Східний блок

Один день із життя містечка для переселенців у Харкові, що вже встигло стати проблемою для муніципальної влади

22 Червня 2016

За офіційними даними, в Україні понад 1 мільйон 700 тисяч внутрішніх переселенців — із Криму та Донецької і Луганської областей. Питання житла для найменш захищених із них намагаються вирішити за допомогою іноземних інвестицій. На гроші Німецького товариства міжнародного співробітництва у країні вже побудували сім модульних містечок — у Дніпропетровській, Запорізькій та Харківській областях. Але панацеєю від усіх бід вони не стали. Понад те, такі табори швидко перетворюються на гетто, де соціальні проблеми заморожуються, а не вирішуються.

Маски

— Якщо іще хоча б раз сфотографуєш, я тобі камеру розіб’ю, б**дь! — Кирило щосили намагається приміряти маску дорослого, але вона лише спотворює обличчя 12-річного хлопчика.

Тут — неподалік аеропорту Харкова у модульних блоках, побудованих за сприяння уряду Німеччини, — мешкає 391 переселенець із Донбасу. Майже кожен другий — дитина

Тут — неподалік аеропорту Харкова у модульних блоках, побудованих за сприяння уряду Німеччини, — мешкає 391 переселенець із Донбасу. Майже кожен другий — дитина. Психологам-волонтерам є над чим працювати: дітвора зустрічається не за віком серйозна і потребує особливо делікатного підходу.

6

На поведінці жителів містечка позначилася не лише війна, яка вигнала людей з малої батьківщини, а й побут в умовах тотального гуртожитку. Гектар землі, обгороджений сітчастим парканом, та муніципальна охорона; три загальні блоки на 150-180 осіб, іще 10 чотириквартирних модулів; пральня, холодильники, душ, туалет, ТБ, Інтернет — цей сучасний табір для біженців схожий на футуристичний інкубатор. За проживання в ньому беруть символічні $5 на місяць.

1

Кирило, котрому не сподобалася фотокамера, саме перебирає старі мобілки, звалені купою у картонній коробці, — кажуть, хлопець може полагодити будь-який телефон. Пізніше із дивовижною завзятістю він тикатиме середнім пальцем в об’єктив. Його одноліток, шестикласник Микита Тiмашов із Кіровська (тепер перейменованого на Голубівку), у вільний від школи час розважається інакше: захоплено тисне саморобну штангу — прив’язав до палиці з обох боків по чотири дволітрових баклажки з піском.

4

5

— Додому хочеш повернутися?

— Н-і-і-і! До Львова хочу.

— Чому?

— Там «Шахтар».

— І хто твій улюблений гравець?

— Мессі.

3

Від футболу в містечку фанатіє ледь не вся дітвора старша від п’яти. Утім, навіть діти знають — головний уболівальник тут дядя Юра. Історію його поневірянь на харківських вулицях передають із вуст в уста: дядя Юра, затятий фанат «Шахтаря», немов герой епосу, наодинці бився відразу з кількома ультрас «Металіста». Легенда замовчує, що саме стало причиною конфлікту. Але опухле ліве вухо дяді Юри все ще зберігає сліди недавньої битви.

18

Сусіди

35-річний Дмитро Борзенко сидить у імпровізованому наметі, збитому із дошок та обвішаному ковдрами. Поза чоловіка — ноги розставлені, руки спираються на коліна — i його міцна статура красномовно вказують на те, що він тут в авторитеті. Чорні спортивки, футболка з написом AC/DC, бейсболка, на руках — плетені браслети, у роті — порожнеча замість передніх зубів. Діма чимось схожий на незмінного лідера «Сектору Газа» Юру Хоя Клiнських.

8

Свою історію Борзенко — батько шістьох дітей (молодшому три роки, старшому — 16) — розповідає, зосередивши погляд на одній точці стола, так, ніби він заново переживає події серпня 2014-го. Його сім’я лише завдяки щасливому випадку не залишилася похованою під уламками будинку в Стаханові (тепер —  Кадіївці). Діма каже, що «прислухався до власної чуйки» і якраз перед артобстрілом пішов із дітьми й дружиною ночувати до родичів.

— Снаряди накрили нашу вулицю, поліклініку та стадіон, — пригадує. — Цілими, по ходу, залишилося тільки півкімнати. У хаті була тітка дружини, вона загинула. Поховав прямо у городі. А потім, поки нас на бусику вивозили з міста, по нас міномети працювали.

Снаряди накрили нашу вулицю, поліклініку та стадіон. Цілими, по ходу, залишилося тільки півкімнати. У хаті була тітка дружини, вона загинула. Поховав прямо у городі

9

У модульному гетто Дмитро Борзенко узяв на себе роль коменданта. Йому часто доводиться вести перемовини з волонтерськими організаціями. Мешканцям поселення допомагають одягом та їжею (багатодітним сім’ям навіть видали картки для покупок у гіпермаркеті), дітей, за змогою, відправляють на відпочинок у санаторії, а іноді й за кордон.

— У нас тут багато побутових ситуацій доводиться розрулювати, — каже активіст. — Самі розумієте, багато людей, дітей… Переселенці закохуються у харківських і навпаки. Ми навіть два весілля справили.

10(2)

Навпроти модуля Борзенка, в блоці «5-3», живе Олена Чудiна. У неї, матері-одиначки з Лутугиного, дев’ятеро хлопців (молодшому два роки, старшому — 19). Туляться у двох вузьких кімнатках, заставлених двоярусними ліжками. Олена кличе в гості, перепрошуючи за безлад та стійкий запах нещодавно смаженої кільки.

— У нас будинок залишився наполовину перекошений, — розповідає господиня. — У Лутугине не хочу повертатися, поки там не буде української влади.

11

 

12

— Скаржитися особливо нема на що, є душ, туалет, холодильник, кухня. Взимку тепло. А от влітку спекотно дуже…

— Давай-давай, забивай другий! — перериває слова Олени гучний крик із сусіднього блоку. — О-о-о, го-о-ол, а-а-а!

Це суперфан дядя Юра зустрічає переможним криком успіх «Шахтаря» у фіналі Кубка України. Олена лише знизує плечима — справа, мовляв, звична.

16

17

Транзит

У коридорі одного з трьох модульних гуртожитків не проштовхнутися. Тут, у цьому неприродно білосніжному блоці з пластику і металу, дітвора сховалася від раптової зливи. Малюки вовтузяться під ногами, відбиваючись від дорослих, які тримають над ними тарілки й ложки з їжею. Ті, що старші, грають у латки. Всі ці люди схожі на пасажирів пересадкового рейсу, що застрягли на невизначений час у терміналі міжнародного хабу.

21

— Ми з чоловіком намагаємося тут менше перебувати, — зізнається Наталя Дерябіна з Шишівки.

Жінка зосереджено прасує, намагаючись не звертати уваги не загальний гамір. Схоже, до нього тут звикають швидко.

Всі ці люди схожі на пасажирів пересадкового рейсу, що застрягли на невизначений час у терміналі міжнародного хабу

— Якщо не вибиратися з дітьми в центр Харкова, не відводити їх до школи або садочка, дуже важко, — продовжує вона. — Тут 15 житлових кімнат, 23 дитини, 30 дорослих. А кухня одна. Конфлікти? Уффф! Трапляється, звичайно.

23

22

Про підводне каміння детальніше розповідають у цивільній адміністрації поселення: «Періодично викликаємо наряди міліції. Дільничний у нас частий гість. Буває, що з’ясовують відносини на побутовому ґрунті — то каструль не поділили, то хтось вип’є, то через дітей сваряться. Взагалі-то тут сухий закон, але, самі розумієте, ніхто кишень і сумок на вході не вивертає».

20

Схоже, через півтора року з моменту пафосного відкриття за участю високих гостей з Києва містечко перетворюється на справжню проблему для муніципальної влади. Колізія у тому, що спочатку табір планували як транзитний. Переселенців брали на місяць-два, щоб за цей час вони змогли знайти роботу і житло. Але багато хто лишається тут із першого дня заселення. У таборі чимало багатодітних сімей та інвалідів. Хоча вистачає і працездатних. Що з ними з усіма робити, розуміння немає. Місцева влада майже на 100% оплачує їхній побут, а держава надає соцiальнi виплати. У комендатурi мiстечка говорять, що в таких умовах люди стають залежними від грошової допомоги і уваги волонтерів. Але у переселенців правда своя.

33

— У мене чоловік — покрівельник, — розповідає Наталя Дерябіна (в модульному містечку вони з двома дітьми живуть із січня 2016-го). — Зарплата у нього невелика, я поки що в декреті, тому оренду житла в Харкові не потягнемо. Сьогодні-завтра нас, наприклад, попросять звідси… І куди нам іти?

26

Котел

27-річний Артем Бондаренко разом із мамою оселився в модульному гуртожитку нещодавно. Він дивиться з-під лоба, у погляді читаються розгубленість та спроба звикнути до нових умов. Двері в кімнату щільно зачинені, але слабо рятують особистий простір від шуму з коридору.

Артем приїхав до Харкова з Іловайська в інвалідному візку. Він пережив у бомбосховищі кілька днів запеклих боїв за місто.

— Стріляли з усіх боків, — Бондаренко говорить неохоче, показує фотографії руїн будинку. — У нас там нічого не залишилося, все згоріло.

29

Зла іронія в тому, що, переживши Іловайську трагедію, Артем зіткнувся з бідою особистою. Хлопець необачно потрапив під потяг і позбувся обох ніг. У Харкові він має вирішувати проблеми з протезуванням та реабілітацією. Заселення в модульне містечко дає змогу хоча б протягом деякого часу не думати про житлове питання. 1200 гривень допомоги від держави навряд чи врятують.

35

За вікном нарешті вщухає дощ. З гуртожитків і багатоквартирних блоків на вулицю знову висипається дітвора — вмить окуповує дитячий майданчик. Дзвінкий сміх свiдчить: на відміну від дорослих, малечі подобається варитися в цьому людському котлі під наглядом муніципальної охорони. Схоже, більшість хлопчиків і дівчаток сприймають життя в містечку для біженців (чиновники називають їх «внутрішньо переміщеними особами») як гру чи пригоду. Для них це гарна можливість відволіктися від того, що сталося удома.

25

32

7

Кілька дітей відокремлюються від основної групи, біжать до огорожі. Вони чіпляються пальцями за сітку, наввипередки лізуть угору. Навіть по той бік паркану їхні усмішки видаються безтурботними.

— Був-а-а-а-йте! Приходьте ще! — кричать услід маленькі біженці, залишаючи турботи про майбутнє дорослим.

36
Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!