Софія Опацька

Про розвиток навички креативності в українській освіті, зміни «знизу» в університетах та важливість свободи помилятися (і відповідати за свої помилки)

12.09.2017 Тарас Прокопишин

На думку дослідника креативного класу Річарда Флоріди університети і дослідницькі установи є ключовими інституціями креативної економіки. З ним складно не погодитися, бо навряд чи теперішній Бостон був би технологічним центром без Гарварда і МІТ, а Кремнієва долина — без Стенфордського університету.

Дослідник вважає, що «3Т економічного розвитку міст» — технології (через дослідження), таланти (через навчання й соціалізацію молоді) та толерантність (через формування середовища рівності) — мають формуватися саме в університетах.

Про розвиток навички креативності в українській освіті, зміни «знизу» в університетах та важливість свободи помилятися (і відповідати за свої помилки) ми поспілкувалися з Софією Опацькою, проректоркою Українського католицького університету та декан-засновницею Львівської бізнес-школи УКУ.

[Спецпроект «Креативне місто» створений у партнерстві з ініціативою Lviv Creative City]

 

Під час минулорічного Світового економічного форуму у Давосі презентували результати дослідження «Майбутнє роботи». Дослідники озвучили перелік навичок, якими повинні володіти працівники у 2020 році, аби бути найконкурентнішими. У першій трійці — комплексне вирішення проблем, критичне мислення і креативність.

Чи є креативність важливим критерієм відбору працівників у команди, які ви очолювали і очолюєте?

Це залежить від специфіки позиції, на яку подається кандидат. Є позиції, де важливим є операційний процес, і у таких випадках при відборі я звертатиму менше уваги на рівень креативності потенційного працівника. Якщо ж йдеться про вакансії, які пов’язані з брендингом чи маркетингом, то, звичайно ж, буду очікувати від людини багато креативності.

Якось я розмірковувала про навички, якими обов’язково повинна володіти людина, яка долучиться до LvBS. Дійшла висновку, що головне — це постійне самовдосконалення і розвиток. Якщо організація розвивається, то і працівник повинен разом із нею рухатися вперед. Бо, можливо, певні рішення, які пропонував той працівник чи працівниця кілька років тому, були класними, але зараз вже зовсім не актуальні.

Якщо людина розвивається духовно та професійно, її рішення мають бути цікавішими, комплекснішими та креативнішими. Тому, підсумовуючи, скажу, що цей критерій певною мірою є у переліку бажаних навичок, але ще важливіше, щоб рівень креативності працівника постійно збільшувався у процесі його роботи.

Чим, на вашу думку, є креативність?

Для мене важливо, щоб людина була здатна розуміти контекст, генерувати для цього контексту ідеї рішень і ці рішення реалізувати. Вважаю, що креативність — це не лише генерування цікавих ідей за допомогою «мозкових штурмів». Мені як топ-менеджерці важливо, щоб це «накреативлене» рішення було правильно впроваджено.

У креативності я ціную не лише творчість, а й розуміння, що треба зробити далі, щоб цю творчість реалізувати. Навіть художник, аби намалювати картину, окрім ідеї повинен реалізувати її на мольберті. Так само актор реалізує себе лише тоді, коли зіграє на сцені. На мою думку, є дві частини процесу творчості — фантазування ідеї та її втілення у життя.

У креативності я ціную не лише творчість, а й розуміння, що треба зробити далі, щоб цю творчість реалізувати

IMG_6175_raw

Річард Флоріда у своєму визначенні поділяє креативний клас на «креативне ядро» і «креативних професіоналів». Дослідник акцентує на певних професіях, представники яких, на його думку, формують креативний клас: дизайнери, архітектори, ІТ-спеціалісти, працівники медіа, сфери розваг, менеджери та інші. Ви погоджуєтеся із таким розподілом?

Як на мене, не варто так виокремлювати. Щоб працювати й зростати у LvBS на конкурентному рівні, управлінці мусять постійно виявляти свою креативність. Повинні щоразу шукати якісь цікаві підходи й нестандартні рішення. І не лише комунікаційні, а й ті, що стосуються продукту. Усі ці речі присутні.

На мою думку, креативність створюється на перетині і тісно пов’язана з інноваціями. Тому, можливо, я і кажу про виконання справи, бо інновація — це не лише щось придумане, а й втілене. Тому для мене креативний клас — це люди, які створюють. Це групи людей, компанії, які будують речі й проекти на перетинах індустрій та підходів.

Одне з дискусійних питань — межі креативності. Флоріда пише про конкретні професії представників креативних індустрій, але креативним може бути кожен. Яка ваша думка?

У нас в університеті є фантастичний охоронець, якого обожнюють усі студенти. В УКУ загалом охоронці хороші, але пан Роман — особливий. (Усміхається) Не певна, чи його треба зараховувати до креативного класу, але те, як він працює і як спілкується зі студентами, можна вважати цілком креативним підходом. Якось всі страшенно переживали, що пан Роман може піти на пенсію, а студенти Школи журналістики УКУ навіть відео про нього зняли. І тут питання: якщо людина діє креативно, то чи важлива її приналежність чи неприналежність до креативного класу?

Якщо ми говоримо про розвиток креативності у місті, то про якісь межі говорити не варто. Варто створювати такі умови, де кожен мешканець міг би бути максимально креативним

Якщо ми говоримо про розвиток креативності у місті, то про якісь межі казати не варто. Варто створювати такі умови, де кожен мешканець міг би бути максимально креативним. Думаю, що така позиція сприятиме розвитку міста креативності, бо створює певний настрій і особливі установки.

Інше питання — економічна вигода. Було б чудово, якби мали більше таких позитивних працівників, як пан Роман, але якщо ми говоримо про економіку креативності, то, очевидно, що набагато більше місту приноситимуть такі індустрії, як дизайн чи ІТ.

Чи можна навчитися креативності?

Вважаю, що різним людям потрібні різні умови для прояву креативності. На мою думку, креативність можна розвивати. Наприклад, за допомогою мандрівок. Що ширшим стає твій персональний світ, що більше вражень, знань і досвіду ти вбираєш, то більшу додану вартість можеш створювати. Все, що допомагає розширити світогляд, сприятиме розвитку креативності.

Я, наприклад, дуже часто думаю про щось, коли говорю. У процесі висловлювання у моїй голові з’являється значно більше ідей, ніж коли я просто «прокручую» їх у голові. Я такий тип людини. Комусь навпаки — потрібно подумати, помовчати, зібратися з думками.

Для розвитку креативності цінною є і командна робота. Якщо у мене є команда, своє товариство, то я набагато сильніша й набагато більше ідей генерую. Інколи людині самостійно складно видати певний результат, концепт або ідею. Але коли сідає декілька людей, то все починає набагато швидше вдаватися. Бо у когось може бути більше досвіду, а в когось навпаки — менше, тому його ніщо не обмежує. Думаю, що такі елементи можуть впливати на розвиток креативних навичок людини.

Наскільки, на вашу думку, українська освіта сприяє розвитку креативності?

Якщо взяти «середнє арифметичне», то, думаю, що взагалі не сприяє. (Сміється) Починаючи з початкової школи, дітей навчають «правильних» і «неправильних» відповідей. Дитина вчиться за програмою, яку для неї визначило Міністерство освіти або школа, а також має «правильну» і «неправильну» відповідь до одинадцятого класу.

В одинадцятому класі є «правильна» або «неправильна» позиція суспільства та батьків щодо того, куди бажано вступати. У кращому випадку — батьки дослухаються до дитини і вона вступить у навчальний заклад, де у неї, знову ж таки, буде наперед визначена програма і траєкторія руху.

Попри те, що університети зараз мають можливість давати на вибір студентам навчальні курси, фактично можливість реально обрати бажане (і ще й не зі своєї спеціальності) є у кількох університетах. Не буду казати щодо усіх, але точно знаю, що окрім нас таке є у Києво-Могилянській академії.

Є дві головних проблеми. Перша — неможливість робити помилки, щоб навчитися робити висновки. Друга — система не заохочує робити вибір, не дає можливості достатнього вибору і, відтак, не дозволяє взяти відповідальність за цей вибір

Але коли ми згадуємо про Стіва Джобса, то ми пам’ятаємо, що на нього (і, як наслідок, на успіх Macintosh) мали великий вплив курси каліграфії. І хоча він не закінчив університету, ці курси змінили його життя. І це, очевидно, був не його фаховий предмет.

Є дві головних проблеми. Перше — неможливість робити помилки, щоб навчитися робити висновки. Друге — система не заохочує робити вибір, не дає можливості достатнього вибору і, відтак, не дозволяє взяти відповідальність за цей вибір.

Що потрібно робити, аби змінити цю ситуацію? І хто це має робити?

Я не великий фахівець у сфері початкової та середньої освіти, але можу спостерігати на своїй старшій дитині. Є школи, які намагаються працювати так, аби допомагати зрозуміти дитині, що вона — особистість. Це ті школи, де є команда хороших вчителів. Для того, щоб школа захотіла щось змінювати, повинна бути проактивна команда, бо директор самостійно нічого не зможе змінити.

IMG_6188_raw

Якщо ж говорити про вищу освіту, то все можна зробити на рівні університетів, без участі держави. Університети мають цілком достатню автономію, але вже три роки не знають, що з нею робити. І далі просять у Міністерства, щоби їм сказали, що робити.

Ми в УКУ намагаємося вибудувати навчальний процес таким чином, щоб студент був у центрі системи. І це повноцінна зміна парадигми. Тому що це зовсім не просто. Але наша філософія. LvBS ми називаємо student-driven business school, а УКУ — студенто-центричним університетом.

Інша справа, що все має бути на відповідному рівні. Бо є частина людей, які очікують від такого підходу, що все, чого захоче студент, має бути втілене й зреалізоване. Мовляв, мені нудно зараз, тому зробіть, щоби мені було весело. Або так — мені не подобається цей предмет, давайте його заберемо із програми і додамо цікавіший.

Наприклад, у бізнес-школі для нас важливим є не моментальний стан задоволення студента в аудиторії, а перш за все його розвиток, а також трансформація тієї компанії чи організації, з якої він прийшов. Якщо ж говорити про університет, то там усе те саме. Це питання дидактики, питання того, як працюють студенти, над чим вони працюють, які проекти виконують і якою є їхня відповідальність.

Я постійно промотую ідею «Failure is OK». Ми мусимо зрозуміти, що помилки — це нормально. Головне — вміти робити управлінські висновки

Але це двостороння гра. З одного боку, студент повинен довіряти, що університет чи бізнес-школа розуміє, чого він хоче досягти, і що у освітньої інституції є немалий досвід. З іншого боку, ми маємо чути студента. Можливо, те, що було у програмі чотири роки тому головною «фішкою», тепер є ключовим недоліком. Це постійний процес вдосконалення.

Які інші кроки робить УКУ, аби допомогти розвивати навичку креативності у студентів?

Незабаром, наприклад, відкриваємо Центр підприємництва у новозбудованому Центрі Шептицького. Сам Центр Шептицького є чудовою ілюстрацією креативного підходу, а також інструментом для реалізації креативного потенціалу студентів: це і бібліотека, і місце зустрічі не лише студентів та викладачів, а й ширшої спільноти. Якщо ж говорити про Центр підприємництва, то це чудова нагода для студентів та випускників УКУ отримувати поради від менторів та найкращих експертів. Основна ідея полягає у розвитку так званої «м’якої» інфраструктури для підприємництва — відповідних навичок та ставлення.

Ми як університет маємо різнопланове меню факультетів. Я вже згадувала, що для мене креативність — це все, що відбувається на перетині, це «ефект Медичі». Якщо колись нам потрібно було йти і знайомити гуманітаріїв з ІТ-спеціалістами й пояснювати, що вони можуть бути корисні одні одним, то зараз робити це простіше.

IMG_6291_raw

Я постійно промотую ідею «Failure is OK». Ми мусимо зрозуміти, що помилки — це нормально. Провали — це нормально. Головне — вміти робити управлінські висновки. Важливо, щоб, коли сталася помилка, людина вміла проаналізувати досвід і прийняти потрібні рішення. Тут вже йдеться про критичне мислення. І на рівні університету ми можемо це розвивати.

Цей підхід доволі поширений на Заході. Але, чесно кажучи, мені складно уявити його впровадження в середньостатистичному українському університеті, де навчається 20 тисяч студентів.

Це можна робити на рівні певного навчального курсу. Таку культуру і підхід може сповідувати професійний і цікавий викладач. І в УКУ такі рольові моделі працюють.

Ми намагаємося на рівні керівників програм багато спілкуватися й ділитися досвідом. Якась інновація чи нова практика гуманітаріїв може чудово працювати і бути корисною на факультеті прикладних наук. Ми мусимо вчитися в інших.

Чесно кажучи, я складно собі уявляю, як можна змінити ці величезні структури. Особливо якщо у керівництві немає правильного лідерства.

З одного боку, університети — інструменти для позитивних соціальних змін, з іншого — інституції, через які відбувається консервація певного соціального устрою. Бо випускники з відсутністю креативності, критичного мислення й проактивності продовжують використовувати ці установки і принципи у дорослому житті…

Дуже часто на всіх наших магістерських програмах ми відівчаємо наших студентів від тих звичок, які вони здобули в попередніх університетах. Наприклад, те, що вони навчаються «від сесії до сесії», або що не потрібно ходити на пари, або що не обов’язково готуватися до всіх занять, або що все можна сплагіатити і т.д.

Скільки у нас є університетів, де до курсів є pre-readings і де ти мусиш прийти на курс вже із прочитаною рекомендованою літературою?

Напевне, доволі мало…

Це bad habits, погані звички, від яких ми мусимо відівчити школярів та студентів. І часто впродовж першого року ми намагаємося відівчити студентів від того, що «все можна вирішити».

Я не дуже вірю у швидкі зміни у величезних університетах. Коли разом із Ярославом Рущишиним та іншими партнерами ми думали про відкриття бізнес-школи, то не випадково обрали УКУ, а не якийсь інший університет. Тому що неможливо мати одну систему, принципи і цінності в одних аудиторіях, а іншу систему — в інших. Ситуацію може змінити лише конкуренція. Закладів типу УКУ має бути набагато більше.

Я не вірю у швидкі зміни, тому що освіта — це марафон. Навіть ті люди, які працюють в освітніх установах, повинні мати достатньо терпіння, щоби побачити результат своєї роботи. Бо зміни швидко не відбуваються ні з людиною, ні з інституціями. Ця трансформація забирає багато часу, тому люди, які працюють у освітній сфері, мають бути готовими до цього.

Ви є проректоркою власне Католицького університету. Чи не обмежує такий контекст розвиток креативності?

Ми ніколи не задовольнимо найбільш традиційних, консервативних  людей і ніколи не задовольнимо найбільш прогресивних і креативних. Тому що ми посередині. Вважаємо, що треба між собою розмовляти і шукати «точки дотику».

Перевагою УКУ є те, що навчальний заклад є платформою для комунікації й взаємодії тих людей, які, швидше за все, в інших середовищах між собою ніколи не спілкувалися б. А в УКУ можуть зустрітися і спокійно поговорити.

Перевагою УКУ є те, що навчальний заклад є платформою для комунікації й взаємодії тих людей, які, швидше за все, в інших середовищах між собою ніколи не спілкувалися б. А в УКУ можуть зустрітися і спокійно поговорити

Українці в діаспорі часто діляться на «бандерівців», «мельниківців», «сумівців», «пластунів» інших. У нашій діаспорі був такий історичний поділ на групи. Попри те, що цим людям не завжди легко між собою комунікувати, коли УКУ організовує якусь подію чи фандрайзинговий бенкет, то маємо підтримку від усіх.

І на Заході так є. Католицькі університети є майданчиком для дискусії на непрості теми. У цьому є складність — як поєднувати людей із дуже різними поглядами і при цьому не створювати ситуацій конфлікту ні для них, ні для себе.

Креативний Львів. Яким, на вашу думку, мало б бути таке місто?

На мою думку, Львів насамперед має бути безпечним містом. Привабливим для мешканців, а не лише для туристів.

Креативний Львів має бути містом, у якому люди мають вибір. Містом, у якому банкрутство — це не «кінець світу», а досвід. Це місто, де немає осуду за дії, де не поширена культура жертви і де немає патерналізму. Ми маємо бути акторами й суб’єктами, які завжди готові брати на себе відповідальність.

Тарас Прокопишин Ємець Богдан

Схожі публікації

sm1a6074
2603 8

Марк Зархін: «Важливо розуміти, що будь-яка людина може стати креативною»

Львівський ресторатор про місце критичного мислення у креативному процесі та львівську середовищність, яка об’єднує

13.11.2017 Тарас Прокопишин
Y-Prytula (18 of 49)
10391 8

Ярослав Притула: «Щоби стати справжнім ІТ-фахівцем, треба навчитися мислити глобально»

Декан факультету прикладних наук УКУ про штучний інтелект, сучасну ІТ-освіту та очікування роботодавців

18.06.2017 Оксана Левантович
sm1a9062
3424 15

Володимир Воробей

Директор PPV Knowledge Networks про стан екосистеми креативних індустрій та важливість нових культурних практик

20.09.2017 Тарас Прокопишин

Популярні публікації

philipp-reiner-207
197602 6

8 речей, які кожен повинен зробити до 8 ранку

Декілька простих, але важливих порад
25.02.2017 The Ukrainians
pexels-photo-12628
26307 5

7 відмінностей між професіоналами й аматорами

Письменник і підприємець Джеф Гоінз про аматорів і професіоналів
07.12.2016 The Ukrainians
Kuznetsov4
57476 10

Сектант своєї справи

Як 16-річному українцеві вдалося заснувати стартап на півмільйона доларів і розпочати роботу у «вищій лізі» маркетингу
12.10.2016 Ярослав Назар

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати