Стартап, сестро

Як кілька вправних черниць перетворили монастир на центр соціального підприємництва

17.07.2018 Олеся Яремчук

[Текст створений у партнерстві з Інститутом лідерства та управління УКУ — лідером у сфері освіти для представників неприбуткового сектору в Україні. Разом ми розповідаємо історії випускників ІЛУ УКУ, які підтверджують важливість професіоналізації громадського сектору.]

— Все з Божою поміччю, — сестра Вінкентія відчиняє важкі двері монастиря і робить крок усередину. Розгойданий поділ жіночої ряси миготить на сходовому майданчику та веде до кухні. На столі чекають смачний борщ та вареники зі сметаною. 101 кілометр — недалека дорога зі Львова, проте тут не можуть зустріти інакше.

Гошівський монастир сестер Пресвятої родини ще з 1911 року є місцем теплого прийому для багатьох гостей і потребуючих. Заснований колись Терезою-Теклею Юзефов, зараз він став центром соціального підприємництва. Камера для вирощування шампіньйонів, макаронний цех, сонячні колектори — це те найменше, що вдалось зробити кільком монахиням, які тут проживають.

— Одного разу ми думали, як можемо себе забезпечити і що зробити, аби розвивати монастир та здійснювати благочинні проекти? — розповідає сестра Вінкентія. — Адже, як і багато інших монастирів, ми живемо з пожертв. З нашої роботи грошей вистачає для того, аби забезпечити проживання в Гошеві, але щоб ми могли займатися добродійністю, організовувати табори — треба більше. Якщо це літні табори для дітей, то батьки або прихожани можуть поділитись якимись продуктами, але є безліч побічних витрат, не кажучи вже про дорогу, наприклад.

DSC_8143

Сестра Вінкентія довго роздумувала: «Як це втілити? Це ж такі складні розрахунки!». Тиждень молилася — і в один момент відчула:

— Напевно, на те Божа воля.

Маркетинг довіри

Поки ми сидимо на кухні, до нас вбігає красива висока дівчина. Для іконописної школи, яка триває в монастирі, потрібно кілька натуральних продуктів — жовток, наприклад. У ньому розводять кольорові пігменти, аби отримати потрібний колір.

14-річна Наталя, яка прибігла на кухню по нього, сама колись брала участь у літніх таборах, що організовують сестри, зараз допомагає їм із молодшими дітками. Зараз їх в монастирі — 29. Двотижневий табір організовують для сиріт, дітей з багатодітних сімей та малозабезпечених. Часом батьки навіть з сусідніх сіл не мають можливості повезти кудись своїх дітей на літо, тому із корисним і цікавим проведенням часу допомагають сестри.

 

Учасники школи ходять в гори, займаються спортом, вчаться чогось нового, зрештою, просто відпочивають. Біля монастиря — футбольне поле, волейбольна сітка, річка — можливостей провести час багато. Цього літа в різних селах монахині з Гошева організовують 41 школу для дітей.

— Я колись брала участь у таборі, а зараз мені просто подобається тут бувати, — каже 14-річна Наталя, — тому я радо приїжджаю сюди зі Львова. Загалом вчусь іконопису, а тут допомагаю діткам. Наймолодшій нашій учасниці, Соломії, шість років. Я контури підводжу, — сміється.

Щоб проводити такі школи, сестрам потрібен певний фінансовий ресурс. Гошівський жіночий монастир — один із дев’яти домів Згромадження сестер Пресвятої родини, інші центри є також у Києві, Гошеві, Тернополі, Франківську тощо. Це одна структура, але кожен монастир незалежний і функціонує сам собою. У Гошеві проживає лише десятеро сестер. Є також кілька чоловіків та жінок, які приходять монахиням допомагати в роботі, але шляхи для розвитку вони прокладають самі.

DSC_8143

Коли з’явилась ідея вирощувати шампіньйони, сестра Вінкентія скористалась нагодою і відважилась вчитися в Інституті лідерства та управління УКУ, аби розвивати справу. До монастиря вона пішла у 28 років, тож до того мала багаж досвіду на плечах: народжена у Львові, вона закінчила педагогічний коледж, вісім років працювала вихователькою у дитячому садочку, вивчала українську філологію в університеті. Проте нове навчання стало для сестри несподіванкою. У групі вчилися як випускники шкіл, так і сорокарічні люди.

Прийшла в Інститут лідерства та управління УКУ, а мені почали розповідати про ґаджети, маркетинг та фінансовий аналіз. Я думала: «Що вони говорять?»

— Оце був виклик! — згадує сестра Вінкентія. — Спочатку я геть нічого не розуміла. Прийшла в Інститут лідерства та управління, а мені почали розповідати про ґаджети, маркетинг та фінансовий аналіз. Я думала: «Що вони говорять?».

Після кількох днів навчання Вінкентія прийшла до настоятельки:

— Нічого не розумію. Я маю вищу освіту, — каже, — але не знаю, що людина хоче мені донести. В якому словнику такі слова знайти?

Після цього у сестри Вінкентії першої з’явився інтернет — на мобільній флешці. Зараз же у всьому монастирі є доступ до wi-fi.

— Люди добрі, я могла написати концепцію та навіть бізнес-план. Але ж якою незрозумілою була для мене фінансова частина! — Сестра говорить весело, визираючи з-за своїх невеликих окулярів. — Що викладачі хотіли нам сказати? Там був один цікавий мужчина, який приносив різні таблички. І я взагалі не уявляла, що треба зробити. У результаті розрахунки мої були правильні, але оскільки я не вміла користуватися програмою «Excel», то всі запитували: «Як ти то порахувала?»

DSC_8143

Найбільше монахині, яка знову стала студенткою, запам’ятались лекції про стратегічне планування.

— Воно мені допомогло побачити основну ціль нашого згромадження. Ми також маємо знати, що ми хочемо і куди ми йдемо. Які наші сильні сторони, а які — слабкі? Я зробила SWOT-аналіз. Зі слабких сторін — це те, що ми мало спілкуємося зі світом і мало знаємо його потреби. Особливо, коли йдеться про маркетинг, то мені було складно. Шампіньйони — то наш перший стартап. Спершу я думала: як ми будемо продавати гриби нашим сусідам, якщо мені хочеться віддати їх просто так?

Шампіньйони — то наш перший стартап. Спершу я думала: як ми будемо продавати гриби нашим сусідам, якщо мені хочеться віддати їх просто так?

Але виявилось, що люди самі приходили по гриби, ніяких проблем зі збутом не виникло. Навіть навпаки — того, що виростили монахині, часом бракує для охочих.

— Коли мене питали про маркетинг, то я відповідала, що він у нас побудований на довірі. Ось і все.

Грибнокошт

Сестра Вінкентія стоїть серед просторої камери. Довкола — десятки полиць, на яких ростуть гриби. Сюди в сезон завозять десять тонн торфу та компосту, в якому вже є міцелій гриба. Щодвамісяці сестри збирають урожай. Камера — стерильна, і до неї не можна заходити без відповідного взуття чи маски. Якщо нехтувати правилами, то всередину може потрапити інфекція і це може зіпсувати збір.

— Наші розрахунки були правильними, — каже сестра Вінкентія. — Попри те, що ми — найменше грибне підприємство в Україні, маємо найкращий результат із вирощування грибів. Якщо в Україні в середньому мають 23% збору гриба, то ми — 40-42%. Хтось каже, що ми, монахині, не вміємо рахувати, а хтось — що гриби намолені. Але, в будь-якому разі, в нас один із найкращих показників. Це пов’язано з тим, що ми працюємо індивідуально і дуже добре ті гриби доглядаємо. На великих підприємствах може не бути такої можливості.

Якщо в Україні в середньому мають 23% збору гриба, то ми — 40-42%. Хтось каже, що ми, монахині, не вміємо рахувати, а хтось — що гриби намолені

DSC_8143

 

Сестра Вінкентія їздила на школу грибників і має технолога, який її консультує. За рік сестри можуть зібрати гриби шість разів, але закладають у процес все ж таки п’ять.

— Ми робимо перерву. Чому? Тому що ми зайняті в іншій сфері діяльності. Ми не можемо постійно займатися винятково грибами. В нас є діти, табори, інші активності. Але насправді те, що ми монахині, зіграло велику роль. Я знала одного парафіянина, який займався шампіньйонами. Наш священик запитав, чи той не міг би нам розказати, як це робиться, а той — згодився. Ми зробили заміри, в нас було приміщення, в якому колись були корови, і ми почали.

Сестри Гошівського монастиря виготовляють винятково екологічно чистий продукт: і шампіньйони, і макарони, які не систематично, але теж роблять.

— Наша слабка сторона — ми не можемо запропонувати постійного продукту, — каже сестра Вінкентія. — Але до нас приїжджають із різних міст і сіл і беруть те, що є. Бо знають, що то екологічно чисте.

Якщо скласти руки, нічого не буде, впевнена сестра Вінкентія.

— Ми не зупиняємося на досягнутому, стараємося рухатись вперед. В Інституті лідерства та управління УКУ було стільки ідей. Мені так приємно, що так багато людей в Україні готові працювати! Кажуть: «Ніхто не хоче». Неправда. В нас навіть одна сесія тут була, в монастирі. В групі був один атеїст і питав, чи може приїхати. Я кажу: «Звісно, що можна!». В нас немає такого, що хтось щось мусить. Це навчання нас зблизило. Та й мої одногрупники побачили інший бік монашества.

DSC_8143

Часом монахиням доводиться ламати стереотипи.

— Люди думають, що монахиня тільки молиться і не усміхається. Чого я так усміхаюсь, чого я така щаслива? Бог мене покликав, я знайшла в собі силу відповісти, то чому я маю бути нещасна? Чи я роблю щось, що не хочу чи не люблю? Монастир — це стиль життя, існування спільноти. Це не означає, що хтось когось до чогось змушує і що ми цілий день сидимо вервечку перебираємо. Ми живемо вільно, щасливо, радісно.

Не мати страху опинитися наодинці

— Що в нас роблять люди, коли приходять додому? Одразу за пульт і в телевізор. Людина боїться залишатися наодинці. Аби задуматися над тим, що я роблю і куди я йду. Ми — не боїмося. Спершу це все складно залишити, але потрібно, аби зрозуміти своє покликання. Віднедавна я також живу в сиротинці в Бібрці, де маю дев’ятеро дітей, але й тут всього не полишаю.

Справу грибництва перейняла сестра Домініка, проте CEO постійно приїжджає до Гошева і залишається у курсі справ.

— Я вважаю так: якщо Бог дає книжку іноземною мовою, а ви не знаєте її, треба ту мову вивчити. Я вивчила грибництво, дуже добре вивчила. Ба більше — треба вміти ту мову передати. І я завжди вірю, що Бог відкриває нові перспективи.

DSC_8143
DSC_8143
DSC_8143
Олеся Яремчук Середа Ірина

Схожі публікації

4704 10

Павло Дідула: «Про активізм не говорять голосно. Його бачать»

Ідейний натхненник «Вільного простору» про «альтернативні гуртожитки» як середовища взаємодії та розвитку молоді

23.04.2018 Тарас Прокопишин
1477 13

Ірина Каць: «Головне — відчути потенціал свого подвір’я»

Ірина Каць про громадський активізм і прихований потенціал сіл та містечок

20.09.2018 Ілона Громлюк
2926 14

Станіслав Андрійчук: «Найважливіше — розуміти, як і куди рухатись далі»

Виконавчий директор «Пласту» — про сучасну молодь, роль самоосвіти та боязнь різких змін

12.04.2018 Ілона Громлюк

Популярні публікації

49760 5

Піаніно для Ніколя

Як «нездатному до навчання» хлопчику вдається перемагати у міжнародних фортепіанних конкурсах
13.04.2017 Катерина Олексенко
30151 8

Анна Косарєва: «В ІТ-індустрії є безліч професій, де потрібні прикладні, гуманітарні чи фінансові знання»

Анна Косарєва про особливості ІТ-освіти в Україні, навчання школярів програмуванню та «Годину коду»
14.11.2016 Павло Кузнєцов
27585 15

Ярослав Ажнюк

Розмова із засновником українського технологічного стартапу Petcube
04.04.2014 Тарас Прокопишин

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати