав. Провідник навіть до іншого способу відпочинку

Вже скоро Вася зможе піти на пенсію. Та продовженням своєї справи він не переймається — каже, що Бог є на світі і він завжди вчасно підкине потрібних людей.

— Зараз багато дітей, які втратили татусів через бандитські перестрілки, — стишує тон Вася. — А скоро з’явиться інша категорія — діти, чиї батьки поїхали на заробітки. Он на сусідній вулиці лишилися самі мами з кіндерами. Що з ними робити? Куди їх дівати? Це ззовні сім’ї видаються ідеальними, а всередині зазвичай купа проблем. А страждають діти. Ну шо, ти завтра на тренування прийдеш? — дзвінко і бадьоро питає у мене Сурков.

Так, ніби ніякої розмови і не було.

*Імена деяких героїв були змінені.

Фото — Дмитро Єршов.
.

Настя Іванців

Схожі публікації

9213 18

Володимир Усов

Розмова з одеським стартапером, співзасновником та керівником стартапів Gutenbergz та Kwambio

07.04.2015 Тарас Прокопишин
5312 20

Крилата

Як дівчина на візку пірнула з аквалангом, стрибнула з парашутом і очолила благодійний фонд

16.10.2017 Наталія Судакова
2909 7

Відповідальний за Україну

Чому американець Білл Артрелл, проїхавши цілий світ, зупинився в Києві й почав допомагати українцям

14.11.2016 Анна Дорожко

Популярні публікації

200098 6

8 речей, які кожен повинен зробити до 8 ранку

Декілька простих, але важливих порад
25.02.2017 The Ukrainians
26251 15

Ярослав Ажнюк

Розмова із засновником українського технологічного стартапу Petcube
04.04.2014 Тарас Прокопишин
28824 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати