img

Мить у камені

01.09.2018 Саша Петраускайте

[«Закохані у професію» — розмови про щоденну працю тих, хто живе власним покликанням. Спецпроект створений за сприяння Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]

У майстерні під однією височенною стелею від літньої грози ховаються Шевченко, Че Гевара, коні, дівчата і святі отці. Це не сюжет сюрреалістичного фільму, а місце роботи скульпторів Бориса Крилова і Олеся Сидорука. Тут вони оживляють глину з металом і дають застарілим чи забутим όбразам нове обличчя.  

Про те, де шукають натхнення скульптори, як має виглядати хороший пам’ятник та проекти майбутнього ми поспілкувалися з Борисом Криловим, учасником Національної спілки художників України та Royal British Society of Sculptors.

 

Шлях до скульптури

«Ще в дитинстві мені подобалося щось ліпити чи вирізати з дерева. Тоді я мріяв стати археологом, мати справжнього меча або робити мультфільми. Пізніше, коли потрібно було обрати, чим займатися в житті, я не мав уявлення про майбутню професію. Був лише образ того, які враження хочу отримати від роботи. Тоді батько запропонував обирати між графікою і скульптурою. Графіка мені була незрозуміла, тому вирішив: однозначно скульптура! (Сміється — TU) Довірився батьку і вступив до академії образотворчого мистецтва і архітектури в Києві».

Під час навчання Борис познайомився з Олесем Сидоруком, у співавторстві з яким виконав більшість майбутніх скульптур і заснував творчу майстерню.

«Нагода вперше попрацювати разом випала випадково. Я саме шукав когось, хто міг би допомогти завершити студентський проект. Один мій товариш тоді не зміг долучитися і я звернувся до Олеся. Роботи було на кілька годин, але нам працювалося разом так весело і легко, що навіть не помітили, як пролетів час. Від жартів і реготу ми тоді мало не каталися підлогою. Відтоді почали працювати разом, а нашими першими спільним скульптурами були Андрій Первозванний та Петро Сагайдачний на Подолі.

 

Робота в нас іде легко, без зайвих питань чи заздрощів. Наприклад, коли ми подаємо замовнику ескізи майбутньої скульптури, і той обирає варіант Олеся, то я не ображаюся, бо знаю, що наступного разу оберуть мій». 

Майбутні проекти

Серед планів скульпторів — створити серію робіт у місцях, де малював Шевченко. Такі пам’ятники вже є на території Лаври та на Аскольдовій Могилі. При цьому сама фігура Шевченка не присутня, а є лише його приладдя для малювання. Так складається враження, ніби він за хвилину повернеться і продовжить роботу. У таких місцях можна подивитися на пейзаж очима самого Тараса Григоровича. 

«У дитинстві вірші Шевченка для мене були справжнім катуванням. (Сміється — TU) І хоча з часом його поезія почала подобатися, образ насупленого і страшного діда не полишав роками. Разом із Олесем ми хочемо перевтілити Шевченка, дати йому нове обличчя. Тому, наприклад, в Ірпені він стоїть геть юний.

Важко уявити, яким дивом виявився для Тараса вихід із кріпацтва. В один момент перед ним впали всі перешкоди і відкрився цілий світ! Що може здаватися неможливим після цього? Тому ми й вирішили зобразити Шевченка в буйстві його ж мрій і, до того ж, не як поета, а як художника. В молодості малювання для нього було домінантою, але про це мало пам’ятають. Хочеться, щоб діти бачили нового Шевченка, і в них самих виникало бажання взяти в руки його твори».

Хороший пам’ятник — який він?

«Пам’ятник має бути красивим. Навіть, якщо його тема сумна чи трагічна — однаково має бути красиво. Якщо дитині чи дорослому дати завдання намалювати виразне обличчя, то, скоріше за все, воно буде розлючене або дуже сумне.

У професійному середовищі через такі візуальні прийоми часто передають трагедію. Це доречно застосовувати у меморіальних комплексах, але в місті такі плями негативу не потрібні. У нас багато запитів на пам’ятники учасникам АТО — таких, що навіть здоровий чоловік пустить сльозу. Але подібні проекти швидко гаснуть, це не чіпляє.

Натомість вдалішою видається ідея майбутнього пам’ятника Котигорошку, який стане образом воїна-переможця над ворогом-змієм. Він життєствердний. Серед багатьох ескізів, які ми запропонували замовнику, він обрав саме цей і сказав, що не міг відірвати погляду».

Натхнення не може бути з тобою постійно. В моменти його відсутності треба просто з гарним настроєм брати й робити

DSC_8143

Психологічний портрет

«Колись до мене прийшла жінка, яка хотіла замовити портрет свого батька. Вона принесла кілька неякісних фотографій, де було важко розгледіти саму людину. Після початку роботи я запросив її на перший огляд майбутнього пам’ятника, а це доволі моторошне видовище: ледь помітні людські обриси серед шматків глини і зусібіч стирчать металеві дроти. Це важливий етап співпраці із замовником, де ми визначаємо розмір і об’єм роботи, але вона пішла від нас засмучена. Після цього подзвонила моєму знайомому, який її направив до нас, і він її переконав прийти ще раз.

На наступній зустрічі я попросив її розповісти про свого батька і поділитися спогадами про нього ще з дитячих років. За розмовою вона сама не помітила, як розкрилася — і я нарешті зрозумів, чому в її батька такі нахмурені брови,  важкий погляд і чому в нього саме такі зморшки. Склалося враження, ніби я знаю цю людину, а коли розпізнаєш типаж, то починаєш розуміти, чому він має саме такий вигляд. Так робота просувається набагато легше».

Нові завдання — новий досвід

«Якщо у нас із замовником відрізняються погляди, то я свої не нав’язую. Навпаки, варто прислухатися до порад і побажань, бо кожне нове замовлення — це новий досвід. Нещодавно ми завершили роботу зі скульптурою, яка зараз знаходиться у Литві. Це був майже шестиметровий вершник — одна з найбільших робіт, яку нам колись доводилось виконувати.

Один наш литовський знайомий порадив, що доречно буде зробити для цього пам’ятника низький постамент. Сказав, що це буде справді по-литовськи. Я радий, що ми тоді його послухалися, бо в такому вигляді вершник дійсно вдало став на своє місце поруч із фортецею в Каунасі. До того ж, із ним легко робити селфі, і тепер майже всі наші знайомі литовці у facebook мають таку фотографію.

Треба слухати, спілкуватися і довіряти замовнику. Позиція «я художник, я так бачу» — невдала, бо ти один будеш так бачити, і ніхто більше. Тому разом із порадами замовників і наших литовських друзів у результаті вершник тільки виграв.

До речі, ми йому на чоботях зробили шпори, які можна покрутити — це була ще одна його фішка. Мер Каунаса на відкритті пам’ятника не втримався і покрутив обидві». 

Про натхнення

«У інтерв’ю мені часто ставлять однакові і смішні питання: «скільки ця скульптура важить», «з чого зроблена», «скільки коштує» і, найсмішніше, «які виникають труднощі». Вони у скульптора такі ж самі, як і у вас — от спека, наприклад. Все решта — це не труднощі, а робота.

Натхнення не може бути з тобою постійно. В моменти його відсутності треба просто з гарним настроєм брати й робити. Свіжий приклад — пам’ятник Че Геварі, з яким був повний ступор. Замовником був кубинець, тому це мало бути щось особливе. Я півроку не міг нічого вигадати, аж доки нарешті не взяв до рук пластилін.

Скульптор правий тоді, коли він ліпить. Я почав — і робота пішла. Вирішив зробити Че Гевару з розпростертими руками, і розмістити його на постаменті у формі крил. Вже після того, як я завершив роботу і ескіз був затверджений, я дізнався, що після смерті Че Гевари його руки відтяли й відправили Фіделю Кастро, а тіло поховали в Болівії. У цьому світлі пам’ятник Че, який летить із широко розпростертими руками, вийшов дуже влучний.

Окрім цього, бажання зробити класно часто виникає з небажання зробити погано. Я починав свою роботу зі скульптури для інтер’єру. Не минуло й 20 років, а про них вже немає ні сліду, ні згадки. Вони просто стали нецікаві. Хочеться, щоб і за багато десятиліть скульптура лишалася хорошою й цікавою».

Усі фото — надані героєм матеріалу. 

Саша Петраускайте

Схожі публікації

3740 7

Катерина Радченко: «Придбавши камеру, автоматично фотографом не станеш»

Засновниця міжнародного фестивалю Odesa//Batumi Photo Days — про фото як мистецтво і чинник безпеки

05.04.2017 Катерина Москалюк
4995 5

Сергій Талочко: «Сфотографувавши десять тисяч людей, я став трішки філософом»

Розмова з автором проекту «Добрі фото Львів — Good Photos Lviv»

06.03.2017 Катерина Москалюк
49851 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах

13.04.2017 Катерина Олексенко

Популярні публікації

28151 5

Що святкувати першим: Різдво чи Новий рік?

11 карток про те, чому українці живуть за двома календарями одночасно і що з цим робити
09.12.2016 Ірина Сало
30249 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов
27682 15

Ярослав Ажнюк

Розмова із засновником українського технологічного стартапу Petcube
04.04.2014 Тарас Прокопишин

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати